Фінансове право України 2

ПЕРЕДМОВА Даний навчально-методичний посібник розроблено відповідно до програми та навчального плану з курсу «Фінансове право України». В основі вивчення студентами курсу фінансового права України лежить програма

ПЕРЕДМОВА

Даний навчально-методичний посібник розроблено відповідно до програми та

навчального плану з курсу «Фінансове право України».

В основі вивчення студентами курсу фінансового права України лежить програма

та плани семінарських занять, які визначають перелік питань, що є обов’язковими для вивчення, навчальну і спеціальну літературу, нормативні акти.

Вивчення фінансового права України рекомендується почати з ознайомлення з

програмою курсу, засвоєння матеріалу цього навчально-методичного посібника, а також опрацювання відповідних розділів рекомендованих підручників, посібників, перелік яких подано в посібнику. Контрольні питання до семінарських занять використовуються для самоконтролю, з метою перевірки засвоєного матеріалу.

Обов’язковою умовою успішного засвоєння змісту основних інститутів

фінансового права є вивчення базових нормативних актів, перелік яких подається до кожного семінарського заняття.

Для повного оволодіння теоретичним і нормативним матеріалом з відповідного

розділу необхідно також опрацювати додаткову літературу та використовувати матеріали з фінансового права України, які публікуються в періодичних виданнях.

Посібник створено з метою:

- допомогти студентам засвоїти основні питання навчального курсу;

- звернути увагу студентів на складні теоретичні питання.

ПРОГРАМА КУРСУ

«ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Модуль І. ФІНАНСИ, ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ОРГАНІВ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ФІНАНСОВЕ ПРАВО

ТЕМА 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Фінанси, державні фінанси. Відмінність між державними та приватними фінансами. Види державних фінансів. Система органів управління державними фінансами.

Фінансова система держави.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування. Принципи та функції фінансової діяльності. Методи фінансової діяльності.

ТЕМА 2. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА.

Поняття фінансового права, предмет. Наука фінансового права. Методи фінансовоправового регулювання. Зв’язок фінансового права з іншими галузями права. Система фінансового права. Джерела фінансового права.

Поняття фінансово-правової норми, її ознаки. Класифікація фінансово-правових норм. Структура фінансово-правової норми.

Фінансово-правові відносини та їх особливості. Структура фінансових правовідносин. Види суб’єктів фінансових правовідносин. Правосуб’єктність фінансових правовідносин та її складові елементи. Зміст фінансових правовідносин.

ТЕМА 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ.

Поняття фінансового контролю та його зміст. Види фінансового контролю. Система органів загальнодержавного фінансового контролю. Поняття аудиторського контролю. Методи фінансового контролю. Види ревізій.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Модуль ІІ. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

ТЕМА 4. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО.

Поняття бюджету. Бюджет як економічна, правова категорія, її матеріальний зміст. Ознаки, принципи та функції бюджету. Бюджетний період. Значення бюджету для функціонування держави, її адміністративно-територіальних утворень.

Бюджетне право. Предмет бюджетного права. Види бюджетно-правових норм, їх характеристика. Особливості бюджетних правовідносин. Система бюджетного законодавства. Перелік правовідносин, які регулюються Бюджетним кодексом України.

ТЕМА 5. БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ.

Бюджетний устрій. Структура бюджетної системи України. Принципи, на яких ґрунтується бюджетна система України, їх характеристика.

Структура бюджетної класифікації. Класифікація доходів бюджету за бюджетною класифікацією. Класифікація видатків бюджету за бюджетною класифікацією. Класифікація фінансування бюджету та боргу за бюджетною класифікацією.

ТЕМА 6. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ.

Поняття бюджетного процесу. Бюджетне регулювання. Стадії бюджетного процесу. Суб’єкти бюджетно-процесуальних відносин.

Повноваження основних учасників бюджетно-процесуальних відносин під час складання проекту бюджету.

Розгляд проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України.

Органи, які забезпечують виконання затвердженого бюджету. Форма обслуговування державного бюджету в Україні, її зміст. Виконання Державного бюджету України. Повноваження органів, які здійснюють виконання Державного бюджету України. Повноваження Державного казначейства України під час виконання Державного бюджету України.

Види звітності про виконання Державного бюджету України. Сутність місячної звітності. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України. Річний звіт про виконання Державного бюджету України.

Модуль ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ДОХОДІВ

ТЕМА 7. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДОХОДИ БЮДЖЕТІВ

Державні доходи. Місцеві доходи. Доходи країни. Доходи бюджетів. Різниця між державними доходами і фінансовими ресурсами держави. Класифікація державних та місцевих доходів.

ТЕМА 8. ПОДАТКОВЕ ПРАВО.

Поняття обов’язкових платежів, податку, збору. Основні ознаки податку. Функції та принципи податку. Елементи податку. Поняття неподаткових платежів, їх види. Відмінність між податками і неподатковими платежами.

Поняття податкового права та податкових правовідносин.

Система оподаткування в Україні та принципи її побудови. Методи оподаткування. Спрощена система оподаткування. Система податкових органів в Україні та повноваження Державної податкової адміністрації і податкової міліції.

Система податків в Україні. Загальнодержавні податки і збори. Система місцевих податків і зборів в Україні. Податки з доходів фізичних осіб. Плата за землю, податок з власників транспортних засобів. Непрямі податки. Мито. Податок на прибуток підприємств.

ТЕМА 9. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ТА МІСЦЕВОГО КРЕДИТУ (БОРГУ)

Поняття державного і місцевого кредиту. Функції, принципи та ознаки державного (місцевого) кредиту. Відмінність між державним та банківським кредитом.

Поняття й види державного (місцевого) боргу. Джерела фінансування дефіциту бюджетів. Органи, які мають право на здійснення державних (місцевих) запозичень в Україні.

Фінансові правовідносини у сфері державного (місцевого) кредиту, їх об’єкт, суб’єкти. Управління державним (місцевим) боргом.

Види і форми боргових зобов’язань держави, органів місцевого самоврядування. Державні позики як основна форма державного боргу, їх система. Облігації внутрішніх державних позик, їх види та особливості випуску. Казначейські зобов’язання України.

Запозичення до місцевих бюджетів, порядок їх здійснення.

Поняття державних зовнішніх запозичень і зовнішнього державного боргу. Облігації зовнішніх державних позик України, їх види та порядок випуску. Відносини України з міжнародними кредитними організаціями.

Боргові зобов’язання держави щодо грошових заощаджень громадян України. Правовий статус відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його правовий статус.

ТЕМА 10. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ

Страхування як економічна і правова категорія, її матеріальний зміст. Функції страхування. Суб’єкти та об’єкти страхових відносин.

Страхування як предмет фінансово-правового регулювання. Види страхових фондів. Органи державної влади, які здійснюють контроль за страховою діяльністю в Україні.

Поняття обов’язкового страхування. Види обов’язкового державного страхування.

Поняття й суб’єкти державного особистого страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування: поняття, види, принципи.

Модуль IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ВИДАТКІВ.

КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ

ТЕМА 11. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ВИДАТКІВ

Поняття державних видатків. Система державних видатків. Співвідношення поняття «державних видатків» та «видатків Державного бюджету». Класифікація державних видатків.

Фінансування державних видатків та його види. Принципи фінансування. Видатки Державного бюджету та їх види. Видатки з місцевих бюджетів.

ТЕМА 12. КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ

Поняття бюджетного фінансування. Принципи бюджетного фінансування. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування. Поняття кошторису. Види кошторисів. Структура кошторису бюджетної установи. Значення кошторису. Класифікація норм витрат кошторису. Кошторисний процес.

Модуль V. ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ТЕМА 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Поняття банківської системи України. Загальна характеристика правової природи Національного банку України. Функції Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України. Функції та повноваження Правління Національного банку України. Повноваження Голови Ради Національного банку України. Структура Національного банку України. Види операцій Національного банку України. Повноваження Національного банку України: щодо організації готівкового грошового обігу; у сфері валютного регулювання; щодо здійснення наглядових та регулятивних функцій.

Види банків. Поняття державного банку. Поняття банківських ресурсів. Розмір статутного капіталу банку. Органи управління та контролю банку. Банківські об’єднання.

ТЕМА 14. ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Зміст банківської діяльності. Основні функції банків та види банківських операцій.

Порядок створення банків. Статут банку. Особливості державної реєстрації банків. Підстави для відмови в державній реєстрації. Особливості державної реєстрації банків з іноземним капіталом. Умови надання та відкликання банківської ліцензії. Банківські операції, які банки мають право здійснювати за умови отримання письмового дозволу Національного банку України.

Обмеження щодо діяльності банків. Реорганізація банку.

ТЕМА 15. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Поняття банківського кредитування. Банківське кредитування як предмет фінансовоправового регулювання. Принципи банківського кредитування.

Види банківського кредиту.

Загальна характеристика правопорушень у сфері банківського кредитування. Відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди.

ТЕМА 16. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

Поняття банківського нагляду. Особливий режим контролю за діяльністю банків.

Заходи впливу, які має право застосовувати Національний банк України до банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення банківського законодавства.

Письмове застереження. Скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку. Укладення письмової угоди з банком.

Видання Національним банком розпоряджень про застосування заходів впливу до банків.

ТЕМА 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ

Поняття грошей. Види та функції грошей. Поняття грошової системи, грошового обігу та грошової маси.

Поняття та принципи безготівкових розрахунків. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків.

Поняття банківського рахунку. Види банківських рахунків. Загальні правила відкриття банківських рахунків. Порядок переоформлення та закриття банківських рахунків.

Поняття форм розрахунків та платіжних інструментів.

Поняття готівкового обігу. Порядок організації готівкових розрахунків. Ліміт залишку готівки в касі та порядок його встановлення. Порядок здачі готівкової виручки. Правовий режим оприбутковування готівки в касі підприємства. Порядок використання, зберігання готівкової виручки підприємствами.

ТЕМА 18. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Поняття валютної системи. Поняття валюти. Конвертованість валюти. Валютні цінності. Валюта України. Іноземна валюта.

Складові елементи валютної політики. Валютне регулювання. Валютні операції. Ліцензування валютних операцій. Порядок організації торгівлі та розрахунків у іноземній валюті. Валютні фонди та валютні резерви. Повноваження органів, що здійснюють державне валютне регулювання.

Поняття та функції валютного контролю. Органи валютного контролю в Україні. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення правил валютного законодавства. Фінансові санкції, які застосовуються за порушення термінів здійснення валютних операцій.

МОДУЛЬ І Тема 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

План

1. фінанси, державні фінанси. Види державних фінансів.

2. система органів управління державними фінансами.

3. фінансова система держави.

4. фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування. Принципи, функції та методи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Методичні рекомендації

Фінансове право – це галузь права, яка регулює економічні, а саме фінансові відносини. Для розуміння природи і особливостей цієї галузі права необхідно мати чітке уявлення про те, що таке фінанси.

Студенти повинні розуміти, що фінанси – це економічна категорія, яка виражає реально існуючі суспільні відносини – фінансові відносини, тому поняття «фінанси» і «фінансові відносини» у науці прийнято вважати ідентичними.

Розглядаючи питання про сутність фінансів, студенти повинні уяснити, що фінанси – це не всі грошові відносини у суспільстві, а лише їх частина, а саме ті, які пов’язані зі створенням, розподілом і використанням фондів коштів держави, її територіальних утворень, а також підприємств і організацій, необхідних для забезпечення розширеного відтворення і соціальних потреб, у процесі яких відбувається розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Студенти повинні знати зміст розподільчої, контрольної функцій фінансів, визначення державних фінансів як системи грошових відносин, за допомогою яких мобілізуються, розподіляються та використовуються централізовані та децентралізовані фонді коштів держави. Повинні пам’ятати, що державні фінанси охоплюють: державний бюджет, централізовані і децентралізовані фонди коштів, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування. Треба звернути увагу на відмінність між державними та приватними фінансами, тому що державні фінанси на відміну від приватних: визначаються рішеннями держави і діями публічної влади; можуть забезпечуватися у примусовому порядку; пов’язані з грошовою системою держави; є засобом досягнення загального інтересу.

При розгляді питанні про централізовані та децентралізовані фінанси як види державних фінансів, потрібно звернути увагу на те, що централізовані фінанси формуються на рівні держави згідно з прийнятими законодавчими і нормативними документами і охоплюють державний і місцевий бюджети, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд зайнятості населення тощо. Децентралізовані фонди формуються на рівні підприємств для забезпечення їхньої господарської діяльності за рахунок своїх прибутків і включають фонд обігових коштів, амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд оплати праці, фонди економічного стимулювання, резервний фонд тощо.

Розглядаючи питання про фінансову систему як сукупність і взаємозв’язок урегульованих фінансово-правовими нормами окремих взаємопов’язаних різних груп фінансових відносин (фінансових інститутів, ланок фінансів), у процесі яких мобілізуються, розподіляються та використовуються кошти централізованих і децентралізованих фондів, слід уяснити поняття окремих ланок фінансової системи: бюджетної системи, позабюджетних цільових фондів, фінансів підприємств, установ, організацій різних видів власності, державного особистого та майнового страхування, кредиту.

Фінансові відносини виникають у процесі фінансової діяльність. Важливо знати не лише зміст фінансової діяльності держави органів місцевого самоврядування як процесу планомірної мобілізації, розподілу та використання державою та органами місцевого самоврядування централізованих і децентралізованих фондів коштів для забезпечення виконання ними поставлених завдань і функцій, а й характерні особливості фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Фінансова діяльність: має міжгалузевий зміст через розподіл фінансових ресурсів у всіх галузях і сферах державного управління; є видом діяльності представницьких і виконавчих органів влади; сфера фінансової діяльності є компетенцією не лише державних органів, а й органів місцевого самоврядування. Особливу увагу слід зосередити на аналізі функцій та методів фінансової діяльності. Розрізняють розподільчу, контрольну функції та три групи методів фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, а саме: 1) методи мобілізації коштів фондів: метод обов’язкової мобілізації; метод добровільної мобілізації; 2) методи розподілу коштів фондів: метод кредитування; метод фінансування; 3) методи використання коштів фондів: метод установлення цільового призначення коштів фондів; метод установлення порядку використання коштів, одержаних з відповідного фонду коштів; метод установлення фінансових нормативів і лімітів використання коштів фондів, за допомогою яких вона здійснюється.

1. Для вивчення фінансового права як галузі права необхідно мати уявлення про фінанси і фінансову діяльність держави.

Роль фінансів у житті держави виражається через їх функції

2. Поняття органів, які здійснюють фінансову діяльність, вагоміше, ніж поняття фінансових органів. Практично всі органи держави, без винятку, займаються фінансовою діяльністю. Проте масштаби їх фінансової діяльності та участь у ній неоднакові через відмінність у завданнях та правовому статусі.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом , підзвітний і підконтрольний Верховній Раді.

Вищеперераховані органи забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Відповідно до ст.1 Закону України від 5 лютого 1998 року “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державна податкова служба є системою органів, до складу якої належать:

Державна податкова адміністрація України, як центральний орган виконавчої влади, підпорядковується Кабінету Міністрів України, який затверджує її структуру, спрямовує і координує роботу. Голова ДПА України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, очолює Державну податкову службу України.

Залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов, ДПА України може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

У ДПА України та ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України, а колегій ДПА в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі – ДПА України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

3. Фінансова політика – це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.

4. Роль фінансів у житті держави виражається через їх функції

Контрольні запитання

1. Що таке фінанси?

2. Які функції виконують фінанси?

3. В чому відмінність між державними та приватними фінансами?

4. Що розуміють під централізованими та децентралізованими фінансами?

5. Назвіть органи, які здійснюють управління державними фінансами в Україні?

Практичні завдання

1. Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності.

2. Зобразіть схематично систему органів, які здійснюють управління державними фінансами в Україні.

МОДУЛЬ І Тема 2. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

План

1. Предмет і метод фінансового права.

2. Система і джерела фінансового права.

3. Наука фінансового права.

4. Фінансово-правові норми: ознаки, види, структура.

5. Фінансово-правові відносини: особливості, структура.

Методичні рекомендації

При вивчені даної теми важливо зрозуміти, що фінансове право, як галузь права має свій однорідний предмет та метод правового регулювання. Предмет фінансового права складають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності держави та органів місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу та використання фондів коштів з метою реалізації їх завдань та функцій. Це – суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Студента важливо розуміти, що основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний метод, або метод державно-владних приписів одним учасникам фінансових правовідносин з боку інших, які виступають від імені держави і наділені відповідними повноваженнями, а також те, що фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи (субординації, рекомендації, узгодження).

Фінансове право – самостійна галузь права, яка від обмежується від інших за предметом і методом правового регулювання, але водночас пов’язана з такими галузями права, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне.

Розкриваючи питання про систему фінансового права, студенти повинні враховувати, що її можна розглядати як сукупність фінансово-правових норм, фінансово-правових інститутів та підгалузей фінансового права, а також як сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у Загальну та Особливу частини.

Джерелами фінансового права є правові акти законодавчих і виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування, в яких містяться фінансово-правові норми. До джерел фінансового права належать: Конституція України; закони України; нормативні акти Верховної Ради України, АРК.; нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України; рішення місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування; акти органів виконавчої влади; спільні постанови фінансово-кредитних та інших органів; локальні акти, які приймаються трудовими колективами та адміністрацією підприємств. Студенти повинні визначити роль і значення міжнародних договорів, ратифікованих Україною, а також актів Конституційного Суду України та органів судової влади.

Існування і розвиток фінансового права як галузі права обумовило виникнення і розвиток науки фінансового права як внутрішньо цілісної системи узагальнених знань про фінансове право і фінансову діяльність держави та закономірність розвитку цих знань. Цілісне уявлення про науку фінансового права дає аналіз її предмета, системи, функцій, методології та методів. Предмет науки фінансового права – це дослідження фінансово-правових відносин і норм, що їх регулюють; практики фінансової діяльності; історії фінансового права, фінансового законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрини фінансового права. Методологією науки фінансового права – є вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтовування використаних методів і способів пізнання, теорію методів, сукупність певних теоретичних принципів, способів дослідження фінансово-правових явищ. Особливостями науки фінансового права є: вивчення фінансово-правових явищ, які мають місце тільки у сфері державних (публічних) фінансів; дослідження юридичних засобів держави мобілізації коштів для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування; вивчення фінансово-правових явищ, що мають правову та економічну природу; вивчення історії фінансового законодавства, розробка наукових рекомендацій щодо його вдосконалення. Студентам треба знати зміст аналітичної, критичної, конструктивної та прогнозуючої функцій науки фінансового права.

Первинними вихідними елементами фінансового права є фінансово-правові норми. Фінансово-правова норма – це установлене державою і забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки учасників фінансових правовідносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів. Ознаками фінансово-правової норми є як ознаки загальні для будь-яких норм, так і специфічні, характерні для норм фінансового права. Специфічними ознаками фінансово-правових норм є такі: мають імперативний характер; забезпечуються примусовою силою держави; регулюють суспільні відносини тільки у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування; виступають у формі категоричного припису, що виключає зміну умов норми за волевиявленням суб’єктів відносин.

Студенти повинні знати класифікацію фінансово-правових норм за різними критеріями: 1) залежно від суб’єктів, які видали нормативно-правовий акт: законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові; 2) за характером диспозиції: уповноважуючи, зобов’язуючі, забороняючі; 3) за функціями у правовому регулюванні: матеріальні, процесуальні; 4) за терміном дії в часі: постійно діючі, тимчасово діючі; 5) за дією в просторі: загальнодержавні, місцеві; 6) за колом осіб, на яких поширюється дія норми: загальні, спеціальні, виняткові. Особливу увагу студентам потрібно звернути на гіпотезу, диспозицію, санкцію, як на структурні елементи норми, зокрема на зміст санкцій які містять вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, що міститься в диспозиції, є засобом державного примусу, який виражається переважно в грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до юридичних і фізичних осіб за порушення фінансового законодавства.

Фінансово-правові відносини – урегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як конкретні носії юридичних прав і обов’язків, установлених фінансово-правовими нормами та забезпечених примусовою силою держави, які реалізують приписи, що містяться в цих нормах щодо мобілізації, розподілу, використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Особливостями фінансово-правових відносин є: закріплення конкретної поведінки юридичних і фізичних осіб у галузі фінансової діяльності, якої вони повинні дотримуватися; є умовою приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин; виникають тільки у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; є різновидом майнових відносин, оскільки виникають з приводу фінансових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування; одним із суб’єктів виступає держава або уповноважений нею органів, органи місцевого самоврядування; у фінансових правовідносинах не буває рівності сторін; об’єктом цих відносин виступають кошти чи грошові зобов’язання. Студенти повинні уміти класифікувати фінансові правовідносини за різними критеріями: 1) залежно від функцій: регулятивні, охоронні; 2) за характером фінансово-правової норми: матеріальні, процесуальні; 3) за видом фінансово-правових інститутів: бюджетні, податкові, кредитні, страхові, валютні; 4) залежно від об’єкта: майнові, немайнові; 5) за структурою юридичного складу: прості, складні. Структура фінансовоправових відносин складається з суб’єктів, якими виступають учасники фінансових правовідносин, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків з утворення розподілу і використання державних і місцевих грошових фондів. Об’єктами фінансових правовідносин є реальні соціальні блага, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права і юридичні обов’язки і ними виступають фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. У змісті правовідносин вирізняють матеріальний (поведінка суб’єктів) та юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів фінансових правовідносин, що встановлені фінансово-правовими нормами).

1. Фінансове право – це окрема галузь права, оскільки має свої специфічні ознаки, предмет та метод правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність об’єктивна за своєю сутністю і є процесом планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою її завдань і функцій.

Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

2. Система та джерела фінансового права

3. Поняття, особливості та система науки фінансового права

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі складних, найбільш узагальнених фінансово-правових понять та категорій.

Наука фінансового права – це внутрішня цілісна система узагальнених специфічних знань про фінансове право та фінансову діяльність держави, закономірності розвитку цих знань.

Методологія науки фінансового права

4. Поняття та особливості фінансово-правових норм

Фінансове право як галузь права має свої первинні елементи, якими є фінансово-правові норми.

Класифікація фінансово-правових норм

Класифікація фінансово-правових норм необхідна для розуміння особливостей фінансово-правового регулювання та рівня розвитку фінансового законодавства.

5. Поняття фінансових правовідносин, їх суб'єкти та об'єкти

Види фінансових правовідносин

Класифікація правових відносин завжди приваблює вчених, оскільки вона допомагає науковому осмисленню всього масиву відносин, що охоплюються тією чи іншою галуззю права. Перш за все, класифікація фінансових правовідносин будується на загально-правових засадах класифікації правовідносин. Проте у фінансовому праві можуть бути виділені і специфічні критерії.

Контрольні запитання

1. Які групи відносин складають предмет фінансового права?

2. В чому полягає особливість методу фінансово-правового регулювання?

3. Що розуміють під системою фінансового права?

4. З якими галузями права тісно пов’язане фінансове право?

5. Що таке наука фінансового права?

6. Назвіть ознаки фінансово правових норм?

7. Які види фінансово-правових норм ви знаєте

8. В чому полягає особливість фінансово-правових відносин?

9. Визначте систему фінансово-правових відносин?

10. Хто може виступати суб’єктом фінансово-правових відносин?

Практичне завдання

Завдання 1.

Наведіть по 2 приклади нормативно-правових актів, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються фінансово-правові відносини.

Завдання 2.

Визначте суб’єкти та об’єкти таких фінансових правовідносин:

1. сплата податку;

2. отримання банківського кредиту юридичною особою;

3. відкриття банківського рахунку фізичною особою;

4. плата за оренду землі;

5. сплата фізичною особою податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

Завдання 3.

Підберіть та запишіть по 2 приклади джерел фінансового права таких форм: закон, кодекс, указ, розпорядження, наказ, інструкція, правила. Зазначте, які державні органи мають право видавати акти у цих формах

Завдання 4.

На основі змісту Закону України «Про страхування» поясніть, які страхові правовідносини регулюються нормами фінансового права, а які – нормами цивільного.

Завдання 5.

У наведених нижче правових нормах визначте їх гіпотезу, диспозицію і санкцію:

1. ст. 199 Кримінального кодексу України: «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – караються позбавлення волі на строк від трьох до семи років»;

2. ст. 118 Бюджетного кодексу України «У разі виявлення бюджетного правопорушення Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад і головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції можуть щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні асигнування, - зупинити операції з бюджетними коштами»;

3. ст. 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Неподання, несвоєчасне подання або подання за невстановленою формою державним податковим органам звітності, пов’язаної із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів, незбереження документів, визначених порядком застосування електронних контрольнокасових апаратів, - тягнуть за собою накладання штрафу на посадових осіб у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – у розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян

МОДУЛЬ І

Тема 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Заняття 1 ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, МЕТОДИ

План

1. Поняття і зміст фінансового контролю.

2. Види фінансового контролю

3. Поняття і зміст аудиторського контролю.

4. Методи фінансового контролю.

5. Види ревізій.

Методичні рекомендації

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування – це діяльність, де проблема контролю постійно є важливою і актуальною. Фінансовий контроль – це регламентована нормами права цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів держави, органів місцевого самоврядування та недержавних організацій спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності у процесі мобілізації, розподілу і використання відповідних фондів коштів з метою ефективного соціальноекономічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин. Основним змістом фінансового контролю є: перевірка виконання юридичними та фізичними особами фінансових зобов’язань перед державою, органами місцевого самоврядування; перевірка правильності використання державними та муніципальними підприємствами грошових ресурсів, що перебувають у їхньому господарському віданні чи управлінні; перевірка дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання коштів підприємствами на рахунках у кредитних установах; виявлення можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії матеріальних і грошових ресурсів; попередження і усунення виявлених порушень фінансової дисципліни.

Фінансовий контроль поділяється на державний (загальнодержавний, відомчий, внутрішньогосподарський) та недержавний, а також види фінансового контролю за різними критеріями: 1) за часом проведення: попередній, поточний, наступний; 2) за формою проведення: обов’язковий, ініціативний; за сферою фінансової діяльності: бюджетний, податковий, контроль за операціями з готівкою, валютний; 3) за суб’єктами здійснення: контроль представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, контроль Президента України, контроль державних органів виконавчої влади загальної компетенції, контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції.

Розкриваючи поняття аудиторського контролю, студенти мають з’ясувати, що аудиторський фінансовий контроль – це перевірка незалежними уповноваженими особами (аудиторами), аудиторськими фірмами публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їхніх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Студенти повинні давати аналіз Закону України «Про аудиторську діяльність». Особливу увагу звернути на випадки коли аудиторська перевірка є обов’язковою. Крім того потрібно розкрити правовий статус Аудиторської палати України.

Студенти повинні вміти давати правовий аналіз ревізії, перевірки, обстеження, інспекції, спостереження як методів фінансового контролю та розрізняти їх. Окремо слід розглянути види ревізій за різними критеріями: 1) за змістом: фактичні, документальні; 2) за періодом діяльності, який обстежується: вибіркові, фронтальні; 3) за предметом перевірки:

комплексні, тематичні; 4) за організаційною ознакою: планові, непланові.

1. Поняття та призначення фінансового контролю

Слово “контроль” походить від латинського “контра ротулюс” (від якого утворилося французьке слово

“контроль”), що означає співставлення або протиставлення. Призначення контролю – констатувати, що потрібно.

Контроль – є однією з основних функцій органів управління, яка полягає в систематичній перевірці об’єктів контролю, виявленні відхилень, що допущені у процесі виконання управлінських рішень та встановленні їх причин.

Фінансовий контроль є складовою частиною державного контролю.

Фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади та недержавних організацій, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності у процесі мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб’єктів правовідносин.

Фактичним об’єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності.

2. Форми, методи та види фінансового контролю

“Вид” трактується як підлегле поняття, яке має усі властивості більш загального поняття (“роду”), але має деякі специфічні властивості, які відокремлюють його від інших предметів даного роду.

Існують різні види фінансового контролю, що викликано багатогранністю функцій фінансового контролю. Форма (лат. – forma) – спосіб організації, предмет процесу, явища. Формою контролю є окремі сторони прояву змісту контролю.

Метод – форма практичного та теоретичного засвоєння дійсності, що виходить із закономірностей руху об'єкта, що вивчається. Метод контролю – це конкретні засоби, що застосовуються при здійсненні контрольних функцій. Форми фінансового контролю – це окремі сторони прояву змісту контролю залежно від часу здійснення контрольних дій.

Методи фінансового контролю – це прийоми, засоби та способи його здійснення.

3. Аудиторський контроль

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.


Правовою підставою для проведення аудиту є укладений договір між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником.

За результатами проведення аудиту складається аудиторський висновок.

Контрольні запитання

1. Дайте поняття і визначте зміст фінансового контролю.

2. Які види фінансового контролю ви знаєте?

3. Які органи здійснюють загальнодержавний фінансовий контроль?

4. Що таке відомчий контроль і хто його здійснює?

5. Що таке аудит?

6. Які особливості проведення аудиторського контролю в Україні?

7. Назвіть методи фінансового контролю.

8. У чому полягає відмінність ревізії від перевірки

9. З якою метою проводяться інспекції та спостереження?

10. За якими критеріями класифікують види ревізій?

Практичні завдання

Завдання 1.

У яких видах фінансового контролю (попередній, поточний, наступний) застосовуються такі методи і способи фінансового контролю та чому?

1. аналіз проведеного аудиту;

2. ревізія;

3. аналіз фінансово-господарської діяльності;

4. інвентаризація;

5. контроль за складанням кошторису;

6. обстеження; 7. контроль за виконанням кошторису.

