Постійні комітети (комісії) мають спеціалізований характер: кожний з них відає однією галуззю (сферою), відповідно їм і доручається попередній розгляд усіх проблем, які стосуються даної галузі (сфери). Вважається найбільш зручною і продуктивною така система спеціалізації, при якій коло питань, що відноситься до відання комітетів (комісій), збігається з питаннями, які входять до компетенції відповідних міністерств. Кожна палата (однопалатний парламент) утворює певну кількість постійних комітетів (комісій): у США нижня палата має 22, а верхня – 16; в Австрії – відповідно 33 і 10; в Японії – 18 і 16; у Франції – у кожній палаті утворено по 6 комісій.
Чи не найрозгалуженіша і найскладніша система парламентських комітетів у Конгресі США. Вона має таку структуру: постійні комітети в кожній палаті , спеціальні та постійні об’єднані комісії, розслідувальні комітети (в кожній палаті й об’єднані), узгоджувальні комітети, а також і т. зв. комітети всієї палати в кожній палаті. А до їх складу входять десятки постійних і спеціальних підкомітетів (у Сенаті – 60, а в Палаті представників - 82). Підкомітети – це ті підрозділи Конгресу, де тісно співпрацюють три сторони: законодавці, відповідні відомства виконавчої влади і лобісти, що репрезентують зацікавлені в проходженні того чи іншого законопроекту групи.
Основною організаційно-правовою формою роботи постійних комітетів (комісій) є їх засідання. Кворум, звичайно, складає половина складу, в Польщі – 1/3. На засіданнях попередньо обговорюють законопроекти, від їхнього імені співдоповідач виступає на парламентарному засіданні парламенту (палати). Комітетська стадія обговорення законопроекту багато в чому визначає їх зміст і долю. Комітети (комісії) часто обговорюють інформації керівників відповідних виконавчих відомств.
Особливі повноваження мають постійні комісії в Іспанії, Італії, Мексиці, секції в Греції. При певних умовах вони навіть приймають закони замість палат.
Палати (парламенти) у разі необхідності утворюють тимчасові комісії – слідчі, ревізійні, спеціальні, особливі, редакційні та ін. Такі комісії утворюються для розгляду будь-якого конкретного питання та припиняють своє існування після підведення підсумків своєї діяльності. Для них характерними особливостями є суворо обмежені повноваження і терміни дії.
Органи при парламенті – це ті, які не входять до його внутрішньої структури, але допомагають йому здійснювати його повноваження або діють за його дорученням. До їх числа відносяться: органи та посадові особи, які здійснюють контроль за витрачанням державних коштів (Лічильна палата – в Австрії, Болгарії, Іспанії, Росії, ФРН; Верховна палата контролю – в Польщі; Бюджетне управління Конгресу; Генеральне рахункове управління – в США; генеральний (державний) контролер – в Естонії, Литві, Колумбії та ін.); омбудсмани (Уповноважений з прав людини – в Росії; Уповноважений щодо розгляду скарг – у Новій Зеландії; Посередник – у Франції; Адвокат народу – в Румунії; Парламентський комісар – у Великобританії, Гані тощо); Дитяче представництво, Представництво рівних можливостей і Рада новобранців (військовослужбовців) – у Швеції; Рада з міжнародних відносин (Македонія); Національна рада економіки і праці (Італія) тощо. Як слушно підкреслюється в літературі, парламенти, залишаючи за собою регулювання й остаточний контроль за діяльністю уряду та державної адміністрації, доручають поточні завдання згаданим спеціалізованим органам і установам, в яких на штатних засадах зайняті висококваліфіковані професіонали[207]. Вони не тільки формуються (призначаються) парламентами, але й підзвітні їм.
Про важливість подібних інституцій свідчить хоча би той факт, що конституції деяких країн (зокрема, Австрії, Іспанії, Росії) містять відповідні приписи щодо порядку утворення та їхнього статусу. Так, Конституція Іспанії (ст. 136) фіксує положення, відповідно до якого Лічильна палата конституються як вищий орган контролю за розрахунками та управлінням економікою держави, а також державним сектором. Лічильна палата безпосередньо підпорядковується Генеральним кортесам і здійснює делеговані ними функції щодо вивчення і перевірки загальних рахунків держави. щорічно вона надає парламенту доповідь, в якій повідомляє про допущені порушення і про накладені стягнення.
Конституції зарубіжних країн, особливо основні закони новітнього часу, чимало уваги приділяють регламентації інституту омбудсмана (із шведської мови ombudsman - представник чиїхось інтересів). Це спеціальна посадова особа парламенту, що спостерігає за законністю дії державних органів стосовно дотримання ними прав і свобод громадян. Як інститут він з’явився ще у ХVIII ст. у Швеції, але тільки у ХХ ст. отримав конституційне визнання у багатьох державах світу (наприклад, у Конституції Угорщини ).
