2. Неприпустимість антиконкурентних узгоджених дій
Одним з видів порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні узгоджені дій, що призводять до дискримінації конкурентів і споживачів та створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обмеження монополізму..." антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до:
• встановлення (підтримання) монопольних цін (тари-ц фів), знижок, надбавок (доплат), націнок; Ц • розподілу ринків за територіальним принципом, • асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи за-Ш купівель або за колом споживачів чи за іншими оз-Ц наками, що призвели або можуть призвести до їх Ш монополізації;
Р • усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
За цією нормою, неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди, інші погоджені дії, що призвели або І можуть призвести до обмеження конкуренції у вигляді І встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою І їх монополізації, усунення з ринку або обмеження досту-I пу на нього підприємців. Ці правопорушення, на відміну І від зловживання монопольним становищем, учиняються рне однією особою, а двома і більше підприємцями, які ^укладають угоди (здійснюють погоджені дії) для досяг-юнення антиконкурентної мети, тобто є не індивідуальни-Гми, а колективними діями. Заборона здійснювати такі дії спрямована на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.
Антимонопольний комітет України розцінює як неправомірні угоди між підприємцями такі дії асоціації підприємців або групи її учасників за участю третіх сторін або в будь-якій сукупності зазначених суб'єктів права:
• прямий або опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримання, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, меж прибутковості (рентабельності) то-
#г. що, а також підвищення, зниження, підтримка цін (тарифів) на аукціонах, конкурсах, інших торгах;
, • встановлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору
< як звичайних базових, мінімальних, детермінантних, перепродажних цін, у тому числі у вигляді формул, таблиць, переліків алгоритмів тощо;
• звуження територіальних меж ринків, на яких діють
і учасники асоціації, розподіл ринків за територіаль-
; ним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх
реалізації чи закупівель, за колом продавців або спо-
і живачів тощо;
• здійснення тиску на постачальників з метою обме-і; жити або виключити придбання їхньої продукції або матеріалів, відмова або змова про усунення підпри-! ємців від ведення справ з будь-яким клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовниці ком);
п • обмеження участі у торгах шляхом вибору запрошених постачальників, встановлення пріоритетів при підписанні контрактів;
• розподіл замовлень, підрядів, проектів, визначення ;••• замовників, одержувачів замовлень або стандартизація з цих приводів;
• обмеження обсягу, змісту реклами, що надається учасниками асоціації та відповідає чинному законодавству (інформаційний лист Антимонопольного комітету України "Про принципи забезпечення відповідності антимонопольному законодавству створення та діяльності асоціації підприємців" від 20 грудня 1995 p. № 5/03)1.
Антиконкурентні угоди (погоджені дії) господарюючих суб'єктів заборонені законодавством країн СНД. Типовими складами правопорушень, що визнаються законодавством антиконкурентними угодами, є:
• угоди, спрямовані на встановлення або погодження цін (тарифів), знижок і надбавок;
• розподіл ринків за територіальним принципом, за обсягом продажу або закупівлі, асортиментом товарів, що реалізуються, або за колом продавцівГчи покупців;
1 Закон і бізнес. - 1996. - № 5. - С. 26-29.
• обмеження доступу на ринок або витіснення з нього інших господарюючих суб'єктів;
• відмова від укладення договору з певними продавцями або покупцями.
Принципова відмінність у законодавчій регламентації антиконкурентних угод у країнах СНД простежується у їх класифікації. Так, закони України і Казахстану не передбачають поділу антиконкурентних угод на горизонтальні (в яких беруть участь конкуренти — господарюючі суб'єкти, які перебувають на одному і тому ж рівні виробництва і розподілу, діють на ринку однорідних або взаємозамінних товарів) і вертикальні (що укладаються господарюючими суб'єктами, один з яких є постачальником або покупцем іншого). На відміну від них закони Азербайджану, Білорусі, Молдови, Росії та Узбекистану розрізняють ці два види угод. Останнє вважаємо більш виправданим.
