Аналіз конституційних текстів дозволяє зробити висновок про те, що, по-перше, окреслилась загальна тенденція розширення конституційного регулювання питань суспільного ладу. Певною новизною стало те, що на рівень конституційного регулювання піднесли найважливіші елементи того, що раніше містилося у звичайному законі (наприклад, основи правового режиму різних форм власності в Конституції Болгарії 1991 року, взаємовідносин батьків і дітей (ст. 38 Конституції Російської Федерації 1993 року та інші). В тексти конституцій вносяться норми про відносини, які раніше взагалі були за межами правового регулювання (екологія і природокористування, питання науки і художньої творчості, права політичної опозиції, проблеми ідеології тощо); по-друге, що хоча в науці конституційного права не вироблено загальних, принципових критеріїв для згрупування цих найважливіших норм, у будь-якому разі багато аспектів конституційного регулювання підвалин суспільного ладу є загальними або збігаючими.
За своїм змістом суспільний лад будь-якої країни є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших відносин життєдіяльності суспільства, які передбачені й гарантовані конституцією та іншими законами. Його структура складається з чотирьох основних субсистем, які самі являють собою системи суспільних відносин у відповідних сферах життя суспільства. Такими субсистемами є:
а) економічні відносини; б) соціальні відносини (у вузькому розумінні цього слова); в) духовно-культурні відносини; г) політичні відносини[83]).
У згадуваній системі немає такої важливої субсистеми, як засади правового статусу індивіда, без чого характеристика підвалин суспільства не тільки неповна, але й нелогічна, оскільки особа присутня в усіх перелічених вище відносинах. Ми ж підтримуємо точку зору тих учених, які вважають, що згадування про засади правового статусу людини і громадянина повинно увійти у вказане вище поняття, оскільки права особи є суттєвим і невід’ємним елементом для оцінки того чи іншого соціального ладу[84]). Нагадаємо у цьому зв’язку, що традиційно проблеми правового статусу особи розглядаються в конституційному праві окремо, що й було зроблено нами у попередньому розділі.
З методологічної точки зору потрібно зробити тут таке застереження. Скільки не було би докладним конституційноправове регулювання відносин, які складають суспільний лад, воно не може бути об’єктивно у конституційному праві вичерпаним. Тому конституційно-правовим інститутом є не суспільний лад у цілому, а тільки засади суспільного ладу, тобто предмет відповідних конституційно-правових норм складають тільки лише основоположні економічні, соціальні, духовно-культурні та політичні суспільні відносини.
Правове закріплення в конституції та інших законах тільки підвалин (а не всіх сторін) суспільства передбачає, що для цього використовуються в основному не докладні правила, а норми, які відрізняються високим ступенем концентрованості: норми – принципи, норми – цілі, норми – дефініції,
1) установчі норми . Звичайно, такі норми не містять санкцій (санкції, що випливають із конституційно-правових норм, як правило, знаходяться в інших галузях права). І хоча сучасні конституції є безпосередньо діючим правом, деякі нормипринципи не підлягають примусовому виконанню судами за позовами громадян. У цьому їх принципова відмінність від схожих за змістом норм, які проголошують права і свободи.
Оскільки у даному розділі мова йде тільки про засади різних сторін суспільного ладу, то питання, викладені нижче, розглядаються на основі особливого ―укрупнювального‖ – інституційного підходу, який виключає аналіз окремо взятих норм.
§2. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ
ЕКОНОМІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Конституційна регламентація у сфері економічної організації суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У літературі це пов’язують у першу чергу з тим, яку модель економіки використовується в країні: ринкову чи державну (одержавлену). В деяких випадках це знаходить відбиток у текстах конституцій. Так, у ст.ст. 17, 19 Конституції Болгарії до елементів ринкової економіки відносять: свобода і рівноправність форм власності (приватна і суспільна), вільна господарська ініціатива (однакові правні умови), заборона монополізму, нелояльної конкуренції та захист споживача, створення умов для кооперативних та інших форм об’єднання громадян і юридичних осіб для досягнення госпо-
1) Див.: Тихомиров Ю.А. Конституционное право: уроки прошлого и
взгляд в будущее // Правоведение. – 1992 - №6 – С.6
дарських і соціальних результатів. Загальновизнані елементи ринкової економіки зафіксовані і в п. 1 ст. 126 Конституції Молдови. При цьому у новітніх конституціях фіксуються положення не просто про ринкову економіку (в старих конституціях цього словосполучення взагалі не було, вони уникали регулювання таких питань), а про, ―соціальну ринкову економіку‖ (ст. 58 Конституції Перу 1993 р.), ―соціальне ринкове господарство, яке спирається на свободу господарської діяльності, приватну власність, а також на діалозі та співробітництві соціальних партнерів‖ (ст. 20 Конституції Польщі 1997 р.). ці компоненти, як сказано в цій статті, ―утворюють основу економічного устрою Республіки Польща‖.
Інші формулювання вживаються в конституціях країн тоталітарного соціалізму (наприклад, КНДР, Куба), де застосовується модель одержавленої економіки. Конституція КНДР 1972 р. встановлює державне керівництво економікою. В економіці цієї країни є тільки один уклад господарювання – соціалістичний. Цьому укладові господарства відповідають дві форми власності – державна і кооперативна, яким належать засоби виробництва. Виключною власністю держави, як установлено в конституційних нормах, є природні багатства країни, найважливіші заводи і підприємства, порти, банки, транспорт і засоби зв’язку (ст. 19). Державна власність відіграє провідну роль у розвитку економіки КНДР. Поряд із державною значну роль відводиться кооперативній власності. ―Держава, - вказується в конституції, - охороняє кооперативну власність законом‖ (ст. 20). Згідно з Конституцією КНДР, народне господарство розвивається на основі його систематичного планування (ст. 31).
У наші дні між цими двома моделями в деяких країнах немає нездоланного ―китайського муру‖. В розвинутих країнах не існує нестримної ринкової анархії, їм притаманна регульована у певній мірі державою ринкова економіка. В конституціях містяться положення про можливість аграрної реформи та націоналізації суспільно важливих галузей економіки (частково націоналізація мала місце у Великобританії, Франції, Італії, Австрії; у багатьох країнах Європи, Азії, Латинської Америки проводилися аграрні реформи – вилучення землі у крупних землевласників, обмеження розмірів землі певним максимумом, передавання залишків, звичайно, за плату, селянам та іншим категоріям громадян). А в деяких державах в конституціях включені положення про планування (програмування) економіки, про роль трудящих і профспілок в управлінні економікою: про соціальну справедливість у розподілі суспільного продукту тощо (найбільш докладно ці питання регламентуються в основних законах Бразилії, Іспанії, Португалії, Перу та ін.). З іншого боку, ринкова модель прийнята не тільки в постсоціалістичних державах, її елементи в тій чи іншій мірі запроваджуються в таких країнах, як КНР, В’єтнам та Лаос. Яскравим прикладом можуть служити зміни в Китаї, які знайшли своє конституційне відображення. ―Держава, - говориться у ст. 15 Конституції КНР, - на основі соціалістичної власності веде планове господарство. За допомогою всебічно збалансованих економічних планів і допоміжної ролі ринкового регулювання (курсив наш – А.Г.) держава гарантує пропорційний, гармонічний розвиток народного господарства‖. На початку 80-х рр. у Китаї відбувався стихійний процес розвитку приватних підприємств. ХІІІ з’їзд КПК у жовтні 1987 р. легалізував діяльність приватних підприємств. У 1995 р. у Китаї діяло 655 тис. таких підприємств, на яких було зайнято 9,6 млн. людей.[85]
Конституції окремих держав світу містять положення, в яких подається перелік принципів економічної організації суспільства. У ст. 170 Конституції Бразилії фіксуються такі принципи: національний суверенітет, приватна власність, соціальна функція власності, вільна конкуренція, захист споживача, захист навколишнього середовища, скорочення регіональної та соціальної нерівності, прагнення до повної зайнятості, сприяння бразильським підприємствам національного капіталу. Конституція вважає дотримання цих принципів необхідним для забезпечення усім гідна існування відповідно до вимог соціальної справедливості. Дещо інакше формулюються основоположні принципи економічної організації суспільства в Конституції Португалії, а саме: підпорядкування економічної влади демократичній політичній владі; співіснування державного сектора, приватного сектора, заснованих на відповідних формах власності на засоби виробництва; усуспільнення основних засобів виробництва, земель і природних ресурсів згідно із суспільними інтересами; демократичне планування економіки; захист кооперативної та суспільної власності на засоби виробництва; демократична участь трудящих (ст. 80).