Чинне законодавство не передбачає розгляду в арбітражному суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію під-
Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-102.
2 Там само. - С. 99.
приємства. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація і реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу. Цей закон не передбачає участі трудового колективу у вирішенні питання про ліквідацію підприємства. Статтею 1 Арбітражного процесуального кодексу України право на звернення до арбітражного суду надано юридичним особам, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також державним та іншим органам. Трудовий колектив підприємства не має статусу юридичної особи і тому йому не надано право звертатися з позовами до арбітражного суду, у тому числі і про визнання недійсним рішення компетентного органу про ліквідацію або реорганізацію підприємства. Отже, арбітражний суд повинен відмовити у прийнятті позовної заяви трудового колективу підприємства на підставі п. 1 ст. 62 Арбітражного процесуального кодексу України (інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368).
Іноді державні органи, перевищуючи свої повноваження, приймають незаконні акти про ліквідацію господарських об'єднань. Так, підприємства, що належать до комунальної власності, за галузевим принципом, на добровільних засадах створили корпорацію на основі поєднання виробничих та комерційних інтересів. Посилаючись на підпункт 3 п. 21 Положення про місцеву державну адміністрацію, згідно з яким до повноважень місцевої державної адміністрації віднесено вирішення питання щодо ліквідації підприємств, організацій та установ, що належать до комунальної власності, місцева державна адміністрація прийняла рішення про ліквідацію цієї корпорації. Таке рішення не відповідає законодавству і компетенції місцевої державної адміністрації. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Згідно з п. 6 ст. З цього закону такі об'єд-
нання ліквідуються за рішенням підприємств, що входять до нього. Таким чином, об'єднання має право звернутися до арбітражного суду із заявою про недійсність зазначеного рішення місцевої державної адміністрації як такого, що не відповідає законодавству та її компетенції1.
ВИСНОВКИ
Засобами захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних актів державних органів, їх втручання в господарську діяльність підприємців є такі:
• визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, що охороняються законом;
• повернення з бюджету коштів, безпідставно списаних у вигляді санкцій або за іншими підставами, державними органами у безспірному порядку;
• відшкодування збитків, заподіяних підприємцям не-^ правомірними актами державних органів.
•г
Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-99.
РОЗДІЛ III
ЗАКОНОДАВСТВО
ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА
ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ПІДПРИЄМЦІВ
І ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ
1. Законодавство про захист честі, гідності та ділової репутації підприємців
Поряд із захистом майнових прав підприємців важливе значення має захист їх особистих немайнових прав, у тому числі честі, гідності та ділової репутації, тим паче, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки в майновій сфері.
До 1993 р. законодавство України передбачало захист тільки честі і гідності громадян і організацій. У зв'язку з внесенням змін у ст. 7 Цивільного Кодексу України і викладенням її у новій редакції, у ній був передбачений захист поряд з честю і гідністю також ділової репутації громадян і організацій. Введення у ст. 7 ЦК України вказівки на можливість захисту ділової репутації означає, що від поширення відомостей, що порочать, не відповідають дійсності, захищається репутація громадян і юридичних осіб у сфері їх ділової активності, передусім у галузі підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України "громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності". Таким чином, закон надає потерпілому мож-
ливість захищати свою честь, гідність та ділову репутацію шляхом пред'явлення цивільного позову.
За законом, судовому захистові підлягає ділова репутація будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи це фізична чи юридична особа.
Для задоволення вимоги підприємця (його позову в суді) про захист честі, гідності та ділової репутації необхідні три умови. Першою є поширення відомостей, під яким розуміється повідомлення їх будь-якій третій особі або кільком особам, або невизначеному колу осіб. Це може бути опублікування їх в пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, в інших засобах масової інформації, в публічних виступах, заявах тощо.
Друга необхідна умова для судового захисту ділової репутації — відомості мають бути такими, що порочать або завдають шкоди інтересам підприємця. Такими, що порочать, є відомості, які принижують честь, гідність та ділову репутацію особи в громадській думці, у думці колективу або окремих осіб (зокрема, партнерів з ділових зв'язків) з точки зору додержання законів і правил ділової етики. До тих, що порочать, відносять не будь-які відомості про особу, а лише ті, що містять інформацію про факти, які негативно оцінюються з правових позицій або норм ділової практики. Це може бути, зокрема, інформація про погану або неефективну роботу суб'єкта підприємницької діяльності, неякісність створюваної ним продукції, виконаних робіт або наданих послуг, неправомірне використання ним чужого товарного знака, фірмового найменування або маркування товару тощо.
Навіть якщо відомості, що відповідають дійсності, не мають характеру тих, що порочать, але завдають шкоди інтересам особи, їх поширення може призвести до судового захисту ділової репутації підприємця.
Третьою умовою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації є невідповідність поширених відомостей дійсності (тобто їх неправдивий характер або неправдиве викладення). Якщо ж відомості хоч і негативно характеризують громадянина або юридичну особу, але відповідають дійсності, то порушення прав під-
приємця з боку інших осіб немає, бо він власною діяльністю створює про себе негативну думку.
При розгляді справи в суді позивач повинен доводити факт поширення про нього цих відомостей, але не зобов'язаний доводити їх недостовірність. Обов'язок доказування, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Відомості вважаються не відповідними дійсності, поки інше не доведено відповідачем або не встановлено судом. Якщо такі відомості суд визнає відповідними дійсності, вимога про їх спростування задоволенню не піддягає.
Закон регламентує не тільки умови, а й засоби спростування не відповідних дійсності відомостей. Безпосередньо у тексті закону названо два засоби спростування відомостей: при поширенні їх через засоби масової інформації, а також якщо вони містяться у документі, що виходить від організації.
"Якщо відомості були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом" (ч. 2 ст. 7 ЦК України).
Процедура спростування інформації, яка міститься у пресі, передбачена Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 рА
Відповідно до ст. 37 цього закону, якщо редакція друкованого засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу або опублікувати його за власною ініціативою.
Спростування має бути набрано тим самим шрифтом і міститися під заголовком "Спростування" на тому самому місці шпальти, де було повідомлення, яке спростову-
1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. — № 1. — С. 1. • і
ється. Обсяг спростування не може більше ніж у два рази перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Редакція зобов'язана у строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови. Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України якщо відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається.