Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 2 из 54)

Запропонований термін «банківське право» містить нор­ми, що регулюють досить вузьке коло питань: це, перш за


8


Тема 1


Предмет і метод банківського права



все, діяльність комерційних банків та головного банку дер­жави, а також основні принципи організації кредитної систе­ми та порядок надання кредитними установами різноманіт­них послуг клієнтам. Тому, як вважає Л. Г. Єфімова, ті сус­пільні відносини, які певною мірою регулюються банків­ським правом, не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони змогли скласти предмет окремої галузі права.

Переходячи до з'ясування методу банківського права, необхідно згадати, що розуміється під методом правового ре­гулювання в правовій науці взагалі.

Метод правового регулювання — це сукупність при­йомів, способів впливу права на суспільні відносини. Так, на­приклад, цивільне право використовує такий метод правово­го регулювання, в якому основною ознакою є юридична рів­ність учасників відповідних правовідносин, адміністративне право — метод владних приписів, основою якого є юридична нерівність учасників таких правовідносин.

Відносини комерційних банків з головним банком держа­ви переважно є відносинами влади та підпорядкування із за­стосуванням методу владних приписів. Але вже самі відно­сини комерційних банків з клієнтами і один з одним мають в своїй основі юридичну рівність сторін, тобто в даному випад­ку використовується цивільно-правовий метод правового ре­гулювання суспільних відносин. Таким чином, метод право­вого регулювання банківської діяльності є неоднорідним, бо він заснований на двох різних методах регулювання, які при­таманні цивільному та адміністративному праву.

Вищевизначені суспільні відносини регулюються, окрім норм банківського права, також нормами інших галузей пра­ва, головним чином цивільного, фінансового та адміністра­тивного. В окремих випадках, пов'язаних з порушенням суб'єктами банківського права діючого чинного законодав­ства, правовідносини в сфері банківської діяльності регулю­ються також нормами кримінального права.

Все це свідчить про те, що банківське право можна ви­значити як комплексну галузь права.

Отже, ми розглянули різні точки зору стосовно того, чи можна вважати банківське право самостійною галуззю пра­ва. Враховуючи ті суспільні відносини, в яких відбуваються банківські правовідносини між їх суб'єктами в сучасних умо­вах, з нашої точки зору з цілковитою впевненістю ще не


можна говорити про банківське право України як про від­окремлену самостійну галузь національного права.

Проте, не зважаючи на ці обставини, термін «банківське право» досить грунтовно ввійшов в професійну лексику практичних працівників, які реалізують себе в сфері банків­ської діяльності.

Отже, що таке банківське право? Досить лаконічне ви­значення дав цьому терміну видатний російський вчений-юрист М. М. Агарков: «Банківське право, як свідчить сама назва, є сукупністю юридичних норм, що регулюють органі­зацію та діяльність банків». З цим визначенням сьогодні не можна не погодитись.

Більш змістовне визначення можна сформулювати таким чином: банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють організацію та діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, їх взаємовідносини з клієнту­рою та один з одним, порядок здійснення банківських опера­цій та надання послуг, передбачених діючим чинним законо­давством.

§ 3. Банківські правовідносини, їх види та суб'єкти

Банківські правовідносини можуть бути визначені через су­купність таких специфічних ознак:

1) наявність спеціального суб'єкту — банку або іншої
кредитної установи;

2) наявність спеціального об'єкту — фінансових інстру­
ментів;

3)опосередкованість через банківські правовідносини
грошово-кредитної політики держави, що означає відсутність
свободи волі сторін у визначенні форм правовідносин та пра­
вил їх реалізації, а також пряму або непряму участь держави
в цих правовідносинах.

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в процесі діяльнос­ті банків та інших фінансово-кредитних установ, які реалізу­ють свій специфічний правовий статус та використовують


10


Тема 1


Предмет і метод банківського права


11



гроші та інші фінансові ресурси як засіб обігу, збереження та як товар.

