Слово "конкуренція', зрозуміла річ, одне з "хороших" в американському словнику. З раннього віку школярам доводять, що прикметною рисою історичного успіху економічної системи США є конкуренція, а інші економічні системи менш ефективні значною мірою через брак цього магічного складника, що притаманний нашій економіці в такому особливому й неповторному контексті. Нічого дивного, отже, немає в тому, що законодавство й неписані правила нашої правової системи залучені до активної підтримки конкурентної системи.
Вважається, що конкуренція в ринковому середовищі приносить безумовну користь; Конкурентний ринок буде:
1. Сприяти ціновому механізмові реально відбивати попит і собівартість, а відтак максимізувати ефективність використання капіталу й інших ресурсів.
2. Заохочувати удосконалення продукції та довготермінове скорочення собівартості.
3. Приводити до справедливого розподілу реального доходу.
4. Забезпечувати для споживачів значне розмаїття альтернативних джерел пропозиції.
Індивідуалізм
Індивідуалізм належить до низки інституційних цінностей, що притаманні капіталізмові. Крім того, існує соціальний дарвінізм:
життя—це конкурентна боротьба, в якій виграє сильний, а слабкий програє. Індивідуалізм теж породжує конкуренцію, яка в поєднанні з соціальним дарвінізмом має забезпечити певну гарантію прогресу завдяки невблаганному процесові еволюції. Індивідуалізм пов'язаний також із рівністю можливостей, тобто з правом кожної особи досягти успіху чи зазнати поразки коштом власних зусиль.
Інститути володіння приватною власністю та індивідуалізму пов'язані між собою з двох точок зору. Володіння приватною власністю, по-перше, стимулює особисту ініціативу, мета якої— досягнення успіху через конкуренцію й тяжку працю, по-друге, надає певну гарантію захисту прав особи від втручання з боку держави. Це означає, що необхідним реквізитом індивідуалізму є обмежена роль держави. Кожна особа повинна мати зверхність над державою, що є уявним утворенням, складеним з окремих людей, котрі вважаються представниками її членів. Отже, ідея індивідуалізму може бути охороною від державної тиранії.
Суверенітет споживача
Важливим інститутом капіталістичної ринкової економіки є суверенітет споживача, оскільки споживання вважається головною підставою для економічної активності. Як зауважив Адам Сміт, "споживання—це єдина й кінцева мета кожного виробництва, а інтерес виробника має бути присутнім остільки, оскільки це потрібне для задоволення інтересу споживача" . Суверенітет споживача передбачає, зрозуміла річ, існування конкурентної ринкової економіки. Споживач має право "голосувати" своїми грошима, пропонуючи їх більше за продукти, що мають більший попит, і менше, якщо попит відсугпій. Зміни пропозиції та попиту відбуваються у відповідь на те, як споживач витрачає свої гроші.
Змагаючись за долари споживача, виробник буде більше випускати такої продукції, що користується попитом, а ціни на неї вищі, і менше такої продукції, що не має попиту, а ціни на неї нижчі. Виробництво є засобом, а споживання—метою. Виробник, котрий успішно задовольняє запити споживачів, винагороджується вищим грошовим прибутком, що дає йому змогу знову купувати товари й послуги, необхідні для його діяльності. З іншого боку, виробник, котрий не відгукується на потреби споживачів, не зможе довго залишатись у бізнесі.
Свобода вибору поєднана з суверенітетом споживача. Справді, свобода вибору—найкращий захист для ринкового механізму, а заразом вона оберігає споживачів у капіталістичній економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи відкинути все, що виробляється в ринковому середовищі. Споживач—це король, бо виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення його потреб. Свобода вибору гармонує з економікою, що в неї не втручається держава. При цьому припускається, що споживачі здатні приймати доцільні рішення, а це припущення має сенс в економіці, де панує велика кількість покупців і продавців. Позаяк роль держави незначна, рішеннями споживача щодо придбання управляє принцип "кавеат египтор", тобто "хай покупець остерігається".
Протестантська трудова етика
Протестантська трудова етика походить від протестантської Реформації сімнадцятого століття й асоціюється з релігійним реформатором Джоном Кальвіном. Кальвін проповідував доктрину спасіння, що узгоджується, як виявилось пізніше, із засадами капіталістичної системи3. За Кальвіном і міністрами-пуританами ранньої Нової Англії, тяжка праця, ретельність і ощадливість—це земні ознаки того, що люди повністю використовують таланти, даровані їм всевишнею волею Бога. Прощення асоціюється з досягненням на цій землі. Отже, праця й економічна вигода набули морального значення. З цієї точки зору праця—це добро для душі, а винагороди на цій землі приходять до тих, хто найбільше трудиться. Більще того, спасіння на тому світі є винагородою, що безпосередньо залежить від внеску, зробленого померлою людиною впродовж її життя.