Завдання 2.

Відносно ПП «Валдай» з господарським оборотом на рік 4200 грн. наприкінці 2003 року було порушено питання про визначення його неплатоспроможним. ПП. «Валдай» не подало до податкового органу аудиторський висновок, мотивуючи це тим, що річний господарський оборот його не перевищує 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а тому обов’язкова перевірка річного балансу і звітності проводиться один раз на три роки. Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 3.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тандем» із річним господарським оборотом 4300 грн. надало річний баланс і звітність без аудиторського висновку.

Оцініть правомірність ситуації. Завдання 2.

Керівником аудиторської фірми «Аудит» є громадянин Слісаренко, який у травні 1998 року отримав сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю. Аудиторська фірма у липні 2003 року уклала з акціонерним товариством «Крок» такі договори:

- на проведення аудиторської перевірки з метою підтвердження достовірності фінансової звітності;

- на здійснення посередницьких операцій з реалізації продукції даного підприємства.

Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 4.

Філіал акціонерного товариства «Екоплекс» внаслідок реорганізації отримав статус товариства з обмеженою відповідальністю. Господарський оборот товариства не перевищую 4200 грн.

Визначте, чи підлягає акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Екоплекс» обов’язковому аудиту річного балансу, якщо попередню аудиторську перевірку було проведено рік тому.

Завдання 5.

Аудиторська фірма уклала договір на проведення аудиторської перевірки з акціонерним товариством «Пласт», директор якого є батьком провідного аудитора фірми, що бере участь в аудиторській перевірці.

У договорі на проведення аудиторської перевірки було передбачено предмет і термін перевірки.

Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 6.

На вимогу контрольно-ревізійного управління у м. Києві було проведено аудиторську перевірку підприємства «Укргазбуд», що повністю утримується за рахунок бюджету і не займається підприємницькою діяльністю.

Аудит провели аудитори аудиторської фірми «Процес» Козаченко і Марченко (останній є родичем директора підприємства Воронова). Дайте правовий аналіз цій ситуації.

Завдання 7.

Підприємство «Глобус» звернулося до аудиторської фірми «Феміда» з проханням провести аудиторську перевірку для підтвердження достовірності й повноти річного балансу.

Засновником аудиторської фірми є приватний підприємець Остапенко, загальний розмір частки якого в статутному фонді складає 45%, а керівником – громадянин Капітонов, який не є аудитором.

Чи має право аудиторська фірма проводити аудиторську перевірку?

Завдання 8.

Аудитор Васильченко є членом акціонерного товариства «Старт» і володіє 3% акцій у цьому товаристві. 28 березня поточного року в акціонерному товаристві було проведено аудиторську перевірку аудиторською фірмою «Аудит». До складу аудиторської групи входив і Васильченко.

Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 9.

За ініціативою підприємства «GDF» було проведено аудиторську перевірку цього підприємства аудитором іншої держави. За результатами перевірки аудитор склав висновок, підписав і передав керівництву підприємства. Чиє правомірними дії аудитора?

Тема 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Заняття 2

Повноваження органів фінансового контролю

План

1. Повноваження Рахункової палати у сфері фінансового контролю.

2. Контрольні функції Міністерства фінансів України, Державного казначейства України та контрольно-ревізійної служби в Україні.

3. Повноваження Державної податкової адміністрації України, податкової міліції щодо здійснення фінансового контролю.

4. Державна пробірна служба України та її повноваження.

5. Контрольні функції Національного банку України.

Методичні рекомендації

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату» Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований їй та здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Ст. 2 зазначеного Закону закріплює основні завдання Рахункової палати, принципи здійснення нею контролю регламентує ст. 3, а також функції та повноваження регулюються главою ІІ зазначеного Закону. Особливу увагу слід звернути на обсяг контрольних повноважень Рахункової палати, які поширюються на апарат Верховної Ради України, органи виконавчої влади, Національний банк, Фонд державного майна України, а також на підприємства і організації незалежно від форм власності у тій частині їхньої діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України. Необхідно також проаналізувати порядок діяльності Рахункової палати та контроль Верховної Ради України за її діяльністю.

Розглядаючи друге питання студенти повинні ознайомитися зі змістом нормативноправових актів, які регламентують повноваження Міністерства фінансів України, Державного казначейства України та державної контрольно-ревізійної служби в Україні у сфері фінансового контролю. На основі цих актів студенти повинні розрізняти основні функції зазначених органів.

Вивчаючи третє питання необхідно опрацювати Закон України «Про державну податкову службу в Україні», на підставі змісту норм якого вивести систему повноважень органів податкової служби. Зокрема, Державна податкова адміністрація України має повноваження: здійснювати облік платників податків та інших обов’язкових платежів; здійснювати контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків та інших обов’язкових платежів; здійснювати контроль за достовірністю податкового обліку та звітності. Потрібно охарактеризувати правовий статус податкової міліції як правоохоронного органу, головним завданням якого є виявлення, попередження та припинення податкових правопорушень. Основними функціями податкової міліції є: контроль за дотриманням податкового законодавства; проведення оперативно-розшукової діяльності; розшук платників, які ухиляються від сплати податків.

Розглядаючи питання про повноваження Державної пробірної служби, потрібно опрацювати постанову Кабінету міністрів України «Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю» та уяснити, що основними завданнями цього органу є здійснення контролю за ви добудуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

Висвітлення питання про зміст контрольних функцій Національного банку України необхідно розпочати з аналізу Закону України «Про національний банк України», відповідно до норм якого Національний банк України здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні, а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами для реєстрації банків та ліцензування банківських операцій.

Органи фінансового контролю

Система органів фінансового контролю в Україні на сьогодні фактично сформувалася. Але вдосконалюється внутрішня структура цих органів, уточнюється місце кожного органу, що здійснює контроль у загальнодержавній системі контролю взагалі.


Концепція органів державної податкової служби України при здійсненні фінансового контролю визначається за організаційно-правовим статусом. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.90 із наступними змінами та доповненнями.

Функції ДПА України у сфері фінансового контролю визначає ст. 4 Положення про Державну податкову адміністрацію України

1. Видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування

2. Затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, які пов’язані з обчисленням і сплатою податків та інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок документа, що затверджує реєстрацію фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними і фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби 3. Виконує безпосередньо, а також організовує роботу органів державної податкової служби, що пов’язана із: – здійсненням контролю за дотриманням законодавства про податки та інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із споживачами з використанням реєстраторів розрахункових операцій, лімітів, готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;

– здійсненням контролю за дотриманням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; обліком платників податків та інших платежів залежно від сум, сплачених ними, веденням обліку надходжень податків, інших платежів;

– проведенням роботи щодо боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю в розробленні пропозицій щодо основних напрямів державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства (застосування фінансових санкцій до суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів), здійсненням заходів щодо вилучення та знищення або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися в незаконному обігу;

– здійсненням контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває в податковій заставі

4. Пояснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань податків, інших платежів та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби

5. Здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби

6. Надає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану

7. Організовує роботу при створенні інформаційної системи автоматизованих робочих місць, інших засобів автоматизації та комп’ютеризації робіт органів державної податкової служби

8. Розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок за додержанням податкового та валютного законодавства

9. При виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю

10. Передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції

11. Інформує Президента України та Кабінет Міністрів України про основні показники мобілізації податків та інших платежів до Державного бюджету України

12. Подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків та інших платежів

13. Координує діяльність органів державної податкової служби та організовує їх взаємодію з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків

14. Вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування

15. Здійснює зв’язки з податковими службами іноземних держав і міжнародними податковими організаціями, вивчає досвід організації діяльності податкових служб цих держав і розробляє пропозиції з його практичного використання в діяльності державної податкової служби України

16. Надає фізичним особам-платникам податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем одержання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування документ, що засвідчує реєстррацію фізичної особиплатника податків та інших обов’язкових платежів, і веде Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб

17. Прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення витрат бюджету

18. Забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання та продаж, організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями і на пачках

(упаковках) тютюнових виробів під час транспортування, зберігання та реалізації

19. Організовує в межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби та захисту інформації про платників податків

20. Приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення 21. Здійснює відповідно до Закону оперативно-розшукову діяльність, провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування завданих державі збитків

22. Виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення

23. Вживає заходів щодо боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, незаконним вивезенням за межі України неоподаткованих капіталів, відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом, забезпечує виявлення фактів приховування від оподаткування або маскування незаконного походження доходів, їх справжнього характеру і джерел набуття, місцезнаходження і переміщення, розміру, використання (у тому числі для здійснення підприємницької, іншої господарської, інвестиційної діяльності, розрахункових і кредитних операцій), для чого:

– здійснює контроль за проведенням операцій з грошовими коштами у готівковій та безготівковій формі, у тому числі за банківськими рахунками, кредитами, переказами, операціями з іншими рухомим та нерухомим майном, за ввезенням в Україну і вивезенням за її межі іноземної та національної валюти у великих розмірах;

– проводить розшук коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом, вживає відповідно до законодавства заходів щодо їх арешту і конфіскації;

― вживає в установленому порядку заходів щодо залучення до оподаткування доходів, що знаходяться в нелегальному обігу і не мають злочинного походження;

― взаємодіє з іншими правоохоронними органами, органами, що здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, а також з відповідними органами іноземних держав у питаннях боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом

24. Здійснює в межах своїх повноважень контроль за обліком, зберіганням і реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна

25. Забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з використанням ними посадових обов’язків

26. Запобігає корупції та іншим службовим порушенням працівників державної податкової служби

27. Збирає, аналізує, узагальнює інформацію про порушення податкового законодавства, у тому числі про знаходження доходів у нелегальному обігу, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням, розробляє заходи щодо протидії переведенню доходів у нелегальний обіг та забезпечує їх реалізацію в установленому порядку

28. Здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що є у державній власності, у тому числі:

– приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, заснованих на державній власності;

– затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні ДПА України, контролює їх додержання;

– укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, а також вирішує питання щодо їх відповідальності в разі здійснення підприємством, установою, організацією діяльності, що суперечить вимогам статуту (положення) та чинного законодавства;

– здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами, установами, організаціями державного майна

29. Здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на неї завдань

.

Контрольні запитання

1. В чому проявляється особливий правовий статус Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю в Україні?

2. Визначте обсяг контрольних повноважень Рахункової палати.

3. Які повноваження має Міністерство фінансів України у сфері фінансового контролю?

4. Визначте обсяг повноважень Державного казначейства України у сфері фінансового контролю.

5. Назвіть основні функції органів державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення фінансового контролю в Україні.

6. Встановіть систему контрольних повноважень Державної податкової адміністрації України за чинним законодавством.

7. Охарактеризуйте правовий статус податкової міліції за чинним законодавством України.

8. Які повноваження має Державна пробірна служба у сфері фінансового контролю?

9. Визначте зміст контрольних функцій Національного банку України.

10.

Практичні завдання

Завдання 1.

Визначте до компетенції яких органів фінансового контролю належить перевірка таких суб’єктів:

1. недержавний страховий фонд;

2. адміністрація Президента України;

3. Ощадний банк України;

4. акціонерне товариство «Крокус»

5. обласний суд;

6. Міністерство фінансів України;

7. державне підприємство;

8. Національний банк України.

Завдання 2.

Визначте об’єкти фінансового контролю з-поміж перелічених у завданні 1 суб’єктів.

Завдання 3.

Рахунковою палатою на запит Кабінету Міністрів України було проведено позапланову перевірку недержавної страхової кампанії «Альянс» на предмет формування статутного фонду кампанії.


Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 4.

Рахунковою палатою за зверненням Президента України було проведено позапланову перевірку Національного банку України на предмет дотримання порядку ліцензування банків. Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 5.

Контрольно –ревізійним управлінням у Дніпропетровській області 27 травня 2002 року було проведено ревізію державного підприємства «Хімтекстильмаш».

16 грудня 2002 року до дирекції підприємства надійшло письмове повідомлення підписане інспектором контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області, про проведення протягом найближчого часу ревізії фінансової діяльності підприємства за його ініціативою.

Чи є законними підстави для проведення такої ревізії?

Завдання 6.

Рахункова палата за власною ініціативою провела ревізію державного підприємства «Стандарт» за підсумками роботи у ІІ кварталі.

Оцініть правомірність ситуації. Завдання 7.

Контрольно-ревізійним управлінням в м. Києві у липні 2002 року було проведено планову перевірку державного підприємства «Київмлин» щодо правильності розрахунків з місцевим бюджетом.

У листопаді 2002 року за дорученням Служби безпеки України цим же управлінням було проведено непланову перевірку підприємства щодо законності отримання ним доходів.

Керівництво підприємства подало скаргу до Головного контрольно-ревізійного управління України на дії службових осіб контрольно-ревізійного управління у м. Києві, вважаючи, що воно не мало права проводити наступну перевірку раніше, як через рік після проведення попередньої.

Завдання 8.

Рахункова палата за дорученням Президента України провела перевірку кошторису


витрат апарату Кабінету Міністрів України. Оцініть правомірність ситуації.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ І

варіант І ПІБ _________________________________________

курс __________________ група ________________

1. Який орган здійснює роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків:

□ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

2. Який орган здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

Державне казначейство України

Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

3. Який орган здійснює контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитнофінансових ресурсів

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

4. Головним завданням якого органу є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бух обліку і звітності в міністерствах, відомствах, держфондах, бюджетних установах:

Головне контрольно-ревізійне управління

Державне казначейство України

Державна податкова адміністрація України

□ Рахункова палата

5. Який орган організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

6. Основним завданням якого органу є розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики: □ Головне контрольно-ревізійне управління

□ податкова міліція

□ Міністерство фінансів України

□ Державна податкова адміністрація України

7. Який орган готує і подає на розгляд Міністерства фінансів пропозиції щодо зупинення дії або анулювання виданих суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення операцій з металобрухтом дорогоцінних металів і дорогоцінним камінням, виготовлення і реалізацію виробів з їх використанням у разі порушення суб’єктами підприємницької діяльності законодавства та ліцензійних умов:

□ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України

□ Міністерство фінансів України

□ Державна пробірна служба

8. Який орган здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів: □ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

9. Завданням якого органу є контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України: □ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

10. Головним завданням якого органу є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з державних валютних фондів:

Головне контрольно-ревізійне управління

Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

11. Який орган забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків: □ Головне контрольно-ревізійне управління

□ податкова міліція

□ Міністерство фінансів України

□ Державна податкова адміністрація України

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ І

варіант ІІ ПІБ _________________________________________

курс __________________ група ________________

1. Який орган проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання суб’єктами підприємницької діяльності та іншими суб’єктами господарювання вимог законодавства у процесі здійснення операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали: □ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державна пробірна служба

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

2. Який орган здійснює управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету: □ Державне казначейство України

□ Кабінет Міністрів України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

3. Завданням якого органу є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

Державне казначейство України

Міністерство фінансів України

Рахункова палата

4. Основним завданням якого органу є розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України: □ Кабінет Міністрів України

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

5. Який орган здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Державна податкова адміністрація України

6. Завданням якого органу є контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Національний банк України

□ Рахункова палата

7. Який орган виявляє причини і умови , що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України

□ Рахункова палата

8. Основним завданням якого органу є забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах його компетенції державного фінансового контролю:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

9. Завданнями якого органу є регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України:

□ Державна податкова адміністрація України

□ Державне казначейство України Міністерство фінансів України

Рахункова палата

10. Який орган проводить щорічну реєстрацію відбитка спеціального знака іменника, який засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів, видає дозволи на використання іменників на території України:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Державна пробірна служба

11. Який орган здійснює фінансування видатків державного бюджету: □ Державна пробірна служба

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ І

варіант ІІІ ПІБ _________________________________________

курс __________________ група ________________

1. Основним завданням якого органу є розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

2. Який орган здійснює контроль за внесенням у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства:

□ Головне контрольно-ревізійне управління □ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація

□ Міністерство фінансів України

3. Завданням якого органу є контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-соціального, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

4. Який орган запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби:

Головне контрольно-ревізійне управління


податкова міліція

Державна податкова адміністрація України

□ Рахункова палата

5. Який орган розробляє форми державних пробірних клейм з описом і подає Міністерству фінансів відповідні матеріали для їх затвердження, забезпечує виготовлення зазначених клейм, проводить їх реєстрацію та експертизу відбитків цих клейм:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Державна податкова адміністрація

□ Державна пробірна служба

6. Завданнями якого органу є аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету та підготування пропозицій щодо їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів

□ Рахункова палата

7. Основним завданням якого органу є здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку: □ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Державна податкова служба

□ Міністерство фінансів України

8. Який орган розподіляє між державним бюджетом та бюджетами АРК., областей, м. Києва, м. Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України □ Рахункова палата

9. Який орган здійснює формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платника податків – юридичних осіб.

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України □ Міністерство фінансів України

10. Який орган збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства:

□ Головне контрольно-ревізійне управління

□ податкова міліція

□ Державна податкова адміністрація України

□ рахункова палата

11. Який орган веде облік касового виконання державного бюджету, складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів:

□ Державне казначейство України

□ Міністерство фінансів України

□ Рахункова палата

□ Пробірна служба України


МОДУЛЬ ІІ

Тема 4. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

План

1. Бюджет як економічна, правова категорія, її матеріальний зміст. Бюджетний період.

2. Предмет бюджетного права.

3. Види бюджетно-правових норм.

4. Системи бюджетного законодавства.

Методичні рекомендації

Для вивчення теми важливо з’ясувати зміст інституту «бюджет». Бюджет як правова категорія є затвердженим законом чи нормативно-правовим актом Верховної Ради АРК., відповідної ради розпис доходів і видатків на певний термін з метою забезпечення виконання завдань і функцій органів державної влади чи місцевого самоврядування. Бюджет як економічна категорія є сукупністю економічних (грошових) відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення і використання централізованого фонду коштів. За матеріальним змістом бюджет виступає централізованим фондом коштів держави в цілому або органу місцевого самоврядування, який формується і використовується на тому чи іншому рівні для забезпечення виконання ними своїх завдань.

Для вивчення наступних питань теми рекомендується уважно опрацювати зміст Бюджетного кодексу України, на основі змісту норм якого необхідно розкрити поняття бюджетного періоду як терміну дії затвердженого бюджету і назвати особливі обставини, за яких Державний бюджет України може бути прийнято на інший бюджетний період: введення воєнного стану; оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.

Бюджетне право України являє собою одну з підгалузей фінансового права, яка об’єднує сукупність фінансово-правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності. Предмет бюджетного права – це сукупність внутрішньодержавних відносин, які виникають у зв’язку з утворенням, розподілом і використанням коштів державного і місцевого бюджетів. Систему бюджетно-правових відносин складають відносини, що виникають, змінюються або припиняються при: встановленні бюджетної системи і бюджетного устрою України; розподілу фондів і видатків між окремими видами бюджетів; складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також здійснення контролю за виконанням бюджетів. Необхідно пам’ятати, що бюджетноправові норми поділяються за такими критеріями: 1) за дією в часі: постійно діючі, строкові; 2) за функціональним призначенням: матеріальні, процесуальні. Студенти повинні визначити особливості бюджетних правовідносин: є внутрішньодержавними; стосуються розподілу бюджетних ресурсів і реалізації цього розподілу; являють собою юридичну форму економічних відносин; мають офіційний характер і забезпечуються засобами державного примусу.

Система бюджетного законодавства складає: Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закон про Державний бюджет України, інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі й на виконання Бюджетного кодексу та інших законів, що регулюють бюджетні правовідносини; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів АРК., місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття бюджету.

2. Дайте визначення бюджетного періоду.

3. За яких обставин Державний бюджет України може бути прийнято на інший бюджетний період?

4. Які відносини складають предмет бюджетного права?

5. Назвіть види бюджетно правових норм.

6. Які особливості бюджетно-правових відносин?

7. Що таке система бюджетного законодавства?

8.

Практичні завдання

Завдання 1.

Складіть класифікацію нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні правовідносини, наведіть приклади.

Завдання 2.

Наведіть приклади матеріальних і процесуальних бюджетно-правових норм.

Завдання 3.

Посилаючись на бюджетне законодавство, визначте коло Суб’єктів бюджетних правовідносин і наведіть приклади.

Завдання 4.

Наведіть приклади матеріальних і процесуальних бюджетно-правових норм.

МОДУЛЬ ІІ Тема 5. БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

План

1. Поняття бюджетного устрою та бюджетної системи України.

2. Принципи, на яких ґрунтується бюджетна система України.

3. Класифікація доходів і видатків бюджету за бюджетною класифікацією України.

4. Склад доходів і видатків Державного бюджету України.

5. Поняття і зміст міжбюджетних трансфертів.

Методичні рекомендації

Розгляд цієї теми необхідно розпочати з розкриття понять «бюджетний устрій» та «бюджетна система»: бюджетний устрій – це організація бюджетної системи і принципи її побудови; бюджетна система – заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність бюджетів, які встановлюються залежно від державного та адміністративнотериторіального поділу держави. Студенти повинні детально розглянути зміст принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України.

Відповідаючи на третє питання, студентам треба дати визначення бюджетної класифікації України як єдиного систематизованого згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних норм. Необхідно пам’ятати, що чинну бюджетну класифікацію України введено в дію з 1 січня 1998 року відповідно до постанови Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 липня 1996 року та наказу Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» від 27 грудня 2001 року № 604.

Розглядаючи питання про класифікацію доходів бюджету за бюджетною класифікацією, слід пам’ятати, що вони класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти. Питання про класифікацію видатків бюджету за бюджетною класифікацією треба розпочати з розгляду видів класифікації видатків, які групують за такими підставами: за функціями з виконанням яких пов’язані видатки; за економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки; за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів; за бюджетними програмами.

Відповідь на питання про склад доходів Державного бюджету України вимагає розгляду змісту глав V, XI, XII, XIV, XVI Бюджетного кодексу. Потрібно проаналізувати різницю між закріпленими і регулюючими доходами та зробити відповідні висновки про склад доходів державного та місцевих бюджетів. Питання про склад видатків Державного бюджету України рекомендується розглядати, посилаючись також на зміст статей Бюджетного кодексу.

Окремо слід зупинитися на визначені змісту міжбюджетних трансфертів, під якими розуміють кошти, що безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Перелік міжбюджетних трансфертів, які надаються з державного бюджету України місцевим бюджетам, потрібно давати у послідовності, визначеній статтею 97 Бюджетного кодексу.

Контрольні запитання

1. Що таке бюджетний устрій?

2. Визначте бюджетну систему України.

3. На яких принципах ґрунтується бюджетна система України?

4. Дайте визначення бюджетної класифікації України.

5. вирізніть підстави класифікації видатків бюджету за бюджетної класифікацією.

6. Встановіть рівні деталізації функціональної класифікації видатків бюджету за бюджетною класифікацією.

7. Яку структуру має бюджетна класифікація України?

8. За якими розділами класифікують доходи бюджету за бюджетною класифікацією?

9. Що таке податкові та неподаткові надходження?

10. Визначте зміст поняття «трансферти».

11. На які групи поділяються видатки бюджету за економічною класифікацією?

12. Встановіть зміст відомчої та програмної класифікації видатків бюджету за бюджетною класифікацією.

13. Визначте склад доходів Державного бюджету України за Бюджетним кодексом.

14. У чому полягає різниця між закріпленими та регулятивними доходами?

15. Що розуміють під видатками Державного бюджету України?

16. Визначте зміст міжбюджетних трансфертів.

17. Дайте перелік міжбюджетних трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

18.

Практичні завдання

Завдання 1.

Зобразіть схематично бюджетний устрій України.

Завдання 2.

Встановить різницю між бюджетним устроєм та бюджетною системою України.

Завдання 3.

На підставі Закону України Про Державний бюджет на поточний рік дайте аналіз доходної частини Державного бюджету України.

Завдання 4.

На підставі Закону України Про Державний бюджет України на поточний рік, визначте, за рахунок яких джерел покриватиметься дефіцит бюджету в поточному році та в яких сумах.

Завдання 5.

На основі чинного законодавства України встановіть основні напрямки бюджетної політики України в поточному році та відмінність між видатками державного і місцевих бюджетів.

МОДУЛЬ ІІ Тема 6. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

План

1. Поняття бюджетного процесу та його стадій

2. Повноваження основних учасників бюджетно-процесуальних правовідносин.

3. Особливості розгляду проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України.

4. Виконання затвердженого бюджету.

5. Звітність про виконання бюджету.

Методичні завдання

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів по виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Студентам необхідно засвоїти стадії бюджетного процесу: 1) складання проекту бюджетів; 2) розгляд і прийняття закону про державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 4) підготування та розгляд звіту про виконання бюджету і ухвалу рішення щодо нього.

Студентам важливо розрізняти суб’єктів бюджетно-процесуальних правовідносин, якими виступають органи та посадові особи, що наділені бюджетними повноваженнями, і пам’ятати, що основними учасниками бюджетно-процесуальних відносин під час складання проекту бюджету є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, НБУ, Міністерство фінансів України, головні розпорядники бюджетних коштів. Потрібно звернути увагу на міст їх повноважень

Відповідь на питання про особливості розгляду проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України слід базувати на змісті норм гл. VII Бюджетного кодексу України.

Розглядаючи питання про виконання бюджету, треба звернутися до змісту ст. 116 Конституції України, ст. 47 Бюджетного кодексу України та ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Потрібно звернути увагу на ту обставину, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень у зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. За казначейської форми обслуговування Державного бюджету всі кошти, які надходять до нього, концентруються на єдиному рахунку Державного казначейства. Слід пам’ятати, що у стадії виконання Державного бюджету вирізняють дві самостійні частини: виконання Державного бюджету за доходами; виконання Державного бюджету за видатками. До органів, які здійснюють виконання Державного бюджету належать: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи стягнення.

При розгляді питання звітності про виконання Державного бюджету потрібно

проаналізувати види звітності: оперативна, місячна, квартальна, річна.

Контрольні запитання

1. Що таке бюджетний процес?

2. Які є стадії бюджетного процесу?

3. Назвіть повноваження НБУ та Міністерства фінансів України під час складання проектів бюджетів.

4. Які повноваження мають головні розпорядники бюджетних коштів під час складання проектів бюджетів?

5. Проаналізуйте зміст місячної звітності про виконання Державного бюджету України.

6. Охарактеризуйте зміст повноважень Верховної Ради України у бюджетному процесі.

7. Визначте роль Кабінету Міністрів України у бюджетному процесі.

8. Які самостійні частини вирізняють у стадії виконання Державного бюджету України?

9. Проаналізуйте зміст річного звіту про виконання Державного бюджету України.

10.

Практичні завдання

Завдання 1.

Визначте основні часові характеристики кожної стадії бюджетного процесу в Україні.

Завдання 2.

В законі України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» визначено, що доходи державного бюджету України включають:

- доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок бюджету;

- 100 % загального обсягу прибуткового податку з громадян;

- гранти і дарунки у вартісному обрахунку; Дайте правову оцінку цій ситуації. Завдання 3.

У Верховній Раді України 10 червня року, що передує плановому, розпочалися парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступив голова комітету Верховної Ради України з питань бюджетної політики.

Міністерство фінансів України подало до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період за два дні до початку парламентських слухань.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України прийняла постанову про взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Оцініть правомірність ситуації.

Завдання 4.

Кабінет Міністрів України 28 квітня 2003 року подав до Верховної Ради України річний звіт про виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік». 15 травня 2003 року цей звіт, представлений Прем’єр-міністром України, було розглянуто у Верховній Раді України.

Чи відповідають дії зазначених державних органів та їхніх посадових осіб чинному законодавству?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІ варіант І

ПІБ _________________________________________ курс __________________ група ________________

1. За складання проекту закону про Державний бюджет України відповідає:

9. Проект закону про Державний бюджет України Кабінетові Міністрів України подає до розгляду:

□ Президент України;

□ Прем’єр-міністр України;

□ Голова Верховної Ради України;

□ міністр фінансів України.

2. Інструкції головним розпорядникам бюджетних коштів з підготування бюджетних запитів розробляє:

□ Комітет ВР України з питань бюджету;

□ Кабінет Міністрів України;

□ НБУ;

□ Міністерство фінансів України.

3. Проект закону про Державний бюджет України розробляє:

□ Комітет ВР України з питань бюджету;

□ Кабінет Міністрів України;

□ Верховна Рада України;

□ Міністерство фінансів України.

4. Проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період подається до ВР не пізніше ніж за ___ днів до початку парламентських слухань з питань бюджетної політики:


□ за 5 днів;

□ за 3 дні;

□ за 1 день;

5. Проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік подає до Верховної Ради України:

□ міністр фінансів України;

□ Кабінет Міністрів України;

□ НБУ;

□ Державне казначейство України.

6. Парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період відбуваються не пізніше:

□ 1 квітня;

□ 20 квітня; □ 1 червня;

□ 30 червня.

7. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає: □ Голова Верховної Ради України;

□ голова комітету ВР України з питань бюджету; □ Прем’єр-міністр України або міністр фінансів;

□ голова НБУ.

8. Проект закону про Державний бюджет України подається до Верховної Ради України не пізніше:

□ 1 квітня;

□ 15 вересня;

□ 30 вересня; □ 1 жовтня.

□ Комітет ВР України з питань бюджету; □ Державне казначейство; □ Міністерство фінансів України.

10. Про відповідність проекту закону про Державний бюджет України Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України доповідає:

□ Голова НБУ;

□ голова комітету ВР України з питань бюджету; □ Прем’єр-міністр України;

□ голова Рахункової палати.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІ

варіант ІІ


ПІБ _________________________________________

курс __________________ група ________________

1. Прийняття пропозицій комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється після:

□ 1 (6) жовтня;

□ 10 (15) жовтня;

□ 15 (20) жовтня.

2. У разі відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов’язаний подати проект на повторне представлення з обґрунтуванням змін у такий термін: □ 5 днів;

□ 2 тижні;

□ 1 тиждень;

3. Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України готує: □ комітет ВР України з питань бюджету;

□ Кабінет Міністрів України; □ Верховна Рада України;

□ Міністерство фінансів України.

4. Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не пізніше:

□ 1 листопада;

□ 10 листопада;

□ 20 листопада;

□ 30 жовтня.


5. Доопрацьований проект закону про Державний бюджет України вноситься на розгляд Верховної Ради України у третьому читанні не пізніше:

□ 20 листопада;

□ 25 листопада;

□ 30 листопада; □ 1 грудня.

6. Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до:

□ 1 січня;

□ 31 грудня; □ 30 листопада; □ 1 грудня.

7. Виконання Державного бюджету України забезпечує:

□ Державне казначейство;

□ Кабінет Міністрів України; □ НБУ;

□ Міністерство фінансів України.

8. Звітність про виконання Державного бюджету

України є:

□ квартальною;

□ річною; □ місячною; □ оперативною.

9. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів Верховній Раді України не пізніше:

□ 30 січня року, наступного за звітним;

□ 1 квітня, наступного за звітнім; □ 30 квітня, наступного за звітнім; □ 1 травня, наступного за звітнім.

10. Висновки щодо використання коштів Державного бюджету України готує:

□ Кабінет Міністрів України; □ Верховна Рада України; □ Рахункова палата.

МОДУЛЬ ІІІ Тема 7. ДЕРЖАВНІ І МІСЦЕВІ ДОХОДИ ТА ДОХОДИ БЮДЖЕТІВ

План

1. Поняття державних доходів.

2. Співвідношення понять «державні доходи» та «доходи країни».

3. Відмінність між фінансовими ресурсами держави та державними доходами.

4. Доходи бюджетів. 5. Система державних та місцевих доходів.

Методичні рекомендації

Для вивчення теми необхідно з’ясувати, що функціонування будь-якої держави, забезпечення суверенітету неможливе без її фінансових ресурсів, у складі яких основне місце належить державним доходам, або доходам держави – сукупності різноманітних грошових ресурсів, які в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу надходять у розпорядження держави і які використовуються нею для фінансування своїх завдань і виконання відповідних функцій.

Не слід ототожнювати поняття «доходи країни» і «державні доходи»: сукупність фінансових ресурсів централізованих і децентралізованих фондів складають державні доходи, а сукупність фінансових ресурсів державних доходів і доходів, що залишаються у розпорядженні підприємств, об’єднань, фірм недержавної форми власності – доходи країни.

Крім того слід розрізняти поняття «фінансові ресурси держави» та «державні доходи». Фінансові ресурси держави – поняття більш широке, але, крім державних доходів, включає і вклади населення в Ощадбанку, кошти, одержані від розповсюдження державних позик. Доходи держави утворюються у матеріальній і частково в невиробничій сферах виробництва, формуються підприємствами усіх форм власності і різних організаційно-правових форм діяльності, установами, організаціями.

Розглядаючи питання про доходи бюджету, слід пам’ятати, що до них відносять:

грошові надходження до державного бюджету, в тому числі внески у державні цільові фонди (крім Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності), і в місцеві бюджети на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Студенти мають звернути увагу на систему державних та місцевих доходів як взаємозв’язок усієї сукупності доходів та їх диференціацію на окремі групи і види за такими критеріями: 1) за соціально-економічною ознакою (формою власності): надходження від державних підприємств, організацій недержавної форми власності; надходження від спільних підприємств, іноземних підприємств, які діють на території України; надходження від особистих доходів громадян; 2) за територіальною ознакою: державні доходи; доходи АРК; місцеві доходи; 3) за порядком формування: централізовані доходи; децентралізовані доходи; 4) за методом мобілізації доходів: надходження від обов’язкових платежів; надходження від добровільних відрахувань; 5) за джерелами державних та місцевих доходів: надходження внутрішні; надходження зовнішні; 6) за суб’єктами: надходження від юридичних осіб; надходження від фізичних осіб; 7) за умовами залучення і використання державних та місцевих доходів: зворотні надходження, без зворотні надходження, безвідплатні надходження, відплатні надходження, цільові надходження, загальні надходження.

МОДУЛЬ ІІІ Тема 8. ПОДАТКОВЕ ПРАВО

Заняття 1.

Поняття податку та неподаткових платежів. Система оподаткування в Україні.

План

1. Поняття обов’язкових платежів і податку.

2. Ознаки, функції, принципи та елементи податку.

3. Поняття й види неподаткових платежів.

4. Загальна характеристика податкового права та податкових правовідносин.

5. Система оподаткування та система податкових органів в Україні.

6. Загальна характеристика методів оподаткування. Спрощена система оподаткування.

Методичні рекомендації

Обов’язкові платежі – це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами. До них належать: податки, збори, мито, інші платежі. Студенти повинні розкрити поняття податку як: форми примусового відчуження власності юридичних і фізичних осіб у державну чи комунальну власність до бюджету відповідного рівня в розмірах і в строки, визначені законами на принципах обов’язковості, безповоротності та індивідуальної безвідплатності; грошової суми, що відраховується до бюджету відповідного рівня з прибутку і доходів юридичних і фізичних осіб за встановленими ставками і у визначений термін. Необхідно пам’ятати, що податок: 1) виступає специфічною формою виробничих відносин, беручи участь у процесі перерозподілу нової вартості; 2) є частиною вартості національного доходу у грошовій формі; 3) є формою фінансових відносин між державою, органами місцевого самоврядування і членами суспільства з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою та органами місцевого самоврядування їхніх функцій; 4) встановлюється виключно вищим органом державної законодавчої влади і базується на актах вищої юридичної сили.

Податкові притаманні такі ознаки: вид платежу, закріплений актом компетентного органу державної влади; індивідуальна безвідплатність; безумовний характер; нецільовий характер надходить до бюджету відповідного рівня або цільового фонду; обов’язковий характер; без зворотний характер; однобічний характер встановлення; регулярність стягнення. Студенти повинні знати, що податок виконує розподільчу, регулюючу, стимулюючу, контрольну та фіскальну функції та що принципами податку є однократність, рівність, універсалізація та науковий підхід. Елементи податку поділяється на основні: суб’єкт (платник податку), об’єкт оподаткування, ставка податку і додаткові: податкові пільги, предмет оподаткування, база оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, методи, терміни і способи сплати податку, особливості податкової звітності.

Неподаткові платежі – є платежами, які стягуються державними органами і органами місцевого самоврядування за вчинення юридично значущих дій, надання певних прав чи послуг або як відшкодування окремих видатків бюджету. Вони є разовими та випадковими надходженнями в бюджет, які не мають прямим призначенням формування доходів бюджету і сплачуються юридичними та фізичними особами у твердих розмірах. Характерною ознакою неподаткових платежів є цільова спрямованість, двосторонній та відплатний характер – держава, органи місцевого самоврядування за їх сплату повинні здійснити певні дії на користь платника цих платежів, а платники мають право вимагати від державних органів здійснення на свою користь відповідних дій.

Студенти мають дати загальну характеристику податкового права і податкових правовідносин з урахуванням того, що податкове право – є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини в галузі встановлення і справляння податків і зборів, а його предметом є сукупність фінансово-правових відносин, що виникають між державними податковими органами та платниками податків щодо встановлення, зміни та стягнення з платників податків частини їхніх доходів у відповідний бюджет, державний цільовий фонд.

На основі чинного законодавства, зокрема Закону України «Про систему оподаткування», студенти мають визначити систему оподаткування в Україні та принципи її побудови: стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності, обов’язковість, рівнозначність, пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід. Студентам необхідно знати систему податкових органів в Україні, яку складають органи державної податкової служби та митні органи.

Аналізуючи методи оподаткування, студенти повинні не лише називати їх види, а й давати їм правову оцінку та встановлювати відмінності між ними. Слід зупинитися на аналізі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», яким визначено особливості застосування спрощеної системи оподаткування.

Контрольні запитання

1. Що таке обов’язкові платежі?

2. Визначте зміст податку?

3. Назвіть основні ознаки податку.

4. Які функції виконують податки?

5. Які ви знаєте принципи податку?

6. Визначте елементи податку.

7. Обґрунтуйте зміст понять «суб’єкт податку», «об’єкт податку».

8. У чому полягає відмінність між одиницею оподаткування та ставкою податку?

9. Визначте відмінність між податками і неподатковими платежами.

10. Які види неподаткових платежів ви знаєте?

11. Визначте предмет податкового права.

12. Хто виступає суб’єктом податкових правовідносин?

13. Що таке система оподаткування?

14. На яких принципах побудовано систему оподаткування в Україні?

15. Які методи оподаткування ви знаєте?

16. Визначте зміст спрощеної системи оподаткування.

17.

Практичні завдання

Завдання 1.

Користуючись текстом будь-якого податкового закону, визначте елементи податку.

Завдання 2.

Підприємство «Нива» подало позовну заяву до господарського суду про захист своїх прав та інтересів із підтверджувальними документами, не сплативши державного мита. Суддя господарського суду матеріали повернув без розгляду.

Обґрунтуйте, чи були правомірними дії судді. Завдання 3.

Проаналізуйте текст будь-якого податкового закону та визначте зміст таких елементів податку: суб’єкт (платник податку), об’єкт оподаткування.

Завдання 4.

Підприємство «Гостинний двір» перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за ставкою 6%.

Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно-правові акти, чи є підприємство у такому випадку платником податку на додану вартість.

Завдання 5.

На основі тексту будь-якого податкового закону визначте зміст таких елементів податку: одиниця оподаткування, податкова ставка, термін сплати податку.

Завдання 6.

Громадська організація «Крок» належить до неприбуткових.

Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно-правові акти, чи може вона перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності.

Завдання 7.

Користуючись текстом будь-якого закону, визначте види податкових пільг.

Завдання 8.

У 2003 році підприємство працювало за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності. Але у жовтні 2003 року обсяг виручки перевищив 1 млн грн.

Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно-правові акти, чи може підприємство знову працювати за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності у 2004 році.

МОДУЛЬ ІІІ

Тема 8. ПОДАТКОВЕ ПРАВО.

Заняття 2.

Система податків в Україні.

План

1. Система податків в Україні.

2. Податки х доходів фізичних осіб.

3. Загальна характеристика змішаних податків.

Методичні рекомендації

Характеризуючи систему податків в Україні на основі Закону України «Про систему оподаткування» студенти повинні визначити такі групи податків: 1) залежно від органу який стягує податок і розпоряджається сумою, що надходить на його рахунок; 2) залежно від платника; 3) за методом стягнення; 4) за економічним змістом об’єкта оподаткування; 5) залежно від спрямування податків; 6) за співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу; 7) за порядком використання. Студенти повинні відрізняти прямі й непрямі податки: за прямого оподаткування юридичний і фактичний платник збігаються, за непрямого – ні; прямі податки закладаються в ціну товару на стадії виробництва у виробника; непрямі – тільки на стадії реалізації та як добавка до ціни товару; непрямі податки, на відміну від прямих, безпосередньо не пов’язані з доходами платників податків. На основі норм чинного законодавства (Закону України «Про систему оподаткування», декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» студентам необхідно визначити систему як загальнодержавних так і місцевих податків і зборів.

До податків, що сплачують фізичні особи належать: податок з доходів фізичних осіб і податок на промисел. Аналізуючи податок з доходів фізичних осіб, студенти повинні опрацювати Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб». Вивчаючи другий вид податку – податок на промисел, студентам необхідно опрацювати декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел».

Характеризуючи змішані податки, студенти повинні звернути увагу на елементи цих податків. При цьому визначити, хто є суб’єктами цих податків, що є об’єктом оподаткування, одиницю оподаткування, ставки податку, перелік податкових пільг та перелік суб’єктів податку, які звільняються від його сплати.

Контрольні запитання

1. Визначте систему загальнодержавних податків і зборів.

2. Визначте систему місцевих податків і зборів

3. У чому відмінність прямих та непрямих податків?

4. Визначте коло платників податку з доходів фізичних осіб.

5. Що є об’єктом оподаткування податку з доходів фізичних осіб?

6. Які виплати не включаються до сукупного оподатковуваного доходу громадян?

7. Які категорії громадян мають право на соціальні пільги з податку з доходів фізичних осіб?

8. Дайте загальну характеристику елементів податку на промисел.

9. Визначте суб’єктів та об’єкт податку з власників транспортних засобів.

10. Які категорії суб’єктів мають пільги у сплаті податку з власників транспортних засобів?

11. Які особливості сплати земельного податку?

12. Назвіть податкові пільги із земельного податку.

13.

Практичні завдання

Завдання 1.

На основі чинного законодавства визначте, чи можуть органи місцевого самоврядування самостійно встановлювати податки і збори.

Завдання 2.

Батьки із власних заощаджень оплатили навчання своєї дитини в державному вищому навчальному закладі.

Обґрунтуйте, чи мають батьки як платники податку з доходів фізичних осіб право на податковий кредит для компенсації вартості навчання своєї дитини. Якщо так, то якою може бути сума такого кредиту?

Завдання 3.

Викладач Штурко отримав авторську винагороду за виданий підручник.

Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно-правові акти, чи включається сума авторської винагороди до сукупного оподатковуваного доходу викладача Штурко?

Завдання 4.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корт» протягом року реалізувало автомобіль.

Обґрунтуйте, посилаючись на законодавство, чи повинно товариство сплачувати податок з власників транспортних засобів за цей автомобіль до кінця року.

Завдання 5.

Підприємство «Колос» зареєстроване як громадська організація і здійснює розміщення та охорону транспортних засобів.

Обґрунтуйте, чи поширюється на нього дія ст. 7 Закону України «Про плату за землю» щодо оподаткування наданих йому земельних ділянок за ставкою 3%.

Завдання 6.

Автотранспортне підприємство надало своїм водіям автобуси в оренду для перевезення пасажирів.

Обґрунтуйте, посилаючись на законодавство, чи можуть водії користуватися пільгою, встановленою п. «а» ст. 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів»

МОДУЛЬ ІІІ Тема 8. ПОДАТКОВЕ ПРАВО.

Заняття 3.

Податок на додану вартість, акцизний збір. Особливості справляння мита.

План

1. Загальна характеристика податку на додану вартість.

2. Порядок нарахування та сплати акцизного збору.

3. Мито, його сутність, види та порядок справляння.

Методичні рекомендації

Готуючи перше питання, студенти повинні ознайомитися зі змістом Закону України «Про податок на додану вартість» і називати його основні елементи. І передусім слід визначити, що платником податку є особа, яка: ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством; здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством; надає послуги на митній території України, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів митною територією України; відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебувають у підпорядкуванні такої особи. Студенти повинні розкрити відповідно до ст. З зазначеного Закону об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування. Так, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України. Студенти повинні знати, що перелік операцій, які не є об'єктом оподаткування, подано у п. 3.2 ст. З Закону, а операцій, що звільнені від оподаткування, - у ст. 5. Зокрема, звільняються від оподаткування операції з: продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздавальних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими Кабінетом Міністрів України; продажу і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва; надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг і послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв; продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України; послуг із доставки пенсій та грошової допомоги населенню; надання послуг із реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно з законодавством; продажу лікарських засобів і виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні в установленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг із такого продажу аптечними установами; надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, установленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг; продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України (зазначена пільга не поширюється на продаж путівок нерезидентам) тощо.

Розкриваючи питання про ставки податку, слід пам'ятати, що об'єкти оподаткування, визначені ст. З аналізованого Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з: продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України; продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України; продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України; надання транспортних послуг із перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур із випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України; продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності й господарювання; продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Крім того, студенти мають знати, що суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість; у випадку, коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.

Студентам необхідно також звернути увагу на те, що податковий період .залежить від обсягу оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, по-с пуг) за попередній календарний рік: якщо такий обсяг перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю, а якщо менший, то платники податку можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Опрацьовуючи друге питання, студенти повинні ознайомитися не лише зі змістом декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», а й іншими нормативними актами, які визначають порядок нарахування та сплати акцизного збору з окремих груп підакцизних товарів, перелік яких подано у списку літератури. Передусім слід визначити, що акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції1 ). Далі рекомендується з'ясувати, що платниками акцизного збору є: а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їхні філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику; б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їхні постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством; в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їхні філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій; г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством; ґ)) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Окрім того, необхідно назвати об'єкт оподаткування, яким є: а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатного передання товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених із давальницької сировини; б) обороти з реалізації (передання) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки [крім оборотів з реалізації (передання) для виробництва підакцизних товарів], а також для своїх працівників; в) митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних

(товарообмінних) операцій або без оплати їхньої вартості чи з частковою оплатою.

Студенти повинні пам'ятати, що відповідно до ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» цей вид збору обчислюється: а) за ставками у процентах до обороту з продажу; б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару продукції, і що ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Окремо рекомендується розглянути питання про дату виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції). Важливо пам'ятати, що суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до Державного бюджету України, а з товарів, вироблених в Україні, - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і Державного бюджету України у співвідношеннях, установлених Верховною Радою України, та що акцизний збір не справляється під час реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту та не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України. Важливо, щоб студенти усвідомили ось що: суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками; акцизний збір сплачується до бюджету у строки, визначені відповідним законом.

Висвітлення третього питання необхідно розпочати з визначення мита як: 1) податку на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України; 2) грошового збору, який стягується державою через митні установи з товарів, майна, інших цінностей під час переміщення їх через митний кордон України (ввозяться, вивозяться чи слідують транзитом) за відсотковими ставками до вартісної оцінки цих товарів або у твердих ставках на одиницю товару, і який є неодмінною умовою ввезення на митну територію України або вивезення товарів з цієї території чи транзиту. Студентам необхідно знати, що мито стягується з товарів, що вироблені в інших країнах і ввозяться на реалізацію і споживання в Україну, та з товарів, що вироблені в Україні, але призначені для реалізації, споживання в інших країнах, а також що мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Необхідно мати уявлення, що митний тариф України - це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мита, яке справляється з товарів під час переміщення їх через митний кордон України. Студентам потрібно звернути увагу на такі особливості мита: сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України; вноситься до Державного бюджету України і сплачується митним органам України (стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях,- підприємствам зв'язку); для деяких товарів і предметів допускається зниження ставок мита, безмитне ввезення та вивезення, пільгове обкладення митом та умовно-безмитне ввезення та вивезення.

Студенти повинні розкрити сутність ставок мита - грошових сум у національній та іноземній валютах, які встановлюються у певному співвідношенні до митної вартості або в установленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом і переміщаються через митний кордон України. Важливо розрізняти види мита: 1) залежно від способу нарахування: а) адвалерне, б) специфічне, в) комбіноване; 2) залежно від порядку встановлення: а) автономне, б) конвенційне; 3) залежно від функцій: а) протекційне, б) преференційне, в) фіскальне; 4) залежно від того, на які товари нараховується: а) ввізне (імпортне), б) вивізне (експортне), в) транзитне; 5) залежно від характеру: а) спеціальне, б) антидемпінгове, в) компенсаційне. Студенти мають розрізняти адвалерне, специфічне та комбіноване мита: адвалерне мито нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; специфічне - у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом; комбіноване мито поєднує обидва види митного обкладання.

Необхідно також з'ясувати, що мито стягується з товарів, що вироблені в інших країнах і ввозяться на реалізацію і споживання в Україну, та з товарів, що вироблені в Україні, але призначені для реалізації, споживання в інших країнах і що залежно від цього розрізняють ввізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито.

Далі студентам рекомендується визначити правову природу ввізного та вивізного мита. Ввізне (імпортне) мито - це мито, що нараховується на товари та інші предмети під час їх ввезення на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим: до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму, згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України; до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита і пільги щодо них установлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України; до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України. На відміну від ввізного, вивізне (експортне) мито нараховується на товари та інші предмети під час їх вивезення за межі митної території України за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. Студенти повинні знати також, що в окремих випадках під час ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі цієї території незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися: спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне мита.

Контрольні запитання

1. Визначте платників податку на додану вартість.

2. Що є об'єктом оподаткування податку на додану вартість?

3. Назвіть операції, що не є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

4. Які операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість?

5. Якою є ставка оподаткування податку на додану вартість?

6. Які операції оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою?

7. Куди зараховуються суми податку на додану вартість та як вони використовуються?

8. Від чого залежить податковий період податку на додану вартість?

9. Що таке акцизний збір та хто є його платником?

10. Назвіть об'єкт оподаткування акцизного збору.

11. Якою є ставка акцизного збору за чинним законодавством України?

12. Встановіть порядок зарахування акцизного збору.

13. Що таке мито та які його види ви знаєте?

14. Визначте правову природу ввізного мита. 15. Дайте загальну характеристику вивізного мита.

Практичні завдання

Завдання 1.

На балансі товариства «Фотон» є гуртожиток, який реконструюється під житловий будинок із подальшим переданням у власність фізичним особам.

Чи обкладаються зазначені роботи податком на додану вартість?

Завдання 2.

Школа третього ступеня, що має відповідну ліцензію Міністерства освіти та науки України, фінансується з бюджету і надає платні послуги з освіти, зокрема щодо підготування робітників різних професій.

Обґрунтуйте, чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість платні послуги з підготування робітників різних професій.

Завдання 3.

Заклад охорони здоров'я м. Донецька придбав для фармацевтичних потреб у товаровиробника спирт етиловий 70% та 96%.

Обґрунтуйте, посилаючись на чинне законодавство, чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість така операція. Завдання 4.

Підприємство «Заграва» перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності за ставкою 6%.

Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно-правові акти, чи є підприємство у такому випадку платником податку на додану вартість.

Завдання 4.

Підприємство «Глобус» здійснює операції з продажу книжок, учнівських зошитів, підручників вітчизняного виробництва, а також з продажу обкладинок для підручників і папок для зошитів. Обґрунтуйте, як оподатковуються податком на додану вартість зазначені операції.

МОДУЛЬ ІІІ Тема 8. ПОДАТКОВЕ ПРАВО

Заняття 4

Податок на прибуток підприємств План

1. Загальна характеристика платників податку на прибуток підприємств.

2. Особливості об'єкта податку на прибуток підприємств.

3. Ставки податку на прибуток підприємств.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Студентам необхідно опрацювати Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» і визначити податок на прибуток підприємств як прямий, внутрішній податок із сукупного доходу та зупинитися на аналізі суб'єктів податку відповідно до ст. 2 Закону. Пам'ятати, що платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами; з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, ведуть окремий облік своєї діяльності та мають банківський рахунок; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Крім того, студенти мають дати загальну характеристику суб'єктам податку, визначеним в особливому порядку і пам'ятати, що:

- платниками податку на прибуток, одержаний від основної діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці;

- платниками податку на прибуток, що одержаний не від основної діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи;

- Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року;

- установи пенітенціарної системи та їхні підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Міністерством внутрішніх справ України, на фінансування основної діяльності таких установ і підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених

Міністерством внутрішніх справ України,

Аналізуючи об'єкт податку на прибуток підприємств, слід керуватися змістом статей 3-8 Закону. Так, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на: суму валових витрат платника податку; суму амортизаційних відрахувань. Потрібно знати, що валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Необхідно зрозуміти, що валовий дохід включає: загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації цінних паперів [крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації]; доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами; доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди); доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді; доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій.

Студенти повинні звернути увагу, що з валового доходу виключаються: а) податку на додану вартість, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є платником податку на додану вартість, а також суми податків із доходів фізичних осіб, які відраховуються з виплат таких доходів і вносяться до бюджету в порядку, встановленому Законом України «Про оподаткування доходів фізичних осіб»; б) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством; в) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (господарського суду) як компенсація прямих витрат «бо збитків, що їх зазнав такий платник податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів; г) суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платникові податку з бюджетів; ґ") суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи; д) суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг [видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачена законодавством], у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів; є) кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній; є) суми одержаного платником податку емісійного доходу; ж) доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку; кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод, що набрали чинності у встановленому законодавством порядку тощо.

Студенти повинні визначити поняття «валові витрати» відповідно до ст. 5 Закону як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Рекомендуються звернути увагу, що до складу валових витрат, зокрема, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці; суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України чи бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, але не більше ніж п'ять відсотків оподатковуваного прибутку звітного періоду; сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їхньої благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку; суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених пп. 5.3.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Слід пам'ятати, що не включають до складу валових витрат витрати на: а) потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності (організація та проведення учт, презентацій, свят, розваг і відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків); б) придбання, будівництво, реконструкція, модернізація, ремонт, та інші поліпшення основних фондів, та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин; в) сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку; г) сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; ґ) здійснення прямих інвестицій, включно з виплатою емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав; д) виплату дивідендів тощо.

Студенти повинні знати, що до валових витрат включаються: а) витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; б) витрати на придбання науково-технічної літератури і передплату спеціалізованих періодичних видань та оплату участі у наукових семінарах за основною діяльністю платника податку; в) витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із таким платником податку, в українських закладах освіти; г) витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включно перевезенням багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших житлових приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат; ґ) витрати платника податку на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури.

Окремо в тім числі розглянути особливості оподаткування операцій особливого виду, зокрема товарообмінних (бартерних) операцій, страхової діяльності, операцій із розрахунками в іноземній валюті, операцій з пов'язаними особами, операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами, оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, оподаткування дивідендів, операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, оподаткування доходів від виконання довгострокових договірних зобов'язань, оподаткування неприбуткових установ і організацій та підприємств громадських організацій інвалідів

Необхідно також визначити зміст поняття «амортизація», під яким слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Слід пам'ятати, що амортизації підлягають витрати на: а) придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; б) самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; в) проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; г) придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання платних послуг із перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг із надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям; ґ) поліпшення якості земель, не пов'язаних із будівництвом. Рекомендується звернути увагу на те, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на: а) придбання і відгодівлю продуктивної худоби; б) вирощуваННЯ багаторічних плодоносних насаджень; в) придбання основних фондів або нематеріальних активів із метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку; г) утримання основних фондів, що перебувають на консервації; і) витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; д) витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування; є) витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів; є) витрати на придбання, ремонт і модернізацію легкових автомобілів.

Відповідь на питання про ставки податку на прибуток підприємств потрібно ґрунтувати на змісті ст. 10 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та акцентувати увагу на тому, що: прибуток платників податку, в тім числі підприємств, заснованих на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 відсотків до об'єкта оподаткування; будь-яка особа, яка здійснює виплату фізичній чи юридичній особі у зв'язку з виграшем такої особи у лотерею, казино, в інших гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати у вигляді податку та вносити до бюджету 30 відсотків суми такого виграшу за рахунок такої суми (за винятком державних грошових лотерей, які провадяться з дозволу Міністерства фінансів України та умови яких мають передбачати наявність призового фонду в розмірах, не менших 50 відсотків від суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду).

Контрольні запитання

1. Хто є суб'єктом податку на прибуток підприємств?

2. Дайте загальну характеристику суб'єктам податку на прибуток підприємств, визначеними в особливому порядку.

3. Що є об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств?

4. Що таке валові доходи?

5. Які суми виключаються з валового доходу?

6. Визначте поняття «валові витрати».

7. Які суми включаються до валових витрат?

8. Які суми не включаються до валових витрат?

9. Визначте зміст поняття «амортизація».

10. Які витрати підлягають амортизації?

11. Які витрати не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат?

12. Якими є ставки податку на прибуток підприємств?

Практичні завдання

Завдання 1.

Користуючись текстом Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установіть, які платники можуть сплачувати консолідований податок.

Завдання 2.

Визначте, користуючись текстом Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, не включаються до складу валових витрат.

Завдання 3 .

Обґрунтуйте, посилаючись на зміст Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чи включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.

Завдання 4.

Користуючись текстом Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначте перелік неприбуткових установ та організацій.

Завдання 5.

Обґрунтуйте, посилаючись на зміст Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», особливості оподаткування підприємств громадських організацій інвалідів.

Завдання 6.

Обґрунтуйте, посилаючись на зміст Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чи підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку.

Завдання 7.

Обґрунтуйте, посилаючись на зміст Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чи підлягають амортизації витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування.

Задача 8.

Стоматологічна поліклініка м. Умані є бюджетною установою та має власні надходження від продажу відходів із дорогоцінними металами.

Чи підлягають оподаткуванню податком на прибуток підприємств зазначені доходи?

Відповідь мотивуйте, посилаючись на чинне законодавство

МОДУЛЬ ІІІ Тема 9 . ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ТА МІСЦЕВОГО КРЕДИТУ (БОРГУ)

План

1. Поняття державного і місцевого кредиту.

2. Фінансові правовідносини у сфері державного (місцевого) кредиту.

3. Види і форми державного (місцевого) боргу.

