Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 21 из 33)

Важливою метою офіційного тлумачення є розкриття змісту норми права врахуванням конкретної ситуації, коли виникають сумніви при юридичній кваліфікації фактів або спірних пра­вовідносин.

Результат тлумачення має на практиці різні логіко-мовні фор­ми: це і текстуальний аналіз про зміст норми права, юридичні

------------------------------- ------------------- 85---------------------------------------------------


Частина І

роз'яснення в інтерпретаційних положеннях тощо. Суб'єкт тлу­мачення висловлює твердження або заперечення про зміст норм права; про суб'єктів, про суспільні відносини, на які розповсюд­жується норма права, про приписи, заборони або дозволи щодо дій і т. ін. В юридичних оцінках (твердженнях про юридичну кваліфікацію) семантично поєднується результат тлумачення І юридичний висновок. Звернемось до практики Конституційно­го Суду України. Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) надане офіційне тлумачення частини першої статті 55 Конституції України щодо права кожного на судовий захист, забезпечення шляхом розгляду справи в суді прав і свобод грома­дянина. У пункті першому резолютивної частини цього рішення відображається правове значення цієї конституційної норми у вигляді офіційного проголошення заборони відмовляти у здійс­ненні правосуддя за будь-яких обставин і умов, а в другому пун­кті ми спостерігаємо юридичну кваліфікацію заборони відмови будь-якого суду загальної юрисдикції у прийнятті позовних та інших заяв і скарг, оформлених відповідно до чинного законо­давства: «Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушен­ням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене».

Інтерпретаційні положення, які набувають офіційного статусу, є результатом тлумачення тільки органів, що мають право давати офіційне нормативне тлумачення. Воно тому і є виключним правом Конституційного Суду обумовлювати тлумачення як нормативне, яке формулюється у вигляді текс­туального імперативу, що міститься в актах тлумачення, виз­начаючи для всіх інших суб'єктів, що є правом у розумінні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.

Слід звернути увагу на існуючі в теорії конституційного пра­ва критерії істинності і достовірності результату тлумачення. Вчені-юристи вважають, що критеріями істинності об'єктивно-достовірного тлумачення є правосвідомість, політика держави. Очевидно, що результат тлумачення можна оцінити з погля­ду вказаних критеріїв, але це буде оцінка бажаного результату тлумачення з позиції відповідності саме цим критеріям. Як має

-------------------------------------------86-----------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

діяти у такому разі суб'єкт права тлумачення, коли за вказа­ними критеріями він стає залежним від стану законодавства, політичного режиму доктринальних поглядів і позиції самого органу, який здійснює тлумачення. За певних умов це може ста­ти достатньою базою для тлумачення, що відповідає правовій Ідеології. Проте при стабільності законодавства, неухильному дотриманню режиму законності суб'єкт тлумачення повинен виходити з того, що є сутність закону і як саме в самому законі виражені соціальна політика держави, ідеї правосвідомості гро­мадян, справедливості в суспільстві і т. ін.

Чи можна закон або волю, яка виражена в законі, витлумачи­ти таким чином, що буде надана Конституційним Судом зовсім Інша офіційна інтерпретація? На наш погляд, це буде супере­чити істинності офіційного тлумачення, оскільки тлумачення представляє особливий процес, що невід'ємно зв'язаний з нор­мою, яка тлумачиться, а отже, здійснити відокремлення резуль­тату тлумачення — акта із самостійним значенням — більш за все є нереальним. Той факт, що в окремих рішеннях Консти­туційного Суду України можна знайти ознаки судового регу­лювання, не повинен бути достатньою підставою для визнання акта тлумачення самостійним джерелом права.

Приведення застарілих норм (не виключаючи і конститу­ційних) у відповідність до реалій сучасності шляхом тлумачен­ня не є метою тлумачення. Якщо тлумачення здійснювалося з явним порушенням цього правила, то можна, безумовно, ска­зати, що результат такого тлумачення є неістинним і має іншу мету, яку не можна вважати достовірною.

Результат тлумачення характеризується і з погляду його обсягу. Обсяг тлумачення визначається його співвідношен­ням з текстуальним виразом (текстом) норми. За обсягом офіційна інтерпретація може бути буквальною, розширеною і обмежувальною.

При буквальному (адекватному) тлумаченні Конституцій­ний Суд виявляє дійсний зміст норми права, встановлений у ході використання всіх необхідних для даного випадку за­собів і методів тлумачення, що співпадає з результатом, отри­маним на основі ознайомлення з текстом норми (значення і буква закону співпадають). Цю думку можна проілюструва-

--------------------------------------------------------- 87-----------------------------------------------


Частина І

ти офіційним тлумаченням положення статті 59 Конституції України: «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», що міститься в Рішенні Суду від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника). В цьому рішенні, виходячи Із сукупності буквальних значень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і ос­новних свобод, статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, ста­тей 110—112 Цивільного процесуального кодексу України та інших Законів України, Суд дав таке тлумачення:

«Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдато-ва Г. І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого І підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за доручен­ням юридичної особи».

В періодичній пресі були висловлені різні погляди на вказа­не тлумачення, якому начебто Суд необгрунтовано надав роз­ширене роз'яснення. Для правозастосування було з'ясовано головне, а саме, що не будь-який фахівець у галузі права міг надавати правову допомогу, а лише той, хто за законом має таке право. Аж до сьогоднішнього дня іншого закону про пра­вову допомогу, ніж Закон України «Про адвокатуру», не існує, і тому можливість врегулювати це питання у Законі «Про пра­вову допомогу» — це справа законодавця.

При розширеному тлумаченні дійсний зміст тексту норми виявляється ширше за буквальну формулу норми, а при обме­жувальному — навпаки. Прикладом розширеного тлумачен­ня правової норми можна вважати Рішення Конституційно­го Суду України від 9 липня 1998 року № 9-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), В ньому Суд розпов­сюдив термін «законодавство» на нормативно-правові акти органів держави, які не охоплюються поняттям — «суб'єкт творення є тільки законодавець»: «Термін «законодавство»,

88


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування конт­ракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Ка­бінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України».

Даючи офіційне тлумачення терміна «законодавство», Кон­ституційний Суд України виходив фактично з практики нор­мативно-правового регулювання сфери застосування конт­ракту як особливої форми трудового договору.

Прикладом звуженого тлумачення є досить ґрунтовне Рі­шення Конституційного Суду України від І грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), в якому охоронюваний законом інтерес опинився у розумін­ні як фактично обмежений в цивільно-правовому захисті шляхом надання йому такого змісту, який не охоплює знач­ної частини випадків виникнення такого інтересу: «Поняття «охоронюваний законом інтерес*, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та Інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з по­няттям «Права», треба розуміти як прагнення до користуван­ня конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовіс­ності, розумності та іншим загальноправовим засадам*.