Цивільне процесуальне законодавство наділяє сторони широким колом процесуальних прав і покладає на них процесуальні обов'язки.
Суб'єктивне цивільне процесуальне право сторони — встановлена і забезпечена нормами цивільного процесуального права міра можливої поведінки сторони в цивільному судочинстві і можливість вимоги певних дій від суду.
Цивільний процесуальний обов'язок сторони — необхідна і забезпечена процесуальним законом належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, відповідна суб'єктивному процесуальному праву суду.
Суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки є правовою основою процесуальної діяльності сторін.
Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч.1ст.27ЦПК).
Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст.31 ЦПК).
За змістом можна виділити три групи суб'єктивних процесуальних прав сторін:
1) права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судочинства;
2) права на участь в судовому розгляді;
58
3) права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні.
Важливою ознакою, що характеризує суб'єктивне цивільне процесуальне право, є його тісний органічний зв'язок з процесуальними обов'язками осіб, наділених правами. Для належного здійснення прав процесуальний закон встановлює порядок, способи і межі їх реалізації, зводячи їх тим самим в ранг процесуальних обов'язків.
Однією з актуальних проблем цивільного процесу є проблема захисту процесуальних прав, зокрема, зловживання процесуальними правами.
Зловживання процесуальним правом — це особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає в протиправному, несумлінному і неналежному використанні особою, яка бере участь у справі (її представником), процесуальних прав, які їй належать, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), зовні відповідаючих вимогам цивільних процесуальних норм, але вчинюваних з корисливих або особистих мотивів, що заподіюють шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах і (або) інтересам осіб, що беруть участь в справі, або несумлінна поведінка в інших формах, яка тягне за собою застосування заходів цивільного процесуального примусу.[27]
Наслідки зловживання правом — це застосування заходів цивільної процесуальної відповідальності і інших заходів цивільного процесуального примусу.
Цивільна процесуальна відповідальність характеризується двома універсальними ознаками: 1) додаткове обтяження особи і 2) негативна оцінка особи правопорушника.
Позов може бути пред'явлений спільно декількома позивачами або до декількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч.І ст.32ЦПК).
Процесуальна співучасть — участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.
Співучасть як самостійний процесуальний інститут характеризується наступними ознаками:
1) співучасники є передбаченими суб'єктами тих спірних матеріальних правовідносин, які входять у предмет судового розгляду;
2) співучасники — особи, які беруть участь в одному і тому ж судочинстві;
3) право вимоги або обов'язок одного з учасників не виключає права вимоги або обов'язку інших співучасників.
Мета процесуальної співучасті — найзручніше з погляду економії часу і зусиль суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, здійснення в цивільному судочинстві задачі по захисту прав і законних інтересів громадян і різного роду органів, об'єднань і організацій.
При співучасті декілька процесів зливаються в один, внаслідок чого, по-перше, скорочуються (мінімізуються) судові витрати; по-друге, скорочується число судових засідань і, отже, явок учасників процесу до суду; по-третє, економиться час суду на перевірку і оцінку доказового матеріалу, які проводяться тільки один раз; по-четверте, виключається прийняття суперечливих рішень з одних і тих же питань[28].
Таким чином, інститут процесуальної співучасті — один з проявів принципів процесуальної економії, законності і обґрунтованості.
Види цивільної процесуальної співучасті:
По-перше, залежно від того, на чиїй стороні виступає співучасник, цивільна процесуальна співучасть поділяється на:
1) активну (на стороні позивача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позовів про відновлення на роботі декількома працівниками, звільненими на одній і тій же підставі, проти одного і того ж працедавця;
2) пасивну (на стороні відповідача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позову одним із співвласників про виділ своєї частки в загальному майні. Як співвідповідачі в цій справі виступають співвласники;
3) змішану (і на стороні позивача, і на стороні відповідача декілька осіб). Наприклад, пред'явлення позову про звільнення від арешту (виключення з опису) загального майна. Співпозивачами в такій справі виступають співвласники арештованого майна, а співвідповідачами — боржник, по боргах якого описано майно, і стягу-вач, тобто особа, на користь якої описано майно.
По-друге, залежно від обов'язковості залучення осіб цивільна процесуальна співучасть може бути необхідною (обов'язковою) і факультативною (необов'язковою). Правовою підставою цієї класифікації служить ч.2 ст.32 ГПК. Відповідно до вказаної норми процесуальна співучасть допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів (право спільної власності); 2) позовні вимоги випливають з однієї
підстави (сумісне спричинення шкоди); 3) вимоги однорідні, хоча і не тотожні за підставами і предметом (позови про виплату заробітної плати до одного працедавця).
Необхідна співучасть — обов'язкова участь у справі всіх суб'єктів спірного правовідношення в якості позивачів або відповідачів.
Цивільне процесуальне законодавство не дає переліку випадків обов'язкової співучасті і вказівок на її підстави. Проте в судовій практиці встановилося правило, згідно з яким обов'язкова співучасть повинна мати місце у всіх тих випадках, коли в основі вимоги декількох позивачів або до декількох відповідачів лежить спільне право або спільний обов'язок.
Необхідна співучасть є обов'язковою в наступних справах: 1) про спільну (сумісну і часткову) власність; 2) про спадщину; 3) про авторські і суміжні права, якщо це результат праці декількох осіб; 4) у позовах про виключення майна з опису; 5) про захист честі, гідності і ділової репутації; 6) про право користування житловими приміщеннями і ін.
Суть необхідної співучасті полягає в тому, що участь в судочинстві кожного співучасника необхідна. Проте питання про те, чи має право суд на свій розсуд залучити у разі обов'язкової співучасті тих співпозивачів, які не заявили позов разом з первинним позивачем і не звернулися до суду за захистом, законодавчо не вирішене. Рішення цього питання повинне бути обумовлено наступними двома обставинами: по-перше, дією в цивільному процесуальному праві принципу диспозитивності і, подруге, визнанням у сучасному суспільному і юридичному бутті приватного права і приватної власності. Враховуючи обидва ці чинники, при необхідній співучасті суд має право залучати в процес співпозивачів лише з їхньої згоди.
Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів або одного позивача до декількох відповідачів можуть бути розглянуті і здійснені незалежно одна від одної.
Для використання факультативної співучасті необхідно встановити:
1) однорідність справ, що знаходяться у провадженні суду, яка визначається схожим предметом позовних вимог (відновлення на роботі), підставою позову (єдина підстава звільнення декількох осіб — скорочення штатів);
2) схожість суб'єктного складу або наявність у провадженні суду декількох справ за позовами одного позивача до різних відповідачів або різних позивачів до одного і того ж відповідача;