Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 27 из 33)

Формування правових позицій Конституційного Суду від­бувається, як уже відзначалося вище, під впливом різноманіт­них чинників і обставин. Не другорядну роль відіграють нау­ково обгрунтовані і доказові пояснення, чіткість юридичних характеристик учасників конституційного провадження, які здатні у сукупності сприяти виробленню Судом дійсно тео­ретично бездоганних дослідницьких висновків, що мають ре­альний вплив на соціальні відносини.

-------------------------------------------------------- 110----------------------------------------------



КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 8 УКРАЇНІ

Проілюструвати це можна прикладом розгляду у Конститу­ційному Суді України справи про надання допомоги з тимча­сової непрацездатності і прийнятого Рішення від 17 березня 2005 року №1-рп/2005. Не надавши достатніх конституцій­но-правових обгрунтувань, при дуже слабкій теоретичній базі і непідкріпленості пояснень у відкритому слуханні справи в Суді емпіричними матеріалами, представник суб'єкта права на конституційне подання намагався представити позицію щодо невідповідності Конституції України положень частин першої, другої статті 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування». Але жоден Із представників органів державної влади не підтримав пояснення, які стосувалися неконсти­туційності вказаних положень закону. Зокрема, у листі Пре­зидента України до Конституційного Суду відзначалося, що «для роботодавців було зменшено податкове навантаження на фонд оплати праці». Це дало можливість зацікавити їх у вста­новленні дієвого контролю за оплатою днів тимчасової втра­ти працездатності, а також вживати заходів щодо скорочення часу відсутності працівників на робочому місці І спрямування коштів на поліпшення умов праці та на оздоровлення. Анало­гічне підтвердження конституційності частини 1 статті 2 вка­заного Закону було зафіксовано також у листі Голови Верхов­ної Ради України. Тоді, спираючись на системне дослідження цього питання, Конституційний Суд України сформулював правовий висновок про те, що «закріплені у статті 2 Зако­ну норми щодо виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності, починаючи з шосто­го дня непрацездатності, та щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцями, мають імпера­тивний характер. Різні джерела покриття цих витрат не впли­вають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечен­ня по тимчасовій непрацездатності».

Таким чином, чіткість і зрозумілість конституційно-пра­вового висновку Конституційного Суду України має всі під­стави виступати суттєвою гарантією конституційного статусу громадянина, якому законодавством забезпечені його кон-

111


Частина І

ституцІйні соціальні права. За таких умов Конституційний Суд України набуває авторитету не тільки суспільної, але й політичної ваги, коли він остаточно шляхом висновків і пра­вових позицій розв'язує складні суспільні проблеми, уточнює розуміння права взагалі і конкретних правовідносин зокрема, перетворюючи текстуальну формулу норм Конституції і Зако­ну України у зрозуміло смислові і обгрунтовані доктринальнІ пояснення для правозастосування.

Наведемо досить яскравий приклад, пов'язаний з вирішен­ням фундаментальної проблеми права: яке співвідношен­ня слід визнавати переважним з позицій Конституції Украї­ни, коли йдеться про норми закону і корпоративні норми, які теж відносяться за певних умов (делеговані повноважен­ня суб'єктів права) до джерел права. Розв'язуючи це досить складне питання, Суддя Конституційного Суду України — ві­домий вчений професор М.В.Костицький — запропонував у справі за конституційним зверненням закритого акціонер- ного товариства «Оболонь» та громадянина Вінника В.В. про офіційне тлумачення положень статті 28 Закону «Про госпо­дарські товариства» і пунктів 1, 5 статті 4 Закону «Про влас­ність» (справа про права акціонерів ЗАТ) від 11 травня 2005 року №4-рп/2005 вирішення складної соціальної проблеми методом правознавства. У прийнятому Рішенні Суд логічно і послідовно визначився, що Закон України «Про господарські товариства» «встановлює, що акції ЗАТ розподіляються між за­сновниками І не можуть розповсюджуватися шляхом підпис­ки, купуватися та продаватися на біржі. Іншої заборони щодо купівлі-продажу акцій ЗАТ зазначений Закон не встановлює, і вони можуть купуватися-продаватися у порядку, передбачено­му статтею 28 цього Закону, із врахуванням вимог його статті 11, яка зобов'язує учасників товариства додержуватися уста­новчих документів товариства, виконувати свої зобов'язання перед товариством, нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами». Відповідно до аргументованої мотивації Конс­титуційний Суд дійшов висновку про те, що «перелік відомос­тей, що повинні містити установчі документи товариства, вста­новлює стаття 4 Закону України «Про господарські товариства».

