Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 45 из 54)

Перелік відомостей, які становлять комерційну таємни­цю, визначається керівником підприємства (банку). Визна­чаючи склад комерційної таємниці, необхідно пам'ятати, що законодавством України передбачено перелік відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Так, згідно з по­становою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611, не можуть становити комерційної таємниці:

— установчі документи, документи, що дозволяють зай­
матися підприємницькою діяльністю та її окремими
видами;

— інформація за всіма встановленими формами держав­
ної звітності;

— дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати по­
датків та інших обов'язкових платежів;

— відомості про чисельність і склад працюючих. їх заро­
бітну плату в цілому та за професіями і посадами, а
також наявність вільних робочих місць;

— документи на сплату податків і обов'язкових платежів;

— інформація про участь посадових осіб підприємства в
кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єд­
наннях та інших організаціях, що є суб'єктами під­
приємництва;

— документи про платоспроможність;

— інформація про забруднення навколишнього природ­
ного середовища, невиконання умов безпеки праці,
реалізацію продукції, яка завдала шкоди здоров'ю, а
також інші порушення законодавства України і розмі­
ри понесених при цьому збитків;

— відомості, які відповідно до діючого законодавства
підлягають оголошенню (масова інформація та інфор­
мація, що публічно розповсюджується через друкова­
ні та аудіовізуальні канали, закони, нормативні акти,
що стосуються свобод і законних інтересів громадян
тощо).

Враховуючи відкритий доступ до вищезазначеної інфор­мації, необхідно пояснити деякі моменти.


До форм державної звітності відносяться лише форми, встановлені (затверджені) Міністерством статистики України.

До документів про платоспроможність і даних, що необ­хідні для перевірки обчислення податків, не можна відноси­ти документи і відомості по операціях, рахунках і вкладах клієнтів та кореспондентів банку, оскільки вони згідно з За­коном України «Про банки і банківську діяльність» належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен спрацьовувати принцип верховен­ства закону над підзаконним актом.

Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробіт­ну плату не треба плутати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівни­ків. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що займають ключові посади у банку, може бути викорис­тано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння

злочину.

Доступ до інформації, що становить комерційну таємни­цю, регулюється Законом України «Про підприємства в Ук­раїні», у ст. ЗО якого зазначено, що склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту ви­значаються керівником підприємства, банку.

Постає питання, як бути з інформацією, яка згідно із ви­щезазначеними актами не може бути визначена як банків­ська або комерційна таємниця, але доступ до якої необхідно обмежити? Це питання може бути вирішене шляхом надан­ня такій інформації режиму конфіденційної. Відповідно до ст. ЗО («Інформація з обмеженим доступом») Закону Украї­ни «Про інформацію», конфіденційна інформація за своїм правовим режимом належить до інформації з обмеженим до­ступом, її складають відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юри­дичних осіб і розповсюджуються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно із вищеназваним законом власник має право само­стійно відносити інформацію до категорії конфіденційної, ви­значати режим доступу до неї та встановлювати систему її

захисту.

Тут слід зазначити, що деякі матеріали містять коментарі (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Ук-


198


Те*


Тема 10


199



раїни. — К.: Юрінком, 1997), згідно з якими комерційна та­ємниця є конфіденційною інформацією. Зауважимо, що згід­но із Законом України «Про інформацію» (ст. ЗО) інформація з обмеженим доступом (а саме про неї йде мова) поділяється на конфіденційну і таємну, тобто таємна інформація не може бути конфіденційною і навпаки. Тому конфіденційна інформа­ція є самостійним видом інформації з обмеженим доступом.

Окремо регулюється доступ до інформації, що знаходить­ся в автоматизованих системах. Згідно зі ст. 6 («Доступ до інформації») Закону України «Про захист інформації в авто­матизованих системах», доступ до інформації, яка збері­гається, обробляється і передається в автоматизованих сис­темах, здійснюється лише згідно із правилами розмежування доступу, встановленими власником інформації чи уповнова­женою ним особою.

Відповідальність за порушення встановлених правил ро­боти з банківською і комерційною таємницями грунтується на положеннях відповідних законодавчих актів, перш за все Закону України «Про підприємства в Україні» (ст. 32, п. 3), Кримінального та Цивільного кодексів України. Відповідно до цих актів за порушення правил роботи з комерційною або банківською таємницею може наступати кримінальна чи ци­вільна відповідальність.

Кримінальна відповідальність може наступати за дії, пе­редбачені статтями 1486 («Незаконний збір з метою викорис­тання або використання відомостей, що становлять комер­ційну таємницю») і 1487 («Розголошення комерційної таєм­ниці») Кримінального кодексу України.

Незаконний збір з метою використання або використан­ня відомостей, які становлять комерційну таємницю (підпри­ємницьке шпигунство) (ст. 148Ь), якщо це спричинило вели­ку матеріальну шкоду суб'єктові підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від трьохсот до п'ятисот мінімальних розмірів заро­бітної плати.

Згаданою статтею передбачена відповідальність за два склади злочинів:

1) за незаконне збирання з метою використання відомос­тей, що становлять комерційну таємницю;


2) за незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.

Під незаконним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, слід розуміти активні дії, спрямовані на добування (одержання) таких відомостей будь-яким спо­собом: вилучення (викрадення), незаконне ознайомлення, прослуховування телефонних розмов, опитування співробіт­ників, одержання відомостей за плату або через погрози, на­сильство тощо.

Незаконне використання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю — це впровадження чужих «технічних» таємниць у власне виробництво, врахування здобутих відо­мостей при плануванні власної діяльності, продаж, розголо­шення відомостей тощо.

Критерій оцінки матеріальної шкоди, спричиненої неза­конним використанням відомостей, що становлять комерцій­ну таємницю, містить примітка до ст. 1484 Кримінального ко­дексу, де зазначається, що матеріальна шкода вважається великою, якщо вона в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць.

Оскільки кримінальне покарання наступає за незаконний збір і незаконне використання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю, то слід визначити критерії законності чи незаконності такого збору. Такими критеріями можуть

бути:

по-перше, наявність засад для збору і використання відо­мостей, якщо це передбачено законом чи договором;

по-друге, наявність необхідних повноважень;

по-третє, наявність згоди власника таємниці на ознайом­лення з нею відповідних осіб.

Умисне розголошення комерційної таємниці (ст. 1487 Кримінального кодексу України) без згоди її власника осо­бою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих або інших мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням права займати певні посади чи


200


Тема Ю


Тема 10


201




займатись певною діяльністю на строк до трьох років, або штрафом до п'ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати