Рішення цивільних справ не одним суддею, а декількома, поєднаними в одну колегію, являє великі переваги: 1) забезпечує більш ретельне та багатобічне їх обговорення (що не розчув або упустив один суддя, може помітити' інший; що здається неясним одному, може бути з'ясоване іншим); 2) сприяє більш неупередженому ставленню суддів до справ (на одноособового суддю легше вплинути, легше його підкупити); 3) при вирішенні справ у колегії кожен суддя, усвідомлюючи, що за ним стоїть поділяюча його відповідальність колегія, почуває себе незалежним і діє більш вільно, ніж тоді, коли йому доводиться виносити рішення одноосібно[15].
Гарантіями ухвалення колегіального рішення служать, по-перше, рівність статусу всіх суддів, що беруть участь в ухваленні рішення; подруге, порядок ухвалення колективного рішення. Всі питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою особисту думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення (ст.19ЦПК).
Таким чином, колегіальний розгляд справи більшою мірою забезпечує ґрунтовне, сумлінне і справедливе вирішення справ, а принцип одноособовості може бути допущений тільки для нескладних справ, які вимагають простоти провадження та швидкого закінчення, а тому з більшим успіхом вирішуються одноосібно.
Принцип незалежності і недоторканності суддів та підкорення їх тільки закону. Судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються тільки закону (ст. 129 Конституції України). Незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону при здійсненні правосуддя — два органічно взаємозалежних положення. З одного боку, незалежність суддів — не самоціль, а засіб, неодмінна умова для правильного застосування закону, постановлення законних судових ухвал. Це означає, що судді при розгляді й вирішенні спору повинні керуватися тільки законом і своїм внутрішнім переконанням, що виключає сторонній вплив на суддів. З іншого боку — саме підпорядкованість суддів тільки закону забезпечує їх незалежність. І Пякі державні органи, громадські організації або посадові особи не мають права прямо або непрямо впливати, давати вказівки суддям, як вирішувати конкретну судову справу.
Справжня незалежність суддів при здійсненні правосуддя може бути забезпечена лише при суворому дотриманні ними вимог матеріального й процесуального законодавства. Суддя повинен здій-
енювати розгляд справ неупереджено та виносити судові акти у відповідності зі своєю оцінкою фактичних обставин і своїм тлумаченням застосовуваних актів законодавства. Зв'язаність судді тільки законом дозволяє йому бути незалежним, у той же час не даючи можливості перерости цій незалежності у сваволю.
Судді не є представниками яких би то не було державних або інших органів, організацій. Суддя не може належати до політичних партій, рухів і матеріально їх підтримувати; він не може також входити до керівного складу яких-небудь організацій і рухів.
Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені ст.11 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якої незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їхнього обрання (призначення), призупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею ухвалення судового рішення та забороною її розголошення; забороною під погрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду або судді; правом судді на відставку; недоторканністю судді; створенням необхідних організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів, що відповідає їхньому статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування.
Постанова № 8 Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 р. закріплює, що незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є: не-процесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах; встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ; витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати; прийняття суддею від будьяких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком (п.2).
Таким чином, гарантії незалежності суддів традиційно підрозділяються на політичні, економічні та правові. Це умовний розподіл гарантій, тому що всі вони закріплені в різних нормах права.
До політичних відносять закріплення в Конституції України принципу поділу влади та незалежності судової влади від влади
виконавчої та законодавчої. Крім того, суддя не має права бути депутатом, належати до політичних партій і рухів, здійснювати підприємницьку діяльність, а також поєднувати роботу на посаді судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної та іншої творчої діяльності.
До економічних гарантій відносять надання судді за рахунок держави матеріального й соціального забезпечення, що відповідає його високому статусу.
До юридичних гарантій незалежності суддів господарських судів відносять встановлений законом порядок здійснення правосуддя, їхню незмінюваність, право судді на відставку, недоторканність судді, систему органів суддівського співтовариства.
Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених законом (ст.12 Закону України «Про статус суддів»).
З незалежністю суддів тісно пов'язаний принцип недоторканності суддів. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, що належать йому, та документи.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи (ст. 13 Закону України «Про статус суддів»)1.
1 Згідно з рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 р. положення ч.І ст.126 Конституції України «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України» у взаємозв'язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так: 1.1. Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підпорядковані лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних
Принцип гласності та відкритості судового розгляду. Гласність служить одним з необхідних складових компонентів демократичної процесуальної форми судочинства, важливою юридичною гарантією реального здійснення принципу законності в правосудді, а також прав учасників процесу. Відповідно до даного принципу розгляд справи у всіх судах і на всіх стадіях процесу має проводитись у відкритих засіданнях з наданням присутнім реальної та рівної можливості стежити за всім ходом процесу.
Згідно зі ст.6 ЦПК ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.
Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і ві-деозаписів такого самого характеру.
При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутніми особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.