Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 31 из 61)
Новий етап просвітницької діяльності народовці почали з видан' ня 2 політичних часописів: «Батьківщина» (1879 р.) і «Діло» (1880 р.). У редакційній колегії цих видань були головними ідеологами наро' довці — В. Барвінський, В. Навроцький, О. Огоновський, Ю. Роман' чук, А. Вахнянин, Д. Гладилович й інші. У 1885 р. народовці створи' ли нову політичну організацію — Народну Раду. У 1890 р. Ю. Рома' нчук, С. Сембратович, О. Барвінський за посередництвом В. Антоно' вича уклали з польськими політичними колами й австрійським уря' дом компромісну угоду, що одержала назву «Нової ери». У 1890 р. значна частина народовців об’єдналася в Русько'Українську Радика' льну Партію, яка різко засудила політику «Нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. У 1894 р. частина народовців на чолі з Ю. Рома' нчуком перейшла в опозицію. На платформі «Нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилося в Християн' сько'суспільну партію. У 1899 р. основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську національно'демократичну партію, яка в 1919 р. отримала назву Національно'трудова партія.2 0,( 22$%&
«ПРОСВІТА»
«Просвiта» — українське культурно'освітнє товариство, заснова' не у Львові групою народовців 8 грудня 1868 р. Головним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурно' му, національно'політичному й економічному напрямках. На початку 90'х років ХІХ ст. «Просвiта» почала відкривати власні читальні. Дія' льність філій координувало головне відділення у Львові.
У 1914 р. читальні товариства діяли в 75 % українських населе' них пунктів Галичини, у 1939 р. мережею філій і читалень «Про' свiти» було охоплено 85 % західноукраїнських земель (у 1914 р. — 75 філій, 2944 читальні, близько 200 тис. членів; у 1939 р. — 83 філії, 3075 читалень, 360 тис. членів). «Просвiта» виступала пред' ставником народовського напрямку в політичній сфері, була ініціа' тором створення друкованого органа народовців — газети «Діло» (1880 р.), а також політичної організації Народна Рада (1885 р.). У 1869 р. добилася допомоги від крайових фондів на видання україн' ських книг, боролася за відкриття українських шкіл в умовах утвер' дження галицьким сеймом польської мови як офіційної (1868 р.), посилала петиції з проханням заснувати кафедру української історії у Львівському університеті. У листопаді 1918 р., коли українці про' голосили Західноукраїнську Народну Республіку, товариство «Про' свiта» стало основою Державного Секретаріату в ЗУНР. Залишаючи за собою культосвітню функцію, «Просвiта» дала початок числен' ним економічним, фінансовим, спортивним й іншим формуванням. Товариство засновувало при читальнях магазини, кооперативи, оща' дно'позичкові каси, забезпечувало друкованою продукцією народно' господарські програми. «Просвiта» відкрила Торговельну школу (1911 р.), Жіночу школу господарства (1912 р.) і Господарську школу (1912 р.). Для здібної молоді товариство призначало стипендії та вла' штовувало стажування в Європі. Новим етапом у розробці економіч' них програм у Галичині став організований «Просвiтою» Перший український просвітньо'економічний конгрес 1909 р., у якому взяли участь діячі освіти й економіки. Особливу увагу «Просвiта» приділя' ла видавничій діяльності. За 60 років товариство видало близько 1000 видань. З 1877 р. товариство щомісяця видавало книжки, які розси' лало в обмін на членські внески. «Просвiта» з 1869 р. по 1876 р. під' готувала і видала 22 підручники для українських гімназій. Високим рівнем підготовки відзначалися серійні видання товариства. Усього «Просвiта» видала 8 серій: «Руська письменність» (пізніше «Україн' ське Письменство», 1904—1928 р., 25 томів), «Просвітні Листки» (1907—1927 рр., 8 книжок), «Народна бібліотека» (1920—1927 рр., 38 книг), «Загальна бібліотека» (1920—1925 рр., 8 книг); «Учітеся, брати мої...» (1921—1929 рр., 9 книг), «Історична бібліотека» (1928 р., 10 книг); «Бібліотека «Життя й Знання» (1925—1939 рр., 53 книги). Для поширення освіти товариство видавало 7 періодич' них органів: «Письмо з «Просвiти» (1876—1879 рр., 1891—1894 рр., 1907—1914 рр., 1921—1933 рр.), «Читальня» (1894—1896 рр.), «Аматорський театр» (1925—1927 рр.), «Бібліотечний порадник» (1925—1926 рр.), «Народна Просвiта» (1922—1927 рр.), «Життя й Знання» (1927—1939 рр.), «Просвiта» (1936—1939 рр.). З 1869 р. при «Просвiті» функціонувала бібліотека, яка після передачі в 1909 р. значної частини фондів Бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шев' ченка (НТШ) була реорганізована в публічну бібліотеку.
ПЕРША ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ — РУРП
Русько3українська радикальна партія — перша українська по' літична партія. Утворена в 1890 р. у Львові. Засновниками й лідера' ми були І. Франко (до 1899 р.), М. Павлик (до 1914 р.), В. Будзинов' ський, С. Данилович, Є. Левицький та інші. У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Під час гострих внутріпартійних дискусій між так званими старими (І. Франко, М. Павлик) і молодими (В. Будзиновський, В. Охрімович, Є. Левицький та інші) уперше висунутий і обґрунтований постулат політичної самостійності України (книжка Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», 1895 р. і друга програма РУРП). Після розколу РУРП у 1899 р. частина членів увійшла до складу новостворених Української національно'демократичної партії (УНДП) і Української соціал'де' мократичної партії (УСДП). Разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, у якій РУРП віді' гравала роль лівої опозиції щодо центристського УНДП. Діячі партії зіграли значну роль в організації селянських заворушень у Галичині в 1902 р., січового руху (К. Трильовський), займали провідні посади в уряді ЗУНР (Л. Бачинський, Д. Вітовський, І. Макух, А. Шмігель' ський). У 1919—1939 рр. під час польської окупації Галичини Укра' їнська радикальна партія (колишня РУРП) була однією з найбільш впливових серед легальних українських партій. У 1926 р. об’єднала' ся з волинською Українською соціально'революційною партією під назвою — Українська радикально'соціалістична партія. Чисельність партії сягала 20 тис. чоловік. У 1931 р. вступила в II Соціалістичний Інтернаціонал. Основні видання: «Народ» (1890—1895 рр., 1918 р.), «Хлібороб» (1891—1895 рр.), «Громадський голос» (1895—1939 рр., з перервами). Після Другої світової війни діяла в еміграції.
& %%
РЕВОЛЮЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ (РУП)
У 1900 р. група студентів з українофільських гуртків м. Харкова створила першу в російській частині України українську політичну ор' ганізацію — Революційну українську партію (РУП). Серед її керів' ників були Д. Антонович, М. Русов, Б. Камінський і Л. Мацієвич.
Першим програмним документом РУП стала брошура «Незалеж' на Україна», написана харківським адвокатом М. Міхновським (1873—1924 рр.). Цей документ містив ряд важливих націоналісти' чних положень: 1) мета партії — створення незалежної української держави; 2) лідер національного руху — інтелігенція, що служить своєму народові; 3) засоби досягнення головної мети — будь'які, вклю' чаючи насильницькі; 4) основні принципи боротьби — «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або вмремо»; 5) ніяких компромісів з помірними українофілами.
Незабаром у РУП відбувся розкол, тому що багатьом її членам не подобалися націоналістична категоричність і безкомпромісність ви' сунутих у брошурі Міхновського ідей. У 1902 р. міхновці, не маючи широкої підтримки всередині РУП, створили окрему від неї Україн' ську національну партію (УНП). У 1903 р. від РУП відокремилася ліва група на чолі з Б. Ярошевським, що утворила Українську соціа' лістичну партію (УСП).
Основним регіоном діяльності РУП була Лівобережна Україна (Ха' рківщина, Київщина, Полтавщина), основним об’єктом пропаганди — українські селяни, а головними формами боротьби — пропаганда й агітація. З поширенням в Україні соціал'демократичних ідей части' на рупівців переглядає свої ідейні установки й у 1904 р. створює ок' рему Українську соціал'демократичну спілку, що на автономних правах увійшла до меншовицької фракції РСДРП. Члени «Спілки» були впевнені, що вирішення національного питання прямо пов’яза' не з боротьбою пролетаріату та розв’язанням соціально'економічних проблем.
У грудні 1905 р. на II з’їзді РУП більшість рупівців на чолі з М. Поршем, В. Винниченком і С. Петлюрою прийшли до висновку про необхідність об’єднання національної ідеї з марксизмом і пере' творили РУП на Українську соціал'демократичну робітничу пар' тію (УСДРП).
УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (УДП)
Українська демократична партія (УДП) — українська партія ліберально'народницького напрямку, створена в 1904 р. в Києві з членів Загальної української безпартійної демократичної організа' ції. Серед членів УДП були С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко. У 1905 р. була опублікована програма УДП, у якій засуджувався са' модержавно'бюрократичний лад і відстоювалася необхідність упро' вадження конституційної форми правління. У національному питан' ні ставилися вимоги: надання широкої національної автономії Ук' раїні; створення Українського сейму, що міг би самостійно проводи' ти фінансову й економічну політику, з огляду на загальнодержавні потреби.