Смекни!
smekni.com

Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 24 из 61)

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687 р.

Коломацькі статті 1687 р. — договір, укладений 25 липня 1687 р. у м. Коломаку (тепер Харківська обл.) між новообраним гетьманом України І. Мазепою і козацькою старшиною, з одного боку, і москов' ськими царями Іваном, Петром і царицею Софією, з іншого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основі Коломацьких статей лежали попередні україно'московські договори, затверджені козацькими ра' дами при обранні гетьманів Д. Многогрішного й І. Самойловича. Коло' мацькі статті повторювали з деякими змінами текст Глухівських ста' тей 1669 р. і містили кілька нових пунктів. Статті підтверджували козацькі права й привілеї, зберігали тридцятитисячне реєстрове ко' зацьке військо та компанійські полки. Однак гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — зміщати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалася стежити й до' носити на гетьмана царському урядові. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уря' дові заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземни' ми державами. Гетьман зобов’язувався направити козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; у гетьманській столиці — Батурині — розміщався полк московських стрільців. У статті 19 дого' вору перед гетьманом і старшиною ставилося питання про необхідність тісного державного об’єднання України з Московською державою і лі' квідацію національної самобутності українського народу. Таким чи' ном, Коломацькі статті стали черговим кроком на шляху подальшого обмеження автономних прав України.

ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 р.

Полтавська битва 1709 р. — генеральний бій між російськими й шведськими військами 27 червня (8 липня) під час Північної війни 1700—1721 рр. У квітні 1709 р. шведські війська Карла XII, що вдер' лися в 1708 р. у межі Росії, почали облогу Полтави. Її гарнізон (4,2 тис. солдат і 2,5 тис. збройних городян) під командуванням пол' ковника Келіна успішно відбив ряд штурмів. Наприкінці травня в район Полтави підійшли головні сили російської армії під команду' ванням Петра I. На військовій раді 16 (27) червня було вирішено дати генеральний бій. До 25 червня (6 липня) російська армія (42 тис. чол., 72 гармати) розташувалася у створеному нею укріпленому таборі за 5 км на північ від Полтави. 26 червня (7 липня) була створена передо' ва позиція з 10 редутів, зайнята 2 батальйонами, за якими розташу' валося 17 кавалерійських полків під командуванням О. Д. Меншико ва. Карл XII вирішив атакувати російські війська, розраховуючи здо' бути перемогу і цим спонукати Туреччину виступити проти Росії. Для атаки було виділено близько 20 тис. чоловіків і 4 гармати (28 га' рмат залишилося в обозі без боєприпасів). Інші війська (до 10 тис. чоловік), у тому числі частина запорожців і українських козаків, при' тягнутих гетьманом І. С. Мазепою, знаходилися під Полтавою, у ре' зерві й на охороні комунікацій. Карл XII, поранений на рекогносци' ровці 17(28) червня, передав командування фельдмаршалові К. Г. Ре ншильду. О 2 годині ночі 27 червня (8 липня) шведська піхота 4 коло' нами рушила на російські редути, за нею йшли 6 колон кінноти. Пі' сля завзятого двогодинного бою шведам удалося захопити два пере' дові редути й вони почали перегрупування вліво для обходу попере' чної лінії редутів з півночі. При цьому 6 правофлангових шведських батальйонів і кілька ескадронів генерала Росса та Шліппенбаха віді' рвалися від головних сил і відійшли в ліс на півночі від Полтави, де були розгромлені кіннотою Меншикова, що рушила за ними. Інша частина російської кінноти під командуванням генерала Р. Х. Боура за наказом Петра I почала відходити до табору. Шведи прорвалися між редутами, але потрапили під артилерійський і рушничний фла' нговий вогонь з табору й безладно відійшли в Будищенський ліс. Бли' зько шостої години Петро I вивів армію з табору та вшикував її у дві лінії, розташувавши в центрі піхоту Б. П. Шереметєва і на флангах кінноту Меншикова та Боура. У таборі був залишений резерв (9 бата' льйонів). Головні сили шведів вишикувалися навпроти російських військ. О 9 годині зав’язався рукопашний бій, а російська кіннота почала оточувати фланги супротивника. Шведи почали відступ, який перетворився до одинадцятої години на безладну втечу. Російська кіннота переслідувала їх до Переволочни, де залишки шведської ар' мії здалися в полон. Карл XII і Мазепа з невеликим загоном втекли на територію Османської імперії. Шведи втратили понад 9 тис. уби' тих й понад 18 тис. полонених, гармати й обоз; утрати росіян — 1345 чоловік убитих і 3290 поранених. У результаті Полтавської би' тви військова могутність Швеції була підірвана й у війні відбувся перелом на користь Росії.

