Федерація (від лат. foederatio – союз, об’єднання) – це форма територіально-політичної організації держави. У конституційному (державному праві зарубіжних країн федеративна держава визначається як єдина союзна держава, що складається з державних утворень, які володіють юридично певною політичною самостійністю[150].
Щодо конституційно-правового поняття федеративної держави, то вона, як слушно зауважує проф. К.Хессе, – охоплює загальні ознаки, які притаманні іншим федеративним державним утворенням; воно означає комплекс багатьох державних організацій і правопорядків "держав-членів" і "держави у цілому", що знаходяться у взаємній залежності[151].
Аналіз новітніх досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у галузі конституційного права, а також відповідних приписів основних законів дозволяють виділити такі найбільш характерні ознаки федеративної форми територіальнополітичної організації держави.
1. Законодавче закріплення принципу федералізму та його практична реалізація як передумова і основа вільного об’єднання різних, в основному рівноправних, як правило, раціональних політичних спільнот, які так повинні бути об’єднані для спільної діяльності*.
Наприклад, текст Основного закону ФРН містить чітку констатацію про дію у цій державі принципу федеративної держави (ст. 20 абз. 1). Окремі елементи цього принципу закріплені у конституційних нормах (ст. 28-31; ст. 32, абз. 3; ст. 33 абз 1; ст. 50-53; ст. 54, абз. 3; ст. 70-80, 81, 83-85, 91, 91-а– 91б, 99104а–109, 114, 115а–115в, 118; ст. 123, абз 2; ст. 125, 126, 129, 130, 134, 135, 138, 141, 142, 144 Основного закону. Відповідно до загальноприйнятої у ФРН думки в юридичній науці та судовій практиці, принцип федералізму відноситься до основоположних засад Конституції ФРН. Федеративний конституційний суд ФРН в одному зі своїх рішень також назвав принцип федералізму однієї із засад конституції. Пізніше він згадав про нього як про "принцип федеративної держави, на якому спирається конституційний лад ФРН"[152].
У конституціях інших держав цей принцип також знайшов своє закріплення (ст. 2 абз. 1 Федерального конституційного закону 1920 р. говорить: "Австрія є федеративною державою"). Відповідні положення є в конституціях Аргентини,
Росії, Пакистану та інших федеративних держав. територій
2. Наявність єдиної території , що складається зі сукупності територій її суб’єктів, на які розповсюджується суверенітет, федерації. Практично усі конституції федеративних держав фіксують положення про склад території федерації, хоча й робиться це по-різному. Так, ст. 2 абз. 2 Конституції Австрії обмежується іменним переліком земель, а у ст. 3, абз. 1 лише згадується про те, що територія федерації включає в себе території її земель. Поіменний склад суб’єктів Російської Федерації міститься в Конституції РФ (ст. 65). Конституція Швейцарії практично в такий же спосіб регулює це питання, закріплюючи у ст. 1, що "об’єднані даним союзом народи двадцяти трьох суверенних кантонів Швейцарії… у сукупності утворюють Швейцарську Федерацію". Але незалежно від способу визначення і конституційного закріплення складу території федеративних держав, усі вони мають за мету закласти наріжний камінь у забезпеченні цілісності держави.
3. Наявність конституційних гарантій статусу і кордонів суб’єктів федерації. У цілому цій проблемі зарубіжні конституційні акти приділяють значну увагу. Одним із основних питань, які мають визначальне значення для забезпечення територіальної єдності федерації, є конституційне закріплення за федеральними представницькими органами виключного права на прийнятті рішень з питань, які стосуються територіальної організації держави.
Наприклад, згідно з Конституцією Мексики Конгрес уповноважений: утворювати при наявності певних умов у межах уже існуючих штатів нові штати; визначати остаточно кордони штатів, розв’язуючи спори, які виникають між ними щодо розмежування відповідних територій…; законодавствувати з усіх питань, які відносяться до Федерального округу (ч. ІІІ, ІV, VІ, ст. 73). Конституція Індії наділяє парламент ще більшими правами і встановлює для нього можливість за допомогою закону прийняти до союзу або утворити нові штати на тих умовах, які він вважатиме потрібними (п. 213).
Не менш важливе значення має і те, що федеральні конституції зосереджують вирішення усіх питань, які стосуються захисту цілісності держави від зовнішніх і внутрішніх посягань на її територію, виключно у руках федеральних органів. Так, розділ 8 ст. 1 Конституції США формувати й утримувати армію; створювати і забезпечити флот; видавати правила щодо управління сухопутними і морськими силами та їх організації. До компетенції Конгресу США входить також право на випадок виникнення надзвичайних обставин передбачати порядок призову міліції для забезпечення виконання законів союзу, придушення повстань і відбиття вторгнень на її територію. Аналогічно вирішує це питання Конституція Індії (перелік 1 додатку 7), ст. 73 Конституції Мексики, ст. 73 Основного закону ФРН.
