Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 44 из 61)

Щоб зрозуміти причини введення більшовиками нової економіч3 ної політики (непу), необхідно враховувати той факт, що на початку 20'х років УСРР (як й інші радянські республіки) знаходилася в стані найгострішої соціально'економічної і політичної кризи, обумовленої як семирічною військовою розрухою, так і політикою воєнного кому' нізму. Втрати України за років війни склали 10 млрд карбованців золо' том. Виробництво промислової продукції знизилося і становило 1/10 його довоєнного рівня. У 1920 р. в Україні вироблялося: сталі — 1,7 %, прокату — 1,8 %, донецького вугілля — 22 % від показників 1913 р. З 11 тис. підприємств у 1921 р. працювало лише 2,5 тис., причому в ос' новному дрібних. Життєвий рівень робітників знизився приблизно втричі. Йшов процес декласування пролетаріату, багато робітників, щоб прогодуватися, їхали з міста до села. Одночасно посівні площі змен' шилися на 15 %. Незацікавленість селян у підвищенні продуктивнос' ті своїх господарств в умовах політики продрозверстки призвела до того, що валовий збір зерна в 1920 р. склав 38,5 % від рівня 1913 р.

Катастрофічна посуха і неврожай 1921 р. ще більше загострили хлібну проблему. У 1922 р. голод охопив у всіх українських губерні' ях до 5,6 млн чоловік, або 25 % населення. Голодомор став не тільки наслідком несприятливих природних факторів, але й політики біль' шовиків. За неповними даними, у 1922—1923 рр. з України було вивезено майже 18 млн пудів зерна: 2,5 млн пудів — до Росії і більше 15 млн пудів — на експорт.

Економічна криза супроводжувалася політичною нестабільністю. Реквізиції, сваволя партійних чиновників і повсюдне скасування то' варно'грошових відносин викликали масове невдоволення населен' ня, особливо селян. В Україні, у Тамбовській і Воронезькій губерніях, на Дону і Кубані, у Туркестані й Сибіру ширилася хвиля селянських повстань, що офіційні влади кваліфікували як «куркульські заколо' ти». В Україні на боротьбу з повстанцями були кинуті 2/3 регуляр' них частин Червоної Армії; ці військові формування очолили відомі червоні командири В. Блюхер, П. Дибенко, Г. Котовський і О. Пархо' менко. На Тамбовщину для придушення селянського повстання були спрямовані червоноармійські частини під командуванням М. Туха' чевського.

Апогеєм політичної кризи став заколот моряків у Кронштадті 28 лютого 1921 р. Заколотники захопили форти й військові кораблі, висунувши гасла «Влада Радам, а не партіям!», «Геть праву й ліву контрреволюцію!», «Ради без комуністів!». У Петрограді довелося ввести стан облоги. Хоча більшовицьке керівництво жорстоко при' душило кронштадтський заколот, воно не могло не взятися до пошу' ку виходу зі створеного тупика.

Було зрозумілим, що політика воєнного комунізму збанкрутува' ла, широкі маси трудящих не захотіли організованими лавами ввій' ти в утопічне «світле майбутнє». Уже в лютому в партії розгорнулася дискусія з теми заміни продрозверстки продподатком. Ленін і деякі інші партійні лідери усвідомили, що за допомогою тільки примусо' вих мір неможливо збільшити сільськогосподарське виробництво; якщо в селянина не буде економічного стимулу, він не буде підвищу' вати продуктивність свого господарства. 24 лютого Пленум ЦК РКП(б) розглянув «Проект постанови ЦК про заміну розверстки натуральним податком», що після обговорення й доробки був за' пропонований на X з’їзді РКП(б), який проходив 8—16 березня 1921 р.

З основною доповіддю виступив Ленін. Його основні висновки були такі: 1) «тільки угода із селянством може врятувати соціалістичну революцію в Росії, поки не настала революція в інших країнах»; 2) «ми не повинні намагатися ховати що'небудь, а повинні говорити прямо, що селянство формою відносин, які у нас з ним встановилися, незадоволене, що воно цієї форми відносин не хоче й далі так існува' ти не буде».

Найбільше сумнівів при обґрунтуванні ідеї продподатку виклика' ло питання про неминучість відновлення і пожвавлення на його базі товарообігу, вільної торгівлі й ринкових, капіталістичних відносин. Однак Ленін уважав, що при збереженні в руках партії більшовиків політичної влади реставрації капіталізму не відбудеться. Держава буде регулювати процеси в економіці, обмежуючи приватне підпри' ємництво і всіляко заохочуючи розвиток соціалістичного (державно' го) сектора.

Незабаром Раднарком УСРР видав декрет про норми і розмір прод податку — селяни в 1921 р. повинні були здати за продподатком 117 млн пудів зерна замість 160 млн пудів, що передбачалися прод' розверсткою. Усі надлишки сільгосппродукції вони могли вільно продати на ринку, залишивши прибуток собі. Дозволялася також оренда землі й застосування в обмежених розмірах найманої праці. Так був покладений початок новій економічній політиці (непові) в аг' рарному секторі економіки.

