Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 23 из 61)

На Переяславській раді 17 березня 1674 р. Самойлович був обра ний гетьманом усієї України, однак фактичне об’єднання Правобе' режної і Лівобережної України відбулося лише після зречення від гетьманства П. Дорошенка 19 жовтня 1676 р. Унаслідок Чигирин' ських походів 1677 р. і 1678 р. і укладення Бахчисарайського мирно' го договору 1681 р. Самойлович утратив владу над Правобережною Україною (південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишали' ся під контролем Ю. Хмельницького).

Самойлович негативно поставився до «Вічного миру» 1686 р., що остаточно закріпив поділ України між Річчю Посполитою і Москов' ською державою. У період правління Самойловича Українська право' славна церква утратила свою незалежність і в 1686 р. була підлегла московському патріархові. Самойлович був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадкоємною. При ньо' му внаслідок масового переселення правобережного населення в Лі' вобережжі поступово відроджується економічне життя Гетьманщи' ни. Розширюється внутрішня й зовнішня торгівля, розвиваються ремесла й промисли. Розширюються існуючі й створюються нові промислові підприємства — рудники, селітрові, скляні й поташеві заводи, млини, винокурні та ін. Авторитарний спосіб правління Самойловича, великі податки на утримання в Гетьманщині москов' ських гарнізонів і регулярних військ, що важким тягарем лягали на місцеве населення, викликали невдоволення як козацької старши' ни, так і рядового козацтва. Старшинська верхівка почала писати цареві доноси на гетьмана, обвинувачуючи його в зловживанні вла' дою, таємних зв’язках із Кримським ханством і військовій зраді. Улітку 1687 р., скориставшись невдачею спільного походу москов' ської армії (100 тис. чол.) і українського козацького війська (50 тис. чол.) на Крим, старшина обвинуватила Самойловича в його провалі й звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23 липня 1687 р. ставка гетьмана була оточена російськими полками.

На козацькій раді на річці Коломак Самойловича відсторонили від гетьманства, заарештували й разом із сином Яковом відправили до Мо' скви, а відтіля — у заслання до Сибіру. Помер у Тобольську в 1690 р.

«ВІЧНИЙ МИР»

«Вічний мир» 1686 р. — мирний договір між Польщею й Москов' ською державою, підписаний 06(16) травня 1686 р. у Москві. У пере' говорах, що тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли К. Гжимултовський і М. Огинський, з московської — В. Голі цин. Текст договору складався з преамбули й 133 статей. Договір був укладений на підставі Андрусівського миру 1667 р. За «Вічним ми' ром» Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобереж' ну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово'Сіверську землю з Черніго' вом і Стародубом. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що одержувала 146 тис. рублів компенсації. Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею і Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (у 1699 р. було приєднане до Польщі). Московське царство анулювало попередні до' говори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило в антитуре' цьку «Священну лігу» (Польща, Священна Римська імперія, Ве' неція), зобов’язувалося організувати військовий похід проти Крим' ського ханства. Хоча умови «Вічного миру» набирали чинності від' разу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710 р. «Вічний мир» остаточно затвердив поділ україн' ських земель між двома державами — Польщею та Росією.

" $

)& $

ГЕТЬМАН І. МАЗЕПА

Мазепа Іван Степанович (Мазепа'Калединський; рік народжен' ня невідомий — 21 вересня (2 жовтня) 1709) — гетьман України. Народився в с. Мазепинцях на Київщині в українській шляхетській



родині. Точна дата народження невідома. Дослідники наводять різне датування: М. Костомаров — 1629 р., Ф. Уманець — близько 1633 р., М. Андрусяк — 20 березня 1632 р., А. Єнсен — близько 1638— 1645 рр., І. Борщак — близько 1640 р. Учився в Києво'Могилян' ській колегії, а також в єзуїтській колегії у Варшаві (за іншими дани' ми, у Полоцьку). Протягом 1656—1659 рр. жив за кордоном, де в Німеччині, Італії, Франції й Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови. Після повернення в 1659—1663 рр. Ма' зепа перебував на службі при дворі польського короля Яна II Казими' ра, виконував ряд дипломатичних доручень, зокрема, був послом до правобережного гетьмана П. Тетері. У 1663 р. повернувся в Україну. Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву підтри' мав П. Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної корогви козаків. Завдяки своїм особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами П. Дорошенком та І. Самойло' вичем. Згодом, прямуючи з дипломатичною місією до Криму й Ту' реччини, був захоплений у степу кошовим отаманом Запорізької Січі І. Сірком і переданий лівобережному гетьманові І. Самойловичу.