Суттєве значення для збереження територіальної цілісності федерації має віднесення питань зовнішньополітичної діяльності до виключної компетенції федеральних органів. Приміром, Конституція Австрії (п. 2 ст. 10) до відання федерації відносить зовнішні зносини, включаючи політичне і господарське представництво за кордоном, зокрема укладання усіх державних договорів, встановлення кордонів, товарообіг і торгівля тваринами із зарубіжними країнами. Подібні повноваження за федеральними органами закріплюють конституції Індії (п. 10, 11, 12, 13, 14 Переліку 1 Додатку 7), Мексики (п. ХХ ст. 73), Основний закон ФРН (ст. 73, абз. 1) та ін.
Конституції більшості зарубіжних федеративних держав відносять до виключної компетенції федерації також і такі питання, як: федеральні фінанси і податки; банківську діяльність; грошовий і валютний обіг і монетну монополію; митна справа; державна статистика; діяльність пошти, телеграфа, телефона; транспорт; паспортна справа; іміграція; національна система права, федеральна система правоохоронних і судових органів тощо.
Усе це є могутньою системою конституційних гарантій цілісності федеративної держави.
4. Конституційне або конституційно-договірне розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб’єктами. Складові частини федерації – її суб’єкти (штати – в Австралії, Бразилії, Індії, Мексиці, США; землі – в Австрії та ФРН; провінції – в Канаді; кантони – у Швейцарії; емірати – в Об’єднаних Арабських Еміратах тощо) мають статус із власним адміністративно-територіальним устроєм, власною організацією влади та власною компетенцією. У цілому у будь-якій державі конституційно-правовий статус федерації та її суб’єктів, характер федеративних відносин багато в чому зумовлюється способами розподілу влади – предметів відання і повноважень – по вертикалі.
В науці та конституційній практиці існують декілька способів розмежування предметів відання і повноважень федерації та її суб’єктів.
Сутність першого полягає у встановленні конституцією виключних повноважень і предметів відання федерації, а всі інші питання (т.зв. "остаточні") є предметами відання органів суб’єктів федерації. (Така система характерна для США, застосовується із певними доповненнями в Австралії, Бразилії, Мексиці, Швейцарії). Другий спосіб – визначення повноважень як федерації, так і її суб’єктів (Аргентина, Канада, Мексика та ін.). При третьому способі перелічуються три сфери повноважень: федерації, її суб’єктів і спільного відання (Індія, ФРН). Четвертий спосіб найбільш повно закріплений у конституції Австрії, тому іменується ще австрійською моделлю. Тут установлені чотири варіанти розподілу предметів відання і повноважень між федерацією та її суб’єктами. Перший перелік містить предмети відання і повноважень, по яких законодавча і виконавча діяльність є виключно компетенцією федерації (зовнішні зносини, грошовий обіг, пошта, телеграф та ін.). Другий перелік містить предмети відання, з яких законодавча діяльність належить федерації, а виконавча – землям (наприклад, громадянство, житлове забезпечення, дорожня поліція). Третій перелік розподілу повноважень діє, наприклад, стосовно встановлення санітарних вимог до курортів, земельної реформи, трудового права та ін. У цих сферах федерація встановлює тільки загальні принципи законодавства, а землі здійснюють відповідну діяльність. Четвертий перелік – це виключна компетенція земель у сфері законодавства і виконання законів.
Звичайно, вищенаведені моделі розкривають тільки основні способи розподілу компетенції між федерацією та її суб’єктами в конституціях зарубіжних держав. Регулюванню цих питань у конституційному законодавстві конкретних країн притаманні свої деталі та особливості.
5. Наявність єдиного громадянства (Швейцарія), а в ряді випадків двох рівнів громадянства однієї держави (США). Наприклад, згідно з Конституцією США "усі особи, які народилися або натуралізовані у Сполучених Штатах… є громадянами Сполучених Штатів і того штату, де вони проживають" (розд. 1 поправки ХІV до Конституції США).
6. Заснування та конституювання загального для всієї федерації механізму державної влади (глава держави, парламент, уряд, органи судової влади). Наявність двопалатної структури парламенту (у більшості федерацій існує інститут бікамералізму: нижня палата розглядається як орган загальносоюзного представництва, а верхня палата представляє інтереси суб’єктів федерації).