Інша, не менш істотна, розбіжність законів країн— членів СНД виявляється у врахуванні або відсутності врахування домінуючого становища на ринку суб'єктів, що беруть участь в угоді, для визнання її забороненою. У деяких державах (наприклад, в Україні, Казахстані) всі антиконкурентні угоди (горизонтальні і вертикальні) визнаються протиправними, незалежно від частки, що належить на ринку суб'єктам, які беруть участь у таких угодах. В інших державах СНД облік домінуючого становища однієї із сторін угоди залежить від того, чи є угода горизонтальною або вертикальною. Так, у Білорусі, Молдові, Росії та Узбекистані вертикальна угода визнається протиправною, якщо один з її учасників — господарюючих суб'єктів посідає домінуюче становище на ринку. Відповідно до законодавства Білорусі і Узбекистану горизонтальні угоди, спрямовані на обмеження конкуренції, забороняються незалежно від частки, яку мають на ринку суб'єкти, що беруть у них участь. Навпаки, у Молдові необхідною умовою визнання горизонтальних угод протиправними є домінуюче становище їх суб'єктів.
У більшості конкурентних законів країн Центральної і Східної Європи, що здійснюють трансформацію до ринкової економіки, немає чіткого розмежування між двома видами угод — горизонтальними і вертикальними. Так,
румунський закон не робить такого розмежування в нормі, яка стосується угод між підприємцями, що мають за мету або можуть викликати обмеження, запобігання або істотне викривлення конкуренції. Конкурентні закони Чехії і Словаки чітко не диференціюють горизонтальні і вертикальні угоди. Кожний з цих законів у ст. З "Угоди, що обмежують конкуренцію" забороняє угоди між підприємцями (закон Словакії) або конкурентами (закон Чехії). Однак цей термін визначений у попередній статті таким чином, що він охоплює всі фірми, що діють на ринку, а не тільки ті, які перебувають у горизонтальних відносинах між собою, предметом або результатом угоди яких може бути обмеження конкуренції. Також у кожному законі зазначено види тієї діяльності, яка може бути заборонена, включаючи угоди, що встановлюють ціни або рівні продукції чи розподіл ринку.
Стаття 4 польського закону (після внесених доповнень) забороняє цінові угоди між конкурентами, а також інші види угод (у тому числі розподіл ринку і обмеження продуктивності) без вживання терміну "конкуренти", що дає можливість припустити про заборону як горизонтальних, так і вертикальних угод. В угорський закон було внесено певні доповнення і зміни, спрямовані на заборону як горизонтальних, так і вертикальних угод. Стаття 11 закону в її первісній редакції, що містила заборону угод, які обмежують економічну конкуренцію, охоплювала угоди конкурентів, що давало підставу тлумачити, наче цією забороною охоплюються лише горизонтальні угоди. Згодом цей термін був замінений терміном "підприємства" ("підприємці"), щоб охопити також вертикальні угоди або основані на зговорі дій, предметом або потенційним чи дійсним результатом яких є запобігання, обмеження або викривлення конкуренції (ст. 11.1).
Таким чином, більшість конкурентних законів у країнах Центральної і Східної Європи чітко не диференціює горизонтальні і вертикальні угоди. Разом з тим, внесені у деякі з цих законів доповнення були спрямовані на включення поряд із горизонтальними також вертикальних угод у число неправомірних угод між підприємцями.
Що стосується заборони угод залежно від обліку домінуючого становища одного з їх учасників, то у країнах Центральної Європи, як і в країнах СНД, існують відмінності в законодавчому вирішенні цього питання. Так, хоч останнім часом у закон Чехії внесено зміни і доповнення, однак, як і раніше, він охоплює забороною всі угоди, як горизонтальні, так і вертикальні, учасниками яких є фірми з невеликою ринковою часткою. При цьому ринкова частка фірми, достатня для виключення угоди з числа заборонених, досить мала — 5 відсотків національного ринку або ЗО відсотків місцевого ринку. Тому не виключається імовірність заборони угод фірм, ринкові частки яких перевищують ці межі, але які не володіють дійсним домінуванням на ринку.
На відміну від закону Чехії, у словацький, угорський і польський закони були внесені важливі зміни щодо регулювання цього питання. Згідно з доповненим словацьким законом будь-яка вертикальна угода, незалежно від становища на ринку її учасників, заборонена (отже підлягає можливому розслідуванню антимонопольним органом), якщо метою або результатом її може бути обмеження конкуренції. До повноважень антимонопольного органу віднесено вирішення питання про те, чи є небезпечною для конкуренції вертикальна угода, учасниками якої є дві фірми з незначними частками на ринку. На відміну від словацького закону внесені в угорський і польський закони зміни, навпаки, призвели до виключення з числа заборонених вертикальних угод фірм, що не мають впливової влади на ринку. Так, в Угорщині виключенню підлягають угоди фірм з часткою на ринку менше 10 відсотків.