У 1682 р. Мазепа обійняв посаду генерального осавула в уряді лі' вобережного гетьмана. Як представник Гетьманщини часто був учас' ником переговорів між Московією, Кримським ханством, Осман' ською імперією та Річчю Посполитою. Після провалу першого крим' ського походу російських військ під проводом князя Голіцина (1687 р.) гетьман І. Самойлович був звинувачений у державній зраді, позбав' лений гетьманства й засланий до Сибіру. 25 липня 1687 р. на Колома' цькій раді Мазепа був обраний гетьманом України. Одержавши ге' тьманську булаву, Мазепа прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя, Сло' божанщину. Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козаць' кого укладу. Реалізуючи свої задуми, гетьман піклувався про фор' мування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, діставала нові права й привілеї. Це викликало невдоволення козаць' ких низів, селян і міщан. Ряд заходів Мазепи, спрямованих на за' хист козаків (універсал 1691 р.), міщанства (ряд охоронних універса' лів містам), селян (універсал від 28 листопада 1701 р. про обмеження панщини двома днями на тиждень) і духівництва (універсали 1690— 1694 рр. про підтвердження прав Київської митрополії, чернігів' ського й глухівського монастирів) не призвели до усунення соціаль' них протиріч і консолідації українського суспільства.

Гетьман намагався використовувати свій вплив на Петра I і зв’яз'

ки з московськими вельможами для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки активно брали участь у війнах Мос' ковії з Кримським ханством і Туреччиною. У 1700 р. Мазепа став другим кавалером заснованого Петром I ордена Андрія Первозванно' го. У 1703 р. король Польщі Август ІІ Фридерік нагородив його ор' деном Білого Орла, а в 1707 р. імператор Йосип I дарував гетьманові титул князя Священної Римської імперії. У перші роки Північної війни (1700—1721 рр.) між Росією та Швецією посилилася експлуа' тація царським урядом ресурсів Гетьманщини. Уже в 1700 р. до Прибалтики для ведення воєнних дій проти шведів був висланий за' гін у 17 тис. козаків. Виросли й фінансові витрати Гетьманщини, особливо за рахунок збільшення податків. Усе це викликало невдово' лення козацької старшини й гетьманського уряду. У 1704 р. за вказі' вкою Петра I Мазепа наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, що дотепер знаходилася під владою Речі Посполитої. Влада гетьмана поширилася на Правобережну Ук' раїну. Одночасно було придушене козацьке повстання під керівни' цтвом С. Палія. Навесні 1705 р. Мазепа почав таємні переговори із союзником шведського короля Карла XII польським королем С. Ле' щинським.

Навесні 1709 р. була укладена угода між Карлом XII і Мазепою, що передбачало перехід Гетьманщини під протекторат Швеції. Піс' ля початку наступу шведів на Москву через територію України, геть' ман 4 листопада 1709 р. відкрито перейшов на бік Карла XII. Разом із ним до шведів пішли й запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Го' рдієнком. Це викликало репресії московських військ проти прихи' льників Мазепи й запорожців. Були знищені гетьманська столиця Батурин і Запорізька Січ. Невдала облога шведами Полтави дала мо' жливість Петрові I підготуватися до генерального бою й розгромити шведські війська в Полтавській битві влітку 1709 р. Карл XII і Мазе' па були змушені відступити в турецькі володіння, де гетьман осели' вся в пригороді м. Бендерів.

Помер він 21 вересня (2 жовтня) 1709 р. і був похований у Свято' горському монастирі в м. Галацу (нині Румунія). Апологети гетьма' на відносять до його заслуг велику культурно'меценатську діяльність. При ньому Києво'Могилянська колегія одержала статус академії. Було побудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко. У 1690 р. побудовано новий будинок Києво'Мо' гилянської колегії, у 1698 р. — кафедральний собор у Переяславі, Богоявленська церква Братського монастиря в Києві (зруйнована в 1934 р.), дзвіниця собору св. Софії у Києві, обнесена новими кам’я' ними стінами Києво'Печерська лавра. У 1700 р. був заснований Черні' гівський колегіум. Мазепа був прихильником літератури. Сам він — автор ряду віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» тощо. Підтримував творчість Д. Туптала, С. Яворського, І. Максимовича.