Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 21 из 61)

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 р.

Переяславська рада 1654 р. — збори представників українського народу, що прийняли рішення про приєднання України до Росії. Пе' реяславська рада була скликана гетьманом Б. Хмельницьким 8(18) січня в м. Переяславі (сучасний Переяслав'Хмельницький). Ухва' ленню рішення про приєднання України до Росії сприяли близькість мови та культури українського й російського народів, спільність ре' лігії, наявність між ними економічних, політичних і культурних зв’я' зків. Важливе значення мали також особливості державного устрою Росії і політика російського уряду щодо України. У Росії існували козацькі краї (на Дону, Яїку), що не знали кріпацтва й користували' ся відомою політичною автономією. Російський уряд надавав приту' . / , 0 &&&

лок українським селянам та козакам і селив їх на правах вільних людей. На суміжній з Україною території була утворена область з українських переселенців і створений козацький реєстр (Слобідська Україна). Селянство України сподівалося забезпечити собі під вла' дою Росії положення вільного населення й позбутися національного гніту та релігійних переслідувань. Українська старшина та шляхта прагнули за допомогою царату закріпити свої станові привілеї і пере' творитися на правлячий клас в Україні шляхом забезпечення полі' тичної автономії в рамках Російської держави.

Напередодні зборів Б. Хмельницький зустрівся з головою цар' ського посольства боярином В. Бутурліним; вранці 8(18) січня він скликав старшинську раду, що одноголосно висловилася за перехід України під протекторат Московської держави. У середині дня була скликана відкрита рада. Крім представників полків, розквартирова' них на звільнених від влади Польщі землях, на ній були присутні переяславські городяни та селяни околишніх сіл. Виступивши з про' мовою, Б. Хмельницький нагадав про жертви, яких зазнав українсь' кий народ у визвольній боротьбі, і підкреслив, що єдиним засобом закріпити завоювання народу є визнання влади Росії. Пропозиція була зустрінута одностайним схваленням. Після цього відбулася при' сяга на вірність цареві старшини, потім козаків і міщан. Приєднання Гетьманщини до Росії у цілому мало прогресивне значення для на' ступного економічного, політичного і культурного розвитку україн' ського народу, воно зміцнило військово'політичний і економічний союз двох слов’янських народів.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ

У березні 1654 р. козацька делегація, відправлена до Москви геть' маном Б. Хмельницьким, передала на розгляд російській стороні проект договору з 23 пунктів: 1) підтвердити права та вольності Вій' ська Запорізького; 2) установити реєстр у 60 тис. чоловік; 3) зберегти права православної шляхти; 4) зберегти існуючі органи міського са' моврядування; 5) зберегти у володінні гетьмана староство Чигирин' ське; 6) дозволити самим обирати собі гетьмана з наступним затвер' дженням його царем; 7) гарантувати всі давні права українського ко' зацтва; 8) генеральному писареві платити 1000 золотих і дати йому млин «для прожитку»; 9) кожному полковникові теж дати по млину; 10) суддям військовим платити по 300 золотих плюс млин, а писа' рям суддівським — по 100 золотих; 11) осавулам військовим і полко' вим — по млину; 12) на військове спорядження пушкарів і обозного дати 400 золотих; 13) не порушувати споконвічні «права духовні й



світські»; 14) дозволити гетьманові й Війську Запорізькому прийма' ти іноземних послів; 15) збір податків передати місцевим україн' ським чиновникам; 16) воєводи царські не повинні порушувати міс' цеві звичаї та закони; 17) окремо видати грамоти, що закріплюють права козаків і шляхти; 18) з приводу митрополита посли будуть говорити усно; 19) цар повинен відправити військо на Смоленськ, щоб випередити поляків; 20) на границі з Польщею виставити три' тисячне військо або «як його царська величність зволить»; 21) за зви' чаєм платити гроші полковникам, осавулам і сотникам; 22) донсь' ким козакам бути готовими допомогти в боротьбі з татарами; 23) у прикордонному укріпленні Кодак розмістити постійний гарнізон з 400 чоловік, а також зробити царську протекцію запорожцям.

З цих пропозицій цар Олексій Михайлович і Боярська дума 21 березня того ж року затвердили 11 пунктів. Україно'російський дого' вір de jure закріплював автономний статус України в складі Росії. При цьому гетьман і Військо Запорізьке користувалися не тільки правом самоврядування на козацькій території, але й могли вступати в дипломатичні відносини з іноземними державами, правда, за ви' нятком Польщі й Туреччини (з польським королем і «турським сал' таном», тільки через Москву).

+,-.+,/. 00

ГЕТЬМАН І. ВИГОВСЬКИЙ

Виговський Іван Остапович (рік народження невідомий —

16(26).03.1664) — державний, політичний і військовий діяч, геть' ман України (1657—1659 рр.). Походив з українського шляхетського роду Овруцького повіту на Київщині. Учився в Києво'Могилянській колегії, служив юристом у міському суді в Луцьку, згодом — наміс' ник луцького старости. Брав участь у діяльності Луцького братства. На початку Національно'визвольної війни під проводом Б. Хмельни' цького служив у польському війську. Під час битви на Жовтих Водах у 1648 р. потрапив у татарський полон, був викуплений Б. Хмельни' цьким і незабаром обраний генеральним писарем. Виявивши дипло' матичні здібності, І. Виговський виконував найважливіші доручен' ня гетьмана й став одним з найближчих радників Б. Хмельницького. Вів переговори з Польщею, Росією, Швецією, Кримським ханством й іншими державами. Після смерті Б. Хмельницького на Корсунсь' кій раді 1657 р. обраний гетьманом України.

