Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 12 из 33)

Другий характерний приклад — Рішення Конституційно­го Суду України від ЗО січня 2003 року №3-рп/2ООЗ (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). У цьо­му рішенні Суд визнав неконституційними положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-про­цесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд су­дом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно підстав і порядку порушення кримінальної

-------------------------------------------------------- 48------------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

справи стосовно певної особи, зазначивши при цьому: «Скар­ги до суду на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядати­ся судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирі­шувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушен­ням конституційних засад правосуддя». І зараз справи про скасу­вання постанови слідчого про порушення кримінальної справи щодо певної особи розглядаються загальними судами на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Аналіз наведених прикладів дозволяє зробити висновок про те, що поряд із функцією офіційного тлумачення (ін-терпретаційною функцією) Конституційного Суду України виявляються намагання здійснювати «негативну правотвор-чість», про яку йшлося вище, також виконувати функції зако­нодавця. Саме тому вже з'явилися передчасні висновки, що «виходячи з юридичних ознак рішень Конституційного Суду України і правового змісту поняття «джерело права», можна зробити висновок, що ці рішення є джерелом права»24.

Крім зазначених повноважень Конституційний Суд Ук­раїни за своїм статусом дає висновки з питань, передбачених Конституцією України. Правова природа цих висновків не може бути зведена до експертно-правових актів, хоча вони надзвичайно авторитетні. Вони є актами правосуддя і мають такі властивості, як обов'язковість для врахування суб'єктом конституційного подання, який звертався за подачею виснов­ку, і не можуть бути скасовані. На наш погляд, шляхом по­дання таких висновків Конституційний Суд реалізує функцію охорони конституційної законності.

Отже, підсумовуючи, слід підкреслити, що статус Консти­туційного Суду України — багатоаспектне явище. Він не зво­диться лише до виключних повноважень цього органу, а за своїм конституційним потенціалом відкриває все нові мож­ливості для забезпечення верховенства права як фундамен­тального принципу функціонування держави.

-------------------------------------------------------- 49------------------------------------------------


Чистина І

ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВИЙ ОФІЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР І ОСТАТОЧНІСТЬ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ВИХІДНА ПОЗИЦІЯ: ДЖЕРЕЛО І ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Конституція України є загальномасштабним джерелом конституційного права, загальновизнаним втіленням волі представницького корпусу — народних обранців щодо регу­лювання суспільних відносин у всіх сферах життя суспільс­тва і держави. Як джерело конституційного права Конститу­ція характеризується трьома обов'язковими властивостями: 1) вона доступна для кожного громадянина і кожної люди­ни, ясно і зрозуміло формулюючи права і обов'язки кож­ного із учасників конституційних правовідносин; 2) конс­титуційні норми є загальнообов'язковими і охороняються можливістю державного впливу на тих осіб, які ухиляються від виконання її приписів; 3) у кожній конституційній нор­мі є загальновідомий суб'єкт конституційних правовідно­син, шо передбачає особливий порядок введення і набуття чинності Конституції України за офіційним статусом Ос­новного Закону держави. Його юридична сила розповсюд­жується на всіх суб'єктів права, на всій території України, і тому Конституція України як основне, визначальне джере­ло конституційного права має особливість за своєю формою, в якій норми конституційного права існують, з якої здобува­ються знання про чинне конституційне право. До Конститу­ції України, зазвичай, звертаються громадяни і посадові особи органів державної влади і місцевого самоврядування при вирі­шенні конкретних правових питань, які є наслідком спірного розв'язання правовідносин, або при необхідності проведення тлумачення у сфері правозастосування.

Слід звернути особливу увагу на ту обставину, що джерело конституційного права має свої ознаки у тому випадку, коли воно не використовується як правовстановлюючии норматив­ний регулятор суспільних відносин. Саме тому, як вірно зазна­чає професор О.О.Кутафін, не можна визнати джерелом кон­ституційного права такі акти, зміст яких полягає у з'ясуванні

-------------------------------------------------------- 50-----------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

смислу норм законодавства або доведенні до відома вико­навців нормативних актів вищого за рангом органу. У таких випадках юридичний акт нижчого органу використовується не для встановлення, зміни або припинення дії норми пра­ва, а лише для «оприлюднення» акта суб'єкта державної вла­ди. Акт конституційного права набуває за своєю особливістю загальнообов'язкової сили за передумовою, коли його опри­люднення або інший передбачений законодавством порядок доводиться до відома виконавців, які можуть бути зазначені окремо чи вони складають невизначене коло осіб.

І нарешті слід відмітити ще одну особливість джерела кон­ституційного права, оскільки йдеться про його предмет, який складає зміст визначальної категорії для всього законодав­ства. Джерело конституційного права — Конституція України чи інший за властивостями нормативний акт — зобов'язані за своєю юридичною природою не тільки регламентувати діяльність державних органів, визначати права і свободи гро­мадянина і особи, надавати право здійснювати владу, яка ви­ходить виключно від народу, але й слугувати гарантією наро­довладдя, конституційного ладу, суверенітету народу- Джере­ло конституційного права насамперед формулює основні за­сади для всіх інших галузей права (публічного і приватного) і визначає в певних межах систему нормотворчих актів, які не охоплюються поняттям «предмет конституційного права».

Відомо з теорії конституційного права, що джерела кон­ституційного права відрізняються за своєю чисельністю, оскільки всі вони обумовлені численними функціями дер­жави і принципом поділу влад. Це означає, що ієрархія ак­тів (визнані джерелами конституційного права) є відобра­женням ієрархії державних органів влади І тому існує пев­на класифікація нормовизначальних актів, які належать до джерел конституційного права. Але наука конституційного права не отримала достатньої аргументації і теоретичного обґрунтування, щоб стверджувати, що всі джерела консти­туційного права можна поділити, як вважає російський вче­ний О.О.Кутафін, на федеральні, федерально-регіональні, регіональні й місцеві25. Але безперечно одне, що творчі, стимулюючі, визначальні властивості конституційних норм

-------------------------------------------------------- 51 -----------------------------------------------


Частина 1

мають прояв у встановленні ними завдань, напрямків діяль­ності і системи органів державної влади і державного управ­ління. Вони через особливу імперативну силу визначають об'єкти охорони конституційним правом і захисту від пося­гань, і це, в першу чергу — права і свободи людини і грома­дянина, суверенітет України, цілісність і недоторканність її території, народовладдя і т.ін.

Виходячи із наведеного аналізу ознак та властивостей дже­рел конституційного права, що створює достатні підстави для формування змісту предмета конституційного права, слід зга­дати існуючі дискусії серед вчених-конституціоналістів від­носно того, чи можна вважати судові рішення джерелом конс­титуційного права. На думку російських вчених, зокрема про­фесора М.В.Баглая, роз'яснення Верховного Суду з питань судової практики можна віднести до специфічного джерела конституційного права, але позиція професора О.О. Кутафіна зовсім протилежна26.

Особливий інтерес привертає наукова оцінка вказаними вченими рішень і висновків Конституційного Суду як дже­рела конституційного права. Проте наша аргументація інша, оскільки Суд в процесі своєї діяльності не в змозі створювати правові норми. Він покликаний лише тлумачити діючі норми Конституції України, визначаючи конституційність законів та інших актів, які підлягають конституційному нормоконтро-лю, що прямо передбачено статтею 150 Конституції України і є його прямим обов'язком, який не можна Інакше розуміти.

Дійсно, для науковців І практиків було б дивним те, що внесенням змін до Конституції України після подання до Конституційного Суду України відповідного законопроекту можна припустити, що цього можливо досягти шляхом при­йняття рішення Суду. Не можна уявити, що Конституційний Суд за власною ініціативою може запропонувати розв'язати певні неузгодженості у застосуванні конституційних норм і через парламент реалізувати свою волю як вищого Суду з пи­тань конституційної юрисдикції. Ще більш дивною вигляда­ла б ситуація, коли Конституційний Суд України, визнаючи неконституційною якусь норму закону, замінював би її влас­ною, яка виходила за формулюванням від Конституційного