Смекни!
smekni.com

Цивільний процес (стр. 20 из 116)

У чинному процесуальному законодавстві відсутня дефініція представництва. Закон лише говорить про можливості реалізації процесуальних прав через представника. У зв'язку із цим у науці виникли два основні підходи до визначення поняття представництва.

Відповідно до першої точки зору представництво розуміють як систему процесуальних дій[36]. Таке визначення акцентує увагу на тому, що процесуальний представник є активним учасником процесу, діяльність якого спрямована на одержання правового результату для особи, яку він представляє, а найближчим наслідком діяльності представника є виникнення, зміна та припинення процесуальних прав і обов'язків для особи, яку він представляє, і їхня реалізація.

Разом з тим назване визначення має ряд недоліків. По-перше, воно лише описує зовнішні явища, що відбуваються в рамках представництва, не показуючи сутність представництва, його місце в системі права. Подруге, воно залишає без уваги наявність і зміст правовідносин, що складаються між представником і особою, яку представляють, представником і судом. По-третє, таке поняття не охоплює суспільних відносин, які не є власне діяльністю, але врегульовані нормами інституту судового представництва, наприклад, відносин, пов'язаних з підставами (уповноваження, доручення) і суб'єктами представництва (особами, які мають право бути представниками), майновими відносинами по відшкодуванню видатків на представника.

Представники другої точки зору розглядають представництво як процесуальне відношення[37].

Традиційно вважається, що в цих рамках виникають два види відносин: між представником і особою, яку представляють, і між ними і судом. З цієї причини не можна стверджувати, що в рамках процесуального представництва мають місце тільки процесуальні відносини, обов'язковим суб'єктом яких є суд. Отже, цими видами відносин не вичерпується зміст процесуального представництва.

В юридичній літературі існують і інші точки зору. Так, вказується, що зв'язок між юридичними категоріями процесуальних дій і правовідносин інституту процесуального права по відношенню до цивільного представництва можна виразити в такий спосіб: процесуальні дії, що вчинюються представником, є юридичними фактами, які тягнуть виникнення, зміну або припинення процесуальних правовідносин, у тому числі й правовідносин між представником і особою, яку представляють, які, у свою чергу, є об'єктом регулювання норм, що становлять інститут цивільного процесуального представництва[38].

Таким чином, визначення процесуального представництва як інститут дозволяє не тільки визначити місце процесуального представника в цивільному процесі, але і місце норм про процесуального представника в системі права, а також більш ефективно вдосконалювати цей інститут.

Отже, поняття процесуального представництва повинне бути визначене як єдність трьох його складових: дій, правовідносин і норм, об'єднаних в інститут.

ёЦивільне процесуальне представництво — це врегульована нормами ЦПК форма надання правової допомоги однією особою (представником) іншій особі (особі, яку представляють) у формі здійснення процесуальних дій представником від імені та в інтересах особи, яку він представляє, в межах отриманих повноважень у зв'язку з розглядом і вирішенням судом цивільної справи.

Риси представництва у суді:

1) представник виступає від імені особи, яку представляє;

2) представник здійснює права та обов'язки особи, яку представляє, й у результаті своїх дій створює права та обов'язки для особи, яку представляє;

3) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє;

4) представник діє в інтересах особи, яку представляє. Тому юридичний інтерес судового представника в справі носить не матеріально-правовий, а виключно процесуальний характер;

5) представник діє в обсязі повноважень, наданих йому відповідно до закону чи договору;

6) через представників можуть діяти будь-які особи, які беруть участь у справі;

7) судове представництво допускається на всіх стадіях і у всіх видах цивільного судочинства (крім справ про усиновлення).

Мета представництва в суді: 1) надати професійну допомогу особам, залученим у судовий розгляд; 2) сприяння реалізації конституційного права на судовий захист.

Завдання цивільного процесуального представництва: 1) правове регулювання механізму реалізації права суб'єктів бути представниками в суді; 2) правове регулювання процесуальних правовідносин представництва між судом і представником; 3) правове регулювання механізму реалізації проголошених Конституцією України прав на судовий захист і на отримання кваліфікованої юридичної допомоги.