4. Боргові зобов'язання держави щодо грошових заощаджень громадян України.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Студенти повинні знати, що кредит у загальноприйнятому значенні - це надання грошей чи товарів на борг на визначений термін на умовах відплатності й повернення, і що серед багатьох видів (форм) кредиту основними є державний і місцевий кредит, якого можна розглядати в економічному та правовому аспектах. Кредит (державний, місцевий) як економічна категорія являє собою систему грошових відносин, що виникають із залученням державою та органами місцевого самоврядування на добровільній основі для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Під правим кутом зору державний (місцевий) кредит - це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, які виникають, змінюються чи припиняються в процесі акумуляції державою та органами місцевого самоврядування тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строковості, відплатності й повернення з метою покриття бюджетного дефіциту і регулювання грошового обігу. Водночас державний (місцевий) кредит є самостійним фінансово-правовим інститутом, що являє собою сукупність фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у сфері державного (місцевого) кредиту. Студенти мають знати принципи (повернення, строковості й платності, забезпеченості й цільового використання), функції (розподільча, регулююча й контрольна) та ознаки державного (місцевого) кредиту (добровільний характер, позичальником виступає держава, кредиторами - юридичні та фізичні особи, засобом забезпечення державних (місцевих) позик є державне й комунальне майно тощо).

Особливу увагу рекомендується звернути на відмінність між кредитом державним (місцевим) та банківським: у відносинах державного (місцевого) кредиту позичальником є держава чи орган місцевого самоврядування, а кредиторами - фізичні та юридичні особи; банківського кредиту - відповідно банк (кредитор) та юридичні й фізичні особи (позичальники); потреба в державному (місцевому) кредиті обумовлена недостатністю фінансових ресурсів держави, органів місцевого самоврядування, бюджетним дефіцитом, у банківському - нерівномірністю обігу вартості виробничих фондів; наслідком відносин державного (місцевого) кредиту є державний (місцевий) борг, а банківського - укладення договору банківської позички тощо. Студентам необхідно пам'ятати, що функціонування державного (місцевого) кредиту призводить до утворення державного (місцевого) боргу, якого класифікують за різними підставами: 1) залежно від позичальника - державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування); 2) залежно від суб'єктів-кредиторів - внутрішній, зовнішній; 3) залежно від виду виплат: капітальний, поточний. Окремо рекомендується визначити, що державний (місцевий) борг утворюється внаслідок здійснення державою в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України державних внутрішніх і зовнішніх запозичень, Верховною Радою Автономної Республіки Крим - внутрішніх запозичень органів влади Автономної Республіки Крим, міськими радами - внутрішніх і зовнішніх запозичень органів місцевого самоврядування. Студенти, керуючись змістом норм Закону України «Про державний внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 р. мають визначити правову природу державного внутрішнього боргу України як строкових боргових зобов'язань Уряду України, гарантованих усім майном, що перебуває в загальнодержавній власності, виражених у валюті України, перед юридичними і фізичними особами. Необхідно пам'ятати, що державний внутрішній борг України поєднує в собі заборгованість, яка виникає внаслідок отримання кредитів безпосередньо Урядом України та кредитів, що надавалися під гарантію Уряду України, і складається з заборгованості минулих ровів і заборгованості, яка виникла з боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України, і що граничні розміри державного внутрішнього боргу, України, його структуру, джерела й терміни погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету на наступний рік.

На підставі змісту ст. 18 Бюджетного кодексу України студенти мають знати граничний обсяг державного (місцевого) боргу, який встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет і що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

Студентам слід виокремлювати такі особливості фінансових правовідносин у сфері державного (місцевого) кредиту: об'єктом їх є фінансові ресурси, які переходять до держави у формі внутрішніх і зовнішніх позик; у таких правовідносинах однією стороною виступає держава або уповноважений нею орган; відносини щодо державного (місцевого) боргу регулюються методом владних приписів.

Рекомендується визначити повноваження представницьких органів, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, органів місцевого самоврядування у сфері державного (місцевого) кредиту.

Окремо слід з'ясувати сутність управління державним (місцевим) боргом, під яким розуміють сукупність заходів держави і муніципальних утворень з виплати доходів кредиторам і погашення позик, а також порядок, умови випуску й розміщення боргових зобов'язань держави, органів місцевого самоврядування. Студенти мають знати методи управління державним боргом: рефінансування, консолідація, конверсія, уніфікування позик, анулювання й реструктуризація боргових зобов'язань.

Визначаючи види і форми державного (місцевого) боргу, студенти мають пам'ятати, що боргові зобов'язання Уряду України поділяються: за формою (на випущені Урядом України цінні папери у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України; інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, одержані Урядом України) за терміном (короткострокові - до 1 року; середньострокові - від 1 до 5 років; довгострокові - 5 та більше років).

Розглядаючи питання про форми державного боргу, треба особливу увагу звернути на державні позики, які являють собою кредитні відносини між державою (в особі Уряду України) та фізичними і юридичними особами, що оформляються випуском і розміщенням серед останніх державних цінних паперів. Необхідно пам'ятати, що внутрішні державні позики поділяють на такі групи: 1) за суб’єктом емісії: а) позики, що випускаються Урядом України; б) позики, що випускаються органами місцевого самоврядування; 2) за ознакою власників цінних імперіє - кредиторів позики: а) позики, що реалізуються тільки серед населення; б) позики, що реалізуються тільки серед юридичних осіб; в) універсальні позики, призначені для розміщення одночасно серед юридичних і фізичних осіб; і) за формою виплати прибутків: а) процентні; б) виграшні; в) процентно-виграшні; г) безпрограшні; ґ) безпроцентні (цільові); 4) за видом доходу: а) позики з твердим доходом; б) позики з плаваючим доходом; 5) за термінами погашення позики: а) короткострокові; б) середньострокової; в) довгострокові; 6) залежно від обов'язків позичальника щодо термінів погашення позики: а) позики з правом дострокового погашення; б) позики без права дострокового погашення; 7) залежно від сфери обігу на ринку цінних паперів: а) ринкові; б) неринкові; 8) залежно від забезпечення боргових зобов'язань: а) заставні; б) не заставні; 9) за методами розміщення: а) добровільні; б) примусові; в) позики, що розміщуються серед інвесторів за передплатою про відстрочення платежу.

Серйозну увагу слід приділити розгляду облігації внутрішньої державної позики - цінного папера, що засвідчує внесення її власником коштів і потверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо іншого не передбачено умовами випуску). Студенти мають знати види облігацій: облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств, іменні та на пред'явника, процентні та безпроцентні (цільові), що обертаються вільно чи обмеженим колом обігу.

Окремо рекомендується розглянути казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються лише на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від 1 до 5 років; в) короткострокові - до одного року.

Далі студентам необхідно розкрити порядок здійснення місцевих запозичень, який регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від 24 лютого 2003 р. № 207 і знати деякі їх особливості: можуть здійснюватись у формі випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах; про наміри їх здійснити Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи міська рада надсилає Мінфіну письмове повідомлення та необхідні документи; Мінфін протягом 20 робочих днів після отримання інформації та документів розглядає їх і проводить перевірку відповідності обсягу видатків на обслуговування місцевого боргу межам, установленим законом; за результатами розгляду й перевірок робиться висновок про відповідність (невідповідність) проекту рішення про здійснення запозичення чи проведення іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством.

Далі студентам необхідно розкрити поняття державних зовнішніх запозичень, під якими розуміють позики й кредити, що залучаються від юридичних і фізичних осіб, інших держав, міжнародних фінансових організацій в іноземній валюті, з яких виникають боргові зобов'язання України як позичальника або гаранта погашення позик (кредитів) іншими позичальниками, вираженими в іноземній валюті. Слід пам'ятати, що з залученням зовнішніх позик і кредитів утворюється зовнішній державний борг, основною формою якого є облігації зовнішніх державних позик України. Студенти мають з'ясувати, що облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і потверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій; випускаються процентними, дисконтними, можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, короткостроковими, середньостроковими та довгостроковими. Під час розгляду питання про порядок їх випуску треба звернути увагу на таке: облігації зовнішніх державних позик України оплачуються тільки в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску; їх емітентом є держава в особі Міністерства фінансів України; кошти, одержані від розміщення, спрямовуються лише до Державного бюджету України; рішення про них у межах передбачених законом про Державний бюджет

України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України виноситься Кабінетом Міністрів України (рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України підлягає затвердженню Верховною Радою України), рекомендується звернути увагу також на особливості відносин України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій).

Л, Під час розгляду питання щодо боргових зобов'язань держави перед громадянами України варто звернути увагу на таке: ці зобов'язання виникли внаслідок знецінення грошових заощаджень, поміщених у період до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, а також тих, які містилися на рахунках Ощадного банку України протягом не менше одного повного календарного року в 1992-1995 рр.; порядок погашення таких боргових зобов'язань держави регулюється Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та постановами Кабінету Міністрів України «Про виплату у 1998 році установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян України відповідно до Закину України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 8 червня 1998 року № 825, «Про виплату в 2002 році грошових заощаджень громадян України, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України» від 5 квітня 2002 року № 471, «Про виплату в 2003 році громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України» від 26 березня 2003 року № 382».

Рекомендується звернути увагу на те, що правонаступником установ Ощадного банку колишнього СРСР, які діяли на території України, є відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та на його правовий статус (є державним спеціалізованим ощадним банком, засновником його є держава в особі Кабінету Міністрів України, органами управління та контролю є наглядова рада, правління і ревізійна комісія, статутний фонд банку затверджений у розмірі 100 млн гривень із закріпленням у власності держави 100 відсотків акцій, що випускаються на величину його статутного фонду).

Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід визначати, керуючись

Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗО серпня 2002 р. № 1301/268, відповідно до змісту яких: Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб; діє на підставі Положення; встановлює, для банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду обов'язкові стандарти; керівними органами Фонду є адміністративна рада і виконавча дирекція, є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, які не вносяться до Державного бюджету України; порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб затверджений рішенням адміністративної ради Фонду від 12 лютого 2002 р. № 2.

Контрольні запитання

1. Визначте державний (місцевий) кредит як економічну та правову категорію.

2. Обґрунтуйте, чому державний (місцевий) кредит є самостійним фінансово-правовим інститутом.

3. Визначте принципи й функції державного (місцевого) кредиту.

4. Назвіть ознаки державного (місцевого) кредиту.

5. Установіть відмінність між кредитом державним (місцевим) та банківським.

6. За якими підставами класифікують державний (місцевий) борг?

7. Які органи мають право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень?

8. Визначте правову природу державного внутрішнього боргу України.

9. Охарактеризуйте особливості фінансових правовідносин у сфері державного (місцевого) кредиту.

10. Визначте повноваження органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері державного (місцевого) кредиту.

11. Що розуміють під управлінням державним (місцевим) боргом та якими методами воно здійснюється?

12. Які форми боргових зобов'язань Уряду України ви знаєте?

13. За якими критеріями класифікують внутрішні державні позики?

14. Визначте види облігацій внутрішньої державної позики за законодавством України.

15. З'ясуйте особливості випуску казначейських зобов'язань України.

16. Розкрийте порядок здійснення місцевих запозичень в Україні.

17. Визначте зміст понять «державні зовнішні запозичення», «зовнішній державний борг».

18. З'ясуйте порядок випуску облігацій зовнішніх державних позик України.

19. Обґрунтуйте зміст боргових зобов'язань держави перед громадянами України щодо грошових заощаджень. Яким є порядок їх відновлення?

20. Визначте правовий статус відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

21. Охарактеризуйте обсяг повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Практичні завдання Завдання 1.

Керуючись законом про державний бюджет на поточний рік, визначте граничний розмір державного внутрішнього боргу України та граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 31 грудня поточного року.

Завдання 2.

Керуючись законом про державний бюджет на поточний рік. визначте права Міністерства фінансів України на здійснення операцій з державним боргом України Завдання 3.

Керуючись законом про державний бюджет на поточний рік, визначте особливості реструктуризації простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками.

Завдання 4.

Керуючись нормами чинного законодавства, визначте зміст державних гарантій відновлення заощаджень громадян України.

МОДУЛЬ ІІІ Тема 10. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ

План

1. Поняття страхування. Суб'єкти та об'єкти страхових правовідносин.

2. Поняття, види та особливості обов'язкового державного особистого страхування.

3. Система загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні та її зміст.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчаючи цю тему, потрібно звернути увагу на те, поняття страхування можна розглядати як:

а) економічну категорію - систему економічних відносин з приводу утворення централізованих і децентралізованих фондів, необхідних для покриття непередбачуваних потреб суспільства і його членів; б) за матеріальним змістом - як сукупність створених матеріальних і грошових фондів; в) як правову категорію. При цьому слід розрізняти: страхування як цивільно-правову та фінансово-правову категорію. Страхування я к цивільноправова категорія є видом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються завдяки сплаті громадянами та юридичними особами страхових платежів, (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхування як фінансово-правова категорія - це система відносин, які складаються з приводу формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих страхових фондів з метою захисту майнових та особистих інтересів фізичних і юридичних осіб із настанням певних подій (страхових випадків) за рахунок коштів цих фондів, які формуються з внесків, що їх сплачують ці особи за рахунок бюджетних коштів.

Студенти мають обґрунтувати, чому інститут страхування є предметом правового регулювання фінансового права, зазначивши, що воно є однією з ланок фінансової системи держави та сукупністю фінансових відносин, що складаються з приводу формування, розподілу та використання коштів страхових фондів. Окрім того, саме нормами фінансового права регулюються: джерела формування страхового фонду та його взаємодія з іншими ланками фінансової системи, зокрема з бюджетом; порядок використання коштів страхових фондів; компетенція державних органів у сфері страхування; відносини у сфері обов'язкового державного страхування.

Користуючись Законом України «Про страхування» (в редакції 2001 року), студенти повинні визначати зміст понять: страховик (ст. 2), страхувальник (ст. 3), об'єкти страхування (ст. 4), форми страхування (ст. 5). Для розуміння питання про відновлювальну, попереджувальну, ощадну та контрольну функції страхування рекомендується ознайомитися з працями вчених, які досліджували чи досліджують це питання.

Студенти мають дати правову характеристику страховим фондам - сукупності грошових і матеріальних ресурсів (зокрема й тимчасово вільних) юридичних і фізичних осіб, що акумулюються в них, і визначати їхню систему (централізовані й децентралізовані; страхові фонди підприємств, відомчі, страхові фонди, резервний фонд бюджету для здійснення непередбачуваних витрат, сукупний фонд централізованих резервів державного страхування).

Окрім того, необхідно показати, в чому проявляється участь держави у страховій діяльності: держава впливає на формування страхових фондів і на страхові відносини через ліцензування такої діяльності, законодавчий захист страхового ринку. Студенти повинні визначати органи державної влади, які здійснюють контроль за страховою діяльністю (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рахункова палата. Міністерство фінансів України). Під час аналізу повноважень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України рекомендується знати зміст Положення про Комісію, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003, відповідно до якого вона провадить державне регулювання і нагляд за страховою діяльністю.

Визначаючи сутність обов'язкового державного страхування як однієї з форм страхування, що здійснюється за рахунок коштів бюджету і коштів страховиків, і за якої страхові відносини виникають на підставі відповідних законодавчих актів, слід мати на увазі, що воно поділяється на соціальне та обов'язкове державне страхування життя, здоров'я чи майна осіб, визначених у законі, на випадок спричинення шкоди їхньому життю, здоров'ю чи майну (особисте й майнове).

Окремо рекомендується зупинитися на визначенні державного особистого страхування як сукупності правових норм, що регулюють фінансові правовідносини, які складаються у процесі здійснення страхових виплат на випадок загибелі, смерті або втрати працездатності громадянами - працівниками державних органів у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, іншим категоріям осіб, визначених законодавством. Під час розгляду питання щодо суб'єктів державного особистого страхування необхідно пам'ятати, що воно поширюється на певні категорії працівників, діяльність яких містить елементи підвищеного ризику, пов'язаного з небезпекою для їхнього життя, здоров'я (військовослужбовці, працівники митних органів, народні депутати, судді тощо). Зокрема, слід пам'ятати, що: державне обов'язкове особисте страхування зазначених осіб проводиться Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» за рахунок коштів державного бюджету; страхові платежі в розмірі 6 процентів перераховуються страхувальниками на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії «Оранта».

Студенти на підставі змісту норм Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. повинні визначити, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і гарантій та передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, здійснюється за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплаті страхових внесків власником чи уповноваженим ним органом громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Далі треба дати перелік його видів (пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття), принципів (законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності; надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування; солідарності й субсидування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, установлений законом, через надання пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування; цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування) та суб'єктів (застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховики).

Правову характеристику загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, слід базувати на змісті відповідного Закону України від 23 вересня 1999 р. та вирізняти як його основний принцип диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму і професійної захворюваності на кожному підприємстві. З-поміж суб'єктів такого страхування необхідно визначати застрахованих громадян (в окремих випадках - членів їхніх сімей та інших осіб), страхувальників і страховиків. Під час аналізу страхового випадку, яким є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, зазначати, що перелік обставин, за яких настає страховий випадок, і перелік професійних захворювань визначається Кабінетом Міністрів України, а в окремих випадках, за наявності підстав,- Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Питання щодо розмірів страхових внесків і порядку здійснення та припинення страхових виплат необхідно готувати за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (розділи V, VII, IX ст. 47). Студенти мають знати, що страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який: у разі настання страхового випадку зобов'язаний в установленому законодавством порядку: своєчасно і в повному обсязі компенсувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому чи особам, які перебували на його утриманні, різні види допомоги і пенсій; провадить збір та акумулювання страхових внесків; має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Під час аналізу джерел фінансування Фонду акцентувати, що воно здійснюється за рахунок: внесків роботодавців; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. При цьому пам'ятати, що кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються лише за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів

Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

Для розгляду особливостей загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття необхідно опрацювати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. та звернути увагу на його визначення (ст. 1); суб'єкти (статті 4, 5) і види забезпечення (ст. 7). Аналіз правового статусу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття рекомендується здійснити таким чином: це - цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація; має право застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків; зобов'язаний забезпечувати збір страхових внесків, виплачувати забезпечення й надавати соціальні послуги, вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду, контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків; джерелами формування коштів Фонду є страхові внески страхувальників, асигнування державного бюджету, суми фінансових санкцій, прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, благодійні внески, інші надходження відповідно до законодавства України.

Правові відносини щодо загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., яким визначено систему такого страхування: солідарна і накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; система недержавного пенсійного забезпечення. Студентам слід виокремлювати суб'єктів солідарної системи (застраховані особи, а в деяких випадках - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату й доставку пенсій) та системи накопичувального пенсійного забезпечення (особи, від імені та на користь яких провадиться накопичення та інвестування коштів; підприємства, установи, організації та фізичні особи, що перераховують внески до системи накопичувального пенсійного забезпечення Накопичувальний фонд; недержавні пенсійні фонди; юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами; зберігач; страхові організації).

Окремо треба з'ясувати питання щодо особливостей страхових внесків, які: не вводяться до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; обчислюються тільки у грошовій формі, зокрема з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі; підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Визначаючи зміст державного регулювання і нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, основну увагу слід приділяти тому, що керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначення пенсій і підготовлення документів для їх виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання здійснює Пенсійний фонд і його виконавчі органи. До повноважень цих органів входить також здійснення контролю за цільовим використанням коштів і застосування до страхувальників та банків фінансових санкцій.

Крім того, студенти мають знати джерела формування коштів Пенсійного фонду: страхові внескі на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду; 2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; 3) кошти державного бюджету і цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду; 4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчисленням сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб і громадян за ці порушення; 5) благодійні внески юридичних і фізичних осіб; б) добровільні внески; 7) інші надходження відповідно до законодавства.

Контрольні запитання

1. Що таке страхування?

2. Визначте страхування як цивільно-правову та фінансово-правову категорію.

3. Назвіть форми й види страхування.

4. Дайте правову характеристику страхових фондів та їх видів.

5. Які органи здійснюють контроль за страховою діяльністю в Україні?

6. Які види обов'язкового страхування ви знаєте?

7. Назвіть суб'єктів державного особистого страхування.

8. Визначте поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування.

9. На яких принципах формується загальнообов'язкове державне соціальне страхування? 10. Назвіть страхові випадки загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

11. Який порядок здійснення страхових платежів у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку?

12. Визначте порядок фінансування соціального страхування від нещасних випадків.

13. Хто виступає суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття?

14. З якою метою створюється Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та яким є порядок формування його коштів?

15. Визначте систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, його суб'єкти.

16. Які функції здійснює Пенсійний фонд?

17. Визначте джерела формування коштів Пенсійного фонд

Практичні завдання

Завдання 1.

Визначте систему державних органів, які здійснюють регулювання страхової діяльності в Україні. Завдання 2.

Наведіть приклади обов'язкового страхування. Завдання 3.

Дайте перелік об'єктів обов'язкового державного страхування та загальнообов'язкового державного соціального страхування.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант І

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Для платників ПДВ, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік менший 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює: а) календарному місяцю;

б) календарному кварталу;

в) або календарному місяцю, або календарному кварталу (на вибір платника).

2. Податок - це обов'язковий внесок до:

а) Державного бюджету України;

б) місцевих бюджетів;

в) державних цільових фондів;

г) децентралізованих фондів.

3. Платниками податку на прибуток підприємств є:

а) будь-які суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку;

б) будь-які суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

в) резиденти - суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

4. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) передання майна в заставу позикодавцеві (кредитору) згідно з договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії такого договору; б) продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;

в) випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України;

г) обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти).

5. Платниками акцизного збору є:

а) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності;

б) суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів на території України та за її межами;

в) суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів на митній території

України, на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах;

г) суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів на митній території України.

6. Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються:

а) усі товари та інші предмети;

б) усі товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України;

в) усі товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

7. Платниками податку на прибуток підприємств є:

а) нерезиденти, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку;

б) нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України;

в) нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України та за її межами.

8. Для платників ПДВ, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює: а) календарному місяцю;

б) календарному кварталу;

в) або календарному місяцю, або календарному кварталу (на вибір платника).

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант ІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Від сплати земельного податку звільняються:

а) установи Збройних Сил та інших військових формувань;

б) землі сільськогосподарського призначення;

в) заповідники.

2. Платником якого податку є особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів (вантажів) через митну територію України: а) мита;

б) акцизного збору;

в) податку на додану вартість.

3. Платниками податку з доходів фізичних осіб є:

а) резидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України;

б) нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України;

в) резидент, який отримує доходи з джерелом їх походження як з території України, так і за її межами;

г) нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення дипломатичної чи прирівняної до неї міжнародним договором іншої діяльності.

4. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) випуску (емісії) приватизаційних та компенсаційних паперів (сертифікатів);

б) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території

України;

в) операцій з продажу бланків дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток; г) виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород.

5. Об'єктом оподаткування податку з доходів фізичної особи-нерезидента є:

а) доходи з джерелом їх походження з України;

б) іноземні доходи;

в) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню під час їх виплати.

6. Платниками акцизного збору є:

а) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва;

б) фізичні особи, які одержують підакцизні предмети, переслані з-за митного кордону України у вигляді поштових відправлень в обсягах або вартістю, що не перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

в) нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу;

г) фізичні особи, які купують підакцизні товари у податкових агентів.

7. Датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій з нерезидентами вважається:

а) дата оформлення вивізної (експортної) митної декларації, що засвідчує вивезення товарів платником податку;

б) дата оформлення документа, що засвідчує факт надання товарів (робіт, послуг) нерезиденту;

в) дата оформлення ввізної (імпортної) митної декларації, що засвідчує одержання товарів платником податку;

г) дата події, що відбулася першою.

8. Об'єктом оподаткування прибутку підприємств є:

а) прибуток;

б) прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду;

в) прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат;

г) прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і на суму амортизаційних відрахувань.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант ІІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг

(виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України;

б) продажу банківських металів, банкнот і монет Національного банку України;

в) продажу монет для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість;

г) надання послуг із страхування і перестрахування, передбачених Законом України «Про страхування», соціального і пенсійного страхування.

2. Податок на прибуток підприємств сплачується до бюджету:

а) не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом;

б) не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом;

в) не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем;

г) не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

3. Мито нараховується:

а) податковим органом;

б) платником мита;

в) митним органом.

4. Платниками акцизного збору є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів;

б) фізичні особи, які купують підакцизні товари;

в) фізичні особи, ввозять підакцизні товари на митну території України.

5. Датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається:

а) дата відвантаження платником податку товарів;

б) дата оприбуткування платником податку товарів;

в) дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг);

г) будь-яка з подій, що настала раніше.

6. До валового доходу платника податку на прибуток підприємств не включаються:

а) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

б) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг;

в) доходи від безповоротної фінансової допомоги та безоплатних товарів (робіт, послуг), що отримуються неприбутковими організаціями;

г) кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод.

7. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів;

б) продажу колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість;

в) оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування;

г) отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита.

8. Датою збільшення валового доходу платника податку на прибуток підприємств вважається дата:

а) яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше;

б) дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

в) у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку;

г) дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант ІV

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Державні податкові інспекції видають громадянам - платникам земельного податку платіжне повідомлення про сплату податку до: а) 15 квітня;

б) 15 червня;

в) 15 липня.

2. До валового доходу платника податку на прибуток підприємств не включаються:

а) доходи від операцій з первинного випуску (розміщення) цінних паперів та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

б) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація

(відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку;

в) доходи у вигляді сум штрафів та/або неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів;

г) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів.

3. Датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ з продажу товарів (робіт, послуг) вважається:

а) будь-яка з подій, що сталася раніше;

б) дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

в) дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; г) дата відвантаження товарів.

4. Сезонне ввізне і вивізне мито може встановлюватися на строк;

а) не більше трьох місяців з моменту їх встановлення;

б) не більше чотирьох місяців з моменту їх установлення;

в) не більше шести місяців з моменту їх установлення.

5. Акцизний збір обчислюється за ставками у процентах до обороту з продажу товарів, що реалізуються за вільними цінами, з урахуванням: а) їхньої вартості за цими цінами;

б) їхньої вартості за цими цінами, без урахування акцизного збору;

в) їхньої вартості за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на додану вартість.

6. Операції з продажу переробним підприємствам молока і м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності й господарювання: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

7. Громадянин - платник податку на промисел, який не має постійного місця проживання в Україні, подає декларацію податковому органу: а) за місцем проживання;

б) за місцем продажу товарів;

в) за місцем проживання або за місцем продажу товарів (на вибір).

8. Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) платника податку на прибуток підприємств уважається:

а) дата оприбуткування платником податку товарів;

б) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг);

в) дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг);

г) дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант V

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Базою оподаткування ПДВ операцій з продажу товарів (робіт, послуг) є:

а) договірна (контрактна) вартість, визначена за вільними або регульованими цінами

(тарифами);

б) договірна (контрактна) вартість, визначена за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), що включаються в ціну товарів

(робіт, послуг);

в) договірна (контрактна) вартість, визначена за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг);

г) договірна (контрактна) вартість, визначена за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг).

2. Сільськогосподарські підприємства - товаровиробники за трактори колісні сплачують податок із власників транспортних засобів у розмірі: а) 100% ставки податку;

б) 25% ставки податку;

в) 50% ставки податку;

г) звільняються від плати.

3. Суми акцизного збору з товарів, ввезених на територію України, зараховуються:

а) до Державного бюджету України;

б) до місцевого бюджету за місцем їх реалізації;

в) до державного і місцевого бюджетів у співвідношеннях, установлених Верховною Радою України.

4. Єдиний митний тариф затверджується:

а) Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;

б) Верховною Радою України;

в) Кабінетом Міністрів України.

5. До валового доходу платника податку на прибуток підприємств не включаються:

а) суми коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

б) доходи у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платникові податку у звітному періоді, коли такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи;

в) доходи у вигляді сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

г) суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платникові податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат.

6. Сума податку на промисел за невикористаний патент підлягає поверненню: а) у місячний термін;

б) протягом календарного року;

в) не підлягає поверненню.

7. База оподаткування ПДВ операцій з натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах із платником податку, визначається виходячи з:

а) фактичної ціни операції;

б) ціни операції, нижчої за звичайні ціни;

в) фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни;

г) фактичної ціни операції, нижчої за звичайні ціни.

8. Акцизний збір обчислюється за ставками у процентах до обороту з продажу товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, з урахуванням: а) їхньої вартості за цими цінами;

б) їхньої вартості за цими цінами без урахування торговельних знижок, а також сум податку на додану вартість;

в) їхньої вартості за цими цінами без урахування торговельних знижок.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант V

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. До складу загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи включаються:

а) пеня, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених податків, зборів

(обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування;

б) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню під час їх виплати;

в) доходи у вигляді заробітної платні, інші виплати й винагороди, нараховані (виплачені) платникові податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;

г) кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно з законом.

2. Операції з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України:

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

3. Амортизації підлягають витрати на:

а) утримання основних фондів, що перебувають на консервації;

б) витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

в) витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

г) витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

4. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети:

а) у разі їх ввезення на митну територію України;

б) у разі їх вивезення на митну територію України;

в) у разі їх ввезення та вивезення на митну територію України.

5. Базою оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, є:

а) договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг);

б) договірна (контрактна) вартість таких товарів;

в) договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації;

г) договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з увезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів.

6. Акцизний збір обчислюється за ставками у процентах до обороту з продажу імпортованих товарів з урахуванням:

а) митної (закупівельної) вартості, збільшеної на суму ввізного мита, без урахування акцизного збору;

б) митної (закупівельної) вартості;

в) митної (закупівельної) вартості, збільшеної на суму ввізного мита.

7. Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

а) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників;

б) державні підприємства, установи, які набувають нерухоме майно коштом державного бюджету;

в) громадяни, які придбали житло вперше;

г) фізичні особи, які користуються послугами стільникового зв'язку.