9 серпня 1921 р. був прийнятий «Указ РНК про втілення в жит3 тя засад нової економічної політики», що зафіксував вихідні прин' ципи перебудови роботи промисловості в умовах непу. Її розвиток мислився в рамках єдиного загальногосподарського плану під керів' ництвом створеного в лютому Держплану. З метою запобігання пода' льшому занепаду народного господарства здійснювалася значна де' централізація управління галузями. Державні підприємства перево' дилися на господарський розрахунок, їм надавалося право обмеже' ного збуту своєї продукції. Уводилося матеріальне стимулювання робітників. Багато підприємств (більше третини від загальної кіль' кості) здавалися в оренду кооператорам, товариствам й іншим об’єд' нанням або приватним особам. Інтенсивно розвивалася приватна іні' ціатива в роздрібній торгівлі (близько 53 % товарообігу).

Говорячи про сутність непу, необхідно підкреслити, що в його ос' нові лежало часткове роздержавлення (денаціоналізація) власності, допущення приватної власності, на базі якої одержували розвиток товарно'грошові, ринкові відносини. Якщо спочатку неп розглядав' ся більшовицькими теоретиками як тактичний хід, тимчасовий від' ступ від соціалізму вбік капіталізму, то надалі на нього дивилися як на обхідний, опосередкований ринком шлях до поступової побудови соціалістичного суспільства. При цьому основний наголос робився не на примусові заходи (як при воєнному комунізмі), а на розвиток приватної ініціативи й особистої зацікавленості товаровиробників у кінцевому результаті своєї праці.

У період непу в радянських республіках склалася багатоукладна економіка. Селяни'бідняки вели патріархальне, натуральне госпо' дарство; дрібнотоварне виробництво було представлене мільйонами середняцьких господарств у селі й торгово'ремісничих крамницях у містах і селищах; «приватногосподарський капіталізм» представля' ли куркульські господарства в селі й невеликі приватні підприєм' ства в містах; четвертим укладом був так званий «державний капіта' лізм» (націоналізовані підприємства, здані в оренду приватним під' приємцям, але під контролем держави); а п’ятим — соціалістичний сектор економіки, що включав у себе державні підприємства, держ' торгівлю (включаючи всю зовнішню торгівлю) і сільськогосподарсь' кі комуни. У ході економічного змагання соціалістичний сектор мав продемонструвати свою перевагу й витиснути капіталістичне, сти' хійно'ринкове начало з радянського суспільства.

Уведення непу особливо позитивно позначилося на розвитку сіль ського господарства. Переборовши голод 1922—1923 рр., україн' ські селяни почали нарощувати обсяги сільськогосподарського виро' бництва. У 1925 р. посівні площі в Україні склали понад 23 млн гек' тарів, досягши рівня 1913 р., а до 1927 р. земель, що знаходилися в обробці, було вже на 10 % більше, ніж у 1913 р. Валовий збір зерна досяг у 1925 р. 172 млн центнерів (91 % довоєнного рівня). Україн' ський хліб не тільки годував міське населення СРСР і Червону Ар' мію, але й у великій кількості експортувався за кордон. Із зростан' ням добробуту «український селянин примирився з більшовицьким режимом».

У 1922—1924 рр. радянське керівництво здійснило грошову ре' форму, наслідком якої стала стабілізація фінансової системи. В обіг була введена нова грошова одиниця — червінець, забезпечений золо' тим запасом СРСР.

Розвиток товарно'грошових відносин зажадав перебудови всієї си' стеми управління народним господарством. Був узятий курс на лік' відацію надцентралізованих бюрократичних головних управлінь (го' ловкомів), підприємства були підлеглі місцевим раднаргоспам. Ство' рювалися трести — виробничі об’єднання з переважно однорідних підприємств, що мали працювати на принципах госпрозрахунку.

При всіх позитивних зрушеннях у господарському житті непові було властиво чимало складних протиріч (або, за висловом деяких дослідників, «неп сам у собі таїв своє заперечення»). Економіку ра' дянських республік у 20'ті роки неодноразово потрясали гострі кри' зи: у 1922 р. — фінансова, у 1923 р. — криза збуту, у 1924 р. — товарний голод, у 1925 р. — зріст інфляції, у 1927—1928 рр. — кризи хлібозаготівель. Головним протиріччям епохи непу була не' відповідність між економічним базисом і політичною надбудовою. Якщо в господарській сфері з розвитком ринкових відносин спосте' рігалася відома економічна воля, то в політичній сфері панувала жорст' ко централізована система влади («диктатура пролетаріату», що на практиці була диктатурою Комуністичної партії, або, точніше, її ке' рівної ланки). Влада постійно втручалася в господарську діяльність, намагаючись керувати ринковою стихією за допомогою командно' адміністративних методів управління, нав’язуючи товаровиробни' кам невигідні їм умови господарювання. Вийти з цього протиріччя можна було двома шляхами: або рішуче демократизувати політичну систему, пристосувавши її до об’єктивних умов ринкового розвитку, або не менш рішуче відмовитися від економічної волі, заборонити приватну власність, знову все націоналізувати й підкорити економі' ку одному хазяїнові — державі. Легко здогадатися, який з цих двох альтернативних варіантів буде прийнятий на озброєння комуністич' ними вождями.