Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 4 из 61)

На Україні досліджено близько 1000 мезолітичних стоянок, що належали ранньопервісним громадам. Пам’ятками мезоліту є стоян' ки Таш'Аїр I, Мурзак'Коба, Заміль'Коба I і II, Фатьма'Коба в Криму, Гребеники на Нижньому Дністрі та інші.

Для родових громад були характерними колективна власність на землю (промислову територію), мисливські загони, рибальські зага' ти, човни, здобич, житло, їжу й вогонь, а також зрівняльний розподіл продуктів. Подібний колективізм (первісний комунізм) був необхід' ною умовою виживання в умовах примітивного власницького госпо' дарства з його низькою продуктивністю праці й частою нестачею продуктів харчування. Однак там, де з’являвся надлишковий про' дукт, поряд зі зрівняльним розподілом міг виникнути і трудовий розподіл; крім того, зароджувався обмін між громадами.

Етнологічні дані вказують на те, що в родовій громаді діяв прин' цип народовладдя, при якому визначальне значення мала колектив' на воля всіх її дорослих членів. При цьому кожна громада вибирала собі ватажка — найбільш досвідченого й авторитетного чоловіка, хо' ронителя звичаїв роду. Великий вплив на общинників мали також чаклуни. З’явилися соціальні норми, тобто обов’язкові правила пове' дінки, які оберігалися громадою. З покоління в покоління вони пере' творювалися на звичаї й закріплювалися ідеологічно — релігійними приписами й міфами. До порушників загальноприйнятих норм за' стосовували різні способи переконання й примусу (від осміяння й осудження до фізичної розправи).

Неоліт (новокам’яний вік, 8—4 тис. до н. е.) характеризується розвитком виробничого господарства ранніх хліборобів або хліборо' бів'скотарів в одних регіонах і високоспеціалізованого привласнюва' льного господарства мисливців, рибалок і збирачів — в інших. Пере' хід від традиційного типу привласнювального господарства до вироб' ничого став найбільшим всесвітньо'історичним досягненням перві' сної економіки, фундаментом усієї подальшої еволюції людства, най' важливішою передумовою одержання регулярного надлишкового, а потім і додаткового продукту. Надалі саме ця обставина привела до розкладання первісного й утворення класових суспільств, до виник' нення ранніх цивілізацій і держав. З огляду на важливість зазначеного переходу, англійський археолог Г. Чайлд запропонував назвати його «неолітичною революцією».

Виникнення землеробства й скотарства спричинило серйозні зру' шення в розвитку продуктивних сил. Значно прогресувала техніка виготовлення кам’яних знарядь праці, широке поширення одержа' ли полірування, пиляння й свердління каменю. Удосконалювалися кам’яні сокири й тесла, з’явилися мотики і серпи, зернотерки й ступ' ки з товкачами. З винаходом прядіння і найпростішого ткацтва почав з’являтися також одяг з рослинного волокна й вовни. Домашнє на' чиння поповнилося таким значним нововведенням, як кераміка.

Виділення племен із виробничим господарством із загальної маси інших племен стало першим великим суспільним поділом праці. Це сприяло розвиткові обміну між ранніми хліборобами'скотарями й мисливцями'рибалками. Поряд із сировинними ресурсами й виро' бами обмінювали також худобу та харчові продукти. Організація вла' ди в епоху неоліту зберігала початки первісного народовладдя. Най' важливіші питання вирішувалися на народних зборах. У їхній роботі брали участь усі дорослі, повноправні общинники, хоча все частіше вони перетворювалися на збори тільки дорослих чоловіків і проходи' ли в так званих чоловічих будинках. Рішення приймалися після до' сягнення єдності думок.

Неолітичні культури України дослідники умовно поділяють на дві зони: хліборобськоскотарську й рибальськомисливську. На По' ліссі зберігалося традиційне привласнювальне господарство; провід' на роль приділялася збиранню, полюванню й рибальству. У півден' ному та південно'західному регіонах домінуючим стає виробничий тип господарства — примітивне землеробство й скотарство.

В епоху енеоліту (мідно'кам’яний вік, 4—3 тис. до н. е.) на зміну мотичному землеробству приходить землеробство з викори' станням рала й тяглової сили великої рогатої худоби. Поряд із широким застосуванням кам’яних знарядь праці в господарстві все частіше починають застосовувати знаряддя, зроблені з міді. Само' родна мідь стала першим металом, що мав виробниче значення. Надалі використання металів матиме визначальне значення в роз' витку техніки.

