Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається.
Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.
Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записки, особисті архіви, матеріали тощо) фізичної особи є її власністю. Кожному надається свобода у створенні, веденні та накопиченні особистих документів.
Право на особисті папери дає особі змогу не допускати третіх осіб до особистої документації. Цьому праву відповідає і обов'язок оточення утримуватися від отримання інформації, що міститься в особистій документації особи.
Особа, якій належать особисті папери, може усно або письмово розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі на випадок своєї смерті. Ознайомлення з особистими матеріалами, їх використання, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.
Право на місце проживання і на недоторканність житла. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновителів).
Житло особи є недоторканним. Це право ґрунтується на Конституції України (ст. ЗО), у якій встановлено, що ніхто не має права без вмотивованого рішення суду увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому.
Відповідно до права на недоторканність житла, уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким способом вторгненню у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Це означає, що ніхто не вправі вказувати особі, як вона має право поводитися у своєму житлі, як організовувати свій побут тощо.
Закон встановлює низку винятків, коли можливе проникнення у житло третіх осіб поза волею особи, яка там проживає. Зокрема це може бути: пожежа, вибух газу, профілактичні роботи з контролю за газовим обладнанням, обшук за рішенням суду та ін.
Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.
Право на вибір роду занять і на пересування означає, що фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, а сама має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, встановлених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне пересування по території України і вибір місця перебування. Особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений зако
ном. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Військовослужбовці строкової служби, а також особи, які відбувають альтернативну (невійськову) службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.
Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання означає, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, статутами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.
Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи державної влади можуть заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок» Створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.
Право на таємницю кореспонденції дає змогу фізичній особі перешкоджати третім особам у доступі до власного листування, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.
Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.
Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Охороняючи інтереси особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва. Цивільний кодекс України визначає, що фотографія, твір мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті — за згодою близьких родичів. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана близькими родичами, які повинні відшкодувати витрати особі, що здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору.
Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Після смерті такої особи її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.
Книга третя ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА
Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України. Чим же пояснити таке значення інституту права власності?
Протягом 70 років у колишньому СРСР право приватної власності було під забороною, а панувало виключне право власності — держави. В умовах радянської влади приватному праву було надано негативне значення. Ще в 1920 р. В. Ленін вчив, що "ми нічого приватного в галузі господарства не визнаємо".
Виходячи з викладеного, виникає необхідність дещо нагадати про поняття власності та умови, за яких розроблялась третя книга ЦК України.
Власність можна проаналізувати щонайменше у двох аспектах: економічному і соціальному. Розглядаючи власність в економічному плані, потрібно виходити з того, що власність — це відношення суб'єкта (фізичної особи, юридичної особи, держави, територіальної громади) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на роз-
поділі "моє і не моє" ґрунтується власність. Таким чином, власність — це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого — невласник, всі інші особи, які повинні ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.
Слід підкреслити, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне і політичне обличчя.
Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний вольовий характер, що виявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном.
Соціальне значення власності полягає в тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишатися поза увагою права.
Згадаємо ситуацію 1994—1998 рр., коли в Україні проводилася титанічна та самовіддана робота великої групи вчених, юристів з підготовки Цивільного кодексу. Гостроти цій ситуації додало те, що в Україні в той час було "відпущено ціни", тобто введено в дію радикальний захід, мета якого полягала в "утворенні ринку" на місці планової економіки. Зазначені революційні кроки здійснювалися за відсутності розвинутого цивільного права. Зрозуміло, що в проведенні ринкових перетворень не могли допомогти окремі, навіть радикальні "ринкові" закони (про оренду, про підприємництво, про підприємства в Україні, про власність та ін.). Для успішного здійснення реформ потрібна була принципово нова правова платформа, яка б виражала юридичне забезпечену економічну свободу, свободу особистості, її верховенство над владою. А цього у сфері економічного життя можна досягти, лише запровадивши у дію розроблене сучасне цивільне законодавство, побудоване на засадах при