У світі існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського “Білля про права”).
Звичайно, ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Однак цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми “папарацці” та “орал-гейт”, що активно дискутувалися громадськістю після загибелі уельської принцеси Діани та скандального процесу Б. Клінтон — М. Левінські.
Щоправда, існує ще доктрина “свободи преси” — авторитарна, коли мас-медіа можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом “свобода” взагалі.
Мас-медіа є невід’ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і включитися в політичну діяльність.
Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.
Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:
□ інформування громадян про найважливіші для них і влади події;
□ освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, технікумів, університетів, академій);
□ критики й контролю, реалізація яких спирається на громадську думку та закон;
□ артикуляції та інтеграції, що сприяє об’єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;
□ мобілізації, що спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);
□ інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;
□ формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;
□ оперативну, що полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.
Як зазначалося, основними етапами інформаційного процесу є отримання, добір, тлумачення, коментування і розповсюдження інформації.
Одним із найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.
Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики мас-медіа.
Теми публікацій і передач добираються за певними принципами.
1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи.
2. Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМІ до негативізму та сенсацій.
3. Новизна фактів. Повідомлення про найновіші факти — досягнення в економіці, рівень безробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи — завжди привертають увагу.
4. Політичний успіх. Ідеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтинги популярності, культ зірок — у політиці, спорті, культурі.
5. Високий суспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансів прозвучати в ефірі чи бути надрукованим на сторінках газети. Відповідно люди з еліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу до
змк.
Мас-медіа можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання.
А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.
І справді, скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, її залежно від політичних симпатій можна назвати і терористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це наш, то “розвідник”, якщо не наш, то “шпигун” і т. ін.
Трапляються і парадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну Раду Української Народної Республіки “буржуазною”, хоча більшість у ній мали соціал- демократи.
В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через мас-медіа.
Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:
□ приватна власність як головне джерело соціального зла;
□ неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;
□ керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;
□ єдине правильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм.
Де ці міфи нині? Чи домінують вони? Крах так званого соціалістичного табору показав “хто є хто”.
Так само і в західному світі не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів.
Ось, наприклад, базові міфи США (за версією Г. Шиллера):
□ про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
□ про нейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду, ЗМК;
□ про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;
□ про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;
□ про плюралізм ЗМК та ін. [236].
Переконаний, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це — тема для окремої розмови).
Насамкінець зазначимо, що мас-медіа можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими.
Структура ЗМІ в цьому контексті в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Звичайно, це ідеал. Але якщо не йти в цьому напрямі, ми обов’язково натрапимо на якийсь “...ізм”. А так хочеться пожити в нормальному, правовому, демократичному суспільстві...
13.3. Мас-медіа і громадська думка.
^Ласова комунікація пов’язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів.
Ідеологеми, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки і т. ін. містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.
У сучасному світі роль засобів масової інформації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши мас-медіа четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).
У правовому демократичному суспільстві ці гілки влади мають бути незалежними, а розподіл влади повинен бути чітко виписаний в конституції країни. У противному разі виникають ситуації, коли гілки влади воюють одна з одною, використовуючи власні друковані органи. І сучасна історія України має чимало таких прикладів, коли парламентський “Голос України” обмінювався з “Урядовим кур’єром” різкими заявами прес-служб Верховної Ради та Президента України.
З науково-дослідницького погляду це можна назвати прикладами горизонтальної політичної комунікації, з погляду так званої традиційної демократії — нонсенсом, оскільки у розвинених країнах немає відомчої преси. А з погляду формування поваги пересічного громадянина до влади — взагалі безглуздям і недалекоглядністю, оскільки “пікірування” законодавчої та виконавчої гілок влади аж ніяк не сприяє зростанню довіри до влади взагалі, а підриває легітимний ґрунт держави й руйнує соціально-політичний баланс усередині суспільства.
Окрім горизонтальної політичної комунікації виокремлюють її вертикальний різновид.
Якщо в першому випадку мають на увазі процеси обміну інформацією на рівні “індивід — індивід”, “суспільна група — суспільна група”, “держава — держава” і т. ін., то вертикальна політична комунікація передбачає інформаційні обміни між суб’єктами політики різної ваги: “держава — індивід”, “суспільна група — держава” і т. ін.
Зрозуміло, що взаємний вплив різновагових суб’єктів політики в комунікативних процесах є різним. Його можна дослідити й оцінити через різні концепції функціонування мас-медіа, які домінували і домінують у різні періоди розвитку сучасної цивілізації в окремих суспільствах.
1. Авторитарна концепція, що сформувалася у XVI-XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримка й сприяння політиці уряду та служіння державі.
2. “Правдива” концепція, сформована наприкінці XVII ст. (праці Д. Мільтона, Дж. Локка, Д. Мілля). Вона ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду [119].
3. Тоталітарна концепція, що виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилась у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А. Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом [35; 179].
4. Концепція соціальної відповідальності преси [31], яка утвердилась у середині XX ст. (Т. Петерсон, А. Катля, А. Каде та ін.) виходячи з таких цілей мас-медіа: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.
Виходячи з цього неповного переліку концепцій функціонування мас-медіа, читачі самі можуть оцінити, яка саме концепція е провідною в діяльності засобів масової інформації в Україні.
Нас же в цьому контексті цікавить проблема політичного маніпулювання, яким так полюбляе користуватися правляча політична еліта, нав’язуючи свої стереотипи масовій суспільній свідомості через засоби масової інформації.
Під політичним маніпулюванням ми розумітимемо приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей в певних політичних інтересах.
Цей спосіб соціального управління мае певні переваги порівняно із силовими адміністративно-правовими й економічними методами панування, оскільки здійснюеться непомітно для об’ектів управління, не потребуе значних матеріальних затрат і жертв для встановлення контролю над суспільством.