Дана обставина повинна бути встановлена суддею, що приймає заяву. Доказами, що підтверджують наявність або відсутність дієздатності, є паспорт, рішення суду (для визнаних обмежено дієздатними та недієздатними), свідоцтво про шлюб.
3. Наявність належно оформлених повноважень на підписання або пред'явлення позовної заяви.
Позовна заява подається до суду першої інстанції в письмовій формі та підписується позивачем або його представником (п.З ст.119 ЦПК України).
Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (п.7 ст. 119 ЦПК України).
4. Сплата судового збору.
5. Дотримання реквізитів позовної заяви.
Згідно з ч.2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.
Таким чином, зміст позовної заяви становлять обов'язкові відомості, необхідні для розгляду та вирішення позову в суді.
Отже, недотримання позивачем умов реалізації права на пред'явлення позову, а також відсутність у позивача самого цього права, виявлені до порушення цивільної справи, процесуально фіксуються в ухвалах про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви, право оскарження яких прямо закріплено у ст.293 ЦПК.
Самостійною підставою повернення позивачеві позовної заяви є його заява про повернення йому позову, що означає відмову позивача від використання судової форми захисту права або законного інтересу (п.1 ч.З ст.121 ЦПК).
Згідно з ч.І ст.126 ЦПК суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Варто розрізняти суб'єктивне та об'єктивне об'єднання позовів.
Під суб'єктивним розуміють об'єднання в одне пройадження декількох позовів між різними особами. Суб'єктивне об'єднання позовів — не що інше, як процесуальна співучасть.
Суб'єктивне об'єднання позовів характеризується множинністю осіб на стороні позивача або відповідача або на тій й іншій стороні і відповідно декількома позовними вимогами (об'єднання по суб'єктам).
Об'єктивним є об'єднання в одне провадження позовів, при яких позивачем і відповідачем є ті самі особи. Іншими словами, в одне провадження поєднуються матеріально-правові вимоги (об'-
207
єднання по об'єктах), наприклад, у випадку, коли наймодавець пред'являє до наймача вимогу про виселення, вимогу про заборгованість по квартирній платі та вимогу про стягнення вартості поточного ремонту житлового приміщення, обов'язок провадження якого покладений на наймача.
Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог в одному процері сприяє найбільш повному, швидкому та правильному вирішенню справи, усуває можливість винесення суперечливих судових рішень.
У деяких випадках закон прямо передбачає об'єднання позовів. Так, при ухваленні рішення щодо позову про позбавлення батьківських прав суд одночасно розв'язує питання про стягнення аліментів.
У практиці вважається недоцільним об'єднання позовів щодо спорів, які виникають із правовідносин, що належать до різних галузей права, особливо якщо їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження або переслідує різні соціальні завдання. Наприклад, не можуть бути об'єднані позови про поновлення на роботі і про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, пред'явлені до однієї і тієї самої організації.
При об'єднанні позовів кожний з них зберігає самостійне значення. Отже, по кожному позову суд повинен дати відповідь, виклавши та мотивувавши її у спільному рішенні.
Закон передбачає також можливість роз'єднання позовів. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч.2 ст.126 ЦПК).
Питання про об'єднання та роз'єднання позовів вирішується одноособово суддею, а також може бути вирішено і колегіальним складом суду, якщо необхідність спільного або роздільного вирішення справ виникає у судовому засіданні. При цьому враховуються повнота матеріалу, економія в його наданні та дослідженні, однакове вирішення правових питань і інші міркування, пов'язані із правильним і своєчасним вирішенням справи.
5. Зустрічний позов
Із реалізацією мети на звернення за судовим захистом пов'язаний і інститут зустрічного позову, що не має безпосереднього відношення до стадії відкриття провадження у справі.
Процедура зустрічного позову відома з часів глибокої давнини. Майже протягом всієї своєї історії зустрічний позов ототожнювався із заліком.
Зустрічний позов застосовувався вже у римському процесі. Розвиток зустрічного позову шляхом заліку пов'язаний з постановою Марка Аврелія, що передбачала ехсерйіо сіоіі (заперечення про недобросовісність) проти позову кредитора, який вимагав сповна борг з тієї особи, по відношенню до якої він сам був боржником. Посилаючись на ехсерііо сіоіі, відповідач вказував на недобосовіс-ність позову. У цьому випадку суддя міг, хоча і не був зобов'язаний, відрахувати з позову зустрічні вимоги з тих самих боргових відносин. Однак, як будь-яке приватне право, право заліку здійснювалося не автоматично, а лише на прохання заінтересованої особи шляхом пред'явлення зазначеної ексцепції. При ексцепції відповідач брав на себе роль позивача, він зобов'язаний був довести твердження, що міститься в ній. Отже, були присутні елементи зустрічного позову[77].
Статут цивільного судочинства 1864 року закріплював у ст.340: «Відповідач має право заявити зустрічний позов не пізніше, як в першому папері у відповідь, а якщо такий не був поданий, тоді в першому судовому засіданні по справі».
Надалі зустрічний позов згадується вже тільки в ЦПК УРСР 1924 р., але лише як примітка до ст.81: «Всі недоліки зустрічної позовної заяви повинні бути виконані не пізніше дня, призначеного для слухання справи; у протилежному випадку пред'явлений зустрічний позов у даному процесі не розглядається».
Згідно з ч.І ст.123 діючого ЦПК України відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов.
Отже, зустрічний позов — самостійна позовна вимога, заявлена відповідачем у процесі, який вже виник, для спільного розгляду з первісним з метою захисту своїх інтересів.
Таким чином, для зустрічного позову характерно те, що:
— це позов відповідача;
— позов заявлений у процесі, який вже виник;
— позов заявлений для спільного розгляду з первісним позовом.
Поряд з реалізацією права на звернення за судовим захистом, яке могло бути реалізоване відповідачем і в самостійному провадженні, пред'явлення зустрічного позову у процесі, який вже виник, сприяє виконанню завдання процесуальної економії.
Зв'язок зустрічного позову з первісним може обумовлюватися різними причинами і відповідно мати різний зміст: а) відповідач протиставляє вимозі позивача однорідну вимогу, строк якої наступив, пред'являючи її для заліку первісної вимоги; б) задоволення зустрічного позову виключає повністю або частково задоволення
первісного позову; в) закон допускає і інші випадки взаємного зв'язку між первісним і зустрічним позовами, коли їх спільний розгляд призводить до більш швидкого та правильного вирішення спорів.
Необхідність зв'язку між зустрічною та первісною вимогами не усуває самостійного характеру зустрічного позову. Практично це проявляється у наступному:
а) хоча задоволення зустрічного позову звичайно спричиняє
відмову від первісного позову, не виключена можливість відмови від основного позову з причин, які не мають відношення до зустріч ного позову, в якому суд також відмовляє з причин його незакон ності або необґрунтованості;
б) через самостійний характер зустрічного позову суд зобов'яза ний вирішити його і у тому випадку, якщо по первісному позову рішення не приймається (наприклад, внаслідок відмови позивача від позову). Але і у тих випадках, коли обидва позови розглядають ся судом, кожному з них — первісному і зустрічному — повинна бути надана у спільному рішенні у справі окрема відповідь разом з мотивуванням, яке відноситься до того, що саме присуджується первісному і зустрічному позивачеві та у якій частині.
Зустрічна позовна заява, надана з дотриманням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам ЦПК. Якщо зустрічна позовна заява подана з порушенням вимог ЦПК, вона може бути залишена без руху або повернута заявникові (ст. 124 ЦПК).
Згідно з ч.2 ст.31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
Зміна підстав позову може виявлятися як у заміні спочатку зазначених обставин для обґрунтування заявлених вимог новими, так і у внесенні додаткових або виключенні деяких із зазначених позивачем фактів. Подібні перетворення у підставі позову неминучі, якщо змінюється сам предмет позову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання його недійсним, позивач повинен замінити підставу позову, оскільки обставини, що дозволяють суду вирішити ці вимоги, різні.