Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 46 из 54)

Під розголошенням комерційної таємниці слід розуміти незаконне ознайомлення інших осіб з такою інформацією, умисне створення умов, які сприяли ознайомленню з відо­мостями, що становлять комерційну таємницю, сторонніх осіб. Крім того, розголошенням є розкриття інформації осо­бою, якій вона стала відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю і яка повинна зберігати таку інформа­цію в таємниці.

Способи розголошення можуть бути різні: повідомлення іншим особам, надання їм для ознайомлення документів, по­відомлення закритих відомостей у засобах масової інформа­ції. Суб'єктом злочину можуть бути працівники банку, яким комерційна (банківська) таємниця відома у зв'язку із профе­сійною або службовою діяльністю. Останнє положення « обов'язковим для кваліфікації злочину по ст. 1487. Працівни ки банку, які не мають санкціонованого доступу до таємниці банку і не зв'язані з ними у своїй професійній і службові діяльності, не можуть бути суб'єктами злочину, передбаче­ного ст. 1487. При наявності відповідних фактів вони можут нести відповідальність тільки по ст. 1486.

У той же час посадові особи і співробітники правоохо­ронних органів, податкової інспекції, контрольно-ревізійної служби, аудитори, які у зв'язку зі своїм службовим станови­щем чи особливостями професійної діяльності чможуть бути ознайомлені з відомостями, що становлять комерційну (бан­ківську) таємницю, можуть бути притягнуті до відповідаль­ності за дії, передбачені ст. 1487.

При отриманні відомостей про дії, зазначені у ст. 1486, 1487, з метою притягнення конкретних осіб до кримінальної відповідальності адміністрація банку має звертатися до пра­воохоронних органів.

Відповідальність за посягання на інформацію, що знахо­диться в автоматизованих системах, базується на положен­нях ст. 198і («Порушення роботи автоматизованих систем») Кримінального кодексу України. Так, згідно з цією статтею навмисне втручання в роботу автоматизованих систем, що призвело до перекручення чи знищення інформації або носі­їв інформації, або розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в авто-


матизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи то носіїв інформації, карається по­збавленням волі на строк до двох років або виправними ро­ботами на той же строк, або штрафом у розмірі від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Ті ж дії, якщо ними спричинено шкоду у великих розмі­рах, або вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти

років.

Незалежно від вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності і покарання злочинця вище­зазначені санкції не відшкодовують суб'єкту підприємниць­кої діяльності завданих злочином збитків. їх відшкодування може бути здійснене шляхом використання норм цивільного законодавства.

Цивільна відповідальність грунтується на основі цивіль­но-правових відносин, в силу яких одна сторона зобов'язана відшкодовувати іншій стороні збитки, завдані протиправни­ми (і не завжди кримінально караними) діями у зв'язку з по­сяганням на комерційну (банківську) таємницю.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, збитки — це всі витрати, зроблені кредитором; втрата або пошкоджен­ня його майна; не одержані кредитором доходи, які б він от­римав у разі виконання боржником своїх зобов'язань.

Цивільне законодавство передбачає, крім стягнення збитків при порушенні договорів, також стягнення збитків при виникненні зобов'язань із заподіяння шкоди.

Шкода як збитки, заподіяні протиправним посяганням на комерційну (банківську) таємницю, має місце в обох випад­ках, але правова природа їх відшкодування залежатиме від виду зобов'язань.

У першому випадку збитки, заподіяні протиправним по­сяганням на комерційну (банківську) таємницю, відшкодо­вуються винною стороною згідно із передбаченими угодою, Договором зобов'язаннями.

У другому випадку відшкодування збитків здійснюється Не за угодою чи договором, а на загальних підставах і прин­ципах відповідальності за заподіяння шкоди, передбачених ст. 40 Цивільного кодексу України. В основі таких зобов'я­зань знаходиться не порушення умов угоди, договору, а факт заподіяння шкоди. При цьому відшкодування збитків здій-


202


Тема ЮТема 10


203



снюється через подання цивільного позову до суду. Так, від­повідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу Ук. раїни, «особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину вправі... пред'явити до обвинуваченого... цивільний позов' який розглядається судом...». Згідно з чинним законодав­ством, позов до суду на відшкодування збитків подається і тоді, коли кримінальна справа не розглядається зовсім.

