Основними формами роботи прес-секретаря є прес-конференція президента, власний брифінг і письмова заява для преси, коли не бажано виходити на люди ані президенту, ані прес-сек- ретареві, але потрібно чітко продемонструвати свою позицію. Крім того, прес-секретар обов’язково бере участь у підготовці та організації інтерв’ю президента для одного або кількох журналістів, може сам на сам зустрічатися з представниками мас- медіа або написати статтю для газети чи журналу. Останнє, щоправда, буває не так часто, оскільки для цього треба мати хист не лише журналіста, а й фахівця, скажімо, в галузі політології, права. Більшість прес-секретарів за освітою — журналісти.
В адміністраціях Білого дому США невід’ємною частиною роботи прес-секретаря є щоденні брифінги. Наприклад, прес- секретар Кеннеді провів за час президентства свого патрона 1332 брифінги, прес-секретарі Джонсона — 1515, Ніксона — близько 2000, Форда — 583 (за неповний термін виконання президентських повноважень), Картера — 1245, Рейгана — 2167 брифінгів.
Варто зауважити, що прес-секретарі першого українського президента Л. Кравчука взагалі не використовували таку форму роботи, обмежуючись веденням щомісячних (нерегулярно!) прес-конференцій президента і написанням письмових заяв прес-служби з тих чи інших питань. Річ у тім, що Л. Кравчук спонукав своїх “зв’язківців” з пресою виконувати другорядні ролі, не даючи волі ініціативі підлеглих (яку, щоправда, не виявляли обидва прес-секретарі). Таким чином, Л. Кравчук фактично позбавив себе можливості маневрувати й запускати пробні (зондажні) думки й ідеї на суспільний загал з тим, щоб потім або підтверджувати їх (у разі підтримання громадськістю), або спростовувати (в разі їх непопулярності).
Інакше побудував свої відносини з пресою через прес-секре- таря Президент Л. Кучма, який не обмежував можливостей своїх прес-секретарів у проведенні брифінгів (щотижневих) або щодо інших форм зв’язків з представниками мас-медіа. Таку саму свободу мали й інші співробітники адміністрації президента — глава адміністрації, радники, помічники, керівники структурних підрозділів апарату президента.
Про події, що відбуваються на брифінгах, дізнаються в різних країнах світу, а інколи вони можуть бути не лише засобом формування громадської думки, а й інструментом впливу на події за кордоном. Коли 1975 р. американський президент Дж. Форд віддав наказ про напад авіації США на камбоджійців, їхня радіостанція натякнула, що захоплений ними американський корабель, який став приводом для такого рішення, може бути звільнений. Позаяк тоді ці країни не мали дипломатичних відносин, заява для преси з Білого дому виявилася єдиним засобом негайної відповіді на завуальовану пропозицію уряду Камбоджі.
Важливою частиною роботи прес-секретаря є підготовка до проведення прес-конференції президента:
□ прогнозування тематики передбачуваних запитань;
□ організація “необхідних” запитань, зрежисованих прес- службою;
□ акредитація журналістів та запрошення їх на прес-конференцію;
□ редагування тексту стенограми та підготовка прес-релізу тощо.
Навіть перелік цих питань свідчить про складність завдань щодо організації зв’язків з мас-медіа. Саме тому й виникає потреба не обмежуватися однією фігурою прес-секретаря, а створювати прес-службу. Як правило, прес-секретар водночас є і керівником прес-служби адміністрації. Наприклад, в адміністраціях обох українських президентів використовувалася саме така структура. А в адміністрації колишнього президента Б. Єльцина посади прес-секретаря й керівника прес-служби обіймали різні люди.
На завершення зазначимо, що, обираючи прес-секретаря, варто зважати і на його політичний імідж у сукупності з особистіс- ними якостями, оскільки йому доводиться спілкуватися з пред- ставниками мас-медіа різної політичної спрямованості, різного темпераменту, зрештою — і різного рівня культури...
Ознайомившись з окремими практичними аспектами організації зв’язків з громадськістю за допомогою пресової служби, можемо перейти до певних теоретичних узагальнень щодо організації зв’язків із засобами масової інформації, які мають безпосереднє практичне значення.
Отже, сформулюємо основні правила роботи з пресою.
1. Говоріть з погляду громадськості, а не своєї установи чи організації.
2. Подавайте новини в доступній для розуміння та вжитку формі.
3. Найважливіші новини повідомляйте на початку зустрічі з пресою.
4. Не сперечайтесь із журналістами.
5. Давайте (по можливості) прямі відповіді на прямі запитання.
6. Кажіть правду, навіть якщо це важко зробити.
7. Якщо не маєте відповіді, чесно зізнайтеся в цьому, пообіцявши дати її іншим разом.
8. Не збирайте на зустріч журналістів, якщо у вас немає того, що вони вважають за новину.
9. Підготуйте “домашні заготовки” й організуйте відповідні запитання.
