Загальнологічні та теоретичні методи є універсальним інструментарієм будь-якого, у тому числі політологічного, наукового дослідження. Вони використовуються переважно на рівні політико-філософського аналізу, предметом якого є загальні методологічні засади, гіпотези, положення і т. ін. [73].
Порівняльно-історичні методи да- ПОРІВНЯДЬНО- ють змогу вивчати політичні події
ІСТОРИЧНІ МЕТОДИ та явища, пов’язуючи їх з історичними умовами, а також якісними змінами на різних етапах розвитку. Ці методи потрібні для аналізу подій і явищ, що періодично повторюються в історії, для порівняння генетично споріднених політичних процесів, які відбуваються в певній історичній ситуації, але за походженням прямо не пов’язані.
Користуючись цими методами, можна узагальнювати сучасний та історичний досвід політики, виявляти об’єктивні закономірності розвитку порівнянням окремих етапів і періодів політичного процесу.
Наприклад, проблемно-хронологічний метод передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що розглядаються в хронологічному порядку. А метод ретроспективного аналізу політичних явищ сприяє розвитку прогностичного потенціалу політології, оскільки ця функція тісно пов’язана з умінням робити об’єктивні висновки з попереднього та сучасного розвитку, краще усвідомлювати його закономірності.
Порівняльні методи мають найдавнішу історію використання з усіх методів науки про політику. Порівняльними методами користуються тоді, коли не вдається провести експеримент чи опитування або необхідно безпосередньо спостерігати за політичними явищами та процесами [59].
Особливістю цих методів є зіставлення двох чи більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають схожі характеристики.
Використання порівняльних методів дає змогу знайти ознаки, за якими відрізняються (або не відрізняються) політичні об’єкти. Вони є ефективними під час використання в межах однорідних політичних структур. Але об’єктами зіставлення можуть бути політичні структури, локалізовані в різних політичних системах (скажімо, Північно-Атлантичний блок (НАТО) і Організація Варшавського Договору — тепер колишнього).
Порівняльні методи характеризуються двома підходами: інституціональним і функціональним.
Інституціональний підхід полягає у виборі для зіставлення аналогічних політичних інститутів, їх нормативного опису і відповідних характеристик.
Функціональний підхід дає змогу знайти два чи більше об’єктів, які мають істотні розбіжності в характеристиках, але обслуговують ті самі інтереси та потреби (скажімо, виконавчий комітет міської Ради народних депутатів і мерія).
У будь-якому разі використання порівняльних методів дає змогу знайти закони, що керують політичними явищами та процесами і сприяють формуванню свідомості й політичної культури громадян.
Емпіричні, або біхевіористичні, мето- ЕМПІРИЧНІ ди політичних досліджень почали ак-
(БІХЕВІОРИСТИЧНІ) тивно використовуватися на межі
МЕТОДИ XIX-XX ст., коли постала практична
потреба в об’єктивних знаннях політичної дійсності, пов’язаної насамперед з участю громадян у політиці.
Особливе значення в емпіричних дослідженнях надається вивченню проблем політичної поведінки, громадської думки, політичної культури, ментальності, впливу різних чинників на політичний процес, системному аналізу суспільно-політичних структур, комплексному вивченню проблем соціального управління, аналізу політичних інститутів, плануванню й прогнозуванню політичних процесів і т. ін.
Біхевіористичні методи (дістали назву від англ. behavior — поведінка) характеризуються як спосіб дослідження суспільно- політичних явищ щодо аналізу поведінки окремих людей та груп.
У США, до речі, суспільні науки, які широко використовують цей метод, узагалі дістали назву біхевіоральних.
Найширше вони застосовуються в політології та політичній психології. В основу методів покладено категорію політичної поведінки, що розглядається під кутом зору “стимул — реакція”.
Під політичною поведінкою тут розуміють дії особистості, яка відіграє певну політичну роль незалежно від того, свідомо чи підсвідомо це робиться.
Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або водночас кількома методами:
□ безпосереднім наглядом;
□ контент-аналізом документів та інформаційних потоків;
□ експериментом;
□ анкетним опитуванням;
□ інтерв’ю.
Використання біхевіористичних методів їх прихильники обґрунтовують тим, що всі форми спільнот є результатом дій і взаємодій індивідів та зв’язків між ними.
Інакше кажучи, політику як суспільне явище вони намагаються тлумачити на основі розуміння домінанти психічних мотивів участі в політиці окремих людей. Отже, вважається, що участь індивідів у політичних явищах і процесах (яка має для них певну цінність) є наслідком їхнього психічного стану: емоцій, волі, прагнень тощо.