ГЕТЬМАН П. ОРЛИК

Орлик Пилип Степанович (11(21) жовтня 1672—26(5) листопа'

да 1742) — гетьман України в еміграції (1710—1742 рр.). Народив' ся в Косуті Ошмянського р'ну недалеко від Вільнюса (Литва). Похо' див з литовсько'чеського роду. Учився в єзуїтському колегіумі у Віль' нюсі, а в 1694 р. закінчив Києво'Могилянську колегію, у 1698—1700 рр. — працював писарем у канцелярії Київського митрополита. У 1700—1706 рр. — старший військовий канцелярист, згодом регент (управитель) у справах Генеральної Військової Канцелярії. З 1706 р. — генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи. З 1708—1709 рр. разом з гетьманом намагався створити за участю східноєвропейських держав і Швеції антимосковську коаліцію. По' разка шведських військ у Полтавській битві 1709 р. змусила Орлика емігрувати разом з Мазепою й частиною козацької старшини. На козацькій раді 5(16) квітня 1710 р. Орлик був обраний гетьманом і визнаний шведським королем і турецьким султаном.

Під час обрання Орлика між гетьманом, старшиною й запорожця' ми була укладена угода, відома в літературі як Конституція Пили па Орлика 1710 р. Прагнучи добитися звільнення України з'під мос' ковської влади, Орлик уклав союзний договір зі Швецією (10.05.1710 р.) і Кримським ханством (23.01.1711 р.). 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Росії. Навесні 1711 р. гетьман на чолі 16'тисячного козацького війська за підтримкою татарської орди почав наступ на Правобережну Україну. Правобережні полки визна' ли владу Орлика та перейшли на його бік. Гетьман Лівобережної Укра' їни І. Скоропадський відправив проти полків Орлика військо під ко' мандуванням генерального осавула Г. Бутовича, що було розбите в бою під Лисянкою. Наприкінці березня війська Орлика й татар піді' йшли до Білої Церкви й осадили її. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснила спустошливий похід до Слобідської України. Розоривши ряд міст, татари поспішно відступили перед наступаючими царськими військами. Розбій татар — союзників Ор' лика — підірвав його авторитет серед українського населення. У тра' вні 1711 р. почався наступ російських військ під командуванням Б. Шереметєва. Війська Орлика і татарські загони були змушені від' ступити. Однак у липні 1711 р. армія Петра I була оточена турецьки' ми військами на р. Пруті. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Росією й Туреччиною був укладений Прутський мирний договір.

Протягом 1711—1714 рр. Орлик намагався організувати нову ан' тиросійську коаліцію, але безуспішно. У 1714 р. він з частиною ста' ршини на запрошення Карла XII переїхав до Швеції, у 1720 р. жив у Німеччині, а згодом — у Франції. У 1722 р. змушений був перебра' тися на територію Османської імперії, де на вимогу турецького уря' ду оселився в Салоніках (Греція). З 1734 р. жив у Буджаці, пізніше в Молдавії. Добивався підтримки різних європейських держав (Фран' ції, Англії, німецьких держав, Польщі, Ватикану), неодноразово під' німав питання про іноземну допомогу в справі відновлення україн' ської державності. Намагався сформувати власні військові сили й залучити до боротьби проти Російської імперії Запорожжя. Помер в Яссах 26 травня 1742 р.

МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ

Найбільш серйозний удар по українській автономії був завданий царатом після закінчення Північної війни. У 1722 р. Петро I велів заснувати Малоросійську колегію, що повинна була постійно зна' ходитися в Україні й поділяти владу з гетьманом. Коли гетьман І. Скоропадський довідався про це, він поїхав до Санкт'Петербурга благати царя скасувати його рішення; але Петро був непохитний. Серце старого гетьмана не витримало подібного удару, і того ж року він помер.

Після смерті Скоропадського в Україні фактично виникло дво' владдя: з одного боку, зберігалася Генеральна військова канцелярія, а з іншого боку — уводилася Малоросійська колегія. Ця колегія поча' ла свою роботу зі звертання до населення стосовно подачі до неї скарг щодо зловживання козацької старшини й інших посадових осіб. Ска' рги посипалися, як з рога достатку. Уже в серпні 1722 р. колегія передала Генеральній військовій канцелярії 34 розпорядження про заборону перетворювати козаків на залежних селян, позбавлення ста' ршинських маєтків імунних прав при розквартируванні російських військ, направлення податкових зборів у царську скарбницю тощо. Були заведені кримінальні справи на деяких полковників, сотників і суддів. Старшинські маєтки обкладалися податками, чого раніше козацька верхівка не допускала.