10. Ураховуючи свої сильні й слабкі сторони, сформулюйте власні стандарти спілкування з телебаченням, радіо і друкованою пресою.
11. Організуйте постійний моніторинг повідомлень засобів масової інформації з питань, що вас цікавлять.
12. Контролюйте час прес-конференції чи брифінгу, ніколи не “випрошуйте” запитань, якщо навіть на початку ви зазначили час, виділений для спілкування із журналістами.
13. Наостанку зробіть іще один наголос на ключовій проблемі розмови, бо останнє запам’ятовується найкраще — особливо тоді, коли ви не впевнені, що вас зрозуміли правильно, і т. ін.
Звісно, цей список порад-правил не є остаточним і всеосяжним. Політична практика — штука доволі складна, цікава і неоднозначна. Вона перебуває на перетині політичної науки й політичного мистецтва, а тому потребує творчого поєднання наукових і мистецьких засад. І основне тут — не випустити ситуацію з-під контролю, знайти ту золоту середину, що дає змогу діяти впевнено, переконливо і, головне, успішно й ефективно.
Пам’ятаймо: кожен з нас пише свою сторінку в історії. Побажаймо ж усім нам яскравих і змістовних сторінок у книзі нашого буття!
Закони жанру вимагають поставити крапку. Але життя додає до неї ще дві... В сумі, як можна побачити, виходить три крапки, що за літературними канонами означає: “Далі буде”. Чому? Тому що життя, і наукове, і буденне, змінюється динамічніше, ніж пишуться книжки. Відтак, автор не прощається з Вами, шановний читачу, хоча б тому, що окрім цієї книжки є ціла низка політичних праць, які покажуть вам світ політики, ймовірно, яскравіше і талановитіше.
Але я від того тільки радітиму, якщо ця книжка пробудить ваш інтерес і спонукатиме до формування власної політологічної бібліотеки, а головне — підштовхне до розуміння необхідності мати власну думку на те, що відбувається в Україні й у світі. Головне, щоб ми з вами розуміли нашу власну національну унікальність і неповторність, яка сягає п’ятнадцяти тисячоліть [94; 100], поважали одне одного і побудували для наших нащадків суспільство, яким би вони пишалися.
З найкращими побажаннями до Вас
Валерій БЕБИК, Україна, Київ 01.09.2003
список
ЛІТЕРАТУРИ
1. Абульханова-Славская К. Деятельность и психология личности. — М., 1980.
2. Авторханов А. Технология власти. — М., 1991.
3. Адамо Г. ХДС/ХСС: сущность и политика. — М., 1979.
4. Алаев Э. Б. Страны, народы и государства // Федерализм. — 1977. — №2.
5. Алескеров Ф, Ортешук П. Выборы. Голосование. Партии. — М., 1995.
6. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // ПОЛИС. — 1992. — № 4.
7. Американское общественное мнение и политика. — М., 1978.
8. Анархия и власть. — М., 1992.
9. Андрущенко В. П. Історія соціальної філософії. — К., 2000.
10. Антология мировой философии. — М., 1969-1972.
11. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1991.
12. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с фр. — М., 1994.
13. Арендт X. Традиции и современность: К истории политических идей // Гос. и право. — 1991. — № 3.
14. Арзаканян М. Де Голль и голлисты на пути к власти. — М., 1980.
15. Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4.
16. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М., 1993.
17. Арсеньев Э. Франция под знаком перемен. — М., 1984.
18. Асмус Б. Ф. Античная философия. — М., 1976.
19. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть. — К., 1996.
20. Баскин Ю. Я. Очерки по истории политических учений. — Л., 1991.
21. Бебик В., Головатий М, Ребкало В. Політична культура сучасної молоді. — К., 1996.
22. Бердяев Н. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. — К., 1996.
23. Бердяев Н. Философия неравенства. — М., 1990.
24. Бжезинский 3. Великая шахматная доска. — М., 1998.
25. Блонделъ Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. — М., 1992.
26. Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.
27. Боплан Г. Опис України... — К., 1990.
28. Борисов В. К. Теория политических систем. — М., 1991.
29. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.
30. Бурдъе П. Социология политики. — М., 1993.
31. Буржуазные теории журналистики: критический анализ. — М., 1980.
32. Бутенко А. Политическая власть и борьба за нее при социализме // Сов. гос-во и право. — 1989. — № 3.
33. Бухарин Н. Как А. Квасьневский победил на президентских выборах в Польше // Власть. — 1996. — № 3.
34. Варзар I. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. — К., 1994.
35. Васецкий Н. Ликвидация. Сталин, Троцкий, Зиновьев: фрагменты политических судеб. — М., 1989.
36. Винниченко В. Відродження нації. — К., 1991. — Т. 1-3.
37. Власенко Н. А., Зоръко С. В., Сиротич М. Р. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. Інформаційно- аналітичний огляд Національного інституту стратегічних досліджень. — К., 1995. — № 5.