Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 33 из 61)

З другої половини січня по березень 1905 р. страйковий рух охо' пив підприємства Бахмутського, Слов’яносербського та Маріуполь' ського повітів Катеринославської губернії, а також Таганрозького й Черкаського округів області Війська Донського, півдня Ізюмського та Богодухівського повітів Харківської губернії. У Донбасі в страйко' вому русі брали участь 53,6 % шахтарів і 91,4 % металістів. У квіт' ні — серпні 1905 р. в Україні відбулося більше 300 страйків, в яких брали участь понад 110 тис. робітників. Особливо масовими були травневі страйки трудящих. У Варшаві, Лодзі, Одесі, Ризі й інших містах справа дійшла до збройних зіткнень між робочими й царськи' ми військами.

У червні заворушення перекинулися на село і флот. Селянські бунти відбулися в 64 з 94 українських повітів. На Чорноморському флоті 14—25 червня спалахнуло повстання на броненосці «Потьом кіні», матроси якого розправилися з офіцерським складом і підняли на щоглі червоний прапор. Оскільки повстання на «Потьомкіні» не було підтримано іншими кораблями Чорноморського флоту, броне' носець змушений був піти в румунський порт Констанца і там здати' ся місцевій владі.

Широкий резонанс мав жовтневий загальноросійський політич ний страйк, що став кульмінацією революції. В одній з листівок Луганської організації РСДРП писалося: «І весь світ побачив небаче' ну подію. Не йдуть потяги, не тріскотить телеграф, не гуде телефон' ний дріт, не шумлять машини, не димлять фабричні труби, не сяє на вулиці електрика. Усе завмерло. То робітник повстав, то мускулис' тий кулак грозить усім шкуродерам, усім самодержцям».

Жовтневий страйк паралізував дії уряду, розладнав усе господар' ське життя країни. Під натиском революційних мас цар Микола II 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, в якому обіцяв народу політичні свободи: недоторканність особи, волю совісті, слова, зборів і союзів. Уряд пообіцяв скликати законодавчу Державну думу, що обирається всіма класами суспільства. Поява цього документа мала дуже важливі наслідки. Маніфест 17 жовтня значно розширив межі легальної полі' тичної і культурної діяльності, помітно її пожвавив й урізноманітив. Воля друку дала поштовх появі перших україномовних газет і журна' лів: у Лубнах у 1905 р. почали видавати газету «Хлібороб»; потім газе' ти українською мовою з’явилися в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Ха' ркові й інших містах. Серед українських соціально'політичних жур' налів можна назвати «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «По' сів». Усього в 1905—1907 рр. друкувалося 24 україномовні видання. У багатьох населених пунктах відкрилися філії культосвітньої органі' зації «Просвіта» (до середини 1907 р. їх нараховувалося 35).

Активізувався процес масової самоорганізації суспільства: поча' ли виникати партії, ради, профспілки, кооперативи тощо. Зросла чи' сельність лівих партій і організацій: російської партії есерів (соціа лістівреволюціонерів), анархістів, анархосиндикалістів, а також більшовиків і меншовиків.

Есери за своїми програмними установками були прямими продо' вжувачами справи народників. Вважаючи селян революційним кла' сом, вони вели пропаганду насамперед серед сільського населення. Перші нелегальні есерівські організації виникли в 90'ті роки XIX ст. (Закордонний союз соціалістів'революціонерів, Північний союз со' ціалістів'революціонерів, Південна партія соціалістів'революціоне' рів). У 1901 р. різні есерівські групи злилися в Партію соціалістів' революціонерів Росії, про що офіційно було оголошено в газеті «Рево' люційна Росія» у січні 1902 р. Напередодні революції 1905—1907 рр. ця партія мала в Україні свої філії в 10 містах (Києві, Полтаві, Харко' ві, Катеринославі, Чернігові, Волинську, Бердичеві, Єлисаветграді, Одесі й Миколаєві). У ході революції кількість есерівських організа' цій в Україні значно зросла; одночасно зросло й число членів цієї партії (з 1260 до 25 000 чоловік). У 1907 р. утворилася окрема Укра' їнська партія соціалістів'революціонерів (УПСР).

Програма есерів містила в собі такі положення:

1) здійснення соціальної революції, установлення демократичноїреспубліки, створення справедливого соціалістичного суспільства;

2) знищення національного гніту, установлення рівності всіх на'ціональностей і надання націям права на самовизначення;

3) визнання як невід’ємних прав громадян свободи совісті, слова,друку, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи й житла, зага' льного й рівного виборчого права для всіх громадян, що досягли два' дцятилітнього віку;

4) усуспільнення праці, власності й всього господарства;

5) «соціалізація» землі, тобто вилучення землі з товарного обігу іпередача її в загальнонародне надбання без викупу; зрівняльно'тру' дове користування землею зі сплатою ренти, що йде на суспільні потреби.