Біхевіористичні дослідження зосереджені на кількох основних напрямах. Найважливішим з них є електоральна поведінка громадян.
Напрями дослідження електоральної поведінки можна поділити на чотири групи.
1. “Мікро-мікро” — дослідження, в яких вивчають зв’язки між біографічними даними людини, її ролями та мотиваціями у поєднанні з політичними настроями та рішеннями.
2. “Макро-макро” — дослідження впливу структурних зв’язків на рівень політичних рішень, стабільність і спрямованість “мікро-мікро”-зв’язків.
3. “Мікро-макро” — дослідження впливу громадян на політику, стратегію й тактику політичних структур (партій, суспільних організацій, рухів, процедури прийняття рішень).
4. “Макро-мікро” — дослідження, пов’язані з функціями системи структурних обмежувачів з підтримування, легітимізації та стабілізації всієї політичної системи.
Зауважимо, що біхевіоризм набув широкої популярності серед політологів, сприяв значному розвитку дослідницької техніки, такої як контент-аналіз, спостереження, інтерв’ю, статистика, аналіз конкретних випадків. Проте методологічна революція відбувалася тут значно активніше, ніж теоретична. Це, до речі, і зумовило появу постбіхевіоризму, який намагався вирішити суспільний конфлікт ідеалів, урахувати ціннісні аспекти та оцінні теорії, що їх ігнорували біхевіористи.
Кількісні методи тісно пов’язані з біхевіористичними, оскільки політична практика, яка потребує вимірювання політичних процесів і явищ, виходить з розуміння принципової можливості дослідження останніх.
Прихильники біхевіористичного методу активно використовують кількісні методи обробки інформації. Насамперед ідеться про електронно-обчислювальну техніку у сфері дослідження політичних орієнтацій, позицій і поведінки громадян стосовно політичних інститутів суспільства, виборів і т. ін.
Серед кількісних методів найчастіше застосовують контент- аналіз, статистичний метод, опитування громадської думки, експеримент.
Контент-аналіз
Назва методу походить від англ. content — зміст, а суть полягає в аналізі змісту політичних та інших текстів (фрагментів таких текстів чи змістовних блоків) і переведенні їх у цифрові дані.
За одиницю аналізу можна брати один чи кілька параметрів, згідно з якими аналізуються оцінки певного явища, події, суб’єкта політики в розглядуваних текстах. Досліджувати можна як один політичний текст, так і кілька текстів — наприклад, кілька виступів одного й того самого політичного лідера протягом певного періоду часу.
Якщо, скажімо, у своїх промовах комуністичній доктрині він 10 разів дав негативну оцінку, 2 — нейтральну і 3 — позитивну, загалом його ставлення до неї вимальовується досить виразно.
Аналогічно можна зробити певні висновки про еволюцію поглядів цього політика, якщо розглядати його висловлювання, датувати й зазначати місце їх проголошення.
Використовують контент-аналіз і під час вивчення повідомлень різних засобів масової інформації про одну й ту саму подію чи людину. Саме так, проаналізувавши численні повідомлення традиційної, радіо- та електронної преси, можна дістати досить об’єктивний зріз громадської думки з цього приводу.
Окрім того, якщо протягом тривалого часу досліджувати повідомлення засобу масової інформації (видання чи телера- діокомпанії), можна оцінити також його власні політичні симпатії.
Приклади використання контент-аналізу переконують у його універсальності, завдяки якій текстову інформацію можна подати мовою цифр і процентів.
Слід, проте, звернути увагу й на труднощі, пов’язані з використанням цього методу. Передусім потрібні підготовлені експерти для отримання первинних оцінок (які до того ж можуть бути і е доволі суб’єктивними). А це ускладнює комп’ютеризацію зазначеного методу, оскільки комп’ютер часто не “вловлює” окремих нюансів політичної заяви чи дипломатичної ноти. Отже, можна не хвилюватися за кваліфікованих політологів: найближчим часом потреба в їхніх дослідженнях аж ніяк не зменшиться.
Статистичний метод
Статистичний метод дослідження політичної активності має на меті вивчення та аналіз закономірностей у поведінці виборців залежно від специфіки виборчих округів, стану суспільної свідомості громадян і т. ін. Він базується на дослідженні результатів голосування виборців (під час виборів, референдумів, опитувань) і даних державних статистичних органів.
Опитування громадської думки
Опитування громадської думки можуть відбуватися безпосередньо (у так званих польових умовах), за допомогою анкетування, інтерв’ю через засоби масової інформації (телефон, телебачення, радіо, преса, пошта), через комп’ютерні мережі і т. ін.