Думка про те, що рішення Конституційного Суду слід розглядати як джерело цивільного процесуального права, підтримують не всі правознавці. Так, Коршунов Н.М. вважає, що «рішення Конституційного Суду не замінюють собою джерел права, оскільки, припиняючи дію законів у частині, що суперечить Конституції, вони не підміняють собою законодавчої влади і не усувають необхідності внесення змін у відповідні закони або навіть прийняття нових законів» (Коршунов Н.М., Малеев Ю.Л. Гражданский процесс. — М.: Норма, 2004. — С.40).
яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року).
У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч.5 ст.8 ЦПК).
Крім того, суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч.б ст.8 ЦПК).
Слід також звернути увагу на Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., який закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).
Не є джерелом цивільного процесуального права роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Зазначені роз'яснення містять узагальнені положення, призначені для багаторазового застосування з тієї або іншої категорії цивільних справ або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони являють собою результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій у застосуванні судами процесуальних норм з певної категорії справ у зв'язку з відсутністю норми, що регулює те або інше процесуальне питання, й на цій основі роз'яснення того, як слід правильно застосовувати відповідні норми права[4].
Постанова Пленуму Верховного Суду України, як і будь-який судовий акт, є підзаконним актом. Однак іменувати його нормативним актом і джерелом права ми не можемо, тому що на відміну від підзаконних нормативних актів, виданих у порядку правотвор-чості компетентними органами, що є самостійними регуляторами суспільних відносин, необхідно мати на увазі, що правила, установлені Пленумом, перебувають в іншій площині, ніж підзаконні норми. Ці нормативні приписи складаються в рамках практики й для практики[5]. Ті нормативні формулювання, які іноді включаються в керівні роз'яснення Пленуму, у юридичній літературі прийнято іменувати не нормою права, а правоположеннями, що являє проміжне явище, яке наближається до правових норм, але не співпадає з ними повністю.
Постанови Пленуму Верховного Суду України відрізняються від законодавчих актів тим, що вони: 1) приймаються вищим судовим органом; 2) офіційно є актами роз'яснення з питань судової
практики, тобто застосовуваних судами нормативних актів; 3) засновані на обов'язковості закону, зміст якого відображають; 4) не можуть змінити, скасувати закон або інший нормативний акт, застосовуваний судом.
Таким чином, постанови Пленуму Верховного Суду України не входять ні в систему права в цілому, ні в систему джерел цивільного процесуального права. Однак вони є складовою частиною правової системи України й відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства.
Аналогія закону і аналогія права. Відповідно до ч.7 ст.8 ЦПК якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Необхідність у застосуванні аналогії (закону або права) обумов лена неповнотою в чинному законодавстві, вираженою у відсут ності конкретного нормативного припису відносно фактичних об ставин, що перебувають у сфері правового регулювання[6]. /
Слід зазначити, що прогалини в праві завжди були, є й будуть навіть у найбільш стабільних законодавчих системах, оскільки об'єктивно неможливо передбачити все, що вимагає правового регулювання[7].
Крім того, матеріальне право, що передбачає судовий порядок захисту прав, розвивається значно швидше процесуального права. Законодавець не встигає вчасно внести виправлення і доповнення в цивільний процесуальний закон.
Прогалини в цивільному процесуальному законі повинні заповнюватися шляхом правотворчості компетентними державними законодавчими органами. Однак варто також мати на увазі, що суд не може відмовити в правосудді, пославшись на відсутність процесуальної норми, що регулює провадження по даній категорії справ (ч.8 ст.8 ЦПК), і тоді він зіштовхується із проблемою розгляду й вирішення справи при відсутності відповідних норм права. У цьому випадку він приймає рішення на основі аналогії закону або за аналогією права. При аналогії закону складається наступна ситуація: а) є відносини, що вимагають правового регулювання; б) відсутні процесуальні норми, що регламентують ці відносини; в) є процесуальні норми, що передбачають регламентацію подібних відносин.
У той же час аналогію закону і права не можна віднести до джерел цивільного процесуального права, тому що вони офіційно не визнані державою як такі.
Джерела цивільного процесу як явища об'єктивного світу існують і функціонують у відомих межах: протягом відповідного часу, на певній території (у просторі) і поширюються на певне коло осіб.
Дія процесуальних норм у часі визначається правилом, відповідно до якого незалежно від часу порушення цивільної справи в суді при здійсненні процесуальних дій застосовується процесуальний закон, що діє на цей момент. Згідно з ч.З ст.2 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов'язки, що скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч.4 ст.2 ЦПК).
Дія цивільних процесуальних норм у просторі визначає правило, відповідно до якого при розгляді цивільної справи, здійсненні окремих процесуальних дій і виконанні рішень суду діє процесуальний закон за місцем здійснення відповідної процесуальної дії.
Дія цивільного процесуального права за колом осіб. Цивільні процесуальні норми мають обов'язкову силу для всіх громадян, державних підприємств, установ, організацій, громадських організацій і їхніх об'єднань. Цивільний процесуальний закон поширюється також на іноземців, іноземні підприємства й організації, що перебувають на території України.
Розглядаючи питання про дію цивільних процесуальних нормативних актів на іноземних громадян, необхідно мати на увазі особливості правового положення іноземних громадян, що володіють дипломатичним імунітетом (ч.2 ст.413 ЦПК).
5. Співвідношення цивільного процесуального
Цивільне процесуальне право є частиною системи права України й перебуває в тісному взаємозв'язку з усіма іншими галузями права.
Питання про співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права виникає у зв'язку з тим, що, з одного боку, будучи процесуальною галуззю, цивільне процесуальне право виступає стосовно матеріальних галузей як форма життя цивільного (у широкому розумінні) матеріального закону. З іншого боку, стосовно інших процесуальних галузей цивільне процесуальне право виступає як самостійна, хоча й споріднена з ними галузь права.
18
Ще К.Маркс відзначав: «Процес є тільки форма життя закону, отже, прояв його внутрішнього життя». Він же вказував на нерозривний зв'язок матеріального права й процесу, образно порівнюючи даний зв'язок із взаємозалежністю структури тіла тварини з формами тіла.
Ще на початку XX століття правознавці, характеризуючи взаємодію норм матеріального й процесуального права, визнали, що на відміну від науки матеріального права, яке, будучи публічним або приватним, вивчає юридичні відносини в умовах їх нормального виникнення, розвитку і припинення, предметом науки процесуального права є діяльність держави з вирішення спорів про право, по встановленню та охороні існуючого права[8]. Відповідно, «матеріальні норми мають своїм головним призначенням регулювання нормального виникнення, розвитку і припинення соціально значущих суспільних відносин, процесуальні ж призначені для забезпечення реалізації матеріальних норм у випадках виникнення різних відхилень від нормального розвитку соціально значущих суспільних відносин і спрямовані на їхній захист»[9].
Взаємодія норм матеріального та цивільного процесуального права здійснюється на різних стадіях цивільного процесу. Наприклад, на стадії судового розгляду сторони (позивач і відповідач) перебувають не тільки в цивільних процесуальних відносинах, але і у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового дослідження: по справах про визнання права власності — у цивільних, про розірвання шлюбу — у сімейних й т.д. При розгляді спору суд також застосовує норми матеріального права і виносить судові постанови, що вносять зміни в правовий статус сторін і інших учасників, обумовлений матеріальними галузями права.