8. До валового доходу платника податку на прибуток підприємств не включаються:

а) суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів;

б) доходи від здійснення торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

в) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду;

г) доходи доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант VІ ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Операції з поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників:

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

2. Систему оподаткування в Україні складають:

а) сукупність загальнодержавних податків;

б) сукупність місцевих податків;

в) сукупність загальнодержавних і місцевих податків;

г) сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів.

3. Ставки акцизного збору є єдиними:

а) на всій території України;

б) на території області;

в) на території територіальних громад.

4. Базою оподаткування ПДВ для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній території України, є:

а) договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів);

б) договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг);

в) договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору;

г) договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни продажу робіт (послуг).

5. Платником земельного податку є:

а) землекористувач;

б) власник землі;

в) орендар землі.

6. До валового доходу платника податку на прибуток підприємств не включаються:

а) доходи від продажу цінних паперів;

б) суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку у вигляді прямих інвестицій;

в) суми одержаного платником податку емісійного доходу;

г) суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані (нараховані) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг).

7. Операції з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн:

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

8. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети:

а) у разі їх ввезення на митну територію України;

б) у разі їх вивезення на митну територію України;

в) у разі їх ввезення та вивезення на митну територію України.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант VІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. До складу загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи включаються:

а) доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності;

б) сума пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України;

в) сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України;

г) аліменти, що виплачуються платникові податку згідно з рішенням суду.

2. Операції з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що використовуються для навігаційної діяльності: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

3. Податок з власників транспортних засобів сплачується:

а) перед реєстрацією транспортних засобів;

б) після реєстрації транспортних засобів;

в) перед перереєстрацією транспортних засобів;

г) перед технічним оглядом транспортних засобів; ґ) після технічного огляду транспортних засобів.

4. Операції з підакцизними товарами:

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

5. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) витрати платника податку, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів;

б) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці;

в) потреби на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів і витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин;

г) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України, але не більше ніж чотири відсотки оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.

6. Сплата ПДВ проводиться не пізніше:

а) 10 числа місяці, що настає за звітним періодом;

б) 15 числа місяця, що настає за звітним періодом;

в) 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

7. Не підлягає оподаткуванню акцизним збором оборот із реалізації:

а) легкових автомобілів;

б) легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів;

в) легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення.

8. Операції з подання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів і товарів (робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій діяльності: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант VІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Платниками податку на прибуток підприємств є:

а) бюджетні установи;

б) установи, що мають дипломатичний статус;

в) громадські організації.

2. До складу податкового кредиту платника податку з доходів фізичних осіб дозволено включення таких витрат:

а) частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку;

б) суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг із протезування зубів із використанням дорогоцінних металів такого платника податку;

в) суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань чи благодійних внесків неприбутковим організаціям;

г) оплати вартості державних послуг, зокрема сплати державного мита, пов'язаних з усиновленням дитини.

3. Операції з продажу або передання у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

4. Юридичні особи обчислюють суму земельного податку і подають дані відповідній державній податковій інспекції до: а) 1 січня;

б) 15 січня;

в) 1 лютого;

г) 15 лютого.

69. Операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками: а) звільняються від оподаткування ПДВ;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) оподатковуються за ставкою 20%.

5. Амортизації підлягають витрати на:

а) самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

б) придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

в) проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

г) поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

6. Об'єктом оподаткування акцизним збором є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом їх продажу;

б) обороти з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів;

в) обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених із давальницької сировини;

г) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання.

7. Операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат):

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

8. Ставка податку з доходів фізичних осіб від 1 січня 2004 р. до 31 грудня 2006 р. становить: а) 15 відсотків від об'єкта оподаткування;

б) 5 відсотків від об'єкта оподаткування;

в) 13 відсотків від об'єкта оподаткування;

г) 10 відсотків від об'єкта оподаткування.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант VІІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) потреби на придбання лотерей, участь в азартних іграх;

б) сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їхньої благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду;

в) суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених

Законом України «Про систему оподаткування»;

г) потреби на організацію та проведення учт, презентацій, свят, розваг і відпочинку.

2. Операції з продажу (передплати) і доставляння періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

3. Податок на промисел зараховується до:

а) Державного бюджету України;

б) місцевого бюджету за місцем проживання платника;

в) місцевого бюджету за місцем придбання одноразового патенту.

4. Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються:

а) податковим органом;

б) платниками самостійно;

в) митними органами.

5. Операції з продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей нерезидентів у закладах за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

6. Для платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, які мають статус державного службовця, ставка збору у відсотках з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень складає - а) 1%;

б) 2%;

в) 3%;

г) 4%.

7. Амортизації підлягають витрати на:

а) придбання племінної худоби;

б) придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

в) вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

г) придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

8. Операції з продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант ІX

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Платниками прибуткового податку з громадян є:

а) громадяни України;

б) іноземні громадяни, що мають постійне місце проживання в Україні;

в) іноземні громадяни, що не мають постійного місця проживання в Україні.

2. Операції з надання послуг із реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно з законодавством: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

3. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) потреби на утримання органів управління об'єднань платників податку;

б) потреби на виплату дивідендів;

в) суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді;

г) суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок і виявлених у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.

4. Платежі за вчинення юридично значущих дій, надання послуг уповноваженими державними органами відносять до: а) зборів;

б) податків;

в) неподаткових платежів.

5. Операції з продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва: а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) звільняються від оподаткування;

в) оподатковуються за нульовою ставкою.

6. Суб'єкти підприємницької діяльності, які ввезли на митну територію України підакцизні товари без сплати акцизного збору, подають до органів податкової служби щомісячний звіт про обсяги продажу ввезених підакцизних товарів до: а) 10 числа місяця, що настає за звітним;

б) 15 числа місяця, що настає за звітним;

в) 20 числа місяця, що настає за звітним.

7. Ставка податку на прибуток підприємств складає:

а) 10%;

б) 20%;

в) 30%;

г) 40%.

8. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок від дня:

а) подання розрахунків податку до органів державної податкової служби;

б) виникнення права власності на земельну ділянку;

в) після реалізації землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської продукції цієї продукції.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант X

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Ставка податку на промисел для товарів, які підлягають продажеві протягом трьох календарних днів, установлюється:

а) не менше розміру і мінімальної заробітної плати;

б) не менше розміру 2 мінімальних заробітних плат;

в) у розмірі 10% вказаної в

2. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, майно яких є їхньою власністю, отриманий від;: а) продажу всіх товарів (робіт, послуг);

б) продажу всіх товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів;

в) продажу всіх товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів і прибутку, одержаного від грального бізнесу.

3. Податок, утриманий з доходів фізичних осіб-нерезидентів, підлягає зарахуванню:

а) до Державного бюджету України;

б) до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку;

в) до Державного бюджету України та до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку у певному співвідношенні, встановленому Верховною Радою України.

4. Платниками податку на промисел є:

а) громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності;

б) іноземні громадяни, не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють продаж товарів не більше 4 разів протягом календарного року;

в) особи без громадянства, не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють продаж товарів не більше 4 разів протягом календарного року.

5. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, але не більше ніж десять відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

б) суми витрат, пов'язаних з придбанням, добудовою об'єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку - покупця об'єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації;

в) потреби на сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку;

г) потреби на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

6. Операції з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах): а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

7. Об'єктом оподаткування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору - фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), є: а) фактичні витрати на оплату праці працівників;

б) сума оподатковуваного доходу (прибутку);

в) сукупний оподатковуваний дохід;

8. Суми акцизного збору з товарів, вироблених в Україні, зараховується:

а) до Державного бюджету України;

б) до місцевого бюджету за місцем їх виробництва;

в) до державного і місцевого бюджетів за місцем їх виробництва у співвідношеннях, установлених Верховною Радою України.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ ІІІ

варіант XІ ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення основної діяльності;

б) витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена;

в) витрати платника податку на утримання та експлуатацію закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти і закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку, що перебували на балансі й утримувалися за рахунок такого платника податку;

г) утримання та експлуатацію багатоквартирного житлового фонду, в тім числі гуртожитків, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передання на баланс місцевих рад.

2. Платниками земельного податку є:

а) фізичні особи;

б) юридичні особи;

в) фізичні та юридичні особи.

3. Операції з надання транспортних послуг із перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України:

а) оподатковуються ПДВ за ставкою 20%;

б) оподатковуються за нульовою ставкою;

в) звільняються від оподаткування.

4. Платники податку на прибуток підприємств подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал не пізніше: а) 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом;

б) 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом;

в) 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

5. Податок з власників транспортних засобів є:

а) загальнодержавним податком;

б) місцевим податком;

в) непрямим податком;

г) змішаним податком.

6. До складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються:

а) потреби на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість;

б) суми витрат, пов'язаних із розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових і газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розроблення нафтових і газових родовищ);

в) витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування.

7. Об'єктом оподаткування податку з власників транспортних засобів є:

а) трактори на гусеничному ходу;

б) автомобілі легкові;

в) автомобілі спеціального призначення для перевезення пасажирів; г) яхти спортивні.

8. База оподаткування ПДВ операцій з продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їхньої вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій визначається виходячи з:

а) фактичної ціни операції;

б) ціни операції, нижчої за звичайні ціни;

в) фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни;

г) фактичної ціни операції, нижчої за звичайні ціни.

МОДУЛЬ IV ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ВИДАТКІВ. КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ

Тема 11 . ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ВИДАТКІВ План

1. Поняття і система державних та місцевих видатків.

2. Фінансування державних та місцевих видатків. Форми та принципи фінансування.

3. Видатки Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Передусім студенти мають розкрити поняття державних видатків як економічної категорії, під якими розуміють прямі, безперервні, цільові грошові витрати з державного бюджету та інших грошових фондів держави, пов'язані з її функціонуванням. Необхідно зрозуміти, що державні видатки як правова категорія - це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо витрачання державних грошових ресурсів, які накопичуються у державному бюджеті, державних цільових фондах, власних фондах державних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, розширення виробництва, утримання соціальної сфери, органів управління та забезпечення обороноздатності держави відповідно до чинного законодавства. Необхідно знати також, що державні видатки як інститут фінансового права об'єднує фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних грошових ресурсів, і що державні видатки здійснюються відповідно до фінансово-планових актів, прийнятих уповноваженими державними органами, шляхом фінансування або надання позичок чи кредитів.

Відповідно, місцеві видатки є видом фінансових відносин щодо витрачання фінансових ресурсів, мобілізованих до місцевих бюджетів, власних фондів комунальних підприємств, установ, організацій з метою виконання їх завдань та функцій, розширення виробництва, утримання комунальної соціальної та культурної сфери, органів місцевого самоврядування тощо.

Слід враховувати, що систему державних та місцевих видатків складають: а) видатки, які покриваються за рахунок коштів централізованих фондів;

б) видатки, які покриваються з децентралізованих фондів коштів; в) видатки за рахунок кредитного забезпечення. Студентам необхідно встановити співвідношення між поняттями «державні та місцеві видатки» та «видатки державного і місцевого бюджетів»: перше поняття є ширшим, адже державні і місцеві видатки крім витрат, що покриваються з бюджетів і централізованих фондів, містять також і витрати децентралізованих фондів коштів підприємств, установ, організацій, витрати з позабюджетних фондів і витрати за рахунок кредитів.

А ще необхідно знати, що державні і місцеві видатки класифікують за такими підставами: за сферою суспільного виробництва; за суспільним призначенням; за галузевою ознакою; за економічною природою.

Важливим є питання про фінансування державних і місцевих видатків, під яким розуміють плановий, цільовий, безповоротний та безвідплатний відпуск грошових коштів у різних формах із метою забезпечення фінансовими ресурсами витрат на розвиток економіки, соціальної сфери, утримання об'єктів соціально-культурного призначення, оборони, управління, на погашення державного боргу тощо.

Студенти мають з'ясувати зміст форм фінансування державних та місцевих видатків: бюджетного фінансування як/форми централізованого виділення з державного бюджету та місцевих бюджетів фінансових ресурсів у вигляді безповоротного, безоплатного надання коштів на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону та інші потреби держави, органів місцевого самоврядування; самофінансування як системи господарювання, за якої всі витрати як на просте, так і на розширене відтворення підприємства забезпечуються ним із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; кредитного забезпечення, яке застосовується державними та комунальними підприємствами для покриття своїх потреб за рахунок банківських кредитів.

Вивчаючи дану тему, треба звернути увагу на зміст принципів фінансування: а) плановості; б) цільового спрямування коштів; в) безповоротності та безвідплатності; г) ефективного використання коштів; ґ) фінансування в міру виконання планів; д) оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел; є) додержання режиму економії та здійснення контролю за їх використанням.

Необхідно розглянути також питання про видатки державного та місцевих бюджетів як безпосередні, прямі витрати держави, пов'язані з її функціонуванням і які покриваються за рахунок бюджетних коштів. Окремо слід зупинитися на аналізі окремих видів видатків державного бюджету, до яких відносять видатки на: 1) державне управління; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність; 4) фундаментальні та прикладні дослідження; 5) національну оборону; 6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави; 7) освіту; 8) охорону здоров'я; 9) соціальний захист і соціальне забезпечення; 10) культуру і мистецтво; 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; 12) фізичну культуру і спорт; 13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; 14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення; 15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики; 16) державні інвестиційні проекти; 17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха; 18) створення й поповнення державних запасів і резервів; 19) обслуговування державного боргу; 20) проведення виборів і референдумів; 21) інші програми, які мають винятково державне значення.

На основі чинного законодавства студенти мають дати правовий аналіз видаткам місцевих бюджетів і пам'ятати, що вони включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу України. При цьому особливу увагу звернути на поділ видатків на такі, що враховуються у визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, і такі, що не враховуються у визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До першої групи належать: а) видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань на фінансування органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення, дошкільної та загальної середньої освіти, первинної медико-санітарної, амбулаторнополіклінічної та стаціонарної допомоги, сільських, селищних і міських палаців культури, клубів та бібліотек; б) видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення на фінансування органів місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, органів місцевого самоврядування районного значення, дошкільної освіти й загальноосвітніх навчальних закладів (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), інших видатків, повний перелік яких містить ст. 89 Бюджетного кодексу України; в) видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів на фінансування представницької та виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних рад, державних освітніх програм, державних програм медичної та санітарної допомоги, державних програм соціального захисту і соціального забезпечення, державні культурно-мистецькі програми, заходів з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення тощо.

Під час аналізу місцевих видатків другої групи рекомендується акцентувати на їхніх особливостях: включаються до місцевих бюджетів органами місцевого самоврядування на свій розсуд і не враховуються у визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До таких належать видатки на: місцеву пожежну охорону; позашкільну освіту, місцеві програми соціального захисту й соціального забезпечення, розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; культурно-мистецьких програм місцевого значення; місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту; обслуговування боргу органів місцевого самоврядування; управління комунальним майном; інші програми, затверджені відповідною радою згідно з законом.

Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття «державні видатки», «місцеві видатки».

2. Встановіть співвідношення між поняттями «державні видатки» та «видатки державного бюджету».

3. За якими підставами класифікують державні та місцеві видатки?

4. Що розуміють під фінансуванням державних та місцевих видатків?

5. Які форми фінансування державних та місцевих видатків ви знаєте?

6. Визначте зміст принципів фінансування.

7. Розкрийте зміст поняття «видатки державного бюджету».

8. Які види видатків державного бюджету ви знаєте?

9. Розкрийте зміст поняття «видатки місцевих бюджетів».

МОДУЛЬ IV Тема 12. КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ

План

1. Бюджетне фінансування: поняття і принципи,

2. Поняття і принципи кошторисно-бюджетного фінансування.

3. Поняття, структура і значення кошторису бюджетної установи.

4. Особливості кошторисного процесу.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчення цієї теми необхідно почати з визначення поняття бюджетного фінансування як: 1) безповоротного, безвідплатного відпуску коштів із державного та місцевого бюджетів для виконання державою та органами місцевого самоврядування своїх функцій; 2) фінансування за рахунок бюджетних коштів; 3) виділення коштів із бюджету відповідного рівня.

Далі потрібно охарактеризувати принципи бюджетного фінансування та їхні особливості, відповідно до яких: а) кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи, за винятком фінансування загальнодержавних заходів (епідемія, епізоотії, ліквідація втрат від катастроф, стихійного лиха тощо); б) фінансування бюджетних установ здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності.

Студенти повинні розглянути поняття кошторисно-бюджетного фінансування, під яким розуміють безповоротний та безвідплатний відпуск коштів із відповідного бюджету для забезпечення діяльності органів, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетів різних рівнів, і який здійснюється на підставі фінансових планів - кошторисів доходів і видатків. Слід пам'ятати, що на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають органи, установи, організації, які не мають доходів і всі свої витрати на поточне утримання та розширення діяльності покривають за рахунок бюджету: установи соціальної сфери; освітні установи; установи охорони здоров'я та фізичної культури; установи культури; установи Міністерства оборони України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України; органи законодавчої та виконавчої влади; суду, прокуратури тощо.

Слід мати на увазі, що кошторисно-бюджетне фінансування базується як на загальних принципах фінансування, так і на спеціальних принципах бюджетного фінансування, і що до останніх можна віднести такі: а) видавання коштів відповідно до прогнозів економічного та соціального розвитку на кожен плановий рік; б) планування та фінансування на підставі економічних нормативів або на конкурсній основі, контрактного виконання; в) дотримання режиму економії.

Далі необхідно з'ясувати поняття кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації, під яким розуміють основний плановий документ бюджетної установи, організації, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Студенти мають знати, що кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації має дві складові: а) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; б) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій. Крім того, кошторис можна розглядати: як акт управлінської діяльності; як фінансовий план; як правовий акт. Як акт управлінської діяльності кошторис визначає виділення та використання державних коштів. Як фінансовий план кошторис є актом планування, на підставі якого установа фінансується з бюджету протягом року і в якому встановлюються граничні суми асигнувань, які заборонено перевищувати. Кошторис як правовий акт відповідно до вимог законодавства визначає: а) конкретний розмір коштів на конкретні заходи і на визначений термін; б) права та обов'язки керівників бюджетних установ із використання встановленого обсягу коштів; в) права та обов'язки фінансових органів із виділення цих коштів і контролю за їх використанням. Кошторис бюджетної установи є правовим актом, від моменту затвердження якого виникають фінансові правовідносини щодо отримання коштів у банківській установі та їх видавання на грошове утримання, заробітну плату, розрахунки з іншими установами тощо.

Студентам слід відрізняти кошторис від інших фінансових планів, позаяк кошторис передбачає витрати лише бюджетних установ та відображає односторонній, витратний характер його зв'язку з бюджетом.

Розглядаючи питання про види кошторисів, необхідно розмежовувати індивідуальні та зведені кошториси і плани асигнувань: індивідуальні кошториси і плани асигнувань установа складає для забезпечення своєї діяльності за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією) незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією; зведені кошториси і зведені плани асигнувань - це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства. Під час аналізу питання про структуру кошторису рекомендується використати наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» від 28 січня 2002 року № 57 (у редакції наказу від 29 грудня 2002 р. № 1099). Студенти мають звернути увагу на форму кошторису, в якому містяться: а) загальні відомості про бюджетну установу (код і назва бюджетної установи; вид бюджету з зазначенням коду й назви відомчої класифікації видатків головного розпорядника коштів, коду й назви програмної класифікації видатків державного бюджету, коду й назви тимчасової класифікації видатків місцевих бюджетів; б) показники надходжень коштів із загального та спеціального фонду бюджету; в) показники видатків (поточні видатки, капітальні видатки, нерозподілені видатки, кредитування з вирахуванням погашення).

Треба мати на увазі, що кошторис має економічне значення, оскільки: а) впливає на діяльність бюджетних установ, організацій; б) забезпечує ефективне і цільове використання грошових коштів; в) мобілізує внутрішні резерви; г) дає можливість контролювати виконання фінансових показників. Окремо слід визначити правове значення кошторису бюджетної установи: а) кошторис визначає права та обов'язки розпорядника бюджетних коштів з цільового використання коштів, що відпускаються з відповідного бюджету, а також обов'язки фінансових органів щодо виділення цих коштів та їхні права на здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних ресурсів; б) на підставі відповідним чином затвердженого кошторису в учасників цих правовідносин (розпорядників бюджетних коштів) виникають права та обов'язки; в) кошторис є одним із важливих важелів керівництва соціально-культурною сферою держави, органів місцевого самоврядування; г) кошторис є частиною державного і місцевого планування економічного та соціального розвитку.

Розкриваючи зміст цієї теми, студентам слід знати поняття норм витрат кошторису, під якими розуміють установлені уповноваженими державними органами розміри затрат на розрахункову одиницю. Доцільно також класифікувати норми витрат за різними підставами: 1) за юридичними ознаками: а) обов'язкові, б) необов'язкові (факультативні або розрахункові); 2) за змістом: а) матеріальні, б) натуральні (грошові); 3) за ступенем охоплення затрат на основну одиницю фінансування: а) індивідуальні, б) комбіновані.

З'ясовуючи зміст кошторисного процесу, необхідно дати йому правову характеристику як діяльності державних організацій та установ із формування та виконання кошторисів, а також звернути увагу на його особливості: кошторис набуває юридичної сили лише після затвердження бюджету, з якого фінансуватимуться витрати за кошторисом; кошторис складається під час проектування бюджету і розглядається у встановлені міністерствами, відомствами, відділами місцевих органів самоврядування терміни; затверджує і підписує кошторис керівник бюджетної установи, а бюджетних установ, безпосередньо не підпорядкованих міністерствам,- організація вищого рівня, якій вони підлеглі; кошторисному процесові притаманні ті ж стадії, що й бюджетному (складання, розгляд, затвердження та виконання).

Контрольні запитання

1. Визначте поняття бюджетного фінансування.

2. Охарактеризуйте принципи бюджетного фінансування.

3. Що розуміють під кошторисно-бюджетним фінансуванням?

4. За якими принципами здійснюється кошторисно-бюджетне фінансування?

5. Що таке кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації?

6. З'ясуйте поняття кошторису як акту управлінської діяльності.

7. Дайте поняття кошторису як фінансового плану.

8. Визначте кошторис як правовий акт.

9. У чому полягає відмінність кошторису від інших фінансових планів?

10. Визначте структуру кошторису бюджетної установи.

11. Яке значення кошторису для бюджетної установи?

12. Дайте поняття норм витрат кошторису.

13. Які є види норм витрат кошторису?

14. З'ясуйте зміст кошторисного процесу.

15. Які види кошторису ви знаєте?

МОДУЛЬ ІV ПИТАННЯ ПІДСУМКОВОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

І варіант

1. Загальна характеристика соціально-культурних видатків. ЗУ «Про соціальні послуги»

ІІ варіант

1. Фінансування охорони здоров’я і фізичної культури . ст. 49 Конституція України

ІІІ варіант

1. Видатки на культуру і мистецтво

ІV варіант

1. Фінансування оборони

V варіант

1. Фінансування органів законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів

МОДУЛЬ V

ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ.

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Тема 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

План

1 Поняття банківської системи України.

2 Правовий статус Національного банку України та його керівних органів.

3. Повноваження Національного банку України у фінансово-кредитній сфері. 4 Види банків (за законодавством України).

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Опановуючи цю тему, студенти повинні засвоїти поняття банківської системи України та банку відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» та займаються банківською діяльністю. Чинне законодавство України визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: а) залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; б) відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

На основі чинного законодавства, зокрема Закону України «Про Національний банк України», студентам слід розглянути загальну характеристику правової природи Національного банку України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичною особою з відокремленим майном, що є об'єктом права державної власності й перебуває в його повному господарському віданні. Крім того, необхідно детально зупинитися як на основній функції Національного банку України – забезпечення стабільності грошової одиниці України, так і на інших напрямках його діяльності, відповідно до яких Національний банк України: 1) визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення і методологічно забезпечує систему грошово-кредитної та банківської статистичної інформації, статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Державний реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; 11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку; 12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування; 13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків; 14) провадить відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і провадить валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; 15) забезпечує накопичення і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин; 17) організує інкасацію та перевезення банкнот, монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот, монет та інших цінностей; 18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку; 19) бере участь у готуванні кадрів для банківської системи України; 20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку; 21) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Треба також розкрити правовий статус керівних органів - Ради, Правління та Голови Національного банку України відповідно до розділу II Закону України «Про Національний банк України». Зокрема, слід пам'ятати, що Рада Національного банку подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період і здійснює контроль за їх виконанням. Голова Національного банку України організовує засідання Ради Національного банку і головує на них. Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики та здійснює управління діяльністю Національного банку; голова Національного банку керує його діяльністю, підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком і одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку. Студенти повинні з'ясувати структуру Національного банку, яка будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням, і пам'ятати, що до системи Національного банку входять: 1) центральний апарат; 2) філії (територіальні управління); 3) розрахункові палати; 4) банкнотно-монетний двір; 5) фабрика банкнотного паперу; 6) Державна скарбниця України; 7) центральне сховище; 8) спеціалізовані підприємства; 9) банківські навчальні заклади; 10) інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розглядаючи питання про види операцій Національного банку, рекомендується керуватися нормами ст. 42 Закону України «Про Національний банк України».

Під час вивчення змісту повноважень Національного банку України у кредитно-фінансовій сфері необхідно передусім звернути увагу на те, що Національний банк України має такі основні повноваження: 1) у сфері організації готівкового грошового обігу: а) на виготовлення та зберігання банкнот і монет, створення їх резервних фондів; б) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет та правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; в) визначення порядку ведення касових операцій для фінансовокредитних установ, підприємств і організацій тощо; 2) у сфері валютного регулювання: а) видача та відкликання ліцензії, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями; б) забезпечення нагромадження та зберігання золотовалютних запасів тощо; 3) у сфері здійснення наглядових і регулятивних функцій: а) здійснення постійного нагляду за дотриманням банками, їхніми підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами й філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності); б) здійснення державного регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду тощо. Характеризуючи види банків в Україні, важливо знати, що вони можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані, і що за спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Особливу увагу рекомендується звернути на умову, за якої банк набуває статусу спеціалізованого банку - якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу і статусу спеціалізованого ощадного банку - якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. Крім того, студенти повинні не лише визначити поняття «державний банк» як банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належать державі, а й знати особливості його заснування.

Студентам слід визначати види кооперативних банків (місцеві та центральний) і пам’ятати, що мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб.

Необхідно також з'ясувати поняття банківських ресурсів як сукупності коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення банківських операцій, та звернути увагу на їх склад (власні та залучені кошти). Окремо рекомендується розкрити поняття «статутний капітал», «підписний капітал»: статутний капітал - це сплачений та зареєстрований підписний капітал, а підписним капіталом є величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї). Від студентів вимагається знати мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку, який не може бути менше: для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області,- 3 мільйонів євро; для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України,- 5 мільйонів євро.

Студенти також повинні на підставі норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» (гл. VII) визначати функції та повноваження органів управління: а) загальних зборів учасників (ст. 38), б) спостережної ради (ст. 39), в) правління (ради директорів) банку (ст. 40) та органів контролю банку: а) ревізійної комісії (ст. 41), б) внутрішнього аудиту банку (ст. 45). Рекомендується знати, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Аналізуючи правову природу банківських об'єднань, важливо називати не лише їхні типи (банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група), а й вирізняти особливості правового статусу. Так, банківські об'єднання: а) створюються за попередньою згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків; б) банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання; в) учасники банківського об'єднання несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору; г) ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду в разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи.

Контрольні запитання

1. Що таке банк, банківська система?

2. Визначте правову природу Національного банку України.

3. Назвіть основні функції Національного банку України.

4. Розкрийте правовий статус Ради Національного банку України.

5. Які повноваження голови Національного банку?

6. Визначте структуру Національного банку України.

7. Які повноваження Національного банку України у сфері організації готівкового грошового обігу?

8. Які повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання?

9. Які повноваження Національного банку України у сфері здійснення наглядових і регулятивних функцій?

10. Які види банків функціонують в Україні?

11. За яких умов банк набуває статусу спеціалізованого, спеціалізованого ощадного, державного банку?

12. Які є види кооперативних банків?

13. Визначте поняття банківських ресурсів та їхній склад.

14. Що таке статутний і підписний капітал.

15. Визначте, кого відносять до керівників банку та до органів контролю банку.

16. Визначте особливості правового статусу банківських об'єднань.

МОДУЛЬ V Тема 14. ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Поняття банківської діяльності. Основні функції та операції банків.

2. Порядок створення та державної реєстрації банків.

3. Порядок ліцензування банківської діяльності.

4. Особливості реорганізації банків .

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Студенті повинні з'ясувати, що змістом банківської діяльності є залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, а також що банківська діяльність здійснюється шляхом проведення банківських операцій. Потрібно врахувати, що банківські операції - це операції, що їх можуть здійснювати виключно банки та інші кредитні установи. Студентам необхідно називати основні функції та операції банків, а саме: 1) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень юридичних та фізичних осіб на вкладах та їх розміщення - депозитні операції; 2) забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, організація розрахунків і платіжного обороту - розрахунково-касове обслуговування; 3) кредитування юридичних та фізичних осіб - кредитні операції; 4) облік векселів і операцій з ними -облікові операції; 5) зберігання фінансових і матеріальних цінностей - довірчі операції; 6) довірче управління майном клієнта - трастові операції. Крім того, необхідно розрізняти, що за змістом банківські операції поділяються на операції з готівкою, розрахункові операції, активні операції, пасивні операції, операції з валютними цінностями. Окремо слід проаналізувати зміст активних і пасивних банківських операцій. Так: а) активні операції спрямовані на використання ресурсів банку шляхом надання банкам, юридичним, фізичним особам банківських позичок та факторингу - викупу дебіторських рахунків клієнта, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг); б) пасивні операції спрямовані на залучення грошових коштів через вклади клієнтів (депозити), отримання кредитів від банків, випуск цінних паперів. Слід пам'ятати, що банки мають право здійснювати банківські операції: а) на підставі банківської ліцензії; б) за умови отримання письмового дозволу.

Готуючи питання про порядок створення і державної реєстрації банків, треба знати, що реєстрація банків здійснюється Національним банком шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Студентам слід акцентувати увагу, що державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку про намір заснування державного банку, який надається на підставі отриманої інформації про розмір статутного капіталу державного банку на час його реєстрації, строки та джерела формування, що підтверджуються у тому числі законом про Державний бюджет України на відповідний рік - статтею витрат. Крім того, належить знати, що статут державного банку затверджується відповідною постановою Кабінету Міністрів України, ним же приймається рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності після отримання позитивного висновку Національного банку про намір зміни розміру статутного капіталу державного банку та висновку Національного банку у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Студенти повинні знати такі вимоги щодо формування статутного капіталу: а) формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників; б) грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - юридичні особи, фізичні особи-іноземці - в іноземній вільно конвертованій валюті або в гривнях; в) кошти для формування статутного капіталу новостворюваного банку акумулюються учасниками банку (резидентами) на накопичувальному рахунку, що відкривається в територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку.

Відповідно до змісту норм Положення Національного банку України про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень студенти мають знати, що для державної реєстрації банку необхідно подати документи: 1) заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи або голови спостережної ради; 2) установчий договір, підписаний засновниками (учасниками) банку та засвідчений відбитком їхньої печатки; 3) статут банку, затверджений установчими зборами (зборами учасників) і підписаний головою правління банку; 4) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписаний головою та секретарем зборів; 5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати, на поточний рік і стратегію діяльності на наступні три роки (на кожен рік окремо), що засвідчений підписами засновників банку та/або головою спостережної ради; 6) відомості про склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії; 7) документи, що дають можливість зробити висновок про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників і членів спостережної ради банку; 8) копію звіту про наслідки підписки на акції (для банку, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства), зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку з доданням переліку акціонерів банку; 9) угоду про передавання приміщення у власність (шляхом дарування, продажу тощо) для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи або договір оренди приміщення на строк не менше ніж п'ять років у разі його укладення; 10) документи, що дають можливість зробити висновок про професійну придатність та бездоганну ділову репутацію голови і його заступників, членів виконавчого органу (правління або ради директорів) і головного бухгалтера, його заступників; 11) копії платіжних документів про здійснення юридичними та фізичними особами - учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу; 12) висновок аудиторської фірми (аудитора), що складений за підсумками проведеної за станом на конкретну дату перевірки фінансової звітності юридичних осіб - учасників банку тощо.

Треба з'ясувати, що повний пакет документів, у тім числі статут банку в чотирьох примірниках, а також висновок територіального управління Національного банку подається до Національного банку і розглядається Генеральним департаментом банківського нагляду та у разі потреби іншими департаментами та подається Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку. Необхідно звернути увагу, що Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці від часу подання повного пакета документів, і що протягом трьох робочих днів після прийняття Національним банком відповідного рішення банку видається свідоцтво про державну реєстрацію банку.

Від студентів вимагається знати, що Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку в разі: а) порушення порядку створення банку; б) невідповідності установчих документів, потрібних для реєстрації банку, чинному законодавству України; в) подання неповного пакета документів або невідповідності поданого пакета вимогам чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку; г) незадовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, які мають істотну участь у банку; ґ) відсутності бездоганної ділової репутації принаймні одного із власників істотної участі в банку; д) професійної непридатності чи відсутності бездоганної ділової репутації голови та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера банку.

Необхідно знати особливості реєстрації банку з іноземним капіталом: а) для створення такого банку його засновники зобов'язані отримати попередній дозвіл Національного банку, рішення про надання якого виносить Комісія Національного банку у місячний строк від дня отримання всіх документів, визначених у пунктах 6.3-6.5 зазначеного Положення; б) дозвіл є дійсним протягом трьох місяців із дня його видання; в) для реєстрації банку з іноземним капіталом засновники банку, які отримали попередній дозвіл Національного банку на створення банку з іноземним капіталом, упродовж трьох місяців від дня його отримання подають до територіального управління Національного банку за місцем створення банку відповідні документи; г) реєстрація банку з іноземним капіталом здійснюється упродовж трьох місяців від часу подання повного пакета документів.

На основі норм правових актів, зазначених у списку літератури, студенти повинні пам'ятати, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, і що банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: а) наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку; б) забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України; в) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту і досвід, необхідний для управління банком.

Особливу увагу слід звернути на перелік виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. До таких операцій відносять: а) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; б) відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів із цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; в) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик. Студенти повинні розібратися, що банк має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (зокрема андерайтинг); 5) надання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Треба враховувати, що за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право на: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: а) з інструментами грошового ринку; б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; в) з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; 6) депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Слід мати на увазі, що банкам забороняється: а) діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника; б) прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів; в) інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників. Аналізуючи особливості реорганізації банку, необхідно розуміти, що: реорганізація банку може здійснюватися добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України шляхом злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення; для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного банку України подається заява з доданням необхідного обґрунтування та розрахунків, які засвідчували б настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку; Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє в реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію; примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

Контрольні запитання

1. Що є змістом банківської діяльності?

2. Назвіть основні функції та операції банків.

3. На які види (за змістом) поділяються банківські операції?

4. У чому відмінність активних і пасивних операцій?

5. Визначте порядок заснування державного банку.

6. Назвіть особливості створення місцевого кооперативного банку.

7. Хто може бути учасниками банку за чинним законодавством України?

8. Які вимоги щодо статутного капіталу визначено чинним законодавством України?

9. Які документи необхідні для державної реєстрації банку?

10. Хто виносить рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку і в який термін?

11. Назвіть умови, за яких Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку. 12. Які особливості створення банку з іноземним капіталом визначено чинним законодавством України?

13. За яких умов Національним банком України надається банківська ліцензія?

14. Наведіть перелік виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

15. Які операції мають право здійснювати банки за умови отримання письмового дозволу Національного банку України?

16. У яких сферах банківська діяльність забороняється?

17. За яких умов відбувається реорганізація банку?

18. У яких формах може здійснюватися реорганізація банку?

МОДУЛЬ V Тема 15 . ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

План

1. Банківське кредитування: поняття і принципи.

2. Система банківських кредитів.

3. Загальна характеристика правопорушень у сфері банківського кредитування.

4. Відповідальність за порушення умов кредитної угоди.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Студентам необхідно знати, що банківське кредитування виступає як: 1) одна з форм позичкового капіталу; 2) сукупність економічних (грошових) відносин, у процесі яких тимчасово вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб, акумульовані кредитними організаціями, надаються суб'єктам господарювання та громадянам у тимчасове користування на умовах повернення; 3) сукупність правовідносин, у процесі яких кредитні організації акумулюють тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб у різні фонди та надають їх позичальникам під відповідне забезпечення на визначених ними умовах (правова категорія). Слід звернути увагу на те, що банківський кредит є Інститутом цивільного і фінансового права, але аргументувати, що в першому випадку ним охоплюються лише відносини щодо укладення кредитного договору, його форми та змісту. Водночас банківське кредитування є предметом фінансово-правового регулювання, оскільки: а) банківський кредит є самостійною ланкою фінансової системи України; б) завдяки банківському кредитуванню мобілізуються фонди коштів, які використовуються на розширене відтворення та фінансування суб'єктів господарювання, задоволення потреби в коштах громадян; в) кредитором останньої інстанції в державі виступає Національний банк України, який, крім того, здійснює регулятивні та наглядові функції у сфері банківського кредитування; г) фонди коштів кредитних організацій забезпечують збалансований рух відповідних грошових потоків і впливають на утворення та обіг державних фінансів. Слід вирізняти принципи банківського кредитування, до яких належать такі: 1) повернення у визначений термін; 2) платність; 3) забезпеченість; 4) цілеспрямованість. Зазначені принципи не слід плутати з принципами проведення кредитної політики, якими є: 1) необхідність забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів; 2) самостійність банків у визначенні порядку залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород; 3) відповідальність за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами; 4) колегіальність ухвалення рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту.

Аналізуючи правовий статус кредитора і позичальника як суб'єктів кредитних правовідносин, треба пам'ятати, що позичальник повинен володіти кредито- і платоспроможністю.

Студентам слід розрізняти поняття «кредитна система» як сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту та «система кредитних органів», яку складають банки та кредитні установи,, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. До кредитних установ належать пенсійні та інвестиційні фонди, ломбарди, страхові, лізингові, факторингові, інвестиційні компанії. Вони не є банками і не входять до банківської системи, але виконують окремі банківські операції.

Студенти повинні знати види банківських кредитів, які класифікують за такими підставами: І. За строками користування: 1) строкові: а) короткострокові, б) середньострокові, в) довгострокові; 2) безстрокові; 3) прострочені; 4) відстрочені (пролонговані). II. За їх забезпеченням: 1) забезпечені: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами: іпотечні; будівельні кредити); б) кредити ломбардні; в) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); г) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); 2) незабезпечені (бланкові). III. За ступенем ризику: 1) стандартні кредити; 2) кредити з підвищеним ризиком. IV. За методами надання: 1) кредити, що надаються у разовому порядку; 2) кредити, що надаються в порядку виникнення необхідності в них; 3) гарантійні або резервні. V. За строками погашення: 1) кредити, що погашаються водночас; 2) кредити, що погашаються з розстроченням; 3) кредити, що погашаються достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника); 4) з регресією платежів; 5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). VI. За суб'єктами надання: 1) кредити суб'єктам господарювання; 2) кредити фізичним особам; 3) кредити іншим банкам та небанківським фінансово-кредитним установам. VII. За характером і способом сплати відсотків: 1) кредити з фіксованою відсотковою ставкою;

2) кредити з плаваючою відсотковою ставкою; 3) кредити зі сплатою відсотків в порядку використання позичених коштів; 4) кредити зі сплатою відсотків одночасно з отриманням позичених коштів; 5) кредити зі сплатою відсотків після використання позичених коштів. VIII. Залежно від кількості кредиторів: 1) кредити, що надаються одним банком; 2) кредити, що надаються банківським консорціумом; 3) змішані кредити. IX. Залежно від форми надання: 1) кредити у безготівковій формі; 2) кредити у готівковій формі. X. За сферою застосування: 1) внутрішні кредити; 2) міжнародні кредити. XI. Залежно від позичальників та мети використання: 1) виробничі кредити; 2) споживчі кредити;

3) інвестиційні кредити; 4) кредити на операції з цінними паперами; 5) міжбанківські кредити; 6) імпортні кредити; 7) експортні кредити; 8) експортно-імпортні кредити. У банківській практиці також застосовуються інші види кредитів: проміжний; сезонний; платіжний; фінансовий; фінансово-експортний; кредит «овернайт»; кредит під договір; кредит-револьвер; овердрафт тощо.

Характеристику правопорушень у сфері банківського кредитування студентам слід почати з загального аналізу суспільно небезпечних діянь у кредитно-банківській сфері. Студентам треба знати фактори, які впливають на зростання таких правопорушень, до яких належать: 1) існування значної кількості дрібних банків, які часто орієнтовані на обслуговування тіньових кримінальних структур; 2) недосконалість нормативної бази з питань функціонування банківських структур у нових економічних умовах; 3) негативні наслідки розпаду єдиної банківської системи колишнього СРСР; 4) відсутність чіткої взаємодії банків з Національним банком України, органами державного контролю та нагляду, правоохоронними органами; 5) низька ефективність внутрішньобанківського документального контролю за проведенням окремих операцій тощо. Під час відповіді можна використати статистичні дані тижневика Міністерства внутрішніх справ «Іменем закону», які свідчать про збільшення за останні три роки майже втричі кількості злочинів у банківській сфері та збільшення розмірів заподіяної ними шкоди. Зокрема, пряма шкода лише від незаконного одержання та нецільового використання банківських кредитів, за висновками експертів, зросла за останні роки майже в 20 разів.

Необхідно пам'ятати, що здебільшого зростають масштаби використання кредитнобанківських установ для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів за кордон з їх наступною легалізацією («відмиванням») і частковим використанням «відмитих» коштів для подальшого відтворення злочинної діяльності або в легальному бізнесі. За висновками фахівців, загальний виток капіталу з країн СНД складає 11-12 млрд. доларів США щорічно. Важливо, щоб студенти знали чинники, які зумовлюють низьку ефективність діяльності правоохоронних органів у банківській сфері, до яких належать: «молодість» банківських злочинів та недостатня обізнаність про способи їх вчинення; відсутність знань щодо специфіки банківської діяльності; недосконалість правової бази, що регламентує діяльність правоохоронних органів у банківській сфері, і т. ін.

Окремо слід акцентувати на аналізі структури банківського кредитування, яка складається з двох основних етапів: залучення коштів (пасивні операції) та їх розміщення (активні операції). При цьому студенти повинні визначати, що в першому випадку протиправні діяння вчиняються щодо вкладників, які розміщують власні кошти в банках, способом шахрайського використання цивільно-правових угод або взяття банком на себе заздалегідь нездійсненних зобов'язань щодо сплати нереально високих процентів за вкладами, а в другому - щодо розміщення банківських ресурсів, тобто видавання кредитів позичальникам.

Студенти повинні вирізняти три загальні групи способів злочинної діяльності у сфері активних кредитних операцій: 1) незаконне одержання банківського кредиту, пов'язане з шахрайством; 2) заволодіння кредитними ресурсами з використанням зговору представників банку-кредитора та позичальника; 3) посягання працівників банків на кредити, що зберігаються в цих установах на рахунках позичальників.

Аналізуючи першу групу способів злочинної діяльності, треба враховувати, що найбільш характерними шахрайськими діями, спрямованими на незаконне одержання та нецільове використання банківського кредиту, є: а) використання підроблених документів про господарське та фінансове становище підприємства-позичальника; б) використання як забезпечення кредиту юридично або фактично відсутнього заставного майна; в) одержання обманним способом гарантій (поручництв) під «безнадійні» кредити; г) створення та використання фіктивних підприємницьких структур; ґ) використання механізмів кримінального банкрутства. Важливо також, щоб студенти вміли вирізняти способи використання незаконно одержаних кредитів: використання механізмів незаконної конвертації; незаконний переказ кредитних коштів за кордон; переказ кредитних коштів на інші банківські рахунки або в інші підприємницькі структури. Окремо слід зупинитися на типових способах використання кредитів не за прямим (цільовим) призначенням: погашення раніше одержаних банківських кредитів; використання коштів на сплату податків, оренду приміщень та інші господарські потреби, не передбачені умовами кредитного договору тощо. Студенти не повинні залишити поза увагою аналіз незаконних дій внаслідок зговору представників банку та позичальника: сприяння у наданні кредиту або створенні пільгових умов кредитування через порушення встановленої процедури або неврахування передбачених вимог; сприяння у відкладенні строків повернення кредиту; сприяння у неправомірному звільненні заставного майна, під яке одержано кредит; використання механізму незаконного переведення грошей на іноземні рахунки та різні засоби підроблення документів.

Окремого аналізу потребують випадки зловживань кредитними ресурсами з боку працівників банків, до яких можна віднести: надання особливо великих кредитів засновникам банку, що призводить до неплатоспроможності банку та заподіює збитки стороннім клієнтам; незаконне кредитування «своїх» підприємств (в яких відповідальні посадові особи банку входять до складу засновників або керівників); незаконне одержання працівниками банку необґрунтовано великої суми кредиту на вигідних умовах тощо.

У вивченні питання про відповідальність за порушення умов кредитної угоди студентам слід керуватися змістом пунктів 49-54 Положення Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246, враховуючи, що кредитна угода є договором між кредитором і позичальником, який визначає розмір і умови надання кредиту, права та обов'язки суб'єктів кредитних відносин. При цьому слід пам'ятати, що відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди є відповідальністю позичальника за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його користування та банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді кредитних санкцій.

Студенти повинні визначити зміст кредитних санкцій як засобів впливу, що застосовуються у випадку порушення кредитної дисципліни та дати загальну характеристику видам кредитних санкцій: переведення на особливий режим кредитування; дострокове стягнення виданих кредитів; стягнення у безспірному порядку прострочених платежів; тимчасове припинення кредитування. І Іри цьому варто акцентувати, що найпоширенішим видом кредитних санкцій є стягнення у безспірному порядку прострочених платежів через стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

Студентам належить знати, що за порушення умов кредитної угоди до банків можуть бути застосовані заходи впливу відповідно до законодавства України.

Для відповіді на питання студентам потрібно також проаналізувати зміст постанов Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 22 серпня 2001 року № 369, «Про затвердження Положення про порядок накладання адміністративних штрафів» від 29 грудня 2001 року № 563 та акцентувати, що за порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України має право накладати на банки штрафи в розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банка-порушника за кожний випадок порушення.

Крім того, необхідно пам'ятати, що банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту і нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати в суді справу про банкрутство.

Контрольні запитання

1. Що таке банківське кредитування та за якими принципами воно здійснюється?

2. Визначте поняття «банківський кредит» як правову категорію.

3. Установіть відмінність між кредитною системою та системою кредитних органів.

4. Які установи належать до кредитних?

5. Обґрунтуйте, чому банківський кредит є предметом фінансово-правового регулювання.

6. За якими підставами здійснюють класифікацію банківських кредитів?

7. Визначте фактори, які впливають на зростання правопорушень у сфері банківського кредитування.

8. Назвіть чинники, які зумовлюють низьку ефективність діяльності правоохоронних органів у банківській сфері.

9. Як структура банківського кредитування впливає на характер вчинення злочинів у цій сфері?

10.Вирізніть загальні групи способів злочинної діяльності у сфері активних кредитних операцій.

11.Назвіть найбільш характерні шахрайські дії, спрямовані на незаконне одержання та нецільове використання банківського кредиту.

12. Проаналізуйте зміст незаконних дій - зговору представників банку та позичальника.

13. Визначте випадки зловживань кредитними ресурсами з боку працівників банків.

14. У яких випадках і в яких розмірах можливе стягнення пені за порушення умов кредитної угоди?

15. За яких умов Національний банк України має право накладати на банки штрафи?

16. У яких випадках банки зобов'язані вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати в суді справу про банкрутство?

МОДУЛЬ V Тема 16 . ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

План

1. Сутність банківського нагляду та особливого режиму контролю за діяльністю банків.

2. Загальна характеристика заходів впливу, які застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення банківського законодавства.

3. Правовий аналіз: письмового застереження; рішення про скликання загальних зборів учасників банку, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку,- укладення письмової угоди з банком.

4. Особливості видання Національним банком розпоряджень про застосування заходів впливу до банків.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Під час вивчення цієї теми студенти повинні засвоїти, що банківський нагляд є системою контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками у процесі їхньої діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Необхідно засвоїти, що наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їхні підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо здійснення банківської діяльності.

Студенти повинні знати сутність особливого режиму контролю за діяльністю банків, який застосовується у разі: 1) невиконання керівництвом банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень; 2) відсторонення керівництва від управління банком та /або призначення тимчасової адміністрації; 3) виявлення за результатами виїзного та безвиїзного інспектування фактів проведення банком операцій з підвищеним ризиком, порушень банківського законодавства, одержання доходів із порушенням вимог чинного законодавства, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку; 4) виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами; 5) потреби в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами до часу прийняття Національним банком рішення про призначення тимчасової адміністрації або про ліквідацію і призначення ліквідатора банку; 6) якщо господарським судом порушено справу про банкрутство банку; 7) виникнення інших випадків недовіри Національного банку до керівництва банку.

Аналіз питань теми слід базувати на змісті норм Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 серпня 2001 року № 369. Зокрема, треба пам'ятати, що Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення банківського законодавства застосовуються: заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою

150

банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видати розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення провадження окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; ґ) заборони надавати бланкові кредити; д) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власникові істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог банківського законодавства або нормативно-правових актів Національного банку України; є) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог банківського законодавства або нормативно-правових актів Національного банку України; ж) реорганізації банку; з) призначення тимчасової адміністрації.

Студентам рекомендується звернути увагу на те, що у письмовому застереженні Національний банк висловлює банкові своє занепокоєння станом його справ, указує на допущені порушення з метою їх усунення та конкретні заходи, яких йому необхідно вжити з метою уникнення ризикової або невірної банківської практики, запобігання порушенням нормативно-правових актів із банківської діяльності, установлює строки їх усунення, і що такий захід впливу застосовується самостійними структурними підрозділами центрального апарату Національного банку, що мають згідно з покладеними на них функціями контролювати діяльність банків, а також територіальними управліннями Національного банку.

Важливо, аби студенти розуміли, що рішення про скликання загальних зборів учасників банку, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку має право прийняти комісія Національного банку, і що протягом 20 робочих днів з дня отримання такого рішення банк повинен розробити і подати затверджену правлінням і радою банку програму фінансового оздоровлення. Студенти мають знати, що: територіальне управління Національного банку (підрозділ банківського нагляду центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за діяльністю банків) протягом 10 робочих днів з дня отримання програми фінансового оздоровлення розглядає її та разом із висновками подає до Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку; Генеральний департамент у строк до десяти робочих днів розглядає програму і готує відповідні пропозиції Комісії Національного банку або повертає цю програму на доопрацювання з мотивованими зауваженнями; у разі погодження програми фінансового оздоровлення Комісія Національного банку виносить відповідне рішення; після схвалення програми фінансового оздоровлення Комісією Національного банку з банком укладається письмова угода на строк до 12 місяців (до 18 місяців, якщо нагляд за діяльністю банку безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду центрального апарату).

Необхідно розуміти, що письмова угода як захід впливу укладається з банком, що допустив порушення, які впливають на його фінансовий стан, та за умови, що банк має прийнятний план заходів для вирішення виявлених проблем. У письмовій угоді банк письмово визнає свої хиби в роботі й допущені порушення та подає перелік обґрунтованих заходів, яких банк зобов'язується вжити для усунення порушень, їх запобігання в подальшому, поліпшення фінансового стану тощо із зазначенням строків їх виконання. Прийняті банком у письмовій угоді зобов'язання повинні містити конкретні заходи, спрямовані на поліпшення його фінансового стану або усунення виявлених порушень, а також запобіжні заходи щодо недопущення порушень у майбутньому. Слід пам'ятати, що територіальне управління або Генеральний департамент банківського нагляду Національного банку в строк до 15 календарних днів розглядає поданий банком проект письмової угоди щодо обґрунтованості, повноти і ефективності запроваджуваних (передбачених) банком заходів із метою усунення порушень та готує висновок про доцільність її укладення або розглядає питання про застосування інших адекватних заходів впливу.

Під час розгляду питання про видачу Національним банком розпоряджень слід керуватися змістом розд. III зазначеного Положення і пам'ятати, що Національний банк: може видати розпорядження, за яким доводиться до відома окремого банку зміст заходу впливу, що застосовується за виявлені порушення чи хиби в діяльності банку, з посиланням на банківське законодавство чи нормативно-правові акти Національного банку, і яке є обов'язковим для виконання; видає розпорядження у формі постанови Правління Національного банку, рішення Комісії Національного банку або комісії Національного банку при територіальному управлінні, а також у формі постанови за справою про адміністративне правопорушення. Особливу увагу бажано звернути на право Національного банку накладати на банки штрафи в розмірі не більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду в разі допущення ними порушень, зокрема таких: порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку; неподання документів на письмову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а також приховування рахунків, документів, активів тощо; подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, а також неподання або несвоєчасне їх подання; невиправлення звітності в порядку, встановленому Національним банком, недотримання банком нормативу обов'язкового резервування протягом календарного року; порушення економічних нормативів регулювання діяльності банків; невиконання (неналежне виконання) вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним способом.

Студентам слід знати, що Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, відстороняти посадову особу банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, і що особу, яку на підставі рішення Національного банку було відсторонено від посади, може бути поновлено на посаді лише на підставі відповідного дозволу Національного банку. Аналізуючи порядок винесення рішення про примусову реорганізацію банку в разі істотної загрози його платоспроможності, рекомендується звернути увагу, що його ухвалює Правління Національного банку на підставі обґрунтованих пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду та підготовлених відповідним територіальним управлінням Національного банку (підрозділом банківського нагляду центрального апарату управління, що безпосередньо здійснює нагляд за банком).

Студенти мають також знати, що процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком із метою забезпечення схоронності капіталу та активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Крім того, студенти повинні знати порядок ліквідації банків з ініціативи власників банку та з ініціативи Національного банку, підстави для відкликання банківської ліцензії та ініціювання Національним банком процедури ліквідації банку.

Контрольні запитання

1. Що таке банківський нагляд?

2. На яких суб'єктів банківської діяльності поширюється наглядова діяльність Національного банку України?

3. Визначте сутність особливого режиму контролю за діяльністю банків.

4. Які заходи впливу може застосовувати Національний банк України до банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення банківського законодавства?

5. Який порядок винесення рішення про примусову реорганізацію банку?

6. За яких умов Національним банком застосовується процедура тимчасової адміністрації?

7. Яким є порядок ліквідації банків з ініціативи власників банку та з ініціативи Національного банку?

8. Визначте підстави для відкликання банківської ліцензії.

9. Визначте зміст письмового застереження Національного банку України.

10. Хто виносить рішення про скликання загальних зборів учасників банку, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку?

11. Визначте зміст програми фінансового оздоровлення.

12. За яких умов укладається письмова угода з банком, за якою банк або визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку?

13. Які розпорядження може видати Національний банк України в разі порушення банками вимог банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку?

14. У якій формі Національний банк України може видати розпорядження?

15. За яких умов Національний банк має право накладати на банки штрафи?

16. Обґрунтуйте особливості тимчасового відсторонення посадової особи банку від посади.

МОДУЛЬ V Тема 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ Заняття 1 Правові основи безготівкових розрахунків. Порядок відкриття та використання рахунків

План

1. Поняття грошей, грошової системи та грошового обігу.

2. Поняття і принципи безготівкових розрахунків.

3. Правове регулювання відкриття і використання рахунків.

4. Особливості розрахунків із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень і платіжної вимоги.

5. Правовий аналіз чекової та акредитивної форм безготівкових розрахунків.

6. Юридичний зміст вексельної форми розрахунків.

7. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт-банк».

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У вивченні цієї теми студентам треба врахувати, що гроші як економічна категорія є особливим товаром, який виражає вартість усіх інших і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента. Слід запам'ятати, що існують такі види грошей: 1) монети; 2) паперові гроші (банкноти, банківські білети); 3) засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки); 4) депозитні гроші; 5) міжнародні гроші. Необхідно розуміти, що гроші можуть виступати як: а) засіб обігу; б) засіб платежу; в) міра вартості; г) засіб нагромадження.

Студенти мають з'ясувати поняття грошової системи та грошової маси: грошова система - це встановлені державою за допомогою правових норм форми організації грошового обігу країни; грошова маса - це: а) грошові знаки, які перебувають в обігу; б) грошові кошти на рахунках вкладів юридичних осіб та громадян; в) інші грошові зобов'язання банків.

Важливим є питання про готівковий та безготівковий види грошового обігу. Під готівковим обігом розуміють обіг готівкових коштів (банкнотів і монет), які передаються від одного суб'єкта до іншого за товари, роботи, послуги або в інших випадках, передбачених законодавством. На відміну від готівкового, за безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахувань за рахунками в кредитних установах і за рахунок взаємних вимог. Необхідно також пояснити взаємозв'язок готівкового та безготівкового грошового обігу, який полягає в тому, що: 1) грошова маса, яка перебуває в обігу, включає як готівкові кошти, так і кошти на рахунках і вкладах юридичних осіб і громадян; 2) Національний банк України регулює єдиний грошовий обіг у державі (як готівковий, так і безготівковий) через проведення облікової політики, операцій з цінними паперами, встановлення обов'язкових резервів і економічних нормативів для банків; 3) у державі з розвиненою грошовою системою безготівкові кошти можуть у будь-який час стати готівковими і навпаки. Право вибирати форму розрахунків належить підприємствам, установам, організаціям, громадянам.

Розглядаючи питання про правову природу безготівкових розрахунків, студенти повинні розкрити їх поняття, а саме, що це - розрахунки, які здійснюються без участі готівкових грошей шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Окремо слід вирізнити загальні принципи безготівкових розрахунків, які здійснюються зазвичай: за згодою платника на оплату (акцепт); після поставки (продажу) продукції, виконання робіт або надання послуг; як прямо виражена воля, як згода або розпорядження платника здійснити платіж.

Студенти мусять ознайомитися зі змістом Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року № 135, на підставі норм якої визначати загальні правила здійснення безготівкових розрахунків: 1) учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків рахунки, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо); 2) банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків; 3) кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів, що їх платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів; 4) платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку, яке залежно від конкретного випадку документально оформляється в банку платника розрахунковим документом тощо.

