Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 20 из 54)

Після закінчення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає ліквідаційний баланс, який не пізніше десяти днів від дня закінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) подається разом з матеріалами про його роботу ре­гіональному управлінню НБУ для розгляду та затвердження.

Не пізніше десяти днів після завершення роботи ліквіда­тор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний отримати довідку ор­ганів внутрішніх справ щодо знищення печаток та штампів банку, що ліквідується, та надати її до регіонального управ­ління НБУ.

У разі втрати печаток та штампів комерційного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний надати пояс­нювальну записку та копію заяви до органів внутрішніх справ про їх знищення.

Розгляд матеріалів щодо ліквідації або реорганізації ко­мерційного банку (у разі реорганізації обов'язково має бути акт приймання та передачі майна і документів, підписаний банком, що реорганізується, та банком-правонаступником), Що готуються регіональним управлінням НБУ, затвердження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального рахун-


90


Тема 4



ку здійснює уповноважена Правлінням НБУ Комісія з пи­тань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональ­ному управлінні НБУ.

Рішення про виключення комерційного банку з Республі­канської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фі­нансово-кредитних установ приймає Комісія з питань нагля­ду і регулювання діяльності банків Національного банку України.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний передати документи комерційного банку, що ліквідується, на зберіган­ня до архіву регіонального управління НБУ за територіаль­ною ознакою відповідно до Переліку документів Національ­ного банку України, установ і організацій його системи, ак­ціонерно-комерційних та комерційних банків України із заз­наченням строків зберігання, затвердженого постановою Правління НБУ від 23 грудня 1996 р. № 327, та згідно з роз­ділом 95 Інструкції з діловодства в центральному апараті та установах Національного банку України, затвердженої по­становою Правління НБУ від 4 січня 1998 р. № 1.

Після виключення комерційного банку з Республікан­ської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінан­сово-кредитних установ ліквідатор (ліквідаційна комісія)1 звільняється від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з ліквіда­цією банку. Ліквідація комерційного банку вважається оста­точно завершеною, а банк таким, що припинив свою діяль­ність, з моменту внесення запису про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Ліквідація комерційного банку у разі його неплатоспро­можності (банкрутства) здійснюється на підставі Закону Ук-раїни «Про банкрутство», однак зазначимо, що діючий Закон не враховує в достатній мірі специфіку банківської справи, тому вже давно назріла нагальна потреба в прийнятті окре-1 мого спеціального нормативного акту для належного врегу- і лювання усіх питань, пов'язаних з ліквідацією комерційного банку у разі його банкрутства.


Тема 5

Правове регулювання

банківських операцій

по прийому вкладів

та відкриття банківських рахунків

§ 1. Поняття, зміст, особливості та сторони договору банківського рахунку та банківського вкладу

Правове регулювання договору банківського рахунку здій­снюється на підставі значної кількості нормативно-правових актів різного юридичного значення, які належать до різних галузей вітчизняного законодавства.

Основу правового регулювання банківського рахунку мають складати певні теоретичні положення правової науки, що служать побудові цього правового інституту і які дозво­ляють оцінювати його оптимальність як з позицій практич­них потреб, так і з позицій юридичної чистоти та розробки. Такими теоретичними положеннями є:

1) інститут банківського рахунку є комплексним по своїй
правовій природі і об'єднує в собі публічно-правові та при­
ватно-правові аспекти;

2) у правовідносини, пов'язані з банківським рахунком
вступають економічно та юридично нерівні партнери, у
зв'язку з чим необхідно передбачити додаткові обмеження
прав сильнішого партнера та гарантії для слабшого;

3) банківський рахунок є формою підприємницької діяль­
ності банку і дозволяє йому залучати та використовувати у
своїй діяльності кошти клієнтів;

4) банківський рахунок є необхідною умовою конститую­
вання підприємців, інших юридичних осіб, для яких зберіган­
ня грошей на рахунку є нормативним обов'язком;


92


Тема 5


Правове регулювання банківських операцій ...


93



5) правове регулювання відносин, пов'язаних з банків­ським рахунком, може здійснюватися на різних рівнях, але мінімум прав клієнта повинен встановлюватися на законо­давчому рівні.

Інститут банківського рахунку включає в себе:

по-перше, сукупність правових норм, що регламентують правову природу, зміст, мету банківського рахунку, пов'яза­ні з ним права та обов'язки різних осіб, систему правовідно­син, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

по-друге, договір банківського рахунку, який відповідно до загальних та спеціальних норм цивільного права є угодою про встановлення цивільних прав та обов'язків клієнта і банку;

по-третє, правовідносини, що реально виникають між сторонами договору банківського рахунку, а також банком та державою, клієнтом та державою, а також операції, які здійснюються по рахунку.

Відповідно до діючого законодавства щодо договору бан­ківського рахунку банк зобов'язаний зберігати грошові кош­ти на рахунку клієнта, зараховувати на цей рахунок суми, які поступають, виконувати розпорядження клієнта про їх перерахування та видачу з рахунку та проводити інші бан­ківські операції, передбачені для рахунку даного виду зако­нодавчими актами, відповідними банківськими правилами і договорами.

По договору банківського вкладу банк зобов'язаний збе­рігати покладені вкладником грошові кошти, виплачувати по ним дохід у вигляді відсотків або в іншій формі, виконувати доручення вкладника по розрахункам із вкладу та повернути суму вкладу за першою вимогою вкладника на умовах та в порядку, передбачених для вкладу даного виду законодав­ством та договором. Сторонами договору банківського ра­хунку і банківського вкладу є банк та клієнт.

Законодавство визначило обов'язок юридичних осіб пе­ред державою зберігати свої грошові кошти у банку. Водно­час законодавство передбачає певні гарантії для реалізації цього обов'язку.

Розглянемо детальніше, які саме права та обов'язки сто­рін визначає договір банківського рахунку.

По договору банківського рахунку банк зобов'язаний вести рахунок клієнта, своєчасно і правильно здійснювати за ]


дорученням клієнта розрахунково-касові операції, зберігати банківську таємницю, виконувати вимоги нормативних актів.

Обов'язок вести рахунок клієнта полягає в тому, що банк зобов'язаний зберігати грошові кошти на рахунку клі­єнта, тобто вести облік коштів клієнта, що надходять на ра­хунок та списуються з рахунку.

Обов'язок своєчасно і правильно здійснювати розрахун­кові операції передбачає виконання доручень клієнта щодо здійснення платежів та зарахування сум, що надходять на рахунок, а також дотримання банком встановленої законо­давством черговості платежів. Черговість платежів — це ви­значена законодавством послідовність здійснення платежів з рахунків у банках по декільком грошовим зобов'язанням, строк виконання яких вже наступив.

Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, який визначає черговість їх списання, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене без-спірне стягнення та безакцептне списання коштів. Необхід­но також зазначити, що має забезпечуватись першочергове перерахування платежів до бюджету та до спеціальних фон­дів загальнодержавного призначення.

Законодавством визначено, зокрема ст. 53 Закону «Про банки і банківську діяльність», що на грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що знаходяться у бан­ках, може бути накладено арешт. Арешт банківського рахун­ку — це тимчасове припинення будь-яких операцій на ра­хунку, застосоване без згоди на це клієнта і без розірвання договору банківського рахунку.

Відповідно до статей 149—152 Цивільного процесуально­го кодексу України, статей 66—67 Арбітражного проце­суального кодексу України, статей 29, 126 Кримінально-про­цесуального кодексу України арбітражні та загальні суди, судді, а також прокурори, слідчі органів прокуратури, внут­рішніх справ і Служби безпеки України за порушеними кри­мінальними справами можуть за заявою сторони, що подала позов, або за своєю ініціативою вжити заходів для забезпе­чення цивільного позову.

Одним із таких заходів і є накладення арешту на кошти, Що належать юридичній або фізичній особі. Крім того, відпо­відно до вищезазначених статей Кримінально-процесуально-го кодексу України арешт може бути накладений на кошти