В залежності від суб'єктного складу виділяють такі бан­ківські правовідносини:

1) між банками та клієнтами;

2) між двома комерційними банками з приводу здійснен­
ня банківських операцій;

3) між Національним банком та комерційними банками;

4) між комерційними банками з приводу створення сою­
зів, асоціацій та інших виробничих утворень — членські пра­
вовідносини;

5) між Національним банком та урядом — відносини -
взаємного представництва;

6) між Національним банком та органами представниць­
кої та виконавчої влади — призначення та звіт.

Банківські правовідносини також можуть бути класифі­ковані в залежності від характеру банківських операцій, тоб­то виділяють правовідносини, які опосередковують:

1) пасивні банківські операції, в яких банк виступає бор­
жником — інститут банківського вкладу, банківського ра­
хунку, випуск цінних паперів тощо;

2) активні банківські операції, в яких банк бере участь як
кредитор — кредитні договори, договори про уступку грошо­
вої вимоги;

3) посередницькі банківські операції — розрахункові пра­
вовідносини;

4)допоміжні банківські операції — правовідносини з
приводу надання інформаційних, консультаційних та інших
послуг.

В залежності від змісту банківські правовідносини мо­жуть бути класифіковані таким чином:

1) майнові, які пов'язані з грошовими коштами як видом
майна;

2) немайнові, які пов'язані з забезпеченням режиму бан­
ківської таємниці, використанням тих чи інших наймену­
вань, захистом ділової репутації банку, присвоєнням рейтин­
гу тощо;

3) організаційні, які пов'язані з побудовою внутрішньої
організаційної структури самого банку та банківської систе­
ми в цілому.


Виникнення, зміна та припинення банківських правовід­носин відбувається за наявності чітко визначених в право­вих нормах умов, або юридичних фактів.

Підставами виникнення банківських правовідносин мо­жуть бути:

— норма закону (наприклад, при реалізації кредитно-
грошової політики держави, формуванні обов'язкових
резервів тощо);

— адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на
здійснення банківської операції або її відкликання);

— договір або одностороння угода (наприклад, кредит­
ний договір).

Зміна банківських правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події (наприклад, при зміні мінімального розміру ста­тутного фонду комерційного банку, який встановлює НБУ, зміні відсотків по депозитах тощо).

Припинення банківських правовідносин відбувається та­кож у встановлених нормативними актами випадках (на­приклад, відкликання ліцензії НБУ на здійснення банків­ських операцій за порушення банківського законодавства, ліквідація банку, смерть фізичної особи тощо).

Суб'єктивний склад банківських правовідносин передба­чає виділення декількох рівнів суб'єктів:

1) клієнти, або клієнтура банків — громадяни, юридичні
особи, їх відокремлені підрозділи, інші організації;

2) комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи;

3) Національний банк України, який виступає як банк
банків, орган державної виконавчої влади та центр банків­
ської системи;

4) похідні банківські утворення — банківські союзи, асо­
ціації, ліги, групи, концерни;

5) органи влади, які здійснюють функції державного ре­
гулювання банківської діяльності та взаємозв'язку з банків­
ською системою.

§ 4. Джерела банківського права

Визначення поняття джерел банківського права передбачає встановлення сукупності джерел права, співвідносних з бан-


12


Тема 1



ківською діяльністю, опис їх змісту та побудову схеми дже­рел банківського права.

Джерела банківського права — це правові акти законо­давчих та виконавчих органів державної влади та управлін­ня, в яких містяться норми банківського права.

Головне джерело банківського права — Конституція (Ос­новний Закон) України, в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України.

Джерела банківського права неоднакові за своїми право­вими властивостями. До них відносяться: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради Украї­ни, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, зако­ни та постанови Автономної Республіки Крим, положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінан­сів України, Національного банку України, Державної подат­кової адміністрації).