Смекни!
smekni.com

Фінансове право України 2 (стр. 3 из 44)

Державна податкова адміністрація України, як центральний орган виконавчої влади, підпорядковується Кабінету Міністрів України, який затверджує її структуру, спрямовує і координує роботу. Голова ДПА України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, очолює Державну податкову службу України.

Залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов, ДПА України може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

У ДПА України та ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України, а колегій ДПА в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі – ДПА України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

3. Фінансова політика – це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.

4. Роль фінансів у житті держави виражається через їх функції

Контрольні запитання

1. Що таке фінанси?

2. Які функції виконують фінанси?

3. В чому відмінність між державними та приватними фінансами?

4. Що розуміють під централізованими та децентралізованими фінансами?

5. Назвіть органи, які здійснюють управління державними фінансами в Україні?

Практичні завдання

1. Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності.

2. Зобразіть схематично систему органів, які здійснюють управління державними фінансами в Україні.

МОДУЛЬ І Тема 2. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

План

1. Предмет і метод фінансового права.

2. Система і джерела фінансового права.

3. Наука фінансового права.

4. Фінансово-правові норми: ознаки, види, структура.

5. Фінансово-правові відносини: особливості, структура.

Методичні рекомендації

При вивчені даної теми важливо зрозуміти, що фінансове право, як галузь права має свій однорідний предмет та метод правового регулювання. Предмет фінансового права складають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності держави та органів місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу та використання фондів коштів з метою реалізації їх завдань та функцій. Це – суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Студента важливо розуміти, що основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний метод, або метод державно-владних приписів одним учасникам фінансових правовідносин з боку інших, які виступають від імені держави і наділені відповідними повноваженнями, а також те, що фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи (субординації, рекомендації, узгодження).

Фінансове право – самостійна галузь права, яка від обмежується від інших за предметом і методом правового регулювання, але водночас пов’язана з такими галузями права, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне.

Розкриваючи питання про систему фінансового права, студенти повинні враховувати, що її можна розглядати як сукупність фінансово-правових норм, фінансово-правових інститутів та підгалузей фінансового права, а також як сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у Загальну та Особливу частини.

Джерелами фінансового права є правові акти законодавчих і виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування, в яких містяться фінансово-правові норми. До джерел фінансового права належать: Конституція України; закони України; нормативні акти Верховної Ради України, АРК.; нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України; рішення місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування; акти органів виконавчої влади; спільні постанови фінансово-кредитних та інших органів; локальні акти, які приймаються трудовими колективами та адміністрацією підприємств. Студенти повинні визначити роль і значення міжнародних договорів, ратифікованих Україною, а також актів Конституційного Суду України та органів судової влади.

Існування і розвиток фінансового права як галузі права обумовило виникнення і розвиток науки фінансового права як внутрішньо цілісної системи узагальнених знань про фінансове право і фінансову діяльність держави та закономірність розвитку цих знань. Цілісне уявлення про науку фінансового права дає аналіз її предмета, системи, функцій, методології та методів. Предмет науки фінансового права – це дослідження фінансово-правових відносин і норм, що їх регулюють; практики фінансової діяльності; історії фінансового права, фінансового законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрини фінансового права. Методологією науки фінансового права – є вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтовування використаних методів і способів пізнання, теорію методів, сукупність певних теоретичних принципів, способів дослідження фінансово-правових явищ. Особливостями науки фінансового права є: вивчення фінансово-правових явищ, які мають місце тільки у сфері державних (публічних) фінансів; дослідження юридичних засобів держави мобілізації коштів для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування; вивчення фінансово-правових явищ, що мають правову та економічну природу; вивчення історії фінансового законодавства, розробка наукових рекомендацій щодо його вдосконалення. Студентам треба знати зміст аналітичної, критичної, конструктивної та прогнозуючої функцій науки фінансового права.

Первинними вихідними елементами фінансового права є фінансово-правові норми. Фінансово-правова норма – це установлене державою і забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки учасників фінансових правовідносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів. Ознаками фінансово-правової норми є як ознаки загальні для будь-яких норм, так і специфічні, характерні для норм фінансового права. Специфічними ознаками фінансово-правових норм є такі: мають імперативний характер; забезпечуються примусовою силою держави; регулюють суспільні відносини тільки у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування; виступають у формі категоричного припису, що виключає зміну умов норми за волевиявленням суб’єктів відносин.

Студенти повинні знати класифікацію фінансово-правових норм за різними критеріями: 1) залежно від суб’єктів, які видали нормативно-правовий акт: законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові; 2) за характером диспозиції: уповноважуючи, зобов’язуючі, забороняючі; 3) за функціями у правовому регулюванні: матеріальні, процесуальні; 4) за терміном дії в часі: постійно діючі, тимчасово діючі; 5) за дією в просторі: загальнодержавні, місцеві; 6) за колом осіб, на яких поширюється дія норми: загальні, спеціальні, виняткові. Особливу увагу студентам потрібно звернути на гіпотезу, диспозицію, санкцію, як на структурні елементи норми, зокрема на зміст санкцій які містять вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, що міститься в диспозиції, є засобом державного примусу, який виражається переважно в грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до юридичних і фізичних осіб за порушення фінансового законодавства.

Фінансово-правові відносини – урегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як конкретні носії юридичних прав і обов’язків, установлених фінансово-правовими нормами та забезпечених примусовою силою держави, які реалізують приписи, що містяться в цих нормах щодо мобілізації, розподілу, використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Особливостями фінансово-правових відносин є: закріплення конкретної поведінки юридичних і фізичних осіб у галузі фінансової діяльності, якої вони повинні дотримуватися; є умовою приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин; виникають тільки у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; є різновидом майнових відносин, оскільки виникають з приводу фінансових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування; одним із суб’єктів виступає держава або уповноважений нею органів, органи місцевого самоврядування; у фінансових правовідносинах не буває рівності сторін; об’єктом цих відносин виступають кошти чи грошові зобов’язання. Студенти повинні уміти класифікувати фінансові правовідносини за різними критеріями: 1) залежно від функцій: регулятивні, охоронні; 2) за характером фінансово-правової норми: матеріальні, процесуальні; 3) за видом фінансово-правових інститутів: бюджетні, податкові, кредитні, страхові, валютні; 4) залежно від об’єкта: майнові, немайнові; 5) за структурою юридичного складу: прості, складні. Структура фінансовоправових відносин складається з суб’єктів, якими виступають учасники фінансових правовідносин, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків з утворення розподілу і використання державних і місцевих грошових фондів. Об’єктами фінансових правовідносин є реальні соціальні блага, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права і юридичні обов’язки і ними виступають фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. У змісті правовідносин вирізняють матеріальний (поведінка суб’єктів) та юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів фінансових правовідносин, що встановлені фінансово-правовими нормами).