Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 22 из 61)

У 1670 р. (за іншими даними — у 1673 р.) Xмельницького захо' пили в полон кримські татари й відправили до Стамбула, де його посадили в темницю, а пізніше перевели в один із грецьких монас' тирів, де він обіймав посаду архімандрита. Під час Чигиринських походів 1677 р. і 1678 р. турецький уряд, намагаючись захопити Україну, спробував використати з цією метою Ю. Xмельницького. Турки проголосили його гетьманом на правах султанського васала. Своєю столицею Xмельницький обрав Немирів (тепер Вінницька обл.), відкіля розсилав універсали, називаючи себе «князем сармат' ським, Малої Росії'України, володарем Війська Запорізького». У 1678—1679 рр. він спробував за допомогою турецько'татарського вій' ська встановити владу над Лівобережною Україною, але, настроївши проти себе все місцеве населення, зазнав невдачі. Після підписання Бахчисарайського миру 1681 р. турки позбавили Ю. Хмельницького гетьманства і восени того ж року, обвинувативши в незаконній роз' праві над членом родини багатого єврейського купця, стратили його в Кам’янці'Подільському.

ГЕТЬМАН І. БРЮХОВЕЦЬКИЙ

Брюховецький Іван Мартинович (рік народження невідомий — 08(18).06.1668) — гетьман Лівобережної України (1663—1668 рр.). Народився біля Диканьки на Полтавщині. Уперше згадується в ре' єстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиден' ції Б. Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення ге' тьмана. У 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їз' див на Запорожжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидату' ру Ю. Хмельницького. Залишившись у Запорізькій Січі, був обра' ний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659— 1663 рр.). Висунув привабливі для козацьких низів гасла (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), був, поряд з Я. Сом' ком й І. Золотаренком, одним із кандидатів на гетьманство. У червні 1663 р. на Чорній раді в Ніжині за підтримкою запорожців, селян, міщан і під тиском московського війська Брюховецький був обраний гетьманом Лівобережної України. Спочатку проводив відверто про' московську політику. Після обрання гетьманом уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р., став першим з українських гетьманів, що поїхав до Москви. Під час перебування у вересні'жовт' ні 1665 р. у Москві Брюховецький одержав титул боярина і йому була передана у володіння Шептаківська волость на Чернігівщині. У груд' ні 1665 р. гетьман підписав Московські статті, що значно обмежили державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну й фінан' сову залежність від Московського царства.

На початку 1666 р. Брюховецький повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія М. Ракушки'Романовського упо' рядкував фінансові справи держави. Майже в усіх великих україн' ських містах були розміщені російські гарнізони, значно розшири' лися права царських воєвод, що зосередили у своїх руках ряд вій' ськових і фінансових функцій. У 1666 р. був проведений майновий перепис населення Лівобережної України з метою визначення розмі' рів оподатковування. Усе це викликало невдоволення українського населення. Навіть частина православного духівництва, що підтриму' вала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, висловилася про' ти зростання московського впливу. Невдоволення досягло свого апо' гею після укладення між Польщею й Московською державою Андру' сівського перемир’я 1667 р. У 1667—1668 рр. на Лівобережжі відбу' вся ряд великих виступів проти московських гарнізонів. Брюховець' кий теж вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити анти' московське повстання. У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі гетьман висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині й перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно І. Брюховецький почав переговори з П. Доро' шенком і направив посольство до Стамбула.

У травні 1668 р. війська Брюховецького, вигнавши московські гар' нізони з частини українських міст, відправилися звільняти прикор' донне місто Котельву, що осадила московська армія під командуван' ням боярина Г. Ромодановського. На початку літа на Лівобережну Україну вступили правобережні полки гетьмана П. Дорошенка й пі' шли назустріч військам Брюховецького, що стояли військовим табо' ром під Опишнею (тепер Полтавська обл.). Довідавшись про підхід військ П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти Брюхове' цького і 8(18) червня 1668 р. убили його. Похований у Гадячі.

ГЕТЬМАН Д. МНОГОГРІШНИЙ

Многогрішний Дем’ян Гнатович (близько 1630 — після 1701) — гетьман Лівобережної України (1669—1672 рр.). Народився в м. Кар' пі (тепер Чернігівська обл.). Походив з козацької родини. Учасник Національно'визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. У до' кументах уперше згадується в Зборівському реєстрі (близько 1649 р.) на посаді військового осавула. У 1665—1669 рр. — полковник черні' гівський. У 1668 р. Многогрішний, як супротивник Андрусівського миру 1667 р., узяв участь в антимосковському повстанні, що почало' ся під керівництвом І. Брюховецького. Підтримував політику геть' мана П. Дорошенка. У 1668 р. призначений П. Дорошенком наказ' ним гетьманом Лівобережної України. Наступ московських військ під командуванням Г. Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні московські гарнізони в містах, тиск із боку промосковської частини старшини й православного духівництва (особливо архієпископа чер' нігівського Л. Барановича) змусили Многогрішного піти на перего' вори з царським урядом.

17 грудня 1668 р. на старшинській раді в Новгороді'Сіверському Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». Переговори між московським урядом і гетьманом завершилися укладенням Глухів' ських статей 1669 р. і проголошенням Многогрішного 9(19) березня 1669 р. гетьманом Лівобережної України. Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Він добився, щоб Київ з округою, не' зважаючи на умови Андрусівського миру 1667 р., залишився в скла' ді Лівобережжя. Спираючись на полки компанійців, Многогрішний прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово послабляючи полі' тичну роль козацької старшини. Вів таємні переговори з П. Дороше' нком про можливості переходу Лівобережної України під протекто' рат Туреччини. Така політика викликала невдоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду.

У ніч з 12 на 13 березня 1672 р. у Батурині козацька старшина за підтримкою начальника московського гарнізону заарештувала Д. Мно' гогрішного та видала представникам царського уряду. Гетьман був вивезений до Москви, де в середині квітня 1672 р. над ним почався суд. Його звинуватили в державній зраді, катували, а потім засуди' ли до страти. Згодом страта була замінена на довічне заслання.

Д. Многогрішний був вивезений з родиною до Сибіру і кинутий до Іркутської в’язниці. З 1688 р. звільнений з в’язниці Многогрішний перебував на військовій службі в Селенгінську (Забайкалля). У 1696 р. постригся в ченці. Помер в Іркутську.

ГЕТЬМАН І. САМОЙЛОВИЧ

Самойлович Іван Самойлович (рік народження невідомий — 1690) — гетьман Лівобережної України в 1672—1687 рр. Народив' ся в родині священика С. Самойловича з Ходоркова на Житомир' щині. Освіту здобув у Києво'Могилянській колегії. Службу в коза' цькому війську почав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, красноколядинським сотником (1665 р.) Чернігівського полку. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана І. Брюховецького, зокрема, у 1663 р. їздив з посольством до Москви. Одержав звання значкового товариша. Брав участь у повстанні 1668 р., виступав проти московської політики в Україні. Після загибелі гетьмана І. Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Д. Многогрішного, одержав царське прощення. У 1668— 1669 рр. був наказним полковником і полковником чернігівським (1668—1669 рр.). Після обрання гетьманом Д. Многогрішного став генеральним суддею (1669—1672 рр.). Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Д. Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом і володів гетьманською булавою 15 років. Боровся проти гетьмана П. Доро' шенка, намагався об’єднати під своїм управлінням Правобережну й Лівобережну Україну. На початку 1674 р. Самойлович разом з царським воєводою Г. Ромодановським на чолі козацьких і стріле' цьких полків здійснив похід на Правобережну Україну.