Найвідомішою археологічною культурою епохи енеоліту в Украї' ні була так звана трипільська культура. Степові й частково лісосте' пові райони Лівобережжя Дніпра в 3—2 тис. до н. е. були заселені скотарсько'землеробськими племенами ямної культури (найважли' віший пам’ятник — Михайлівське поселення) і племенами катакомб' ної культури, зрубної й інших культур епохи бронзи, що приходили їм на зміну. Вони вели обмін із сусідніми племенами, а також із племенами Кавказу й Середземномор’я. Родоплемінна верхівка во' лоділа значними багатствами. У правобережних поліських і частко' во лісостепових районах жили осілі хліборобсько'скотарські племена культури шнурової кераміки. У середині 2 тис. до н. е. на Правобе' режжі Дніпра виникло кілька племінних об’єднань. Одне з них — племена комарівської культури. Наприкінці 2 — початку 1 тис. до н. е. у степових районах Побужжя й Наддніпрянщини жили племена кімерійців. У перші століття 1 тис. до н. е. бронзовий вік змінився залізним. Найбільш ранні вироби із заліза на території України на' лежали племенам чорноліської культури, які жили в лісостепу, між Дніпром і Дністром. У VII ст. до н. е. в степи Причорномор’я пересе' лилися з Азії кочові племена скіфів, які в середині 1 тис. до н. е. перебували в стадії розкладу первіснообщинних відносин і виник' нення ранніх державних утворень. Одним із них було об’єднання скіф' ських племен на чолі з царем Атеєм (IV ст. до н. е.). Лісостепові райо' ни України в VII—III ст. до н. е. населяли місцеві хліборобсько'ско' тарські племена (спадкоємці чорноліської культури). Частину цих племен, що жили на Правобережжі Середньої Наддніпрянщини, де' які дослідники вважають безпосередніми предками східних слов’ян (Немирівське городище, Бельське городище й інші). У VII—V ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї почали селитися греки, що ство' рили тут рабовласницькі міста'держави. Найбільшими серед них були Ольвія, Тира, Херсонес Таврійський, Пантікапей, що були ве' ликими центрами землеробства, рибальства, ремесла й торгівлі.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Трипільська культура (названа за місцем першої знахідки біля села Трипілля Київської обл.) — археологічна культура епохи енео' літу, розповсюджена між Східним Прикарпаттям і Середнім Подні' пров’ям; на території Румунії називається культурою Кукутені. Ви' діляють 3 етапи розвитку трипільської культури: ранній етап — 4 тис. до н. е., середній — кінець 4 — перша половина 3 тис. до н. е., пізній — друга половина 3 тис. до н. е. На ранньому етапі племена трипільської культури розселялися з Прикарпаття на схід уздовж південної й північної границь лісостепу. Розселення їх на великій території привело до виникнення місцевих варіантів трипільської культури. Поселення трипільської культури розташовувалися на плато, іноді зміцнювалися валами й ровами (Поливанів Яр, Костеш' ти IV). На ранньому етапі поселення складалися з 10—15 будинків, у період розквіту — із декількох сотень великих глинобитних жител. Відомі двоповерхові житла (Варварівка, Раковець). Частина примі' щень, що служила для житла, опалювалася печами і мала круглі вікна, частина використовувалася під комори.

Основне заняття племен трипільської культури — землеробство й скотарство; значну роль відігравали полювання й рибальство, розви' валася техніка обробки міді. На розкопках поселень трипільської куль' тури виявлена велика кількість пишно орнаментованого посуду, зна' ряддя для занять сільським господарством, ткацтвом, деревооброб' кою, плетивом, виробленням шкір, а також зерна пшениці й ячме' ню, кістки тварин тощо. Племена трипільської культури вели обмін із сусідніми племенами, мідь одержували з Балканського півостро' ва. Про зростання общинних багатств свідчать скарби (Карбунський скарб).Племена трипільської культури перебували в стадії переходу від матріархату до патріархату. Релігія — аграрні культи, шануван' ня Великої матері.

ЯМНА КУЛЬТУРА

Ямна культура (ямна етнокультурна спільність) — археологіч' на культура, створена великою групою близьких за походженням племен, що жили в другій половині 3 — початку 2 тис. до н. е. у степовій і частково в лісостеповій смугах Східної Європи — від Пів' денного Уралу до низов’я Дунаю. Вони залишили після себе курга' ни, відомі й окремі поселення.

Відкрив ямну культуру на початку XX ст. російський археолог В. Городцов. Назву одержала від звичаю ховати небіжчиків у прямо' кутних ямах під невисокими насипами курганів. На території Укра' їни виділяють два етапи розвитку — ранній і пізній. Ранній етап пред' ставлений поселенням біля селища Роздольне в Донецькій області, нижніми горизонтами в урочищі Скеля'Каменоломня в Дніпропет' ровській області. До пізнього етапу відносять поселення Михайлів' ка'ІІІ і верхній горизонт поселення в Скелі'Каменоломні. На пізньо' му етапі виділяють п’ять груп племен: донецька, нижньодніпровсь' ка, середньодніпровська, приазовсько'кримська і південнобузька. На' селення ямної культури жило в наземних будинках із кам’яним фу' ндаментом, користувалося крем’яними (ножі, скребки, наконечни' ки стріл і списів), кістяними (проколки, гарпуни, молотки) і бронзо' вими (ножі, шила) знаряддями. Глиняний посуд ліпний, з опуклим дном (горщики, амфори, черпаки тощо), прикрашений заглибина' ми від зубцюватого штампа й мотузки.