Розкриття питання правового регулювання відкриття й використання банківських рахунків слід розпочати з визначення банківського рахунку як спеціального облікового документа, що оформляється в установах банку на ім'я державних, кооперативних, акціонерних, орендних, спільних підприємств, об'єднань громадян, організацій та установ для зберігання коштів і здійснення безготівкових розрахунків. Слід розуміти, що інститут банківського рахунку втілює в собі: 1) сукупність правових норм, що регламентують правову природу, зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права та обов'язки сторін, систему правовідносин, що виникають у зв'язку із банківським рахунком;

2) договір банківського рахунку, який регулює права та обов'язки клієнта і банку;

3) правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, банком і державою, клієнтом і державою, а також операції, що здійснюються за рахунком.

Студенти повинні знати, що спеціальним правовим актом, який регулює відносини з приводу банківського рахунку, є Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 року № 527.

Відповідно до змісту норм зазначеної Інструкції студенти повинні називати види банківських рахунків: поточні, депозитні (вкладні) рахунки у національній га іноземній валюті; поточні бюджетні рахунки у національній валюті України. Окремо слід зупинитися на особливостях відкриття банками рахунків у національній валюті і пам'ятати, що поточні рахунки відкриваються:

а) підприємствам усіх видів і форм власності, їхнім відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності - для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства

України;

б) фізичним особам - для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами;

в) підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів (поточні бюджетні рахунки).

Необхідно зрозуміти, що депозитні рахунки, на відміну від поточних, відкриваються підприємствам усіх форм власності, їхнім відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк.

Студентам слід уяснити, що для відкриття поточних рахунків підприємства, їхні відокремлені підрозділи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, виборчі фонди, офіційні представництва (рахунок типу «Н»), постійні представництва іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій (рахунок типу «П»), нерезиденти-інвестори, спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй, військові формування подають визначений в Інструкції перелік документів. Варто мати на увазі, що в установах банків відкриваються поточні рахунки фізичним особам: а) резидентам - громадянам України; б) резидентам - іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; в) нерезидентам - громадянам України, які постійно проживають за межами України; г) нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством на підставі: заяви; документа, що засвідчує особу (паспорта або документа, що замінює його); договору про відкриття та обслуговування рахунку між установою банку і громадянином; картки зі зразками підписів, які засвідчуються працівником банку, який відкриває рахунок.

Окрім того, студенти, керуючись згаданою Інструкцією, повинні знати, що на поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються такі кошти: а) оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні роботи, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та винаходи; б) виплати страхових і викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням; в) орендна плата за найм житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна; г) відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника тощо.

Далі необхідно з'ясувати, які операції проводяться з поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб - резидентів та фізичних осіб - нерезидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням: а) розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами; б) розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари; в) відрахування до державного та місцевих бюджетів обов'язкових та інших платежів; г) розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми власності тощо.

Студенти мають також дати перелік операцій, які проводяться з поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб - нерезидентів за розпорядженням власника чи за його довіреністю, а саме: а) видача коштів готівкою;

б) видача платіжних документів для здійснення безготівкових розрахунків;

в) розрахунки у безготівковій формі за послуги, надані юридичними та фізичними особами на території України; г) сплата мита, податків та інших обов'язкових платежів; ґ) сплата страхових і членських внесків тощо.

Слід також звернути увагу, що на поточні рахунки фізичних осіб - нерезидентів (за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій одиниці України чи у випадках перерахування коштів з власного поточного рахунку) зараховуються відповідно: а) кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські гонорари; б) кошти, одержані як відшкодування шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом; в) кошти від продажу власного майна; г) успадковані кошти; кошти, отримані внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну; ґ) виплата страхових сум; д) кошти, що були раніше зняті власником з рахунку, але не використані або не повністю використані; є) інші надходження, що не суперечать чинному законодавству України.

Вивчення цієї теми вимагає, щоб студенти знали, які операції вважаються поточними торговельними і неторговельними операціями, а також особливості відкриття поточних рахунків в іноземній валюті підприємствам, їхнім відокремленим підрозділам, фізичним особам, представництву юридичної особи - нерезидента, офіційним представництвам іноземних держав та представництву іноземного банку, для впровадження програм і проектів міжнародної допомоги, військовим частинам Чорноморського флоту Російської Федерації та здійснення операцій за ними. Окремо рекомендується з'ясувати особливості відкриття вкладних (депозитних) і карткових рахунків в іноземній валюті та операцій, які проводяться по них.

Студентам слід також уяснити порядок переоформлення та закриття рахунків, а саме: 1) при реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) подаються такі ж документи, як і для відкриття рахунку; 2) у разі проведення перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, викликаної змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності, рахунок закривається; 3) для відкриття нового рахунку суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний подати до установи банку заяву, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію, зміни до установчих документів, копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, картку із зразками підписів та відбитком печатки, засвідчені в установленому порядку відповідно до чинного законодавства, а також довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; 4) у разі ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок підприємства, що ліквідується, визначений ліквідатором (ліквідаційною комісією). Слід пам'ятати, що поточні рахунки закриваються в установах банку: а) на підставі заяви власника рахунку; б) на підставі рішення органу, на якого законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; в) на підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства; г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунка.

Розкриваючи подальші питання заняття, треба враховувати, що для здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватися такі форми розрахунків: акредитивна; інкасова; вексельна; розрахунки за розрахунковими чеками; розрахунки з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді, а також що для здійснення розрахункових операцій використовуються платіжні інструменти у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Необхідно передусім визначити поняття «платіжне доручення» як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банкові про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Крім того, студенти повинні знати загальні правила здійснення розрахунків із їх застосуванням, основними з яких є такі: 1) платіжне доручення оформляється платником і подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках; 2) платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складення платіжного доручення (день складення не враховується), банк платника не приймає платіжного доручення, якщо визначена в ньому дата валютування пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення; 3) платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів від дати його виписки; день оформлення платіжного доручення не враховується; 4) банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суми, яка є на його рахунку; 5) платіжні доручення платника у разі відсутності /недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання і виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком і платником тощо.

Студентам необхідно уяснити особливості розрахунків із застосуванням платіжної вимогидоручення - розрахункового документа, який складається з двох частин: а) верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; б) нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів і перерахування її на рахунок одержувача. Треба пам'ятати, що верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів і передається безпосередньо платникові не менше ніж у двох примірниках; у разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує; сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення; платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника; банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Далі слід розкрити поняття платіжної вимоги та випадки її застосування, а саме, що платіжна вимога є розрахунковим документом, який містить вимогу стягувача (у договірному списанні - отримувача) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача, і що вона застосовується в разі здійснення примусового або договірного списання (стягнення) коштів. Необхідно розрізняти договірне та примусове списання, оскільки договірне списання грошей банк здійснює згідно з дорученням його клієнта та в порядку, передбаченому в укладеному ними договорі, а примусове - здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом, і застосовується для задоволення безспірних претензій до рахунків платників. Студенти повинні знати, що розрізняють примусове списання, стягнення коштів на підставі виконавчих документів і примусову оплату боргового зобов'язання згідно з наказом про примусову оплату боргового зобов'язання, і що примусове списання, стягнення, примусову оплату коштів з рахунків платників, відкритих у банках, відповідно до законів України, ініціюють: державні виконавці, які отримали відповідне право тільки на підставі визначених законом виконавчих документів; банки на підставі своїх наказів про примусову сплату боргового зобов'язання з рахунків клієнтів-боржників, якщо це передбачено кредитними договорами.

Аналіз загальних правил здійснення примусового списання (стягнення) коштів та особливостей застосування платіжної вимоги в договірному списанні рекомендується здійснити на основі зазначеної Інструкції.

Важливим є питання про застосування чекової форми безготівкових розрахунків. Студенти мають уяснити, що чек є грошовим документом установленої форми, який містить беззаперечну вказівку чекодавця банкові сплатити зазначену суму конкретній особі чи пред'явникові чека. Позаяк у безготівкових розрахунках застосовуються різні види чеків (іменний, перевідний, акцептований, анульований, банківський, повернений, лімітований, ордерний, розрахунковий), особливу увагу слід звернути саме на розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банкові-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми. Зокрема, знати, що розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи і надані послуги) та виготовляються на замовлення банку банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері за зразком, затвердженим Національним банком; брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів або виготовляються як окремі бланки. Далі треба зупинитися на особливостях застосування розрахункових чеків: а) вони є бланками суворого обліку; б) строк дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку,- три місяці від дати їх видачі; в) розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується); г) фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека); ґ) за дорученням чекодавця - фізичної особи, засвідченим нотаріусом у встановленому порядку, його розрахунки з використанням розрахункового чека може здійснювати інша фізична особа тощо.

Необхідно також детально зупинитися на визначенні поняття акредитива як договору, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банкові здійснити цей платіж. Слід звернути увагу на різновиди акредитивів: авізований, покритий, непокритий, відкличний, безвідкличний, подільний, неподільний, грошовий, документарний (товарний), компенсаційний, підтверджений, підтверджений, переказний, револьверний, резервний, циркулярний (грошовий). При цьому належить з'ясувати різницю між покритим і непокритим, відкличним та безвідкличним, непідтвердженим і підтвердженим акредитивами.

Під час розгляду особливостей акредитивної форми розрахунків слід керуватися аналізованою Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, відповідно до змісту якої встановити таке: 1) умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива; 2) за операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи; 3) умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банкові, який авізував йому ці зміни; 4) бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін; 5) бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива.

Аналізуючи питання про відкриття акредитива, необхідно звернути увагу на таке: а) клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив не менше ніж у трьох примірниках та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення; б) акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками і надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціарові; в) про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку); г) у всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу тощо.

Студентам слід здійснити аналіз правової природи векселя як засобу розрахунків, складеного за встановленою законом формою і такого, який містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання, та зупинитися на аналізі деяких видів векселів [простий, перевідний (тратта), авальований, акцептований, банківський, вексель без індосаменту, зустрічний, гарантований, документований, іноземний, «короткий», казначейський, комерційний, вексель на ім'я, опротестований, вітчизняний, пролонгований, строковий, товарний, фінансовий]. Під час вивчення особливостей застосування векселів у безготівкових розрахунках слід керуватися

Законом України «Про обіг векселів в Україні»

Розглядаючи особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт-банк», рекомендується акцентувати увагу на тому, що розрахунковий документ в електронному вигляді є документом, інформація в якому представлена у формі електронних даних, де є відповідні реквізити документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами, і що програмнотехнічний комплекс «клієнт банку - банк» складається з клієнтської та банківської частини. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи «клієнт-банк» та оброблення банком його електронних розрахункових документів є окремий договір між ним і банком. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

Контрольні запитання

1. Визначте поняття: «гроші», «види грошей», «функції грошей».

2. З'ясуйте поняття грошової системи.

3. Які г види грошового обігу?

4. Установіть взаємозв'язок між готівковим та безготівковим грошовими обігами.

5. Визначте правову природу безготівкових розрахунків.

6. Які загальні правила здійснення безготівкових розрахунків?

7. Що таке банківський рахунок як правова категорія?

8. Назвіть види банківських рахунків.

9. Визначте загальні правила відкриття банківських рахунків юридичним особам.

10. Які правила відкриття банківських рахунків фізичним особам?

11. Які кошти зараховуються на поточні рахунки в національній валюті фізичних осібрезидентів і фізичних осіб-нерезидентів?

12. Назвіть особливості відкриття поточних рахунків в іноземній валюті юридичним і фізичним особам.

13. Який порядок переоформлення та закриття рахунків?

14. Які форми розрахунків можуть застосовуватися для здійснення безготівкових розрахунків?

15. Виведіть загальні правила здійснення розрахунків із застосуванням платіжного доручення.

16. Які особливості розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення?.

17. У яких випадках застосовується платіжна вимога?

18. Установіть відмінність між договірним і примусовим списанням.

19. Які особливості застосування чекової форми безготівкових розрахунків?

20. Визначте поняття акредитива та його види.

21. Який порядок проведення розрахунків за акредитивами?

22. Визначте правову природу векселя як засобу розрахунків.

23. Що таке розрахунковий документ в електронному вигляді?

МОДУЛЬ V Тема 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ Заняття 2 Правовий режим операцій з готівкою в Україні

План

1. Порядок організації готівкових розрахунків.

2. Порядок оформлення касових операцій.

3. Порядок ведення касової книги та обов'язки касира. 4. Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Приступаючи до вивчення питань заняття, студентам; передусім, потрібно опрацювати Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72 та Інструкцію про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджену постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69.

Під час аналізу порядку організації готівкових розрахунків треба пам'ятати, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Касові ж операції є операціями підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівкових коштів під час проведення розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій.

Студенти повинні знати, що підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установах банків, зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах і здійснюють розрахунки за своїми зобов'язаннями в безготівковій та готівковій формі, і що розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, готівкової виручки через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми, так і через установи банків шляхом переказу готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів.

Рекомендується звернути увагу на те, що: 1) сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси та через каси установ банків не повинна перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами; 2) платежі понад установлену граничну суму проводяться тільки в безготівковому порядку; 3) зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою підприємств в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Необхідно розуміти, що зазначені обмеження не стосуються: а) розрахунків підприємств (підприємців) із фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств у випадках використання готівкових коштів, що одержані ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств; б) добровільних пожертвувань; в) благодійної допомоги; г) вилученої органами державної податкової служби готівки; ґ) розрахунків за спожиту електроенергію; д) використання коштів, виданих на відрядження; є) розрахунків підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції.

Необхідно пам'ятати, що в разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Треба мати на увазі, що ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, і що такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси, який встановлюється з відкриттям поточного рахунку (у період укладання договору на розрахунково-касове обслуговування) новоствореного підприємства подання установі банку заявки-розрахунку для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки. Порядок установлення підприємствам ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

Студенти повинні уважно вивчити чинний порядок організації готівкових розрахунків і пам'ятати, що підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки; якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено). Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, через служби інкасації, підприємствам поштового зв'язку для переказів на їхні поточні рахунки в установах банків. Студентам необхідно уяснити, що готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони надійшли до кас підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг (тих, що не мають домовленості з установою банку на інкасацію чи здавання готівкової виручки до вечірньої каси банку) під час проведення розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (із зафіксованим РРО часом надходження коштів) наприкінці робочого дня та були здані (у сумі, що перевищує встановлений ліміт каси) до обслуговуючих установ банків не пізніше наступного робочого дня банку (протягом операційного часу його роботи) та підприємства чи були використані підприємством (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на необхідні господарські потреби. Студенти повинні усвідомити таке: а) готівка, яка надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їхніх касах; б) готівкова виручка підприємств (підприємців) може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків із бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Слід мати на увазі, що підприємства (підприємці), які мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків за грошовим чеком (з чітким формулюванням суті операцій, що буде здійснюватися) у межах наявних коштів і витрачають її лише на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Необхідно враховувати, що підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт1 каси протягом трьох робочих днів, а для віддалених підрозділів підприємств залізничного транспорту і морських портів - протягом п'яти робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку; готівка, що одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день.

Студентам слід пам'ятати, що суми готівки, одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.

Розглядаючи порядок оформлення касових операцій, треба враховувати, що касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами. Так, приймання готівки касами підприємств, у тому числі й одержаної з банку, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства; а видача готівки з кас підприємств - за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером чи особами, які на це уповноважені. Студенти мають знати, що у разі видачі окремій фізичній особі готівки за видатковим документом касир вимагає пред'явити паспорт (посвідчення, перепустку) чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий, а фізична особа розписується у видатковому документі про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнило або кулькову ручку з темним чорнилом. Студенти не повинні залишити поза увагою таке: 1) видача готівки з каси підприємстві для здавання її до установи банку оформляється видатковим касовим ордером з відображенням цієї операції в касовій книзі; 2) виплати, які пов'язані з оплатою праці, стипендій, проводяться касиром підприємства за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача; 3) одноразові видачі готівки на оплату праці окремим особам проводяться переважно за видатковим касовим ордером. Важливо пам'ятати, що у прибуткових і видаткових касових ордерах: зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи; міститься (одразу ж після одержання або видачі за ними готівки) підпис касира, а на доданих до них документах ставиться штамп або напис «Оплачено» із зазначенням дати (число, місяць, рік); вони до передавання в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Слід враховувати, що касові документи після складання касиром звіту та його оброблення в бухгалтерії комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються протягом 36 місяців після закінчення календарного року матеріально відповідальною особою, на яку покладено обов'язок зберігання документів, в окремому сейфі або спеціальному приміщенні, що передається під охорону.

Розглядаючи питання про порядок ведення касової книги та обов'язки касира, студентам слід керуватися змістом п. 4 аналізованого Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, відповідно до норм якого підприємство повинно мати касу, а його керівники мають її обладнати та забезпечити надійне зберігання готівкових коштів у ній. При цьому варто звернути увагу на таке: 1) всі надходження і видача готівки в національній валюті підприємства враховують у касовій книзі; 2) кожне підприємство, що є юридичною особою і має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів); 3) відокремлені підрозділи юридичних осіб, які проводять операції з приймання готівки за продані товари (роботи, послуги) з оформленням її прибутковим касовим ордером, а також із видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі (господарські) потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами, ведуть касову книгу, що видається і оформляється підприємством - юридичною особою, до складу якої вони входять; 4) відокремлені підрозділи юридичних осіб, страхові агенти, брокери, заготівельники сільськогосподарської продукції, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням РРО або РК та веденням КОРО, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за прибутковими (видатковими) касовими ордерами, а також підприємці касової книги не ведуть.

Студентам необхідно знати вимоги нормативних актів щодо ведення касової книги: а) аркуші мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою підприємства - юридичної особи; б) кількість аркушів засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства - юридичної особи; в) записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору кульковою або чорнильною ручкою

(перші примірники залишаються в касовій книзі, а другі мають бути відривними, що і є звітом касира); г) записи в книзі робляться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом у день їх надходження або видачі; ґ) щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другий відривний аркуш (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими і видатковими касовими ордерами під розпис у касовій книзі; д) контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера або уповноважену керівником особу.

Далі студентам потрібно проаналізувати основні обов'язки касира: 1) за наявності на підприємстві кількох касирів старший касир перед початком робочого дня видає іншим касирам авансом потрібну для видаткових операцій суму готівки під розпис у книзі обліку прийнятих і виданих касиром грошей;

2) в кінці робочого дня касири зобов'язані скласти звіт в одержанні авансу і готівки, прийнятих (виданих) за прибутковими (видатковими) документами, і здати залишок готівки та касові документи за проведеними операціями старшому касиру під розпис у книзі обліку прийнятих і виданих касиром грошей;

3) про аванси, одержані для оплати праці та виплати стипендій, касир зобов'язаний скласти звіт у встановлений строк з урахуванням дня їх одержання; 4) до закінчення цього строку касири зобов'язані щоденно здавати в касу залишки готівки, яка не видана за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями; 5) готівка здається в опечатаних касирами сумках, пакетах тощо старшому касиру під розпис у книзі обліку прийнятих і виданих касиром грошей із зазначенням сум; 6) за наявності на підприємстві тільки одного касира облік прийнятої та виданої готівки веде цей касир; 7) касир відповідно до чинного законодавства України несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей.

Надзвичайно важливим є питання про контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою, відповідь на яке також слід базувати на змісті зазначеного Положення. Студенти мають знати, що з метою контролю за схоронністю готівкових коштів на підприємствах у строки, встановлені керівником, на кожному підприємстві проводиться інвентаризація каси з покупюрним перерахуванням усіх готівкових коштів і перевіркою інших цінностей, що зберігаються в касі, для чого наказом керівника підприємства призначається комісія, яка після закінчення інвентаризації каси складає акт. Треба пам'ятати, що сума нестачі стягується з винної особи, а надлишок оприбутковується в касі та зараховується в дохід підприємства. Студентам слід називати органи, які мають право проводити інвентаризацію каси і перевіряти дотримання порядку ведення касових операцій. Ними є вищі організації (за їх наявності) на всіх підвідомчих підприємствах, аудитори (аудиторські фірми), ревізійні комісії (у господарських товариствах, якщо це передбачено їхнім статутом), органи державної податкової служби України, державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи.

Студентам потрібно розібратися, що: під час перевірок з'ясовується структура підприємства, кількість відкритих поточних рахунків у підприємства (підприємця) в установах банків, наявність податкового боргу у підприємства (підприємця), результати раніше здійснених перевірок, дотримання ними порядку ведення операцій з готівкою. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання контролюючих органів згідно з Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436. При цьому особливу увагу звернути на таке: а) за результатами перевірки підприємства (підприємця), у разі виявлення порушень, складається акт перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою у трьох примірниках, у якому викладається зміст порушення з відповідним обґрунтуванням; б) акт містить висновки про результати перевірки, а також рекомендації керівництву підприємства щодо усунення виявлених недоліків; в) акт підписується службовими особами, які проводили перевірку, а також керівником і головним бухгалтером підприємства (підприємцем); г) перший примірник надсилається органам державної податкової служби за місцем державної реєстрації підприємства (підприємця) для вжиття заходів, передбачених чинним законодавством, другий - передається безпосередньо відповідному підприємству (підприємцю), третій примірник залишається в документах контролюючого органу; ґ) якщо порушень не виявлено, то службовими особами, які проводили перевірку, складається довідка довільної форми, у якій зазначаються назва підприємства, яке перевірялося, термін перевірки, посилання на чинне законодавство, згідно з яким проводилася перевірка, питання, які були перевірені; довідка підписується службовими особами, які проводили перевірку, а також керівником і головним бухгалтером підприємства (підприємцем).

Студентам необхідно знати, що акт перевірки складається з восьми розділів: виявлені внаслідок перевірки порушення і висновки про ведення касової книги та касових документів зазначаються в розд. І акта перевірки; установлені під час перевірки порушення порядку оприбуткування надходжень готівки відображаються в розд. II; виявлені порушення встановленого ліміту каси відображаються у таблиці розд. III (зазначаються дані про діючий ліміт каси, фактичні залишки готівки каси в ті дні, коли було перевищено її ліміт, а також розрахунок загальної суми перевищення встановлених лімітів за кожний день); результати перевірки цільового використання готівки, одержаної в банку, зазначаються в розд. IV; виявлені в результаті перевірки порушення цільового використання значних сум готівки, що одержані підприємством (підприємцем) в установі банку, зазначаються в розд. V; дані про порушення щодо витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, зазначаються в розд. VI; дані про виявлені під час перевірки порушення дотримання порядку видачі готівки під звіт та її використання зазначаються в розд. VII; у разі виявлення фактів порушення встановлених обмежень при розрахунках підприємств вони зазначаються з наведенням їхніх конкретних розмірів у таблиці VIII розд. акта перевірки.

Контрольні запитання

1. Що таке готівкові розрахунки?

2. Якою повинна бути сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їхні каси та через каси установ банків?

3. Яким є порядок установлення підприємствам ліміту каси?

4. Протягом якого терміну підприємства мають право зберігати готівку в своїй

5. Який порядок зберігання готівки, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси?

6. Якими документами оформляються касові операції підприємства та який загальний порядок їх оформлення?

7. Визначте порядок видачі окремій фізичній особі готівки за видатковим документом.

8. Які підприємства (відокремлені підрозділи) повинні вести касові книги?

9. Назвіть вимоги нормативних актів щодо ведення касової книги.

10. Визначте основні обов'язки касира.

11. Назвіть мету і визначте зміст контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою.

12. Який порядок проведення інвентаризації каси на підприємстві?

Практичні завдання

Задача 1

Па підприємстві «Обрій» здійснюються 1-2 операції з отримання чи видачі готівки за день. У зв'язку з цим касир Іванова вирішила у касовій книзі робити записи один раз натри дні. Обґрунтуйте, використовуючи нормативно-правові акти, чи правомірними є дії касира.

Задача 2

Підприємство торгівлі «Оберіг» працює із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

З'ясуйте, посилаючись на зміст нормативно-правових актів, чи вважається готівкова виручка, одержана у вечірні години роботи магазину і яку здали в касу підприємства наступного робочого дня, одержаною понад установлений ліміт.

Задача 3

Громадянин Овчаренко є приватним підприємцем і за власним бажанням застосовує реєстратор розрахункових операцій.

Обґрунтуйте, посилаючись на чинне законодавство, чи необхідно йому зареєструвати реєстратори розрахункових операцій в органах податкової служби.

МОДУЛЬ V Тема 18. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ Заняття 1 Правові основи валютного регулювання План семінарського заняття

1. Поняття валютної системи, валюти, валюти України та іноземної валюти.

2. Зміст валютної політики, валютного регулювання та валютних операцій в Україні.

3. Правовий режим функціонування валютних фондів і валютних резервів в Україні.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розкриваючи зміст цієї теми, студенти мають визначити поняття валютної системи як сукупності грошово-кредитних відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя і розвитку світового ринку та закріплені в договірних і державноправових нормах. Слід розрізняти світову, регіональну і національну валютні системи та розуміти, що складовими національної валютної системи є: національна грошова одиниця; офіційні золотовалютні резерви; паритет національної валюти; режим і механізм визначення валютного курсу; умови конвертованості валюти; система валютного регулювання і валютного контролю; порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків; валютні біржі, банківські та інші кредитно-фінансові установи, спеціальні та інші державні органи валютного регулювання і контролю.

Студенти повинні знати, що поняття «валюта» можна розглядати як: 1) грошову одиницю, що лежить в основі грошової системи держави; 2) тип грошової системи держави (валюта і золото, валюта паперова); 3) грошові знаки іноземних держав (банкноти, казначейські білети, монети), кредитні та платіжні документи (векселі, чеки), що використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна валюта).

Важливо, щоб студенти розуміли: національною валютою є валюта, емітована державою (державним або центральним банком) для використання на території даної держави у розрахунках і платежах, а також, що ціна грошової одиниці держави виражається через валютний курс.

Деякі труднощі виникають у зв'язку з тлумаченням поняття «конвертованість валюти», під яким можна розуміти: 1) здатність валюти виконувати функції як засобу платежу в будь-якій державі, так і вільного обміну у процесі зовнішньоекономічної діяльності національних грошових знаків на іноземні грошові одиниці відповідно до офіційного валютного курсу; 2) законодавчо закріплену оборотність національної грошової одиниці, тобто можливість обмінювати її на іноземні валюти (і навпаки) для всіх бажаючих без прямого втручання держави у процес обміну. Студенти мають розрізняти:

а) валюту конвертовану (оборотну) - валюту, що вільно обмінюється на будь-яку іноземну валюту;

б) валюту частково конвертовану - національну валюту країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій; зазвичай така валюта обмінюється на деякі іноземні валюти і не з усіх видів міжнародного платіжного обігу;

в) валюту неконвертовану (замкнену) - національну валюту, що функціонує в межах тільки однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Розглядаючи питання про валютні цінності, валюту України та іноземну валюту, слід детально опрацювати зміст декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до якого: валютними цінностями є:

- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери [акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи], виражені у валюті України.

- іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іншої держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях інших держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери [акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи], виражені в іноземній валюті чи банківських металах;

в) банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Студенти повинні дати поняття валютної політики як сукупності економічних, правових та організаційних заходів і форм, що здійснюються державними органами, централізованими банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері валютних відносин. Слід розрізняти поточну і довгострокову валютну політику та пам'ятати, що складовими валютної політики є: 1) девальвація; 2) валютне котирування; 3) валютна інтервенція; 4) політика валютних обмежень; 5) валютне регулювання. При цьому рекомендується встановити відмінність між прямим і непрямим валютним котируванням та знати, що валютні обмеження є системою нормативних правил, які встановлюються в адміністративному та законодавчому порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями.

Характеризуючи питання про зміст валютного регулювання, слід пам'ятати, що ним є діяльність державних органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями та яка здійснюється на двох рівнях: нормативному та індивідуальному. Вимагається, щоб студенти знали елементи валютного регулювання, до яких відносять: а) установлення порядку здійснення валютних операцій; б) визначення умов і порядку формування валютного резерву країни та валютних фондів суб'єктів господарювання; в) валютний контроль.

Особливу увагу рекомендується звернути на зміст валютних операцій - урегульованих національним законодавством чи міжнародними договорами операцій, пов'язаних з переходом права власності, інших прав на валютні цінності, порядок здійснення яких регулюється нормами декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Студенти мають усвідомити, що до валютних операцій належать:

1) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2) операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Окремого аналізу потребує питання щодо порядку видачі Національним банком України індивідуальних і генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з зазначеним декретом Кабінету Міністрів України: генеральні ліцензії видаються банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; на відміну від них індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Студенти мають знати, що індивідуальної ліцензії потребують операції, за винятком випадків, передбачених декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю, щодо: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; ґ) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; д) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Студенти повинні знати порядок продажу іноземної валюти за чинним законодавством України, відповідно до норм якого всі надходження на користь резидентів в іноземній валюті підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Але слід пам'ятати, що обов'язковому продажу не підлягають: 1) кошти в конвертованій валюті, придбані на міжбанківському валютному ринку України через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, - протягом терміну, встановленого валютним законодавством для розрахунків з нерезидентами; 2) кошти в іноземній валюті, одержані фізичними особами - резидентами, включаючи оплату праці, за винятком коштів, одержаних від підприємницької діяльності; 3) кошти в іноземній валюті, що належать резидентам; 4) кошти в іноземній валюті, що належать уповноваженим банкам та іншим кредитнофінансовим установам, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій з урахуванням правил ведення касових операцій, що встановлюються Національним банком України; 5) кошти в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також кошти в неконвертованій іноземній валюті, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України; 6) кошти в іноземній валюті, одержані від приватизації державного майна.

