Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 11 из 33)

Виникає багато суперечностей на практиці, як слід засто­совувати окремі рішення Конституційного Суду України, які мають безпосереднє значення для ухвалення рішень судів за­гальної юрисдикції, які вступили в законну силу — що на да­ний час теж не вирішено законодавством.

-------------------------------------------------------- 44------------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року № 1 -рп/2002, положення частини другої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використан­ням майна та коштів вітчизняного походження» є підставою як для відмови у наданні пільг, так і для припинення регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підпри­ємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Згідно з цим Рішенням Конституційного Суду діяльність іноземних ін­весторів на території України має здійснюватися на рівних умо­вах з вітчизняними суб'єктами господарювання.

Проте інколи суди загальної юрисдикції, всупереч названому Рішенню, приймали рішення на користь Іноземних інвесторів, що призводило навіть до порушення справ проти суддів з боку Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, які ініціювали перед Вищою Радою юстиції звільнення цих суддів за порушен­ня присяги.

Суддя Верховного Суду України Д. Л илак цілком обгрунтова­но запропонував вирішити цю проблему законодавчим шляхом, закріпивши в законі норму про те, що в разі колізії між рішен­ням Конституційного Суду України і рішенням суду загальної юрисдикції останнє не підлягає виконанню до розв'язання цієї проблеми Пленумом Верховного Суду України. А розв'язання таких суперечностей може бути одним з процесуальних повно­важень останнього.

Ця слушна пропозиція, однак, не вирішує питання про те, якому ж рішенню слід надавати перевагу в разі відсутності не­обхідної колізійної норми. Вважаємо, що, виходячи з судового верховенства рішень Конституційного Суду України, перевага належить саме цим рішенням. Але рішення Конституційного Суду України не може вважатись правозастосовчим актом, ос­кільки не розповсюджується на Індивідуальне визначене коло осіб, не враховує усіх особливостей і обставин конкретної справи. Його резолютивна частина, в якій тлумачиться норма права, є частиною цієї правової норми. А суд загальної юрис-

------------------------------------------- 45-------------------------------------------------------------


Частина І

дикції вирішує конкретну справу, використовуючи витлума­чену норму права, остаточно вирішуючи питання — застосо­вувати її для конкретних обставин чи ні. У випадку набран­ня ним законної сили воно вважається остаточною істиною в конкретній справі (встановлене судом забороняється оспорювати).

До компетенційних характеристик конституційно-право­вого статусу Конституційного Суду України логічно віднести його повноваження та пов'язані з ними функції.

Так, як уже зазначалось, до виключних повноважень Консти­туційного Суду України належить визнання неконституційними правових актів Верховної Ради України, Президента України, Ка­бінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за якими Конституційним Судом ухвалюються рішення. З моменту оголошення такого рішення вони вважаються не чин­ними. Деякими вченими-юристами пропонується навіть нормо-творча юрисдикція, коли, ухвалюючи рішення про визнання за­конів, інших правових актів або їх окремих положень такими, що не відповідають Конституції, Суд пропонує законодавцю нову мо­дель правового регулювання відповідних суспільних відносин, що далі пов'язано із певними змінами і, таким чином, на думку Судді П.Б.Євграфова, висновки є складовою частиною законодавства23. Рішення Конституційного Суду про визнання законів та інших нормативно-правових актів або їх окремих положень неконститу­ційними підпадають за деякими ознаками навіть під формальне визначення нормативно-правових актів.

Наведені точки зору окремих авторів вимагають додатко­вої аргументації і серйозного обгрунтування, оскільки у теорії конституційного права зустрічаються протилежні висновки. Поряд із функцією конституційного контролю функції пра-вотворчості (так званої «негативної правотворчості») та функ­ції відновлення конституційної законності вимагають всебіч­ного дослідження. Слід зазначити, що в процесі здійснення судочинства судом загальної юрисдикції цей суд може дійти переконливого висновку про необхідність прямого застосу­вання Конституції України у випадку конкуренції її норми з відповідною нормою закону і відкинути останню (або навіть і весь закон), не застосовувати її (його), маючи на увазі від-

-------------------------------------------------------- 46----------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ



повідність Конституції. Проте така дія суду загальної юрис­дикції обмежена конкретною справою, в той час як визнання неконституційним закону Конституційним Судом матиме на­слідком неможливість його застосування усіма судами у будь-яких справах. Суд загальної юрисдикції, як зазначено у пунк­ті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про засто­сування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9, безпосередньо застосовує норми Конституції, зокрема у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації ЇЇ положень законом. У разі невизначеності в питанні про відповідність за­стосовуваного закону Конституції суд загальної юрисдикції на підставі статті 83 Закону України «Про Конституційний Суд України» повинен зупинити розгляд справи і звернутись з мо­тивованою ухвалою до Верховного Суду України, який в свою чергу має право на підставі статті 150 Конституції України за рішенням Пленуму Верховного Суду України, оформленого у вигляді Постанови Пленуму, звернутись до Конституційного Суду України з офіційним поданням про відповідність Конс­титуції України законів та інших нормативно-правових актів. У випадку відмови Конституційного Суду України відкрити з цього приводу конституційне провадження або відмови Пле­нуму звернутись до Конституційного Суду України з відповід­ним поданням мотиви такої відмови можуть бути покладені в основу казуального тлумачення закону судом загальної юрис­дикції в конкретній справі при її вирішенні.

Практика реалізації статусу Конституційного Суду України поставила перед наукою нову проблему: чи відбувається за­повнення правових прогалин шляхом застосування аналогії права І створення таким чином нової норми права з огляду на остаточність і обов'язковість рішень Конституційного Суду. Основні принципи конституційного ладу відіграють вагому роль у процесі реалізації всіх норм Основного Закону. Якщо виявляються прогалини в законі чи виникають колізії, ці прин­ципи набувають безпосередньо регулюючого значення. Засто­сувавши аналогію права при заповненні правової прогалини, Конституційний Суд України виходить із принципів права, формулює правило поведінки, якого раніше не було, і воно стає


------------------------------47-------------------------------------


Частина І

загальнообов'язковим разом з рішенням Суду, яке є остаточ­ним і не може бути оскарженим, і розраховано на безстрокове застосування. Отже, таке новостворене правило поведінки під­падає під усі ознаки правової норми. Чи не відбувається підміна законодавця шляхом створення паралельних норм права, і чи можна визнати таку практику конституційною? Проілюструє­мо цей висновок деякими рішеннями Конституційного Суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року №9 рп/1999 (справа про депутатську недоторканність) дано офіційне тлумачення, згідно з яким у разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/ або арешту останнього до обрання його народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосов­но такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.

Обґрунтовуючи це положення, Конституційний Суд вихо­див з того, що громадянин України набуває статусу народного депутата України з моменту, зафіксованого у рішенні відповід­ної виборчої комісії. З цього часу на нього поширюються га­рантії депутатської недоторканності.

Водночас набуття статусу народного депутата України, ви­ходячи з частин першої та четвертої статті 79 Конституції Ук­раїни, гарантує йому Імунітет недоторканності. Інститут недо­торканності як складова частина статусу депутата починаєть­ся в повному обсязі з моменту складення присяги народного депутата України. Таким чином, Конституційний Суд Украї­ни шляхом офіційного тлумачення створив правову норму, поширивши інститут недоторканності й на осіб, які юридич­но ще не вступили на посаду народного депутата України.