Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його укладення. Він має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на
це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про особу свідків.
Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом та члени сім'ї і родичі спадкоємців за заповітом;
свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.
Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини. Коли заповіт складено на користь кількох осіб, спадкодавець має право зазначити в ньому, в якій частці кожному зі спадкоємців він призначає майно. При визначенні майна не в рівних частках вони вказуються в арифметичних частках або в процентах. Наприклад: "Належний мені на праві приватної власності житловий будинок, що розташований у М.Дніпропетровську, вул. Короленко, 10, я заповідаю: 1/4 — сину Гулаку Андрію Михайловичу, 3/4 — дружині Гулак Марії Петрівні". До заповіту можуть бути включені розпорядження також немайнового характеру (про порядок проведення поховання, бажання призначити опіку та інші розпорядження, які не суперечать закону). Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом.
Одним із найяскравіших за формою і змістом заповітів, який став історичним для людства, можна назвати заповіт,
складений 27 листопада 1895 р. А. Нобелем, що передбачає видачу кожного року з його спадщини премій у рівних частках тим особам, які принесли найбільшу користь людству у п'яти галузях.
Нотаріус, посадова особа, яка засвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості стосовно факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Заповідач може скластисекретний заповіт, який подається в заклеєному конверті нотаріусу з підписом заповідача на конверті. У цьому разі нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт, який опечатує. Після одержання інформації про відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності цих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверти, в яких зберігався заповіт, і оголошує заповіт. Про проголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. До протоколу записують весь зміст заповіту.
Подружжя може скластиспільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Цим заповітом призначаються спадкоємці об'єктів спільної сумісної власності подружжя. У разі складення подружжям спільного заповіту частка у спільній сумісній власності після одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. У разі смерті останнього з подружжя, спадщина переходить до осіб, зазначених ним у заповіті.
За життя обох з подружжя кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, така відмова посвідчується нотаріально. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті.
Спадкоємець має право встановити б заповітісервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.
Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.
Зразок заяви до нотаріальної контори про зміну заповіту
До другої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська
Гончарука Степана Миколайовича, який мешкає за адресою:
М.Дніпропетровськ, вул. Щорса, 1а
ЗАЯВА ПРО ЗМІНУ ЗАПОВІТУ
Я, Гончарук Степан Миколайович, до заповіту, посвідченого Вашою нотаріальною конторою 15 травня 2000 р., за реєстром № 8/444, даною заявою вношу такі зміни:
— Килим вовняний настінний я заповідаю не Гончарук Л.М., а Глущенко Світлані Якимівні, яка мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Зелена, 3;
— Особисту бібліотеку (1000 книг) я заповідаю Бабенку Володимиру Дмитровичу, який мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Всебратська, 53.
10 листопада 2003 р. Гончарук С.М.
10 листопада 2003 р. я, Котельницька В.С., державний нотаріус другої державної нотаріальної контори М.Дніпропетровська, засвідчую справжність підпису Гончарука Степана Миколайо-
вича, який зроблено в моїй присутності. Особу гр. Гончарука С.М„ котрий підписав документ, встановлено.
Зареєстровано у реєстрі за № 11/102.
Стягнуто державного мита в сумі (грн) ...
Державний нотаріус Котельницька В.С. М.П.
Які заповіти прирівнюються до нотаріально посвідчених?
Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах осіб, які проживають у населеному пункті, де немає державного або приватного нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування.
Крім того, до нотаріально посвідчених прирівнюються:
• заповіти осіб, що перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, інших стаціонарних лікувальних закладах, а також осіб, що проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, які були посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів та інших стаціонарних лікувальних закладів, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів;
• заповіти фізичних осіб, які плавають на морських судах, річкових судах, що ходять під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
• заповіти фізичних осіб, які беруть участь у пошуко-, вих та інших експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
• заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, де немає нотаріусів, також заповіти цивільних осіб, що працюють у цих частинах, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами військових частин;
• заповіти осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками виправно-трудових
установ;
• заповіти особи, яка тримається під вартою, посвідчені
начальником слідчого ізолятора.
Зазначені заповіти повинні бути посвідчені при свідках. Названі вище посадові особи, які посвідчили заповіт, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається для зберігання до державного нотаріального архіву м. Києва.
У чому полягає право на обов'язкову частку в спадщині?
Свобода нотаріальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця, а також його непрацездатного подружжя та батьків.
Це обмеження полягає в тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатні вдова (вдівець), батьки (після 55 років жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом.
Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називаютьобов'язковою часткою у спад-
щині. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних спадкоємців (з числа зазначених вище), то заповіт у цій частині буде недійсним.
Наприклад, у громадянина А. на момент відкриття спадщини була працездатна дружина та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом А. все своє майно заповідав сестрі й цим усунув від спадкування дружину та дітей, які є неповнолітніми. Такий заповіт буде визнано частково недійсним. У цьому разі майно буде розділено так: кожний з неповнолітніх одержить по половині частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом, а решта майна перейде до сестри померлого відповідно до заповіту.
В окремих випадках, розмір обов'язкової частки в спадщині може бути зменшений судом з урахуванням конкретних обставин справи.
До обов'язкової частки зараховують вартість звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як спадкоємця.