Закон України «Про третейські суди» нормативно закріпив систему принципів, на основі яких здійснюється третейський розгляд (ст.4).
Принцип законності означає, що третейський розгляд спорів повинен ґрунтуватися на застосуванні норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст.11 Закону третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.
Третейський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором України, застосовує норми права інших держав.
У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні відносини, а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.
Принцип незалежності третейських суддів і підкорення їх тільки закону. Незалежність осіб, які здійснюють вирішення спору, є необхідною умовою, що забезпечує належну організацію судового розгляду. Тільки будучи незалежними, такі особи можуть залишатися неупередженими і тим самим забезпечувати справедливе і законне вирішення спору.
Хоча третейські суди відповідно до Закону України «Про судоустрій України» не входять у судову систему, однак цілі третейських судів збігаються із цілями діяльності державних судів — забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Саме ця обставина і поєднує принципові основи такої діяльності, яка здійснюється неупередженими суддями незалежно від того, чи є вони державними суддями або приватними, третейськими суддями. При цьому відносно до третейських суддів діють ті ви-
435
моги, які сформульовані в Європейській хартії про статус суддів від 10 липня 1998 р.: судді повинні бути доступними і поважними стосовно до осіб, які звертаються до них; повинні піклуватися про підтримку високого рівня компетентності, необхідного для вирішення справи у кожному конкретному випадку.
Принцип рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом випливає зі ст.24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Рівність учасників цивільно-правових відносин має два аспекти: поперше, припускає визнання за ними рівних матеріальних і процесуальних прав і, по-друге, надає їм однакову можливість звертатися за захистом і охороною своїх прав до третейських судів. Таким чином, принцип рівності учасників третейського розгляду є необхідною гарантією встановлення істини по розглянутій третейським судом справі й для винесення законного, обґрунтованого й справедливого рішення.
Принцип змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Одне з головних правил змагальності полягає в тому, що кожна зі сторін повинна доказувати ті обставини, які послужили підставою для її вимог і заперечень. Кожна зі сторін бере участь у дослідженні доказів, наданих у суд, висловлює свої міркування по цих доказах, а також обґрунтовує власну думку щодо всіх питань, що виникають у ході судового розгляду. Це правило закріплене і у цивільному процесі. Однак доказування в цивільному процесі є таким різновидом процесуальної діяльності, що суворо підвладна процесуальному закону, у межах якого така діяльність і здійснюється. Сторони в цьому випадку можуть використовувати тільки ті засоби доказування, які допускаються процесуальним законом. Разом з тим у третейському процесі сторони вільні у встановленні правил доказування (за умови несуперечності таких закону). Сторони вправі самостійно визначити і засоби доказування, включаючи такі засоби, які невідомі процесуальному закону, що регламентує процедуру доказування у межах державного судочинства. Наприклад, позивач і відповідач вправі домовитися про певний порядок доказування, про визначення правил належності тих або інших доказів, про покладання тягаря доказування на одну зі сторін, про вимоги, що висуваються до доказів, про формулювання преюдицій і презумпцій і т.д.[160]
Принцип обов'язковості для сторін рішень третейського суду. Рішення третейського суду виконується зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні (ч.І ст.55 Закону).
Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ч.І ст.57 Закону).
Слід зазначити, що на відміну від рішень, постанов і ухвал державних судів рішення третейських судів обов'язкові тільки для сторін і не поширюються на третіх осіб та інших учасників спору, інших фізичних і юридичних осіб, органи державної влади й місцевого самоврядування.
Принцип добровільності утворення третейського суду виражається через вільне волевиявлення двох категорій суб'єктів третейського розгляду — сторін і суддів. Це проявляється в наступному. По-перше, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам закону (ч.І ст.5 Закону). По-друге, сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів (ч.І ст.14 Закону). По-третє, для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їх згода (ч.2 ст.14 Закону).
Принцип добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі виражається у волі вибору особи з таких питань: 1) чи є бажання в особи розглядати конкретний спір; 2) чи є бажання розглядати даний спір між конкретними особами; 3) чи є бажання особи бути третейським суддею тощо.
Примус особи до покладання на себе повноважень третейського судді неприпустимий, а в тих випадках, коли вона порушує норми права, вона може бути притягнута до юридичної відповідальності.
Принцип арбітрування[161] полягає у сприянні третейського суду (судді) досягненню угоди між сторонами, що сперечаються, і при-
йняттю на її основі рішення, якщо ця угода не суперечить законодавству і не порушує охоронювані законом права та інтереси третіх осіб.
У той же час якщо в результаті розгляду спору сторони не дійшли згоди, третейський суд (суддя) приймає рішення, яке повинно відповідати закону, тобто згідно із законом, а не згодою сторін.
Принцип самоврядування третейських судів ґрунтується на тому, що третейські суди здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування з метою представництва та захисту власних інтересів.
Згідно зі ст.58 Закону для представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів утворюються органи третейського самоврядування. Вищим органом третейського самоврядування є Всеукраїнський з'їзд третейських суддів. Всеукраїнський з'їзд третейських суддів обирає Третейську палату України. Третейська палата України є постійно діючим органом третейського самоврядування, який представляє та захищає соціальні і професійні права та інтереси третейських суддів і третейських судів, здійснює методичну та видавничу роботу, аналізує практику правозастосування третейських судів і здійснює інші повноваження, визначені вищим органом третейського самоврядування. Третейську палату України очолює Голова Третейської палати України, який обирається вищим органом самоврядування третейських судів терміном на три роки.
Голова Третейської палати України: представляє Третейську палату України у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами; організовує діяльність Третейської палати України та Всеукраїнського з'їзду третейських суддів; має право бути третейським суддею у вирішенні спорів третейським судом; здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про третейські суди» та Положенням про Третейську палату України (ст.59 Закону).
Принцип всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів. Третейський суд покликаний встановити всі ті факти, які дають йому можливість правильно оцінити весь фактичний склад справи. Третейський суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зобов'язаний створювати необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи.
Всебічне встановлення обставин справи означає, що суд зобов'язаний з'ясувати всі питання у справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів та допустимості засобів доказування — не тільки наданих сторонами, але і отриманих
438
іншим шляхом. Якщо наданих доказів недостатньо, третейський суд пропонує сторонам і іншим особам, які беруть участь у справі, надати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні.
Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обґрунтованість висновків третейського суду на підставі дійсних обставин справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору[162].