1) оптимальність співвідношення прав і обов'язків у процесі. Співвідношення прав і обов'язків у процесуальній діяльності встановлено законом саме в тому обсязі, який необхідний для ефективного здійснення правосуддя по цивільній справі;
2) тотожність. У процесі розгляду цивільної справи й виконання судового рішення припустимі лише дії, які не є тотожними, тобто суд повинен лише один раз доводити заявлені вимоги, судові постанови (рішення, ухвали) тільки один раз повинні перевірятися судами апеляційної інстанції, а акти судової влади — лише один раз реалізовуватися;
3) безперервність процесуальної діяльності. Даний принцип охоплює своїм змістом всі стадії й види процесуальних проваджень, де проводиться судове засідання, а отже, більшу частину цивільного судочинства, визначаючи послідовний його розвиток і маючи принципове значення для формування цілісного враження від матеріалів його розгляду, забезпечуючи в остаточному підсумку своєчасність і дієвість цивільної процесуальної форми;
4) усність і документованість процесуальних актів. Принцип охоплює своїм змістом всі види судових проваджень, обумовлюючи виділення крім усної процесуальної форми як порядку здійснення цивільнопроцесуальної діяльності, письмової процесуальної форми, що регулює перелік реквізитів, послідовність їхнього розташування в процесуальних актах;
5) здійснення судового контролю та самоконтролю. Суть принципу полягає в наданні особам, що беруть участь у справі, і різним інстанціям права аналізувати й оцінювати правомірність процесуальної діяльності (як своєї, так і інших учасників), судових постанов, коригуючи виявлені помилки відповідними процесуальними засобами (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду). Взаємодія контролю й самоконтролю в цілому забезпечує правомірність цивільної процесуальної форми.
Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає у встановленні певного стандарту юрисдикції, що, з одного боку, забезпечує для зацікавлених у результатах справи осіб процесуальні гарантії правомірного вирішення справи, а з іншого боку, створює умови для суду, які дозволяють правильно застосувати норми матеріального й процесуального права, винести законне й обґрунтоване рішення по справі.
Рекомендована література:
Бойко В.Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи. — К.: МАУП, 2004.
Зайцев И.М. Процессуальные функции гражданского судопроизводства. — Саратов, 1990.
Комаров В.В. Предмет цивільного процесуального права. — X.:
Юрид.академія, 1992.
Комаров В.В., Сакара Н.Ю. Право на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві. — X.: Нац. юрид. акад. України, 2007.
Марочкин И.Е. Проблемы судебной власти // Правові проблеми корпоративного управління та діяльності акціонерних товариств: Матеріали для навчальних семінарів суддів / Упоряд. проф. В.В. Комаров. — X.: Нац. юрид. акад. України, 2002. — С.3-7.
Організація судової влади в Україні / За наук.ред. А.О. Селіванова. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
Проблемы науки гражданского процессуального права / Под ред. проф. В.В.Комарова. — X.: Право, 2002.
Рассахатская НА. Гражданская процессуальная форма: Учебное пособие. — Саратов: СГАП, 1998.
Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. — К.; X.: Юрінком Інтер, 2002.
Питання теми:
1. Поняття і система принципів цивільного процесуального права.
2. Принцип законності в цивільному процесуальному праві.
3. Принципи організації правосуддя.
4. Функціональні принципи.
1. Поняття і система принципів цивільного
У всіх сферах діяльності держави і її органів завжди лежать певні принципи. Саме принципи права лежать в основі будь-якої галузі права та правової системи в цілому. Ще в Давньому Римі була відома сентенція: «Принцип є найважливіша частина всього» (Ргіпсіріит езі роїіззіта).
Більшість вчених визнають значимість принципів цивільного процесуального права, однак є розбіжності в розумінні їх сутності та переліку, їхньої класифікації[13].
Можна виділити дві основні позиції:
1) доктринальний підхід. Принципи носять винятково доктри-нальний характер. Це означає, що вони не мають імперативності. У цьому випадку істотного значення набуває проблема тлумачення законодавства. До числа доктринальних принципів права відносять: «дозволено усе, що не заборонено», «усе, що не дозволено, заборонено», «суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок» і «усяке правопорушення припускає юридичну відповідальність». Доктринальний характер мають наступні принципи цивільного процесу: принцип об'єктивної істини; принцип проце-
суальної активності суду; принцип безпосередності й безперервності; принцип процесуальної економії;
2) позитивістський підхід. У його рамках правом вважається тільки те, що закріплено державою в офіційно визнаних джерелах права. У рамках континентальної системи права мова йде про фіксо-ваність у нормативно-правових актах. З позиції позитивістського підходу принципи — це керівні засади, виражені в нормативних актах і звернені до правозастосовувача та інших суб'єктів права. Це означає, що їхня головна риса — імперативність, що проявляється у відсутності можливості тлумачення, існує даний принцип чи ні, чіткої закріпленості в тексті нормативно-правових актів.
На нашу думку, принципами цивільного процесуального права є ті вихідні положення, які закріплені в законах України. Все інше не є принципами цивільного процесуального права в правовому змісті та носить доктринальний характер, перебуває не у сфері права, а у сфері правосвідомості.
Принципи цивільного процесуального права — це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.
Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України «Про судоустрій України» і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України. Однак кожен із принципів знаходить своє закріплення й вираження, як правило, не в одній якійсь нормі права, а в ряді норм і процесуальних правил, які характеризують зміст даного принципу. Тому для того, щоб правильно зрозуміти зміст того або іншого принципу, потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображаються основні керівні положення цивільного судочинства.
Значення принципів цивільного процесуального права багатоманітне. По-перше, вони служать відправними положеннями при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при подоланні прогалин у праві, дозволяють знайти правильне рішення того або іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві немає відповідної норми. По-друге, принципи є орієнтиром у нормотворчій діяльності. Вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку цивільного процесу, служать головним критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій про зміну й доповнення цивільного процесуального законодавства.
До критеріїв встановлення принципів цивільного процесу варто залучити наступні ознаки, які повинні проявлятися сукупно:
а) принцип виражено у нормах (одноособових або ряді норм) ді
ючого права;
б) принцип має основне значення для цивільного процесу, ви
значає його першорядні риси;
в) принцип повинен мати пряме відношення до цивільно-про цесуальної діяльності;
г) принцип повинен мати загальнопроцесуальний характер, тобто містити директиви поведінки у всіх стадіях і формах цивіль ного процесу;
ґ) принцип завжди містить у собі певний політичний зміст, ви-
ражаючи ідеї держави у сфері здійснення правосуддя по цивільних справах;
д) принцип завжди визначає типові та переважні риси цивіль
ного судочинства, допускаючи деякі виключення, які вже не мо жуть бути названі принципом;
є) принципи повинні визначити такі риси цивільного судочинства, які не мають очевидного, банального характеру, але являють собою альтернативу можливим і відомим з історії рішенням;
є) зміст принципів становить ступінь спільності, характер логічного
зв'язку з одиничними нормами цивільного процесу.
В силу особливого значення принципи цивільного процесу підлягають обов'язковому точному дотриманню при розгляді конкретної справи. Всякий відступ від принципів розглядається як істотне порушення закону.
З розвитком і становленням цивільного процесуального права в нових політичних і соціально-економічних умовах принципи як правові ідеї будуть набувати нового значення. Принципи — це не застиглі аксіоми, а основи, що виражають найбільш загальні риси цивільного процесу.
Як справедливо відзначав Ф. Енгельс: «Принципи — не вихідний пункт дослідження, а його заключний результат; принципи не застосовуються до природи та до людської історії, а абстрагуються від них, не природа та людство погоджуються із принципами, а навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі та історії»'.
Класифікація принципів цивільного процесуального права можлива на різних підставах. Як критерії такого роду класифікації в науці називають різні ознаки.
Так, за характером нормативного джерела, у якому закріплений конкретний принцип, можна виділити конституційні принципи цивільного процесуального права й принципи цивільного судочинства, які закріплені галузевим законодавством.
Використовуючи як критерій джерело закріплення, деякі автори виділяють три групи принципів:
1) конституційні принципи, продубльовані в ЦПК (принцип здійснення правосуддя тільки судом; принцип рівності всіх перед законом і судом; принцип незалежності суддів; принцип державної мови судочинства та ін.);