Смекни!
smekni.com

Види страхування та iх характеристика (стр. 72 из 74)

З

Рис. 6.21. Схема розподілу відповідальності по ризику страхувальника між
страховиками.

Кількісним перестрахування буває тоді, коли перший страховик передає
перестраховику ризики, невідповідні для нього за своїм характером. Потреба
в якісному перестрахуванні виникає тому, що страховик змушений
розширити свою діяльність в галузі невідповідних для нього страхувань
(розширення на небажані види небезпек). Подібні побічні страхування він
приймає від страхувальника, але не в змозі залишити їх на своєму утриманні,
і тому передає їх перестраховикам. Наприклад, при вогневому страхуванні, -


страхування від вибухів; при морському страхуванні, - військові ризики; при
страхування від градобою, - страхування виноградників і т. д. Перший
страховик бере на себе відповідальність за ці спеціальні види небезпек,
знаходячи незручним чи невигідним відхилення всього страхування. За
допомогою перестрахування він передає спеціальний ризик іншому
страховику, що займається такими ризиками. Як вже зазначалося метою
перестрахування є насамперед встановлення однорідного страхового
портфеля у страховика, і він це робить за допомогою розподілу і
вирівнювання ризиків. Звичайно, ця мета може бути досягнута і іншим
шляхом - відхиленням небажаних ризиків. Однак останнє є невигідним для
страховика з погляду конкуренції.

Ту ж мету, що й перестрахування, переслідує і співстрахування, що у
визначених випадках буває більш виправданим. У практиці страхування одні
ризики, як правило, тільки перестраховуються, інші - тільки
співстрахуються.

Слід ще раз наголосити, що принциповим є те, що хоча у
перестрахуванні чи співстрахуванні об'єкт страхування (відповідальність)
поділяється двічі, тричі і більше разів, проте страхувальнику протистоїть
тільки один страховик, іменований "прямим", чи "оригінальним", чи
"першим" страховиком, який і відповідає перед страхувальником у
повному обсязі зобов'язань за договором страхування, згідно з вимогами
чинного законодавства в країнах світу, в тому числі і України.

Тому, розглядаючи питання про перестрахування чи співстрахування,
страхова компанія виходить з того, що такі дії повинні бути економічно
ефективними з погляду досягнення мети і враховувати вартість
перестрахування чи співстрахування.

Під вартістю в цих діях прийнято розуміти не тільки передану
перестраховику відповідну його частку відповідальності і частину
страхового платежу, але й витрати оригінального страховика на ведення
справи у зв'язку з оформленням документації по перестрахуванню чи
співстрахуванню.

Важливим моментом в організації перестрахування є визначення так
званого "власного утримання" компанії - економічно обґрунтованого
рівня суми, у межах якої страхова компанія залишає на своїй


відповідальності частку застрахованих ризиків, передаючи у
перестрахування суми, що перевищують цей рівень.

Якщо ліміт власного утримання встановлений на заниженому рівні -
страхова компанія буде змушена передати у перестрахування зайву
частину премії, яку вона могла б зберегти за умови правильного
визначення ліміту власного утримання. Якщо ліміт власного утримання
виявиться занадто високим - фінансова стійкість страховика буде
підірвана.

6. Сьогодні практично всі страхові компанії України мають потребу у
перестрахуванні. Більшість страховиків не володіють значними
фінансовими засобами і не можуть брати на себе великі ризики. А
передаючи частину своєї відповідальності перестраховику, страхова
компанія може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед клієнтами
навіть при настанні декількох великих страхових випадків.
І це є важливим моментом у діяльності страховиків, особливо у вирішенні
свого високого завдання - цивілізованого розв'язання проблем і показу
свого професіоналізму. (Про це докладніше див. у першій темі цього
посібника, підрозділ 1.7).

У розрізі вище наданого, розглянемо більш докладніше, поетапно,
прикладну задачу, яка була надана в першій темі: по визначенню суми
власного утримання та потреби у перестрахуванні, чи у співстрахуванні
при страхуванні п'яти об'єктів, які мають однакові і різні вартості.
Вихідні дані і умови страхування ті ж самі. Поетапність рішення подамо у
вигляді низки прикладів.