Кальвіністська доктрина праці і спасіння стала невід'ємною частиною ідеології капіталізму. Важка праця купців і торгівців часго приносить доходи, заощадження яких веде до накопичення і вкладення капіталу. Ощадливість—це сутність протестантської трудової етики. З появою ідей Адама Сміта про скупість (чи помірність) та Нассау-старшого про стриманість було встановлено, що ощадливість примножує майбутню продукцію і завдяки зацікавленості сама собі забезпечує винагороду.
Протестантська трудова етика, привнесена в американське суспільство в XIX столітті, сприяла заохоченню економічно компетентних і покаранню некомпетентних і неамбітних. Праця стала осердям американського життя. Більшість промислових капіталістів належать до фундаменталістських протестантських церков. Джон Д. Рокфеллер, що став найбагатшою людиною сьогодення, відносить свій успіх до "божої слави". (Скептики, проте, приписують його успіх більш земним чинникам, аніж Божа благодать4.)
Обмежене управління
Вже чимало років панує ідея про те, що в капіталістичній системі, хоч як би вона була організована, держава має дотримуватися принципу невтручання в економічну діяльність. Тобто дії держави повинні обмежуватись виконанням кількох загальних функцій для добра всіх громадян, а управляти економічною діяльністю приватних осіб чи втручатись у неї їй не слід. Принцип невтручання виходить із припущення, що люди розумніше і краще захищають свої власні інтереси, ніж це могла б робити будь-яка держава . Інтереси окремих осіб тісно пов'язані з інтересами цілого суспільства, а державі слід лише забезпечити таке оточення або довкілля, в якому люди можуть діяти вільно. Тобто вважається, що держава повинна брати на себе тільки ті функції, що їх не можуть виконувати окремі особи: гарантувати національну оборону, підтримувати законність і порядок, налагоджувати дипломатичні відносини з іншими країнами, будувати дороги, школи та інші громадські споруди.
В економіці, побудованій на ринку й вільному підприємництві, конкуренція вважається скоріше добром, аніж злом. Розумне використання ресурсів у системі вільного підприємництва гарантується вже тим, що фірма, котра робить це неефективно, прямує до розорення. Якщо ринок повинен функціонувати ефективно, він має діяти вільно. Коли присутнє втручання в будь-якій формі, немає дієвого механізму для вилучення неефективних підприємств. Однак у капіталістичних країнах держава завжди до певної міри бере участь у бізнесовій діяльності. Уряд Сполучених Штатів від самого початку був зацікавлений у сприянні виробництву і досить давно прийняв тарифні закони, щоб захистити інтереси американського бізнесу. Для сприяння розвиткові каналів, доріг і залізниць було надано субсидії, що виявилися дуже корисними для бізнесу.
РОЗПОДІЛ ПРИБУТКІВ У КАПІТАЛІСТИЧНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Після того як товари й послуги вироблені, наступним важливим питанням у кожній економічній системі е те, в який спосіб вони мають бути розділені або розподілені серед окремих споживачів у цій економіці. Розподіл доходу пов'язаний не з процесом переходу фізичних товарів і послуг від виробників до споживачів, а з розподілом національного доходу—найперше у грошовому вимірі, а далі у вигляді товарів і послуг—серед власників засобів виробництва—землі, праці та капіталу.
Розподіл доходу в ринковій економіці грунтується на інституцій-них механізмах, як от механізм ціноутворення, що властиві для цього різновиду системи. Попит на кожний засіб виробництва походить від попиту на товари, що їх цей засіб допомагає виробляти. Високі ціни призначаються на рідкісні засоби виробництва, а низькі—на поширені. Прикладом є винагорода за працю: робітники рідкісної щодо попиту кваліфікації одержують високий дохід, а ті, котрі мають недефіцитну кваліфікацію, — ні. Професійні футболісти і бейсболісти одержують високу платню, бо вони володіють т рідкісним талантом, і люди готові платити гроші, аби побачити їхню гру.
Вимірювання нерівності в доходах
Існують різні міри нерівності доходів, як от крива Лоренца, коефіцієнти Джині та Парето, з-поміж яких найуживанішою є перша. Для побудови кривої Лоренца, початковою ідеєю якої є припущення про рівність доходів, використовується арифметична шкала. Рівність щодо розподілу доходів досягається, коли кожен їх одержувач дістає свою пропорційну часгку загального доходу. Якби прибутки розподілялися строго однорідно, то нижні 20% одержувачів доходу дістали б саме 20% загального доходу; нижні 80% одержали б рівно 80%, а верхні 20%—лише 20% доходу. Тобто в методі Лоренца крива абсолютної рівності має бути насправді прямою лінією, що зростає зліва направо під кутом 45°, показуючи, що 20% тих, хто одержує доходи (горизонтальна вісь), мають 20% доходу (вертикальна вісь), 40% одержувачів — 40% доходу тощо.