Необхідно також зупинитися на особливостях організації торгівлі та розрахунків в іноземній валюті: торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України; уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів та мають право від свого імені й за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. Крім того, резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або, за їхнім посередництвом, іншим фізичним особам - резидентам, а фізичні особи - резиденти - купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитнофінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їхнім посередництвом - в інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів.

Важливе значення має питання про валютні фонди та валютні резерви, які формуються на державному, регіональному рівні та на підприємствах. Студентам слід розуміти, що Державний валютний фонд України формується за рахунок коштів Державного бюджету України у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України, шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку та одержання кредитів в іноземній валюті в межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством. На відміну від державного, місцеві валютні фонди формуються шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством. Для визначення валютних фондів підприємств варто пам'ятати, що ними є сукупність належних підприємствам коштів в іноземній валюті, які перебувають у розпорядженні підприємств і які утворюються внаслідок реалізації товарів (послуг) на зовнішньому ринку за затвердженими урядом нормативами.

Окремо слід охарактеризувати поняття «офіційні золотовалютні резерви» - резерви, які створюються, утримуються й використовуються Національним банком України для підтримання валютного (обмінного) курсу валюти України, що складаються з резервів Національного банку України, Уряду України (резерви - це золото й іноземна конвертована валюта) та поповнюються Національним банком шляхом: а) купівлі монетарного золота та іноземної валюти; б) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими визнаними резервними активами; в) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.


ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення практичного заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

2. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

3. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

5. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19

лютого 1993 року № 15-93

7. Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 року № 34

8. Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 1998 року № 65

9. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 119

10. Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку: Постанова Правління

Національного банку України від 15 квітня 1998 року № 150

11. Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України: Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283

12. Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520

13. Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативних актів Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року № 18

14. Про затвердження Положення про встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 6 березня 2001 року № 98

15. Про затвердження Правил надання фізичним і юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків України) і нерезидентам індивідуальних ліцензій та спеціальних дозволів на переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів (іменних дорожніх чеків), банківських металів через митний кордон металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283: Постанова Правління Національного банку України від 31 липня 2001 року № 305

16. Про затвердження Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин виробів, на які накладено арешт: Постанова Правління Національного банку України від 4 квітня 1999 року № 489; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 19 вересня 2002 року № 351

17. Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 року № 297; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 27 вересня 2002 року № 362.

Контрольні запитання

1. Що таке валютна система держави?

2. Визначте поняття валюти і національної валюти.

3. Що розуміють під конвертованістю валюти?

4. У чому полягає відмінність між конвертованою, частково конвертованою та неконвертованою валютами

Практичні завдання

Завдання 1.

Дайте перелік нормативно-правових актів, які складають валютне законодавство України.

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення практичного заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

2. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

3. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

5. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19

лютого 1993 року № 15-93

7. Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 року № 34

8. Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 1998 року № 65

9. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 119

10. Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку: Постанова Правління

Національного банку України від 15 квітня 1998 року № 150

11. Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України: Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283

12. Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520

13. Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативних актів Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року № 18

14. Про затвердження Положення про встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 6 березня 2001 року № 98

15. Про затвердження Правил надання фізичним і юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків України) і нерезидентам індивідуальних ліцензій та спеціальних дозволів на переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів (іменних дорожніх чеків), банківських металів через митний кордон металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283: Постанова Правління Національного банку України від 31 липня 2001 року № 305

16. Про затвердження Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин виробів, на які накладено арешт: Постанова Правління Національного банку України від 4 квітня 1999 року № 489; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 19 вересня 2002 року № 351

17. Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 року № 297; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 27 вересня 2002 року № 362.

Контрольні запитання

1. Установіть співвідношення між поняттями: «валютні цінності», «валюта України», «іноземна валюта».

2. Дайте поняття валютної політики держави та визначте її складові.

3. Що таке валютне регулювання та які елементи воно охоплює?

4. Визначте зміст валютних операцій.

Практичні завдання

Завдання 1.

Порівняйте права резидентів і нерезидентів щодо здійснення валютних операцій.

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення практичного заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року 158

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 158

лютого 1993 року № 15-93 158

7. Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 року № 34 8. Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 1998 року № 65 9. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 158

10. Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку: Постанова Правління Національного банку України від 15 квітня 1998 року № 158

2. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

3. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

5. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року № 932/2000

11. Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України: Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283

12. Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520

13. Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативних актів Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року № 18

14. Про затвердження Положення про встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 6 березня 2001 року № 98

15. Про затвердження Правил надання фізичним і юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків України) і нерезидентам індивідуальних ліцензій та спеціальних дозволів на переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів (іменних дорожніх чеків), банківських металів через митний кордон металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283: Постанова Правління Національного банку України від 31 липня 2001 року № 305

16. Про затвердження Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин виробів, на які накладено арешт: Постанова

Правління Національного банку України від 4 квітня 1999 року № 489; із змінами, внесеними постановою

Правління Національного банку України від 19 вересня 2002 року № 351

17. Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 року № 297; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 27 вересня 2002 року № 362.

Контрольні запитання

1. Які операції за законодавством України належать до валютних?

2. Який порядок видачі Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій?

3. Який порядок продажу іноземної валюти за чинним законодавством України?

Практичні завдання

Завдання 1.

Зобразіть схематично основні ланки валютного регулювання.

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення практичного заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

2. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

3. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

5. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року № 932/2000

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93

7. Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 року № 34

8. Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 1998 року № 65

9. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 119

10. Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку: Постанова Правління

Національного банку України від 15 квітня 1998 року № 150

11. Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України:

Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283

12. Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520

13. Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативних актів Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року № 18

14. Про затвердження Положення про встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют: Постанова Правління Національного банку України від 6 березня 2001 року № 98

15. Про затвердження Правил надання фізичним і юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків України) і нерезидентам індивідуальних ліцензій та спеціальних дозволів на переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів (іменних дорожніх чеків), банківських металів через митний кордон металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Національного банку України від 12 липня 2000 року № 283: Постанова Правління Національного банку України від 31 липня 2001 року № 305

16. Про затвердження Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин виробів, на які накладено арешт: Постанова

Правління Національного банку України від 4 квітня 1999 року № 489; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 19 вересня 2002 року № 351

17. Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 року № 297; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 27 вересня 2002 року № 362.

Контрольні запитання

1. На яких рівнях формуються валютні фонди та валютні резерви в державі?

2. Визначте порядок формування валютних фондів різних рівнів.

3. Як створюються і використовуються офіційні золотовалютні резерви в Україні?

Практичні завдання

Завдання 1.

Наведіть приклади конвертованої, частково конвертованої та неконвертованої валют.

Викладач Синявська Я.С.


МОДУЛЬ V Тема 18. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ Заняття 2

Повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і контролю.

Відповідальність за порушення валютного законодавства

План семінарського заняття

1. Поняття і функції валютного контролю.

2. Повноваження Національного банку України у сфері валютного контролю.

3. Роль Рахункової палати, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, органів пробірного контролю у валютному регулюванні.

4. Функції інших державних органів у сфері валютного контролю (Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв'язку України, Державна митна служба України).

5. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

М ЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Потребує особливо ретельного вивчення питання про поняття і функції валютного контролю. Важливо розуміти, що валютний контроль є не лише діяльністю держави, спрямованою на дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій, а й складовою частиною фінансового контролю за валютними операціями за участю резидентів і нерезидентів, а також за зобов'язаннями щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають із п. 1 ст. 9 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Студенти мають знати, що функціями валютного контролю є: контроль відповідності валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних ліцензій; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти і об'єктивності обліку й звітності за операціями резидентів і нерезидентів. Готуючи питання про повноваження Національного банку України у сфері валютного контролю, слід опрацювати розд. VIII Закону України «Про Національний банк України» та розд. III декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, відповідно до яких Національний банк діє як уповноважена державна установа у випадках застосування законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Студентам потрібно знати, що відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать: 1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій; 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту. Крім того, Національний банк: визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання (ст. 45); проводить дисконтну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют, та девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження (ст. 46); проводить поповнення та використання золотовалютного резерву (ст. 48) і зберігання золотовалютного запасу (ст. 49). Студентам рекомендується ознайомитися зі змістом ст. 11 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» і знати, що Національний банк України у сфері валютного регулювання: 1) здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; 2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; 3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; 4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; 5) видає у межах, передбачених зазначеним декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; 6) нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; 7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; 8) установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; 9) установлює за погодженням із Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; 10) забезпечує .публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Важливо, щоб студенти розуміли, що Національний банк України: а) є головним органом валютного контролю; б) здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України; в) забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з актами валютного законодавства України. Розкриваючи зміст повноважень Рахункової палати у валютному регулюванні, студентам слід ознайомитися зі змістом Закону України «Про Рахункову палату», відповідно до якого завданням цього органу є визначення ефективності та доцільності валютних ресурсів (ст. 2). Окрім того, Рахункова палата має повноваження: а) на здійснення експертно-аналітичних, інформаційних та інших видів діяльності, що забезпечують контроль за цільовим використанням валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм (ст. 7); б) на здійснення перевірок ефективності розміщення централізованих валютних ресурсів (ст.

24).

Аналіз повноважень Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання рекомендується здійснити на основі змісту розд. III декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким установлено, що Кабінет Міністрів України: 1) визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

2) бере участь у складанні платіжного балансу України; 3) забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; 4) забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України; 5) визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України (ст. 11). Зміст повноважень Міністерства фінансів України у сфері валютного регулювання студентам потрібно розкрити на основі Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99. При цьому звернути увагу, що Мінфін забезпечує проведення єдиної державної фінансової політики (п. 3) та відповідно до цього готує пропозиції щодо вдосконалення валютних відносин, бере участь у підготуванні заходів, спрямованих на збільшення валютних ресурсів, і забезпеченні економного витрачання іноземної валюти (п. 4).

Студенти повинні також знати правовий статус Державної пробірної служби, який визначений у постанові Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю» від 28 квітня 2000 року № 732, а саме, що Державна пробірна служба: 1) діє у складі Міністерства фінансів та йому підпорядковується (п. 1); 2) бере участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері державного пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виробів з них і за здійсненням операцій із зазначеними цінностями (п.

3);

3) має право здійснювати контроль за виконанням вимог щодо одержання, використання, обліку і зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у військових частинах, підрозділах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, а також в установах та організаціях, що належать до сфери інших центральних органів виконавчої влади у разі, якщо вони здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням (п. 4).

Приступаючи до розгляду питання про функції інших державних органів у сфері валютного контролю, треба детально опрацювати зміст указів Президента України «Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України» від 13 липня 2000 року № 886/2000 та «Питання державної митної служби України» від 24 серпня 2000 року № 1022/2000, а також ст. 13 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». При цьому визначати, що: уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки, а Державна податкова адміністрація України -фінансовий контроль за ввезенням в Україну і вивезенням за її межі іноземної та національної валюти у великих розмірах. Окремо необхідно проаналізувати повноваження у сфері валютного контролю Міністерства зв'язку України, яке здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів і пересиланням валютних цінностей через митний кордон України та Державної митної служби України, яка здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України, а також разом із Національним банком України має повноваження на організацію комплексного контролю за валютними операціями. Питання про відповідальність за порушення валютного законодавства треба розглянути на основі норм кримінального та адміністративного законодавства України. Студенти мають знати, що кримінальна відповідальність наступає за:

1) виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

(ст. 199 Кримінального кодексу України);

2) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах (ст. 202 цього ж Кодексу);

3) ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 Кодексу);

4) незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 Кодексу).

Крім того, необхідно пам'ятати, що адміністративну відповідальність передбачено ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил про валютні операції, зокрема за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави.

Студенти повинні також розглянути зміст фінансових санкцій, які застосовуються до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю відповідно до п. З ст. 16 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема за здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної, індивідуальної ліцензії Національного банку України, за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, за невиконання банками обов'язків, передбачених п. 4 ст. 4 та

п. 2 ст. 13 декрету Кабінету Міністрів № 15-93, за порушення резидентами порядку розрахунків, за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції, за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Окремого розгляду потребує питання про відповідальність за порушення термінів здійснення валютних операцій відповідно до норм Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», якими передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1, 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості (абзац 1 ст. 4). Крім того, у разі порушення резидентами термінів, передбачених ст. 5, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Студентам рекомендується на підставі змісту норм ст. 16 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 369, встановити, що до уповноваженого банку можуть застосовуватися такі санкції: а) за порушення уповноваженими банками порядку та умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України,- штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій; б) подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, а також неподання або несвоєчасне їх подання; Національний банк має право накладати на банки штрафи в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення практичного заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1.) Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93

2. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

3. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

4. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року

5. Про Національний банк України: Закон України, від 20 травня 1999 року

6. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 року

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

8. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26 серпня 1999 року №

1081/99 9. Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Указ Президента України від

27 червня 1999 року № 734/99 10. Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000

11. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000

13. Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю: Постанова

Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732

14. Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Наказ

Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року № 542

15. Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 14 березня 2001 року № 106

16. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банку України від 22 серпня 2001 року № 369

Контрольні запитання

1. Визначте поняття та функції валютного контролю.

2. Визначте компетенцію Національного банку у сфері валютного регулювання за Законом України «Про Національний банк України».

3. Які повноваження Національного банку у сфері валютного регулювання визначено декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»?

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення семінарського заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1.) Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93

2. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

3. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

4. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року

5. Про Національний банк України: Закон України, від 20 травня 1999 року

6. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 року

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

8. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26 серпня 1999 року №

1081/99

9. Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Указ Президента України від

27 червня 1999 року № 734/99 10. Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію

України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000

11. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000

13. Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю: Постанова

Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732

14. Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Наказ Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року № 542

15. Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 14 березня 2001 року № 106

16. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банку України від 22 серпня 2001 року № 369

Контрольні запитання

1. Яка роль Рахункової палати у валютному регулюванні?

2 Визначте зміст повноважень Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання.

3. Розкрийте на основі чинного законодавства обсяг повноважень Міністерства фінансів України у сфері валютного регулювання.

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення семінарського заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1.) Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93

2. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

3. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

4. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року

5. Про Національний банк України: Закон України, від 20 травня 1999 року

6. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 року

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

8. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26 серпня 1999 року №

1081/99

9. Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Указ Президента України від

27 червня 1999 року № 734/99 10. Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію

України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000

11. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000

13. Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю: Постанова

Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732

14. Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Наказ Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року № 542

15. Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 14 березня 2001 року № 106

16. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банку України від 22 серпня 2001 року № 369

Контрольні запитання

1. Визначте правовий статус Державної пробірної служби у сфері валютного регулювання.

2. Які повноваження має Державна податкова адміністрація України щодо валютного регулювання?

3. Установіть повноваження у сфері валютного контролю Міністерства зв'язку України та Державної митної служби України.

Викладач Синявська Я.С.

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТКА для проведення семінарського заняття

ПРЕДМЕТ Фінансове право України

ТЕМА Валютне регулювання в Україні.

МЕТА НАВЧАЛЬНА: набуття практичного досвіду в процесі роботи з нормативним матеріалом, що стосується законодавства в сфері банківської діяльності ВИХОВНА: формування правової культури у майбутніх юристів

Література

1.) Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93

2. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року

3. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 року

4. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року

5. Про Національний банк України: Закон України, від 20 травня 1999 року

6. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 року

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: Закон України від 21 вересня 2000 року

8. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26 серпня 1999 року №

1081/99

9. Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Указ Президента України від

27 червня 1999 року № 734/99 10. Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію

України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000

11. Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 31 липня 2000 року

№ 932/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000 12. Питання державної митної служби України: Указ Президента України від 24 серпня 2000 року №

1022/2000

13. Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю: Постанова

Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732

14. Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Наказ

Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року № 542

15. Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49; із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 14 березня 2001 року № 106

16. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банку України від 22 серпня 2001 року № 369

Контрольні запитання

1. За які порушення валютного законодавства настає кримінальна та адміністративна відповідальність?

2. Визначте зміст фінансових санкції, які застосовуються до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю.

Викладач Синявська Я.С.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ V

варіант І

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо:

а) більше 50% його активів є активами одного типу;

б) 50% його активів є активами одного типу;

в) 40% його активів є активами одного типу.

2. Державний банк засновується за рішенням:

а) Кабінету Міністрів України;

б) Національного банку України;

в) Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України.

3. Статут державного банку затверджується постановою:

а) Кабінету Міністрів України;

б) Національного банку України;

в), генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України.

4. Учасниками банку можуть бути:

а) юридичні-особи;

б) фізичні особи;

в) об'єднання громадян;

г) благодійні організації.

5. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менш ніж: а) 35 осіб;

б) 40 осіб;

в) 45 осіб;

г) 50 осіб.

6. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку для місцевих кооперативних банків, що здійснюють свою діяльність у межах однієї області, не може бути менше:

а) 1 млн євро;

б) 3 млн євро;

в) 5 млн євро.

7. Грошові внески на формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у: а)гривнях;

б) іноземній вільно конвертованій валюті або гривнях;

в) іноземній вільно конвертованій валюті.

8. Для державної реєстрації банку уповноважена засновником особа або голова спостережної ради подає документи до:

а) територіального управління Національного банку України за місцем створення банку;

б) Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

в) Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України.

9. Рішення про державну реєстрацію банку приймається не пізніше:

а) двохмісячного строку від дати подання повного пакета документів;

б) трьохмісячного строку від дати подання повного пакета документів;

в) чотирьохмісячного строку від дати подання повного пакета документів.

10.Свідоцтво про державну реєстрацію банку видається протягом: а) 3 робочих днів;

б) 5 робочих днів;

в) 10 робочих днів.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ V

варіант ІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Рішення про державну реєстрацію банку приймається:

а) територіальним управлінням Національного банку України за місцем створення банку;

б) Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

в) Генеральним департаментом банківського нагляду Національного банку України.

2. Рішення про державну реєстрацію банку з іноземним капіталом приймається:

а) територіальним управлінням Національного банку України за місцем створення банку;

б) Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

в) Генеральним департаментом банківського нагляду Національного банку України;

г) Правлінням Національного банку України.

3. Рішення про надання попереднього дозволу для створення банку з іноземним капіталом приймається:

а) територіальним управлінням Національного банку України за місцем створення банку;

б) Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

в) Генеральним департаментом банківського нагляду Національного банку України;

г) Правлінням Національного банку України.

4. Рішення про надання попереднього дозволу для створення банку з іноземним капіталом приймається у:

а) двотижневий строк;

б) місячний строк;

в) двомісячний строк.

5. Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом:

а) 7 календарних днів з дати його виписки;

б) 10 календарних днів з дати його виписки;

в) 15 календарних днів з дати його виписки.

6. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови:

а) якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку;

б) якщо сума цього платіжного доручення перевищує суму, що є на його рахунку;

в) якщо суми, що є на його рахунку, недостатньо, але договором між банком і платником передбачено приймання таких платіжних доручень.

7. Банк платника приймає платіжну вимогу-доручення від платника протягом:

а) 10 календарних днів з дати оформлення її одержувачем;

б) 15 календарних днів з дати оформлення її одержувачем;

в) 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

8. Банк платника в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів приймає платіжні вимоги протягом:

а) 10 календарних днів з дати їх складання;

б) 20 календарних днів з дати їх складання;

в) 30 календарних днів з дати їх складання.

9. Банк стягувача в разі примусового стягнення коштів приймає платіжні вимоги протягом:

а) 10 календарних днів з дати їх складання;

б) 15 календарних днів з дати їх складання;

в) 20 календарних днів з дати їх складання.

10.Обмін розрахункового чека на готівку та отримання здачі з суми чека готівкою дозволяється здійснювати: а) підприємствам;

б) фізичним особам.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПО МОДУЛЮ V

варіант ІІІ

ПІБ _________________________________курс ________________ група _________________

1. Обмін розрахункового чека на готівку або отримання здачі з суми чека іотівкою дозволяється здійснювати фізичним особам, але: а) не більше ніж 10% від суми цього чека;

б) не більше ніж 20% від суми цього чека;

в) не більше ніж 30% від суми цього чека.

2. Строк дії розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, складає:

а) 1 місяць віддати його видачі;

б) 3 місяці від дати його видачі;

в) 6 місяців від дати його видачі.

3. Строк дії чекової книжки складає:

а) 6 місяців з дати її видачі;

б) 10 місяців з дати її видачі;

в) 12 місяців з дати її видачі.

4. Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом:

а) 10 календарних днів;

б) 15 календарних днів;

в) 20 календарних днів.

5. Письмове зобов'язання про сплату певної суми кредитору - це:

а) переказний вексель;

б) простий вексель.

6. Письмовий наказ кредитора про сплату в зазначений термін певної суми іншій особі - це: а) переказний вексель;

б) простий вексель.

7. Акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку,- це: а) покритий акредитив;

б) непокритий акредитив.

8. Акредитив, оплата за яким (у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту,- це: а) покритий акредитив;

б) непокритий акредитив.

9. Акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара,- це: а) відкличний акредитив;

б) безвідкличний акредитив.

10.Акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою на це бенефіціара і банку-емітента,- це:

а) відкличний акредитив;

б) безвідкличний акредитив.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Фінанси, державні фінанси. Види державних фінансів.

2. Система органів управління державними фінансами.

3. Фінансова система держави.

4. Фінансова діяльність держави і органів місцевого самоврядування: принципи, функції та методи.

5. Предмет і метод фінансового права.

6. Система і джерела фінансового права.

7. Наука фінансового права.

8. Фінансово-правові норми: ознаки, види, структура.

9. Фінансово-правові відносини: особливості, структура.

10. Поняття і зміст фінансового контролю.

11. Види фінансового контролю.

12. Поняття і зміст аудиторського контролю.

13. Методи фінансового контролю.

14. Види ревізій.

15. Повноваження Рахункової палати у сфері фінансового контролю.

16. Контрольні функції Міністерства фінансів України та спеціальних контрольних органів, створених у його системі.

17. Повноваження Державної податкової адміністрації України, податкової міліції щодо здійснення фінансового контролю.

18. Державна пробірна служба України та її повноваження.

19. Контрольні функції Національного банку України.

20. Бюджет як економічна, правова категорія, її матеріальний зміст.

21. Предмет бюджетного права.

22. Види бюджетно-правових норм.

23. Система бюджетного законодавства.

24. Бюджетний період.

25. Поняття бюджетного устрою та бюджетної системи України.

26. Принципи, на яких ґрунтується бюджетна система України.

27. Структура бюджетної класифікації України.

28. Класифікація доходів і видатків бюджету за бюджетною класифікацією України.

29. Поняття і зміст міжбюджетних трансфертів.

30. Поняття бюджетного процесу та його стадій.

31. Повноваження основних учасників бюджетно-процесуальних правовідносин.

32. Особливості розгляду проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України.

33. Виконання затвердженого бюджету.

34. Звітність про виконання бюджету.

35. Поняття державних доходів.

36. Система державних і місцевих доходів.

37. Поняття обов'язкових платежів і податку.

38. Ознаки, функції та принципи податку.

39. Загальна характеристика податкового права і податкових правовідносин.

40. Елементи податку.

41. Поняття і види неподаткових платежів.

42. Система оподаткування і система податкових органів в Україні.

43. Загальна характеристика методів оподаткування. Спрощена система оподаткування.

44. Система податків в Україні.

45. Податки з доходів фізичних осіб.

46. Загальна характеристика податків, що їх сплачують юридичні та фізичні особи.

47. Загальна характеристика податку на додану вартість.

48. Особливості оподаткування акцизним збором.

49. Мито, його сутність, види та порядок справляння.

50. Загальна характеристика податку на прибуток підприємств.

51. Поняття державного і місцевого кредиту.

52. Фінансові правовідносини у сфері державного (місцевого) кредиту.

53. Види державного (місцевого) боргу.

54. Форми державного (місцевого) кредиту.

55. Боргові зобов'язання держави щодо грошових заощаджень громадян України.

56. Поняття страхування. Суб'єкти та об'єкти страхових правовідносин.

57. Поняття, види та особливості державного особистого страхування в Україні.

58. Система загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні.

59. Система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні та її особливості.

60. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні.

61. Поняття банківської системи України.

62. Правовий статус Національного банку України та його керівних органів.

63. Повноваження Національного банку України у фінансово-кредитній сфері.

64. Види банків (за законодавством України).

65. Поняття банківської діяльності. Основні функції та операції банків.

66. Порядок створення та державної реєстрації банків.

67. Порядок ліцензування банківської діяльності.

68. Особливості реорганізації банків.

69. Банківське кредитування: поняття і принципи. /0. Види банківського кредиту.

70. Відмінність між банківським і державним кредитами.

72. Загальна характеристика правопорушень у сфері банківського кредитування.

73. Відповідальність за порушення умов кредитної угоди.

74. Сутність банківського нагляду та особливого режиму контролю за діяльністю банків.

75. Загальна характеристика застосування Національним банком України заходів впливу до банків за порушення банківського законодавства.

76. Розпорядження Національного банку про застосування до банків заходів впливу, їх зміст.

77. Поняття грошей, грошової системи та грошового обігу.

78. Поняття і принципи безготівкових розрахунків.

79. Правове регулювання відкриття й використання банківських рахунків.

80. Особливості розрахунків із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень і платіжної вимоги.

81. Правовий аналіз чекової та акредитивної форм безготівкових розрахунків.

82. Юридичний зміст вексельної форми розрахунків.

83. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт-банк».

84. Порядок організації готівкових розрахунків.

85. Порядок оформлення касових операцій.

86. Порядок ведення касової книги та обов'язки касира.

87. Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою.

88. Поняття валютної системи, валюти.

89. Валютні цінності.

90. Поняття валюти України.

91. Поняття іноземної валюти.

92. Зміст валютної політики та валютного регулювання в Україні.

93. Особливості здійснення валютних операцій в Україні.

94. Правовий режим функціонування валютних фондів і валютних резервів в Україні.

95. Поняття й функції валютного контролю.

96. Повноваження Національного банку України у сфері валютного контролю.

97. Роль Рахункової палати та Кабінету Міністрів України у валютному регулюванні.

98. Контрольні повноваження Міністерства фінансів України, органів пробірного контролю у валютному регулюванні.

99. Функції Державної податкової адміністрації України, Міністерства зв'язку України, Державної митної служби України у сфері валютного контролю.

100. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА для вивчення всіх розділів (тем) курсу «Фінансове право України»

1. Алисов Е. А. Финансовое право Украиньї: Учебное пособие.- X.: Зспада, 2000.-285 с.

2. Бекерская Д. А. Финансовое право: Учебно-методические рекомендации,-О.: Астропринт, 1999,- 72 с.

3. Грачева Є. Ю., Соколова 9. Д. Финансовое право России: Учебное пособие.- М.: Новий юрист, 1997.- 192 с.

4. Додонов В. Н., Крилова М. А., Шестаков А. В. Финансовое и банковское право. Словарь-справочик / Под рад. О. Н. Горбуновой,- М.: ИНФРА, 1997.- 277 с.

5. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник.-Львів: Вид-во «Центр Європи», 1997.- 576 с.

6. Иванова Г. Финансовое право.: Конспект лекций.- СПб.: Михайлов В. А. 2000.- 80 с.

7. Карасєва М, В., Крохина Ю. А. Финансовое право / Под ред. М. В. Карасе-вой.- М.: Норма, 2001.- 288 с.

8. Коломієць Т. О. Фінансове право: Курс лекцій.- Запоріжжя: ЗДУ, 1999.- 71 с.

9. Смирнова Н. Н. Финансовое право: Конспект лекций.- СПб.: Альфа, 2001,-128 с.

10. Финансовое право / Под ред. С. В. Игнатьевой.- СПб.: Лань, 2000.- 208 с.

11. Финансовое право России: Учебник / Є. Ю. Грачева, Н. А. Куфакова, С. Г. По-пєляев.- М.: ТЕИС, 1995,- 23 І с.

12. Финансовое право: Учебник / Л. К. Воронова, Л. А. Давидова, М. В. Карасєва и др.; Н. И. Химичева (рук.; авт. кол. и отв. ред.).- М.: БЕК, 1995,- 525 с.

13. Финансовое право: Учебник/ Н. М. Артемов, О. Н. Горбунова, И. Г. Денисо-ва и др.; О. Н. Денисова (отв. ред.).- М.: Юристь, 1996.- 400 с.

14. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е. Горбуновой.- М.: Юристь, 2000.-495 с.

15. Фінансове право: Курс лекцій / В. А. Предборський, А. А. Жук, А. Г. Зюнькін та ін,- К.: Правові джерела, 1998.- 318 с.

16. Фінансове право: Навчальний посібник / Д. А. Бекерська, Л. К. Воронова (ред.), І. Б. Заверюха та ін.- К.: Вентурі, 1998.- 383 с.

17. Фінансове право: Навчальний посібник: В 2 т. / Л. К. Воронова, М. П. Куче-рявенко (упоряд.).- X.: Консум, 1999.- Т. 1,- 575 с; Т.

2.- 527 с.

18. Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т. Кадькаленко та ін.; Л. К. Воронова (відп. ред.).- X.: Консум, 1998,- 496 с.

19. Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т. Кадькаленко та ін.; Л. К. Воронова (ред.).- X.: Консум, 1999,- 495 с.

20. Фінансове право: Хрестоматія / Ю. І. Шуліка (відп. ред.).- К.: Вілбор, 1998.-639 с.

21. Шумський П. В. Фінансове та банківсько-кредитне законодавство.- К.: КМІЦА, 1998.- 303 с. 22. Зриашвили Н. Финансовое право: Учебник.- М.: Юнити, 2000.- 606 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