Динамічні вади ринкового капіталізму. Ринковий розподіл доходу між робітниками і власниками майна обов'язково, за Марксом, мав бути джерелом зростання труднощів капіталістичних економік.
Кризи та депресії. Є одна причина, що через неї часом було важко продати вироблену продукцію. Робітники отримували грошовий дохід, достатній для купівлі лише частки загального обсягу продукції. Ця частка, зрозуміла річ, прибирала форми засобів існування або споживчих товарів. Капіталісти одержували решту, тобто суму, достатню для купівлі залишку випущених товарів і послуг. Та чи купували вони його? Звичайно, вони купували дещо з цього для задоволення власних споживчих потреб. Решту вони могли придбати у формі засобів виробництва, щоб з їхньою допомогою випускати продукцію і розширювати виробничі потужності, коли б вони визнали таке придбання вигідним. Проте час від часу насгавали періоди, що тривали місяці чи навіть роки, коли для них невигідно було розширяти потужності. Це були періоди криз і депресій, упродовж яких різко зростали фінансові збитки підприємців, попродана продукція, банкрутства виробництв, падіння цін та безробіття.
Тенденції до погіршення. Маркс припускав, що ці кризи і депресії ставатимуть щораз жорстокішими. З кожною наступною кризою зникатимуть найслабкіші фірми, що поглинатимуться або заміщатимуться меншою кількістю більших фірм. Кількість фірм і капіталістів врешті-решт зменшиться і абсолютно, і відносно розміру економіки та кількості населення. Натомість кількість пролетарів абсолютно й відносно зростатиме.
Капіталістичні працедавці внаслідок конкуренції між ними будуть спонукатися до заміни робочої сили машинами і капіталом, хоча ця робоча сила забезпечує додаткову вартість і прибуток. Капіталісти спонукатимуться до пошуку і застосування па практиці нової техніки, бо це зменшуватиме вартість мінімально необхідних засобів існування і натомість збільшуватиме величину додаткової вартості та прибуток. Щораз жорстокіші кризи, заміщення праці капіталом і впровадження нової техніки спричинятимуть постійне збільшення кількості безробітних серед робітників. Відбуватиметься стале зростання промислової резервної армії безробітних.
Маркс вважав, що норма прибутку на капітал постійно знижуватиметься, передусім внаслідок заміни робітників машинами. Робітники були джерелом усього надлишку і відповідно всіх прибутків. Машини не виробляють додаткової вартості, а тому не вносять вклад до прибутку. Капіталісти, відчайдушне намагаючись стабілізувати прибутки, шукатимуть шляхи збільшення додаткової вартості через більшу експлуатацію робітників. Вони будуть удаватись до збільшення тривалості робочого часу, інтенсифікації праці та наймання дітей.
Будуть щораз жорстокіші кризи, менше й менше капіталістів, більше й більше безробітних, нижчі й нижчі норми прибутку, все значніші обсяги непроданих товарів і дедалі жорстокіша експлуатація робітників капіталістами. Ці тенденції врешті-решт приведуть, з точки зору Маркса, до кінця ринкового капіталізму. Він буде замінений новою економічною системою, чи, точніше, цілком новим суспільством. За Марксом, економічні механізми були визначальним чинником життя суспільства, і неминуча загибель капіталізму означала б повну заміну цілого суспільства . філосо-срія Маркса є філософією матеріалізму, бо він вважав, що характер суспільства повністю визначається економічною системою.
Економічно детермінована історія. Маркс стверджував, повторимо, що економічні умови е тими головними причинними силами, що формують природу суспільства. Всі інші аспекти суспільства—політичні, релігійні чи філософські—залежні від його економічної системи.
12 „ ... ... - .
Зрозуміле, цікаве і стисле пояснення теорії Маркса міститься у праці 8іг Аіехапсіег Сгау, ТЬе Оеуеіортепі о/ Есопогтс Оосігіпе: Ап Іпігосічсіогу Ячгуєу (Nе%• Уогк: Зоїт УУіІеу Зопз, Іпс., 1931), СЬар. 11. Технічно складніший виклад, що вимагає більшого знання економічного аналізу, можна знайти в роботі Матії Віаид, Есопотіс ТЬеогу іп Кеігонресі, геу.есі. (Нотездоосі, 111.: КіспагД О.іптап, Іпс., 1968), СЬар. 7.
Розділ 3. Нершікові механізми: соціалізм і комунізм 77
Матеріалізм. Скажімо, у примітивному суспільстві кочівників, де коні мали особливе значення для людей, бо давали можливість добувати їжу і взагалі існувати, володіння кіньми було надто важливим для людей. Ті, хто мав коней у своїй власності, міг управляти іншими. Тобто той, хто володів головними засобами виробництва, міг також правити. Релігія та гііілісофія кочового суспільства обертались навколо коней і тих, у чиїй вони були власності. Буття родини і характер успадкування теж вирішальним чином залежали від обставин, пов'язаних із використанням коней і власністю на них.
У суспільстві, що накопичило значний реальний капітал і техніку, капітал буде головним засобом виробництва. Таке суспільство буде організоване навколо існування, володіння і використання капіталу. Політична влада належатиме власникам і розпорядникам капіталу, тобто капіталістам. Релігія і філософія освячуватимуть право власності й доводитимуть, що домінування власників у суспільстві є доцільним.
У розвиненішому суспільстві з великим реальним капіталом усі права власності й управління можуть здійснюватись державою, яка діятиме в інтересах усіх людей. Політична влада належатиме всім громадянам, і в суспільстві розвинеться філософія альтруїзму.
В найпрогресивнішому суспільстві буде так багато капіталу і такі досконалі технології, що вироблятимуться обсяги товарів і послуг, достатні для більш ніж повного задоволення потреб кожного. Право власності на засоби виробництва втратить своє значення. Політичний контроль над іншими перестане бути важливим. Зникне ворожість між людьми, що викликалася заздрістю одних до рівня забезпеченості матеріальними товарами й послугами інших. Поступово відімре державна срорма управління, більше не потрібна як інструмент влади одних над іншими або захисту одних від інших.
Діалектика. Маркс мав діалектичну точку зору на філососрію та історію. Від філососра Гегеля Маркс перейняв уявлення про те, що все, що відбувається у світі, може бути пояснене боротьбою протилежностей. Простіше кажучи, Гегель стверджував, що правильного розуміння світу можна досягнути, якщо всі зміни розглядати як наслідок зіткнення ідей. Хай спочатку є одна ідея— скажімо, дес^іцит. Далі з'являється протилежна ідея—скажімо, достаток. Нарешті, ці дві протилежні ідеї об'єднуються в нову, вищу ідею, а саме економіку, що є засобом досягнення достатку й ліквідації дефіциту.
78 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"
Маркс перейняв це уявлення про боротьбу протилежностей з метою проведення подальшого синтезу. Але він відкинув думку про те, що це зіткнення і синтез мають головне і найістотніше значення у сфері ідей. За Марксом, основні причинно-базові конфлікти і синтез мають місце, як стверджує його матеріалістична філософія, передусім у реальному світі економічних подій, класів і систем.
Діалектичний матеріалізм. Маркс поєднав свої ідеї первинності економічних механізмів та історії як прогресивного протиріччя в доктрину діалектичного матеріалізму. За цією доктриною, кожне суспільство—візьмімо середньовічну Європу—грунтується на певній економічній системі, як от феодальне землеволодіння (манорі-альне сільське господарство). Політична структура на зразок феодалізму та філософсько-релігійна структура на зразок середньовічного католицизму зростають у гармонії з економічною базою. Існують три соціоекономічні класи: дворяни-землевласники, духовенство і кріпаки. Ця економічна система успішно задовольняє матеріальні потреби людей. Але насправді занадто успішно, щоб система залишалась стабільною.
Збільшення продуктивної здатності маноріальної системи дозволяє окремим людям залишити сільське господарство і стати купцями або ремісниками. Інші мають достатньо часу, щоб робити корисні для економіки відкриття й удосконалення. З часом технічні засоби виробництва та інші економічні механізми змінюються. Місцева економічна самодостатність зменшується, а торгівля зростає. Спершу ремісничі гільдії, а далі фабричні робітники продовжують виробництво замість кріпаків та ремісників. Починає зростати новий соціоекономічний клас, що його складали крамарі, власники й управителі фабрик та купці.
А тим часом політичну владу зберігає сгаромодна аристократія з її правом успадкування землевласності. Релігійні закони виявляють щораз більшу невідповідність економічній системі. Приміром, доктрини, спрямовані проти лихварства і на захист чистих цін, стають застарілими. Нарешті, становище економічної системи і положення реальної влади змінюються настільки, що новий клас-буржуазія — стає спроможним вирвати владу з рук землевласників. Це робиться через насильницьку революцію, нові закони або вплив на монарха. Вони змінюють також релігійний кодекс, зокрема, через заміну католицизму протестантизмом.
Отже, на зміну феодалізму приходить капіталізм. Далі, завдяки своїй внутрішній природі капіталізм, керований буржуазією, мимоволі сприяє заміні себе самого. Капіталізм згуртовує трудовий пролетаріат і викликає в ньому почуття єдності, породжене злиднями та експлуатацією. Класовий конфлікт між пролетаріатом і