2) підстава участі в справі третьої особи — матеріально-правова заінтересованість (можливість регресу, інший інтерес);
3) третя особа може вступити у справу за власною ініціативою або бути залученою до неї згідно з ухвалою суду;
4) треті особи діють у процесі самостійно, вони незалежні від сторін, не повинні погоджувати з ними свої дії;
5) рішення суду не зачіпає суб'єктивних прав третіх осіб, тому має преюдиціальне значення;
6) вступ до справи третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку (ст.35 ЦПК);
7) третя особа не може пред'явити зустрічний позов. Такий позов не може бути пред'явлений і до неї.
Оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в чужій справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.
Юридичний інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в чужій для неї справі (процесі) може виявлятися в різних формах. Найпоширенішою формою юридичної заінтересованості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступають регресні правовідносини. Через регресне правовідношення третя особа без самостійних вимог вступає або притягується в чужий для неї процес для того, щоб своєю участю в чужій справі, по-перше, запобігти можливості настання в майбутньому несприятливих наслідків у вигляді загрози пред'явлення проти неї регресного позову або, по-друге, забезпечити собі право на пред'явлення в майбутньому ре-гресної вимоги проти відповідної сторони.
Ще однією формою юридичної заінтересованості третіх осіб без самостійних вимог є необхідність захистити себе від можливого в майбутньому порушення існуючого і підтвердженого в установленому порядку суб'єктивного права.
Третя особа без самостійних вимог може брати участь у процесі як на стороні позивача, так і на стороні відповідача. При цьому, проте, вона не стає простим пособником відповідної сторони. Вона захищає в процесі власні інтереси і тому є самостійним учасником процесу. Третя особа без самостійних вимог має право заявляти клопотання, відводи, подавати докази і брати участь в їх дослідженні, висловлювати свої доводи і міркування, заперечувати проти доводів інших осіб, що беруть участь у справі. Вона може оскаржувати рішення суду і вчиняти інші дії, передбачені законом.
Таким чином, інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, покликаний захистити права і
охоронювані законом інтереси учасників цивільного процесу, які не є учасниками спірного матеріального правовідношення, але перебувають з однією із сторін у процесі в таких відносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення. _
Участь у цивільному процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлена допроцесуальни-ми матеріально-правовими відносинами, що склалися між третьою особою і тією особою, на стороні якої вона бере участь у процесі.
Участь у справі третьої особи дозволяє своєчасно захистити її права і охоронювані законом інтереси, захистити права і охоронювані законом інтереси тієї особи, на стороні якої вона бере участь у справі, допомагає суду повно, швидко і всебічно з'ясувати всі обставини справи і винести законне і обґрунтоване рішення.
Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:
1) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;
2) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.
Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.
Порядок залучення до участі в справі або вступу до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, регулюється ст.36 ЦПК. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому разі може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.
У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я
(найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування)
або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.
Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.
Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.
З питання залучення або допуску до участі у справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
Рекомендована література:
Бобровник О.В. Треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за чинним та новим ЦПК України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 29. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. — С.386-391.
Грось Л.Л. К вопросу о гражданской процессуальной правоспособности и дееспособности сторон и третьих лиц // Арбитражный и гражданский процесс. — 2002. — №10. — С.2-11.
Новоструев А.Г. Участив в жилищных делах третьих лиц, не заявляющих самостоятельных требований относительно предмета спора // Юрист. — 2005. — № 6. — С.49-51.
Сибилев Д.М. Участие третьих лиц в гражданском судопроизводстве. — X.: Легас, 2001.
Питання теми:
1. Підстави і мета участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб.
2. Процесуальні форми участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб.
Згідно з ч.2 ст. З ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч.І ст.45 ЦПК).
Мета участі у процесі осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, — захист суспільних чи державних інтересів, суб'єктивних прав і охороню-ваних законом інтересів інших осіб — громадян і організацій.
Підстава участі — державна або суспільна заінтересованість у цивільній справі, що випливає з тих обов'язків, які покладені на органи та особи в силу функціональних повноважень.
Поняття «суспільних і державних інтересів», «суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб» теорією і практикою досі не вироблено[30].
Характерні риси органів та осіб, яким законом надане право захищати інтереси інших осіб:
1) беруть участь у розгляді справи від свого імені, але в захист не своїх інтересів, а інтересів інших осіб;
2) не є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин і тому не виступають як сторони в процесі, не мають матеріально-правової заінтересованості в результатах справи;
3) мають процесуальну зацікавленість у результаті вирішення справи;
4) можливість їхньої участі в судочинстві передбачена в законі;
5) їх повноваження, як правило, визначені компетенцією;
6) вони беруть участь у процесі без спеціального уповноваження з боку тих, чиї права вони захищають.
Суб'єкти, що діють у порядку ст.45 ЦПК:
1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини згід но зі ст. 101 Конституції України здійснює парламентський конт роль за дотриманням конституційних прав і свобод людини або громадянина.
У відповідності зі ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»[31] Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право звертатися до суду за захистом прав і свобод людини або громадянина, які за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника взяти участь у судовому процесі у випадках і в порядку, встановлених законом;