У жовтні 1657 р. уклав україношведський договір, умови якого були обговорені ще за життя Б. Хмельницького. Одночасно відновив союз із Кримським ханством, що був розірваний після висновку Бе' резневих статей 1654 р., і почав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика Виговського, спрямована на укріплення міжнарод' ного авторитету України, викликала стурбованість московського уря' ду. Одночасно внутрішня політика гетьмана, зорієнтована на поси' лення ролі козацької старшини в українському суспільстві, призве' ла до повстання проти гетьмана частини козаків і селян на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем і запорізьким кошовим ота' маном Я. Барабашем. У травні'червні 1658 р. війська І. Виговського придушили повстання Пушкаря'Барабаша і дейнеків. Незабаром пі' сля цього гетьман пішов на укладання договору з Річчю Посполитою. 6(16) вересня 1658 р. після довгих переговорів між Україною й Поль' щею був укладений Гадяцький трактат. Довідавшись про укладання Виговським договору з Польщею, Московська держава вирішила від' правити проти гетьмана сильне військо. Навесні 1659 р. стоп’ятде' сятитисячна армія під проводом князя Трубецького прибула на Ліво' бережну Україну. У червні 1659 р., об’єднавши свої війська з польсь' кою й татарською арміями, Виговський виступив назустріч Трубе' цькому. 28—29(8—9) липня 1659 р. у Конотопській битві союзна ар' мія розгромила московські війська. Однак І. Виговський не зміг ско' ристатися результатами перемоги під Конотопом. Проти політики гетьмана виступила старшинська опозиція, яку очолили полковни' ки І. Безпалий, Т. Цюцюра, В. Золотаренко. Скориставшись новим виступом проти гетьмана, московські війська під командуванням Г. Ромодановського захопили Лівобережну Україну. У цих умовах Виговський у жовтні 1659 р. відрікся від булави й втік до Польщі. Через деякий час польські влади призначили Виговського сенатором і київським воєводою. З 1662 р. він брав участь у діяльності Львів' ського братства. На початку 1664 р. Виговський був обвинувачений у зраді й без суду, за наказом полковника С. Маховського, розстріля' ний недалеко від Лисянки (тепер Черкаська обл.). Похований у Вели' кому Скиті біля с. Рудки Гніздичової на Галичині.

ГЕТЬМАН Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Хмельницький Юрій (близько 1641 — 1685) — гетьман України (1657, 1659—1663 рр.), гетьман Правобережної України (1677—1681; 1685 рр.), молодший син Б. Хмельницького. Народився на хуторі Суботів (тепер Чигиринський р'н Черкаської обл.). Учився в Києво' Могилянській колегії. У квітні 1657 р. на старшинській раді, склика' ній Б. Хмельницьким, шістнадцятилітній Ю. Xмельницький був проголошений гетьманом України. Після смерті Б. Хмельницького козацька рада в Чигирині 23 серпня 1657 р. підтвердила це рішення. Але оскільки Xмельницький був ще молодим і не закінчив навчання в колегії, він, за порадою старшини, тимчасово відмовився від геть' манської булави. 25 жовтня 1657 р. Генеральна Військова Рада прого' лосила гетьманом генерального писаря І. Виговського. Союз з Поль' щею, незадоволеність частини козацтва зовнішньою політикою І. Ви' говського й інтриги деяких старшин на чолі з Я. Сомком призвели до усунення його від влади (11.09.1659 р.). На раді в Білій Церкві за підтримкою промосковськи налаштованої частини старшини Ю. Xмельницького знову обрали гетьманом. Слабовільний і нерішучий, позбавлений військового й політичного талантів, Ю. Xмельницький по' стійно потрапляв у залежність від Московського царства, Польщі або Туреччини. У жовтні 1659 р., скориставшись важким становищем України, московські війська під командуванням князя О. Трубецько' го зайняли Лівобережну Україну. Під тиском обставин Xмельницький змушений був підписати Переяславські статті 1659 р., що значно обмежували права України. У 1660 р. почалася нова війна між Поль' щею й Московією за українські землі, у якій взяли участь й війська на чолі з Ю. Хмельницьким. Сорокатисячне військо під командуван' ням воєводи В. Шереметєва потрапило в оточення сімдесятитисяч' ного польсько'татарського війська під Чудновим (Волинь). Ю. Хме' льницький, що командував двадцятитисячним військом, виявив па' сивність і не надав допомоги оточеному угрупованню. Більше того, підбурюваний частиною старшини, він пішов на переговори з поля' ками і 27.10.1660 р. уклав з Польщею Слободищенський трактат, за яким Україна знову входила до складу Речі Посполитої на умовах Гадяцького договору 1658 р. Проти політики Xмельницького висту' пили Ніжинський, Чернігівський і Переяславський полки. У 1661— 1662 рр. кілька походів Ю. Xмельницького на Лівобережжя завер' шилися невдачею. Після обрання навесні 1662 р. на козацькій раді наказним гетьманом Лівобережної України переяславського полков' ника Я. Сомка почалися зіткнення між прихильниками двох гетьма' нів. У січні 1663 р., розуміючи власну нездатність опанувати ситуа' цію, Xмельницький відрікся від булави та постригся в ченці під ім’ям Гедеон. Жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли й Чигирина. У 1664—1667 рр. Ю. Xмельницький був кинутий польським урядом у Марієнбурзьку в’язницю. Після звільнення якийсь час жив в Уман' ському монастирі.