Окреме місце займає захист банківської і комерційної таємниці з використанням норм трудового законодавства, при цьому йдеться про правові норми, які регулюють договір­ні трудові відносини. Такі норми визначаються трудовими угодами, договорами або контрактами. Так, при складанні трудового договору згідно зі ст. 21 Кодексу законів про пра­цю України працівник зобов'язується виконувати умови внутрішнього трудового розпорядку, однією з вимог якого може бути зберігання в таємниці службової інформації. Крім того, при укладанні договору окремо може передбачатись укладання окремої угоди про конфіденційність. За • таких умов підставою для дострокового розірвання трудового дого­вору (як міра впливу на працівника) може бути передбачене ст. 40 Кодексу законів про працю України систематичне не­виконання обов'язків, покладених правилами внутрішнього розпорядку.

Особливою формою трудових договірних відносин є контракт, строк дії якого, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівників, умови його розірвання можуть встановлюватись згодою сторін. Порядок укладання і розірвання контракту регламентують статті 24, 36 Кодексу законів про працю Ук­раїни і постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 р. та № 170 від 19 березня 1994 р. Розір­вання трудового договору може здійснюватись не за умов, передбачених чинним законодавством, а за умов, передбаче­них контрактом.

Однією з умов розірвання трудового договору, засновано­го на контракті, може бути заподіяння службовцями банку матеріальної, моральної шкоди банку, у тому числі шляхом протиправних посягань на банківську і комерційну таємницю.

Для практичного застосування положень, зазначених У контракті щодо його розриву, необхідні такі умови:

1) укладання контрактної форми договору;


2) включення до нього як причин для розірвання фактич­
них дій службовця банку, пов'язаних з протиправним пося­
ганням (у будь-якій формі) на банківську таємницю;

3) причетність співробітника до дій, що розцінюються як
протиправне посягання на банківську таємницю;

4) винність службовця у скоєнні подібних дій.

У практичній діяльності доцільно чітко визначити зо­бов'язання службовців банку по охороні банківських таєм­ниць. Як правило, це закріплюється спеціально обумовлени­ми у контракті положеннями або додатковим зобов'язанням, що додається до контракту. Допуск службовців банку до ві­домостей, що становлять банківську або комерційну таємни­цю, у повному обсязі здійснюється відповідним наказом по банку.

§ 2. Нормативна база банку з безпеки

Слід зазначити, що у питаннях захисту банківської інформа­ції не варто покладатись тільки на державну законодавчу ба­зу, тим більше що остання має багато протиріч і дозволяє по-різному трактувати положення законодавчих актів. Крім того, застосовувати деякі положення законів можна лише спираючись на нормативну базу самого банку. Наприклад, відповідальність за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, згідно зі ст. 1487 Кримінального ко­дексу, наступає стосовно осіб, яким ця таємниця відома у зв'язку із професійною або службовою діяльністю. Доказом того, що особа мала доступ до відповідних відомостей, які становлять комерційну таємницю, є наказ по банку. В ньому зазначається перелік посадових осіб, яким доводиться зміст банківської і комерційної таємниці. Тобто банку необхідно юридично закріпити право на банківську і особливо комер­ційну таємницю, яке оформлюється шляхом визначення і внесення відповідних положень до документів, що регламен­тують діяльність банку.

Розглянемо деякі рекомендації щодо організації норма­тивної бази з безпеки у банку. Перш за все, положення про захист комерційної таємниці повинні міститися у статуті банку. Статут має передбачати права банку на:

— комерційну таємницю;


204


Тема ЮТема 10


205



визначення складу й обсягу відомостей, що станов­
лять комерційну таємницю і конфіденційну інформацію;