-------------------------------------------------------- 112----------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Він не є вичерпним, оскільки частина п'ята передбачає, що до установчих документів товариства можуть бути включені інші умови, які не суперечать законодавству України».

Не вдаючись до схоластичної конкуренції між нормами за­кону і корпоративними актами, позбавляючи правові позиції абстракцій, далеких від застосування на практиці, у Рішенні Суду без ущемлення будь-яких публічних чи приватних інте­ресів дана відповідь на складне юридичне питання. Правова позиція Конституційного Суду наступна: «серед таких умов може бути закріплення установчими документами ЗАТ пере­важного права акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами».

За своїм змістом стаття 28 Закону України «Про господарські товариства» встановлює підстави придбання акцій, тому вона не може забороняти закріплення в установчих документах ЗАТ певного порядку їх відчуження. Вказаний приклад можна вважати гідним для теоретичного узагальнення, підтверджен­ням існуючого спору щодо правової природи рішень Консти­туційного Суду.

У своєму виступі на Всеросійській нараді (Москва, 22 бе­резня 2001 року) з проблем виконання органами влади рішень Конституційного Суду РФ та конституційних (уставних) судів суб'єктів Російської Федерації професор, доктор юри­дичних наук Чепурнова Н.М., яка є головою районного фе­дерального суду у Ростовській області, дійшла висновку, що «академічний рівень постанов конституційних судів у біль­шості має характер наукової доктрини і резолютивна частина постанов Конституційного Суду за технікою викладення, за технікою формулювання висновку не відповідає юридичній техніці, яка склалася, яка пред'являється до постанов судово­го органу»40. На підтримку саме такого підходу до з'ясування юридичної природи правових позицій Конституційного Суду висловився відомий вчений-конституціоналіст, фун­датор теорії процесу конституційного правосуддя, професор М.В. Витрух. Він відзначив, що «рішення Конституційного Суду ... виступає як ціле, як єдність аргументів і висновків, в основі яких покладено правову позицію Суду. Правова пози­ція знаходиться і в основі висновку Конституційного Суду про

--------------------------------------------------------- 113------------------------------------------


Частина І

відповідність Конституції закону або його окремого положен­ня в тому конституційному смислі, який йому надає власне Конституційний Суд, інколи всупереч практики, яка склала­ся в арбітражних судах чи судах загальної юрисдикції».

Отже, порівняно незначний період існування в Україні ор­гану конституційного правосуддя, який здійснює конститу­ційний нормоконтроль, ще не обумовлює намагання набли­зитися до вичерпного аналізу зазначених вище проблем на базі вітчизняного досвіду. Але з кожним новим рішенням Суду все більше з'являється підстав для теоретичного осмислення практики методами наукового пізнання предмета конститу­ційного права України.

ЧИ ДОПУСТИМИЙ ПЕРЕГЛЯД АБО ВІДМІНА РАНІШЕ ПРИЙНЯТИХ РІШЕНЬ (ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ) КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Як уже відзначалось у попередньому розділі нашого дослід­ження, рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закон України «Про Конститу­ційний Суд України» (стаття 68) залишив для дискусій пи­тання про те, що перегляд Судом (відміна чи зміна рішень) за будь-якими підставами — матеріальними чи процесуальними — раніше прийнятих рішень не може відбуватися. При цьому Суд згідно з цією нормою відкриває нове провадження, а отже, правові позиції можуть бути уточнені або переглянуті. Чи слід це розуміти як будь-які підстави, що оцінюються Судом для пе­регляду прийнятого рішення, а не визначені у законі?