Смекни!
smekni.com

Цивільний процес (стр. 64 из 116)

Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржена (п. 15 ч.І ст.293 ЦПК).

Рекомендована література:

Жилин ГА. Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции. — М.: Городец, 2000.

Сенів Ю.Л. Деякі питання застосування законодавства при розгляді судами цивільних справ // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 5.

Текеев А. Особенности судебного разбирательства дел с участием несовершеннолетних // Российская юстиция. — 2003. — № 5.

Фединяк Л. Мирова угода як спосіб врегулювання цивільно-правових спорів: окремі питання // Право України. — 2003. — № 4. — С.53-56.

Розділ 18 СУДОВЕ РІШЕННЯ

Питання теми:

1. Поняття та види судових рішень.

2. Зміст судового рішення.

3. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.

4. Законна сила рішення суду.

5. Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив.

6. Ухвала суду першої інстанції.

7. Доступ до судових рішень.

1. Поняття та види судових рішень

Судове рішення — це постанова суду, якою вирішується матеріальноправова вимога позивача до відповідача, спір сторін по суті, яка є цивільно-процесуальним актом захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів сторін цивільного процесу.

Судове рішення — правозастосовчий акт, тому що вирішення цивільної справи засновано на застосуванні судом до встановлених обставин норм матеріального права. Саме в судовому рішенні абстрактна норма права, набуваючи конкретного застосування, нібито- «оживає». Таким чином, кожне судове рішення являє собою конкретно виражену норму права, що, будучи конкретизованою судом, стає безсумнівною у своєму змісті та у рішенні, яке склалося, одержує граничну визначеність[95].

Сутність судового рішення проявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовідносини суб'єктів матеріального права (наявність або відсутність правовідносин, їх перетворення) або інші правові обставини в непозовних справах, усуває їх спірність, створює

правову можливість безперешкодної реалізації права або охороню-ваного законом інтересу і тим самим здійснює їх захист. Рішення суду є обов'язковим для всіх і підлягає неухильному дотриманню і виконанню.

Аналізуючи процес прийняття і ухвалення судового рішення, процесуалісти виділяють, як правило, два моменти: по-перше, рішення приймається на основі правової норми, виходячи з цілей і завдань, що випливають з цієї норми, по-друге, виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням конкретної життєвої ситуації. Зазначені моменти знаходять висвітлення в судовому рішенні як правозастосовчому акті, покликаному забезпечити з одного боку, універсалізацію, а з іншого боку — диференціацію правового регулювання.

Сила судового рішення базується на авторитеті судової влади та нормах матеріального права, які застосовуються судом при вирішенні конкретного спору. Суд норми права і правовідносин не створює, він норми права застосовує, підтверджує наявність або відсутність, перетворення правовідносин, реалізуючи, якщо буде потреба, санкцію правової норми. Судове рішення є правовою основою примусу, який реалізується у виконавчому провадженні.

Судове рішення у всіх випадках незалежно від того, задоволена вимога чи у ній відмовлено, впливає на поведінку суб'єктів матеріальних правовідносин: усі повинні діяти відповідно до приписів, які містяться у судовому рішенні.

Головна ознака рішення суду — вирішення ним справи по суті. Зміст і значення рішення суду розуміються у науковій літературі по-різному. Узагальнюючи викладене, можна сказати, що поняття рішення суду розкривається в ряді його істотних ознак, взятих у сукупності. По-перше, рішення — акт органу судової влади. По друге, це правозастосовчий акт, що містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ у рішенні суду являє собою прояв владного характеру рішення суду, підтвердження в рішенні відображає усунення судом спору про право і констатацію наявності матеріально-правових відносин, суб'єктивних прав і обов'язків. Рішення суду як правозастосовчий акт виступає як акт індивідуального піднор-мативного регулювання. У цьому сенсі рішення суду, також як і будь-який інший правозастосовчий акт, виступає як юридичний факт матеріального і процесуального права, входячи елементом у чисельні фактичні склади. По-третє, рішення суду є процесуальним актом — документом, оскільки приймається в певній формі та у визначеному законом порядку, повинно мати зазначені в законі зміст і реквізити.

Значення судового рішення полягає у наступному: 1) рішення припиняє спір про право через його вирішення по суті та завершує судочинство у справі; 2) відновлює законність, порушену однію зі

266

сторін, упорядковує і вносить стабільність у відносини цивільного обігу; 3) здійснює профілактичні функції правосуддя, має превентивне значення, запобігаючи можливості виникнення аналогічних спорів надалі ; 4) рішення Верховного Суду України мають значення судового прецеденту, що орієнтує правозастосовчу, а в ряді випадків і нормотворчу практику.

ФункцЩ судового рішення — це комплекс взаємопов'язаних організаційно-правових наслідків, які обумовлюють досягнення закріпленої в рішенні суду матеріальної цілі. Варто зазначити, що тільки в теоретичному плані можливий роздільний розгляд функцій судового рішення, тому що це допомагає більш чітко зрозуміти основні аспекти впливу судового рішення на суспільні відносини, тоді як на практиці можна говорити про одночасний, взаємообу-мовлений прояв функцій.

Розрізняють наступні функції судового рішення: 1) охоронна функція рішення реалізується, як правило, у тих випадках, коли необхідно примусово виконати встановлений судом обов'язок або усунути перешкоди до здійснення підтверджених судом прав, інтересів суб'єктів, тобто реально втілити правові приписи, що містяться у судовому рішенні, у фактичну поведінку учасників правових відносин, шо регулюються; 2) функція індивідуального регулювання поведінки полягає в тому, що вона здійснюється на основі норм об'єктивного права, додатково впорядковує суспільні відносини в межах і формах, передбачених нормами права, і за своїм характером не може їм суперечити; 3) виховна функція судового рішення в остаточному підсумку замикається на проблемі його сумлінного здійснення. Саме посилення виховного впливу судового рішення є необхідною передумовою підвищення такого показника як добровільне здійснення всіх видів рішень.

Відповідно до ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: 1) ухвала; 2) рішення. Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Види судового рішення можуть бути визначені за наступними критеріями:

1) за видом провадження у суді першої інстанції рішення поділяються на: а) рішення, прийняте в порядку позовного провадження; б) рішення, прийняте в порядку окремого провадження; в) рішення, прийняте в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, що виносяться в порядку позовного провадженя, у свою чергу, можуть бути поділені на види за тією самою ознакою,

267

за якою різняться позови, які класифікуються за процесуальною метою (за характером правової дії судового рішення). Відповідно до цього розподілу суд постановляє: а) рішення про присудження; б) рішення про визнання; в) рішення про перетворення правовідносин;

3) залежно від виду інстанції суду виділяються: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч.2 ст.314 ЦПК); в) рішення касаційної інстанції (ч.2 ст.344 ЩІК);

4) за суб'єктом винесення рішення суду підрозділяються на: а) рішення одноособового судді; б) рішення колегіального суду;

5) за змістом рішення суду можуть бути остаточними і додатковими.

2. Зміст судового рішення

Порядок ухвалення рішення в суді залежить від особливостей конкретних справ, в якому складі суду вони розглядаються, ставлення самих учасників спору до процесу і їх участі в засіданні та ін. Однак у якому б порядку не вирішувався спір в суді, за участю або без участі сторін, одноособово суддею або в колегіальному складі, його рішення завжди приймається в тому самому засіданні, у якому розглядалася справа.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст.214 ГПК).

Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення суду вказуються: час та місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог.