Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 19 из 33)

б) наявність особливих форм, порядку здійснення офіційної ін­
терпретації нормативної формули, яка є продуктом волі за­
конодавця.

Формами офіційного тлумачення, як правило, є письмові документи із відповідними реквізитами.

Наявність особливого порядку здійснення офіційного тлума­чення характеризується правороз'яснювальним процесом (як сукупності, в межах якої і створюється акт тлумачення) уповно­важеним органом держави — Конституційним Судом України.

Залежно від такого критерію, як різний ступінь впливу тлу­мачення на суспільні відносини, офіційне тлумачення поді­ляється на нормативне І казуальне.

----------------------------------------------------77------------------------------------------------------


Частина І

Потреба в нормативному тлумаченні виникає у випадках, коли акти, які мають бути піддані інтерпретації Конституцій­ним Судом, містять правотворчі помилки у вигляді незрозумі­лих, недостатньо чітких формулювань і по-різному сприйма­ються правозастосовчими суб'єктами.

На наш погляд, нормативне тлумачення є найбільш ефек­тивним для покращення правозастосовчої практики, оскільки воно є офіційним роз'ясненням, обов'язковим для всіх осіб і органів, які прямо підпадають під конституційну юрисдикцію, і розповсюджується на всі випадки, що передбачені нормою, яка тлумачиться як така, що забезпечує єдине розуміння у право-застосуванні. Нормативне тлумачення оформлюється у вигляді правоположень, які конкретизують і роз'яснюють смисл тієї чи іншої норми права Конституції України чи Закону України.

Для нас важливо вказати, якими юридичними властивостя­ми відрізняються акти нормативного тлумачення:

— вони розповсюджуються на дуже широке коло суспільних
відносин і тому набувають загального характеру;

— вони мають специфічну юридичну форму;

— вони спрямовані на удосконалення правового регулювання
завдяки верховенству Конституції відносно всіх Інших зако­
нодавчих актів І по суті є засобами забезпечення ефектив­
ності правових норм.

Англійський професор Н. Тейт підкреслював у своїй до­повіді в Оксфорді в квітні 1981 року, що «суди є в дійсності органами держави, їм властиві такі ж прерогативи, як і іншим відповідальним установам політичної влади.

Тому роль судів у здійсненні державної політики може бути досить суттєвою... судді все частіше залучаються до того, щоб давати відповіді на питання, які пов'язані з виконанням полі­тичних рішень, з тлумаченням конституції і органічних за­конів*34.

Чи можна таким чином продовжити думку англійсько­го професора і зробити висновок: практика конституційно­го правосуддя, яка узагальнена і опрацьована законодавцем, отримує своє втілення у формі судової політики. Але судова

-------------------------------------------------------- 78------------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

політика Конституційного Суду України має досить оригі­нальні прояви, коли Суд надавав офіційне нормативне тлума­чення деяким конституційним нормам, взявши за основу вис­новки науковців, які не врахували принципи об'єктивності І політичної безпристрасності, але як наукові експерти були зобов'язані застосувати теоретичні знання у сприянні консти­туційному правосуддю. Це можна проілюструвати прийнятим Конституційним Судом України Рішенням від 25 грудня 2003 р. (справа щодо строків перебування на посту Президента Украї­ни). Суб'єкт права на конституційне подання — 47 народних депутатів України — звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положення статті 103 Конституції України «на предмет можливості бути обраним Президентом України на наступний строк громадянина Кучми Леоніда Даниловича, який з червня 1994 року займає пост Президента України». З'ясовуючи потребу в офіційному тлумаченні вказаної норми, Конституційний Суд України сприйняв абсурдну з точки зору конституційного права концепцію щодо того, чи можна уник­нути конституційного обмеження особою, яка двічі перебува­ла на посту Президента України. Така особа обиралася Прези­дентом України до набуття чинності Конституції України 1996 року, а потім з 1999 року до 2004 року. Проведення офіційного тлумачення було побудовано таким чином, що Суд не спитав самого себе: у якому співвідношенні право балотуватися на пост Президента України у громадянина Кучми знаходилося до права всіх інших громадян України — членів суспільства? Чи варто було для цього із залученням псевдонаукових вис­новків створювати мниму істину, яка посягала на моральне і соціальне завдання всього права?

Конституційний Суд не дуже прискіпливо оцінив досить сумнівну теоретичну аргументацію окремих наукових експертів, зокрема Н. Шукліної, доцента кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного універси­тету імені Тараса Шевченка, які стверджували, що «обмежен­ня права на зайняття поста Президента України, передбачене статтею 103 Конституції України, може застосовуватися у часі лише щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією Конституцією». Ми далекі від думки, що Суд очікував

--------------------------------------------- 79--------------------------------------


Частина І

саме такого висновку малокомпетентних теоретиків, які нада­ли Конституційному Суду своє розуміння статті 103 Консти­туції України, що було процитовано у Рішенні щодо вказаної справи: «Кучма Леонід Данилович за Конституцією України 1996 року обирався Президентом України перший раз». На­вряд чи сьогодні знайдеться будь-яка теоретично освічена людина, яку б переконала офіційна інтерпретація статті 103 у Рішенні Конституційного Суду України відносно громадя­нина Кучми: «В аспекті конституційних подань положення частини третьої статті 103 Конституції України... треба ро­зуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було об­рано Президентом України за чинною Конституцією Украї­ни в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році». Чи не тому, відмежовуючись від досить сумнівного застосування офіційного тлумачення Конституційним Судом України строку перебування на посту Президента України Л.Кучми, Суддя Конституційного Суду М.Д. Савенко в окремій думці щодо цієї справи рішуче ско­ристався правом заперечення. Застосувавши формулу АЬшш поп Іоіїеі изипт, Суддя як офіційний представник права орга­ну — Конституційного Суду — щодо офіційної інтерпретації зазначив: «На жаль, Конституційний Суд України не тільки не використав телеологічного тлумачення і відповідно не враху­вав мету норми, про офіційне тлумачення якої заявлено кло­потання, а заблокував цю мету і, отже, дію всієї норми, відкрив шлях до довічного перебування однієї й тієї самої особи на пос­ту Президента України». Цим підтверджено, що офіційне тлу­мачення не може йти за явними ознаками зловживання правом визначати іншу мету, ніж ту, яку передбачав законодавець, тво­рячи Конституцію України на засадах верховенства права.

Сам собою наведений приклад належить до прерогатив Конституційного Суду — враховувати чи ні теоретичні вис­новки науковців-експертів, але сумнівною є офіційно-право­ва позиція Суду, оскільки через тлумачення надавалося право обиратися на пост Президента України саме тій особі, яка вже два строки займала цю вищу державну посаду. Це ніяким чи-

-------------------------------------------------------- 80------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ном не може належати до конституційної юрисдикції, оскіль­ки це виключне право законодавця визначати в Конституції України строки перебування на посадах, право обирати і бути обраним Президентом України.

Щоб була зрозумілою наша позиція відносно особливої думки Судді Конституційного Суду і висновків наукової екс­пертизи, необхідні деякі пояснення.

За своєю природою особлива думка Суддів Конституційно­го Суду є симбіозом компетентного (професійного) і доктри-нального (наукового) тлумачення, яке спирається на фунда­ментальні знання в сфері наукового світогляду авторитетних вчених-правознавців. Зміст особливої думки, як і свідчить практика української конституційної юрисдикції, базується на певних, раніше сформульованих або нових стосовно кон­кретної справи в Суді конструкціях. Особлива думка не охоп­лює наукового світогляду з проблеми в цілому, а лише фоку­сується на певній конкретній моделі конституційно-правово­го регулювання.

Аналіз свідчить, що особлива думка, яка публікується разом з рішенням Конституційного Суду, а відносно вищезгаданого рішення були опубліковані особливі думки Суддів — профе­сора В.Шаповала та кандидата юридичних наук П.Ткачука, — це унікальне явище, притаманне саме конституційному пра­восуддю. Суддя викладає свою протилежну офіційній інтер­претації думку на рівні індивідуальної правосвідомості, що сприяє уточненню, роз'ясненню, розумінню діалектики різ­них підходів до оцінки висококомпетентними правознавцями правових явищ, які досліджувалися Конституційним Судом.

Особлива думка у статті 64 Закону України «Про Консти­туційний Суд України» визначається як окрема думка Судді, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України. Але та окрема думка Судді висловлюється у пись­мовій формі як незгода з думкою присутніх на засіданні Суду більшості Суддів. При цьому «незгода» одного чи деяких Суд­дів не повинна асоціюватися з тим, що більшістю (за виснов­ком одного Судді) прийнято рішення безпідставно. Йдеться про власну аргументацію Судді, яка стосується іншої моделі конституційно-правового регулювання, і тому на думку цього