Есери застосовували різні форми класової боротьби, включаючи й індивідуальний терор. Останній розглядався як «збудник» революцій' ної активності мас, а також засіб залякування царського уряду й дезор' ганізації його роботи.

Не відмовлялися від терористичних методів боротьби й анархі сти, що розглядали державу як апарат насильства над особистістю й закликали до її повного знищення. У 1906 р. і першому кварталі 1907 р. тільки катеринославські анархісти здійснили 70 терористи' чних актів. Усього в 1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито і поранено 97000 посадових осіб; на голову царського уряду П. А. Сто' липіна було здійснено 10 замахів.

На відміну від есерів і анархістів, соціалдемократи (більшовики й меншовики) були супротивниками тактики індивідуального теро' ру; вони виступали за масові революційні дії пролетаріату, справед' ливо вважаючи, що тільки в такий спосіб можна зруйнувати існую' чий монархічний лад і встановити демократичну республіку. За різ' ними оцінками, чисельність більшовиків в Україні в 1905—1907 рр. зросла з 1 тис. до 4—7 тис. чоловік. Меншовиків було ще більше (від 10 до 14 тис.).

Серед центристських загальноросійських партій слід виділити конституційнодемократичну партію (кадети, або «партія на родної волі»), що відстоювала ліберальні ідеї і мріяла про конститу' ційну монархію. До неї входили представники дрібної і середньої буржуазії, інтелігенції та кадрових робітників. Правіше кадетів зна' ходилися октябристи («Союз 17 жовтня»); ця партія об’єднувала переважно великих підприємців, фабрикантів і банкірів, тісно пов’я' заних з царським самодержавством. Вони не бажали ліквідувати монархію, добиваючись від царату лише права брати участь у керу' ванні державою.

Правий фланг політичного спектра представляли монархічні пар тії. В Україні не було національних поміщицьких партій, зате акти' вно діяли філії загальноросійських монархічних організацій. Їхні програми були замішані на ідеях великодержавного шовінізму й ан' тисемітизму.

Ще в 1901 р. у Петербурзі була створена загальноросійська мона рхічна організація «Русское собрание»; а в 1903 р. аналогічна струк' тура з’явилася в Харкові. Потім відділи «Русского собрания» виник' ли в Києві й Одесі, де видавалися монархічні вісники «Русская речь» і «Русский листок». Вони були покликані охороняти основи російсь' кого самодержавства, російської культури й російської мови на «на' ціональних окраїнах».

У період першої російської революції головною поміщицькою пар' тією став Союз російського народу (СРН), заснований у листопаді 1905 р. Він нараховував близько 400 тис. членів. У Катеринославсь' кій губернії діяло 13 відділів СРН загальною чисельністю 17 386 чо' ловік (для порівняння: кадети мали на Катеринославщині 3 організа' ції і 435 членів, РСДРП — 26 організацій і 6 515 членів обох фрак' цій). У Київській губернії нараховувалося 50 відділів СРН загальною кількістю 8 433 чоловіки. Усього ж в українських філіях СРН налічу' валося 190 тис. чоловік — майже половина всіх членів партії.

Статут Союзу російського народу від 7 серпня 1906 р. проголошу' вав, що його членами можуть бути «лише власне російські люди» (у це поняття включалися великороси, білоруси й малороси).

У народі членів монархістських організацій називали чорносотен цями. Об’єднуючи у своїх рядах не тільки дворян'поміщиків, але й реакційні буржуазні елементи, відсталі прошарки робітників, кра' марів, візників і люмпен'пролетаріату, чорносотенці проводили ма' сові маніфестації «на захист царя й Батьківщини» і нерідко влашто' вували дикі єврейські погроми. Так, після видання Маніфесту 17 жо' втня вони вчинили в Одесі п’яний погром, під час якого вбили близь' ко тисячі жителів єврейської національності.

Аналогічні погроми влаштовувалися в Києві, Харкові, Катерино' славі й інших містах.

Відсутність парламентських форм правління і необхідність консо' лідації опозиційних сил обумовили появу на арені громадського життя нової форми організації влади — Рад робітничих депутатів. У жовтні'грудні 1905 р. Ради виникли більше ніж у 50 містах Росій' ської імперії, у тому числі у всіх промислових центрах України. Де' путатами Рад були в основному представники лівих партій — есери, меншовики та більшовики. Їх обирали на заводах, фабриках, рудни' ках, у залізничних майстернях як у містах, так і в робітничих сели' щах. Засідання Рад проходили регулярно, один'два рази на тиждень. Для керівництва повсякденною роботою обиралися виконавчі комі' тети.