Приклад 1. Страховик приймає на страхування п'ять однорідних об'єктів з
однаковою вартістю. Щорічно один з об'єктів гине, тобто імовірність
настання збитку складає 20 відсотків. Графічно це можна зобразити в
такий спосіб (рис. 6.22.).


30 тис.
грн.

30 тис.
грн.

30 тис.
грн.

30 тис.
грн.

30 тис.
грн.

A B C D E

Рис. 6.22. Графічне зображення приклада 1.

Розв'язок і пояснення:

Вартість кожного об'єкта - 30 тис. грн. Отже, щоб покрити щорічний
збиток, страховик повинен за рік, у виді нетто -премії, зібрати зі
страхувальників 30 тис. грн. Оскільки ці 30 тис. грн. розподіляються між 5
страхувальниками, причому кожний з них в однаковій мірі піддається
ризику (вартість застрахованих ними об'єктів також однакова), усі
страхувальники повинні сплатити страховий внесок у розмірі 6 тис. грн.
кожен, тобто 20 відсотків від вартості застрахованого об'єкта. Сумарна
нетто-премія, отримана страховиком, складе: 6 тис. грн. х 5 = 30 тис. грн.
Таким чином, при дотриманні всіх страхових умов, незалежно від того,
який об'єкт А, У чи С, Д, Е загине, страховик залишається
платоспроможним, оскільки максимально можливий збиток, що він може
понести (30 тис. грн. ) не перевищить суму отриманої ним від
страхувальників нетто-премії.

Таким чином, можна зробити висновок, що потреби у перестрахуванні в
наведеному прикладі у страховика не буде, тому що його портфель
сформований з рівних часток ризиків з однаковою ймовірністю настання
страхового випадку.

Приклад 2. По-іншому складається ситуація, коли один з об'єктів значно
відрізняється за своєю вартістю від інших, прийнятих на страхування (див.
рис. 6.23.).

Припустимо, що імовірність настання збитку в даному випадку
залишається колишньою, тобто 20 відсотків, і як і раніше протягом року
може загинути тільки один із застрахованих об'єктів. Однак принципове
значення має те, який з об'єктів постраждає у цьому році. Оскільки ризик для
кожного із страхувальників однаковий і складає 20 відсотків, кожний з них у
виді страхового внеску сплачує 20 відсотків вартості належного йому
об'єкта. Нетто-премія, отримана страховиком, складе:

об'єкт А: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;

об'єкт B: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;


об'єкт C: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;

об'єкт D: 100 тис. грн. х 0,2 = 20 тис. грн.;

об'єкт E: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.
Разом нетто-премія = 44 тис. грн.

30 тис.

A

E

30 тис.

30 тис.

B

100 тис.

30

тис.

C

D

Рис. 6.23. Графічне зображення приклада 2.

Якщо в поточному році загине будь-який з об'єктів, крім об'єкта D, для
страховика не виникає ніяких проблем з компенсації понесеного
страхувальником збитку, оскільки в будь-якому випадку сума страхового
відшкодування не перевищить отриману страховиком сумарну нетто -премію.
Але при повній загибелі об'єкта D, а ми вже зазначили, що ймовірність цієї
події така ж, як і для будь-якого іншого об'єкта, страховику не вистачить
зібраної ним за рік нетто-премії. Він змушений буде або шукати інші джерела
для покриття даного збитку, або оголосити себе банкрутом. Що стосується
додаткових джерел фінансування страховика, то до них, припустимо,
звертаються тільки в крайньому випадку і використання їх не можна вважати
нормою.

У нашому випадку очевидно, що страховик, щоб не стати банкрутом,
повинен обмежити свою відповідальність щодо об'єкта D сумою у 30 тис.
грн., що і буде власним утриманням страховика, а іншу суму, у розмірі 70
тис. грн., страховику треба або залишити на ризику страхувальника, або
передати у перестрахування.