Згідно з ―Формою правління‖ та ―Актом про Риксдаг‖ парламент Швеції обирає з числа осіб, які мають великий стаж юридичної роботи, чотирьох омбудсманів – своїх юридичних уповноважених терміном на чотири роки, які повинні здійснювати за законністю в публічній діяльності. Цей контроль тут розповсюджується на цивільну і військову адміністрацію, суди й органи місцевого самоврядування. Конституційні акти надали омбудсманам право порушити перед Верховним судом справи про звинувачення в здійсненні службових злочинів суддями Верховного і Верховного адміністративного судів. Статус і організація діяльності омбудсманів визначається прийнятою риксдагом інструкцією[208].
І все ж не варто перебільшувати значення цієї інституції, адже у більшості випадків повноваження омбудсманів мають обмежений характер. Прикладом такої неадекватності посади реальним її можливостям може служити діяльність колишнього польського уповноваженого – проф. права Єви Леонтовської, яка з 1988 по 1990 рр. отримала 100000 скарг, з яких лише 5000 нею були розглянуті[209].
Невід’ємним компонентом внутрішньої побудови палат (парламенту) у будь-якій державі є їхні власні адміністративні служби, тобто допоміжний апарат.
Допоміжний апарат парламенту (палат) – це організація державних службовців, які надають наукову, правову, організаційну і технічну допомогу в роботі парламенту в цілому, його палат, комітетам (комісіям) і парламентаріям. Оскільки жодна людина не в змозі однаково бути обізнаною в усіх сферах суспільного життя, а законодавствувати доводиться практично в усіх цих галузях, тут на допомогу члену парламенту приходить професійний допоміжний апарат, який, звичайно, включає фахівців високого гатунку і різного профілю. Крім того, парламентським структурам конче потрібні працівники, що виконують організаційно-технічні функції (збір інформації, підтримання зв’язків, листування, організація діловодства, матеріально-технічне і соціально-побутове обслуговування і т. ін.).
Аналіз законодавства зарубіжних країн дозволяє говорити про те, що в деяких країнах статус допоміжного апарату отримав правове регулювання на конституційному рівні (наприклад, ст. 65 Конституції Греції, ст. 18 Конституційного акту Канади 1982 р., ст. 57 Конституції Японії, розділ ІХ ―Акту про Риксдаг Швеції‖ тощо). Основні параметри, пов’язані з з формуванням і функціонуванням допоміжних служб, регламентуються законами і підзаконними актами, зокрема регламентами палат (наприклад, Іспанія, Румунія, Росія).
Типи і види допоміжних парламентських служб, як і статус їхнього персоналу, похідні від волі самих депутатів і завжди визначаються ними. Але у будь-якому разі допоміжний апарат палат (парламенту) складається з трьох видів органів і осіб: 1) допоміжні служби парламенту, його палат і комітетів (комісій) (бібліотека, секретаріат, господарська частина, друкарня, група комп’ютерного забезпечення та ін.); 2) консультанти і експерти парламенту, які працюють у дослідницьких службах; 3) особисті помічники парламентаріїв, їх референти і секретарі. Наприклад, у японському парламенті в кожній з палат діє свій секретаріат, який забезпечує технічну й організаційну підготовку пленарних засідань, провадження стенограм, фіксацію документації та здійснення інших формальностей канцелярського характеру. В межах секретаріату діють підрозділи, у віданні яких знаходяться комісії палат, законодавче бюро, дослідні лабораторії, парламентська бібліотека та парламентська поліція. Штат допоміжного персоналу складає: 1700 осіб – у Палаті представників і 1300 осіб – у Палаті радників[210]. Та з жодним парламентом світу не можна порівняти систему допоміжних органів Конгресу США, де чисельність службовців перевищує 30 тис. осіб.
Загальне керівництво апаратом парламенту в більшості країн здійснюють голови палат; у США - обрані, а у Великобританії - довічно призначені монархом клерки палат.
Безумовно, внутрішня побудова палат не є статичною, а постійно вдосконалюється. Останнім часом значно зросла роль партійних фракцій, допоміжного апарату, органів і установ, які утворюються при парламентах, тобто інфраструктури вищих органів народного представництва. Саме в реформуванні їх діяльності треба вбачати резерви підвищення ролі сучасних парламентів у житті суспільства.
§ 4. ПРОБЛЕМА КОМПЕТЕНЦІЇ ТА КОНСТИТУЦІЙНА