Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 10 из 54)

8) невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо
діяльності банку та умов, на підставі яких була надана лі­
цензія;

9) порушення уповноваженими банками або установами
уповноважених банків порядку і умов торгівлі валютними
цінностями на міжбанківському валютному ринку України,
встановлених Національним банком;

10) відмови купівлі та продажу іноземної валюти на між­
банківському валютному ринку України за дорученням і за
рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зо­
бов'язань резидентів.

Рішення про відкликання з банку ліцензії на право здійс­нення окремих банківських операцій приймається Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національ­ного банку України.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій (в т. ч. всіх банківських операцій з валютними цінностями) приймає правління НБУ.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх видів банківських операцій Правління НБУ одночасно приймає рішення про ліквідацію комерцій­ного банку. Зазначені рішення оформлюються однією поста­новою.

Стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу

Національний банк України має право стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до чинного законодавства у разі порушення комерційними банками порядку, строків та технології виконання банківських операцій, які встановлені нормативними актами НБУ, а саме:

1) порушення законодавства при формуванні власного
статутного фонду;

2) порушення обов'язкових економічних нормативів ре­
гулювання діяльності комерційних банків;

3) недозарезервування комерційним банком коштів на
його кореспондентському рахунку;


4) нарахування та стягнення відсотків авансом у момент
видачі позики тощо;

5) в інших випадках, передбачених чинним законодав­
ством.

Нарахування штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу здійснюється на підставі акта перевірки чи ревізії або доповідної записки відповідних регіональних управлінь НБУ. Вони, в свою чергу, готують розпорядження про притягнен­ня до відповідальності та стягнення штрафу у розмірі непра­вомірно одержаного доходу, яке підписується керівником та головним бухгалтером регіонального управління НБУ.

Стягнення штрафу здійснюється у претензійно-позовно­му порядку.


Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи


47



Тема З

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

§ 1. Правове положення комерційних банків, етапи реформування і сучасний стан

Слід зазначити, що правове положення банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 по 1921 рр. ха­рактеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких по здійсненню безготівкових розрахунків були передані цен­тральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З перехо­дом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредит­ної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з'явилась така кредитна система, в якій Держ­банку СРСР відводилась роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на під­ставі різних форм власності. Вони були звичайними комер­ційними підприємствами, які здійснювали банківські опера­ції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивіль­ним правом.

Найбільш серйозні зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала за мету перетворити банки в органи цінового конт­ролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла сис­тема державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР ■та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного


управління та господарюючими організаціями — юридични­ми особами, які займалися господарською діяльністю.

Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відіг­равав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень — Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядко­вуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично одна­ковим. Різницю між зазначеними банками можна було про­вести лише з урахуванням їх спеціалізації.

Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних бан­ків — Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбан­ку СРСР було створено шість банків:

— Держбанк СРСР;

— Промбудбанк СРСР;

— Зовнішекономбанк СРСР;

— Агропромбанк СРСР;

— Житлсоцбанк СРСР;

— Ощадний банк СРСР.

На той час всі державні банки були підпорядковані без­посередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної рефор­ми: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяль­ністю.

Вищезгадана постанова містить формулювання, яке під­креслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість пе­ревірок, в тому числі контроль за використанням фонду оп­лати праці та фінансуванням державних капітальних вкла­день. Як юридичні особи, що займаються господарською ді­яльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативно (владна)^"


48


Тема З


Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи


49



розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.

З початком наступного етапу банківської реформи право­ве положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розви­нутою ринковою економікою.

На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фі­нансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організа­цій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та роз­рахункове обслуговування народного господарства, виконан­ня валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом.

Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна наз­вати комерційною установою, тому що його діяльність ціл­ком і повністю підпадає під визначення поняття «підприєм­ство», яке містить Закон України «Про підприємства в Украї­ні» (ст. 1): «Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійс­нює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяль­ність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».

Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:

1)наявність майна на праві власності, повного господар­
ського відання, відображеного на самостійному балансі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» банк має статутний фонд, який відобража­ється на самостійному балансі банку;

2)наявність прав юридичної особи.

Основою формування поняття підприємства є товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб'єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприєм­ство. В основі визнання підприємства суб'єктом цивільного


права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наяв­ність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основ­них ознак підприємства.

Стаття 23 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» визначає, що статут комерційного банку повинен міс­тити запис про те, що банк є юридичною особою;

3) здійснення господарської (підприємницької, комерцій­ної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.

За надання банківських послуг клієнт сплачує банку ви­нагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво».