Смекни!
smekni.com

Цивільний процес (стр. 102 из 116)

Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання.

Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, повинні бути прошиті, а аркуші пронумеровані і скріплені печаткою.

У ході розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної діяльності можливе постановлення цілого ряду нотаріальних актів-доку ментів. За юридичним значенням і функціями їх можна розділити на три групи:

1) акти, які виступають підсумком діяльності нотаріуса, що фіксують результат застосування норм матеріального права і ви рішення нотаріальної справи. До них належать наступні види но таріальних актів-документів: нотаріальні свідоцтва; посвідчувальні написи; виконавчі написи; написи про заборону відчуження не рухомого майна; акти про морський протест.

Відмітною рисою цих нотаріальних актів-документів є те, що вони наділяють якістю безспірності і вірогідності права, факти та документи, впливають на правовий статус заінтересованих у вчиненні нотаріальної дії осіб і дозволяють їм згодом (поза рамками нотаріального процесу) реалізувати свої права та інтереси, вчиняти певні дії;

2) акти, що фіксують відсутність умов для застосування норм матеріального права і невиникнення або зупинення нотаріального процесу з цієї причини.

426

У відповідності зі ст.49 Закону нотаріуси чи інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальних дій, якщо: вчинення такої дії суперечить законові; дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою особою; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень; угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним в її статуті чи положенні;

3) акти, що оформляють процесуальні дії, необхідність вчинення яких виникає в ході розгляду нотаріальної справи. Наприклад, постанова про призначення експертизи (ч.2 ст.51 Закону, п.23 Інструкції); акт опису спадкового майна (п.99 Інструкції); акт про неможливість вживання заходів до охорони спадкового майна (ч.І ст.61 Закону, п.99 Інструкції); постанова про призначення зберігача спадкового майна (ч.2 ст.61 Закону, п.103 Інструкції).

Реєстрація нотаріальних дій. Усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусом, реєструються в реєстрах нотаріальних дій (ст.52 Закону).

Кожній нотаріальній дії привласнюється окремий порядковий номер. Номер, за яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, вказується на документах, що видаються нотаріусом, або у посвід-чувальних написах.

Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути завірена підписом посадової особи Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополі, уповноваженими на це начальниками цих управлінь.

Підпис посадової особи скріплюється гербовою печаткою Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві і Севастополі.

Запис нотаріальної дії до реєстру провадиться нотаріусом або іншим працівником державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває в трудових відносинах із приватним нотаріусом, тільки після того як посвідчувальний напис на документі або документ, що видається нотаріусом, ним підписані. Запис до реєстру олівцем не допускається.

Нотаріус має право видавати виписки з реєстрів для реєстрації нотаріальних дій за письмовою заявою громадян, підприємств, установ або організацій, до яких або за дорученням яких вчиняються нотаріальні дії, а також за письмовою вимогою суду, прокуратури, органів слідства і дізнання у зв'язку зі справами, що перебувають в їх провадженні.

Виписки з реєстрів нотаріальних дій про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.

427

Стаття 53 Закону передбачає можливість видачі дубліката нотаріально посвідченого документа.

У разі втрати документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу виконавчої влади, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких провадилася нотаріальна дія, державним нотаріальним архівом видається дублікат втраченого документа.

Дублікат заповіту може бути виданий зазначеним у заповіті спадкоємцям після подання свідоцтва про смерть заповідача. У випадку смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, він може бути виданий їх спадкоємцям після подання ними свідоцтва про смерть заповідача і померлого спадкоємця.

Дублікат документа повинен містити в собі весь текст посвідченого або виданого документа. На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і робиться посвідчу-вальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на екземплярі документа, що зберігається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Рекомендована література:

Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В.В.Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

Фурса СЯ. Нотаріальний процес. — К.: Істина, 2002.

Розділ ЗО ТРЕТЕЙСЬКЕ СУДОЧИНСТВО

Питання теми:

1. Поняття, сутність і види третейського судочинства.

2. Принципи організації та діяльності третейського суду.

3. Загальні умови третейського розгляду.

4. Порядок розгляду і вирішення справи у третейському суді.

1. Поняття, сутність і види третейського судочинства

Третейський суд вважається найстарішим судом в історії суспільства, крім того — найбільш демократично сформованим органом правосуддя. Деякі дослідники обґрунтовано стверджують, що третейський суд виник раніше, ніж державний1. Інститут третейського суду був першою формою правосуддя, до якої добровільно зверталися люди з метою встановлення справедливості та миру. Завдяки своїй конструкції третейський суд може правильно розвиватися тільки в умовах вільних цивільних відносин виключно на договірних засадах[149]. Гегель у свій час пропонував поставити сторонам в обов'язок звертатися до офіційного суду, до простого (третейського, мирового) суду і спробувати дійти згоди[150].

У правовій науці, в тому числі у науці цивільного процесуального права, щодо характеру і галузевої приналежності норм, що регулюють організацію та діяльність третейських судів, існують протилежні погляди. У теорії виділяють кілька концепцій правової природи третейського суду: договірну, процесуальну, змішану та автономну.

1Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. — М.:

Юрист, 1999. — С. 362.

Прихильники так званої «договірної» (або «консенсуальної») теорії розглядають третейський суд як звичайні цивільно-правові відносини. Згода про передачу спору до третейського суду є, на їх думку, звичайним цивільно-правовим договором, що породжує для сторін цивільно-правові зобов'язання, у тому числі і зобов'язання підкорятися ухваленому третейським судом рішенню. Деякі прихильники даної теорії розглядали угоду про передачу спору третейському суду як різновид договору доручення[151]. Головне практичне значення договірної теорії полягає у вирішенні всіх питань організації та діяльності третейських судів на базі цивільного права, із чого випливає, що норми, які регулюють третейську форму захисту права, мають матеріально-правовий характер.

Прибічники процесуальної теорії трактують третейський суд як особливу форму державного правосуддя, всі елементи і стадії третейського розгляду, включаючи і угоду про передачу спору до третейського суду — предметом процесуального права, а ухвалення рішення — тотожним рішенню державного суду. Таким чином, процесуальна теорія призводить до застосування щодо всіх питань, що стосуються третейського суду, норм процесуального права[152].

Автори «автономної» теорії заперечують як договірну, так і процесуальну теорію природи третейських судів, пов'язуючи їх необхідність з потребами ділових людей у швидкому вирішенні спорів.

Представники «змішаної» теорії кваліфікують третейський суд як такий, що поєднує матеріально-правові та процесуально-правові елементи. Третейський суд, за цією теорією, базується на цивільноправовому договорі, що, однак, тягне процесуальні наслідки[153]. Ця теорія, розроблена стосовно до міжнародного приватного права, одержала визнання вчених, які працюють у сфері проблем третейських судів щодо вирішення спорів між суб'єктами цивільного права, які не мають міжнародного характеру.

Викладений підхід, на наш погляд, цілком прийнятний щодо всіх третейських судів, у тому числі створених для розгляду спорів між громадянами, які не мають економічного характеру. Це обумовлено тим, що третейські суди, що діють на території України, по суті мають єдиний характер, їх організація та діяльність здійснюються на єдиних началах. Питання про передачу спору та організації третейського суду вирішуються сторонами на договірній

основі, а питання процедури розгляду і вирішення спору регулюються або санкціонуються державою з наданням сторонам широких можливостей по встановленню порядку вирішення спору на основі взаємної згоди. Таким чином, законодавство та інші нормативні акти про третейський суд мають комплексний характер: складаються з норм матеріально-правового характеру і норм процесуального характеру, що регулюють або визначають основні контури порядку розгляду цивільноправових спорів.

Правові норми, що оформляють сьогодні процедуру третейського судочинства, мають глибоке історичне коріння. Аналіз нормативного матеріалу показує, що третейський розгляд відігравав велику роль у механізмі захисту порушених прав у Давній Греції і Римі, а також на Русі. Потім поступово він був включений у систему правоохоронних органів Російської держави як особливий елемент, однак у УПІ-ХІ століттях з низки причин не одержав такого значного поширення, як у Західній Європі[154].