Варто виділити соціальне, політичне і правове значення представництва в цивільному процесі.

Соціальне значення інституту в цивільному процесі проявляється, з одного боку, у контролі суспільства за тим, як названий інститут функціонує в інтересах людини та громадянина, чи не відбуваються при цьому збої і яким чином їх можна усунути. З іншого боку, у широкому розумінні соціальне значення представництва вбачається і у контролі суспільства за тим, яка його роль і вплив на рівень охорони життєвих цінностей і благ особистості при здійсненні правосуддя по цивільних справах.

Політичне значення представництва проявляється в реалізації норм Конституції України, що закріплюють рівноправність грома-

85

дян перед законом і судом, недоторканність приватного життя, державний захист прав і свобод, право на одержання правової допомоги. За ступенем правової захищеності особи в цивільному судочинстві можна судити про рівень турботи держави і суспільства про людину та громадянина, демократизм законодавства, його інститутів, їх ефективності, у тому числі й такого з них, як представництво.

Правове значення представництва найбільш повно виражається в можливостях використання правового потенціалу представництва з метою реалізації суб'єктивних процесуальних прав, захисту і охорони інтересів, майна, інших цінностей і благ у цивільному судочинстві. Мається на увазі значення представництва як комплексної гарантії для сторін, третіх осіб у цивільному процесі. Ця властивість представництва охоплює різні елементи, а тому має особливе юридичне значення.

При здійсненні судового представництва виникає два види відносин: одні між самою особою, яку представляють, і представником (регулюються нормами матеріального права — цивільного, трудового, сімейного), другі — між останнім і судом (регулюються нормами цивільного процесуального права).

Представництво треба відрізняти від участі в суді органів та осіб, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у порядку ст.45 ЦПК. Вони подібні тим, що не є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин і діють у процесі не у своїх інтересах, а захищають права та інтереси інших осіб. Розходження між даними суб'єктами проявляється в наступному:

1) представники діють від імені особи, яку представляють; суб'єкти, які виступають у суді в порядку ст.45 ЦПК, — від свого імені;

2) представник здійснює права та обов'язки особи, яку представляє. Суб'єкти, зазначені в ст.45 ЦПК, виконують повноваження, що передбачені їхньою компетенцією;

3) представництво допускається по всіх справах, а участь суб'єктів у порядку ст.45 ЦПК — у випадках, зазначених у законі.

Суб'єкти судового представництва. Юридична сутність судового представництва полягає в тому, щоб компенсувати або відсутність у сторін і третіх осіб цивільної процесуальної дієздатності, або неможливість її реалізації особисто з інших причин. У зв'язку з цим однією з особливостей судового представника як суб'єкта цивільного процесуального відношення є те, що ним може виступати тільки фізична особа, тобто громадянин.

Іншою особливістю судового представника як суб'єкта цивільного судочинства є те, що ним може виступати не будь-який громадянин, а лише дієздатний. Зазначена особливість безпосередньо ви-

86

пливає зі ст.40 ЦПК, відповідно до якої представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Однак чинне законодавство передбачає випадки, коли, незважаючи на свою дієздатність, громадянин, проте, не може брати участь у справі як судовий представник, тобто не має відповідної цивільної процесуальної правоздатності. До них належать: 1) особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок (ч.І ст.41 ЦПК); 2) судді, слідчі, прокурори, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники (ч.2 ст.41 ЦПК).

Крім цього, одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч.2 ст.40 ЦПК).

2. Види представництва у суді

Чинному законодавству відомі кілька видів судового представництва, кожний з яких підпорядкований особливому процесуальному режиму. Залежно від підстав виникнення судового представництва розрізняють представництво добровільне й обов'язкове.

Добровільне представництво виникає на підставі вільного волевиявлення особи, яку представляють. Воно може бути: 1) договірним; 2) представництвом, заснованим на членстві в громадських організаціях (громадським представництвом).