Випадковими умовами прийнято вважати умови договору, погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточний ремонт сторонами було покладено на наймодавця, то ця умова для цього конкретного договору і буде вважатися випадковою.
Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укладення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.
У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, абовзірцеві, договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.
Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконан
ня робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Підприємець не повинен віддавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів або послуг не допускається.
Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторона, яка приєдналась, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов, якби в неї була можливість брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або приєднання, розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналась до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір.
Попереднім договором є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін)
укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому в попередньому договорі, коли такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — письмово. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Договір на користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої сторони, коли інше не передбачено договором. У разі відмови третьої сторони від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
При укладенні договорів, а найчастіше при їх виконанні та вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто втлумаченні договору.
При тлумаченні договору суд або третейський суд бере до уваги буквальне визначення виразів, що в ньому містяться. Якщо буквальне значення якоїсь умови договору незрозуміле, його встановлюють шляхом порівняння цієї умови з іншими умовами і розумінням договору в цілому. Коли в такий спосіб тлумачення не вдається встановити зміст договору, то з'ясовують дійсну спільну волю сторін з урахуванням мети договору. При цьому враховують усі обстави
ни, які передували укладенню договору, переговори і листування, практику, що склалась у взаємних сторін, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку учасників.
Тлумачення умов договору здійснюють за тими самими правилами, що й тлумачення правочинів, але при цьому можуть враховуватись також взірцеві умови (взірцеві договори), якщо навіть у конкретному договорі й немає посилання на ці умови.
Зразок попереднього договору між юридичними особами
ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР м. Дніпропетровськ 10 березня 2004 р.
Сторона-1 ЗАТ "БББ", в особі директора Філімонова В.В., що діє на підставі Статуту товариства,
і Сторона-2 ТОВ "ААА", в особі директора Сидоренка П.П., що діє на підставі Статуту товариства, надалі — Сторони, з додержанням вимог ст. 365 Цивільного кодексу України та на підставі двосторонніх переговорів, проведених у м. Дніпропетровську 9 березня 2004 р., підписали цей договір про таке:
1. Сторони визнають, що їх науково-виробничий і фінансовий потенціал дає їм підстави встановити довгострокове та взаємовигідне співробітництво в галузі розробки і втілення різних комерційних, науково-виробничих і комерційних проектів.
2. Сторони планують здійснити на першому етапі співробітництва сумісну науково-виробничу діяльність з розробки промислової холодильної установки.
3. Для прийняття остаточного рішення щодо реалізації зазначеної програми уповноважені представники Сторін проводять спільні консультації і зустрічаються не пізніше 10 травня 2004 р,
4. Сторони зобов'язуються до 1 вересня 2004 р. укласти договір про сумісну діяльність.
Договір, який Сторони мають укласти, повинен включати такі умови:
а) Сторона-1 зобов'язується здійснити закупівлю та постачання технологічного устаткування цеху з виробництва промислової холодильної установки;
б) Сторона-2 зобов'язується передати для будівництва цеху будівельний майданчик на відведеній їй земельній ділянці по вул. Болгарській, 1 у місті Дніпропетровську.
5. Проект договору доручається скласти Стороні-2. Проект договору Сторона-2 зобов'язана надати на розгляд Сто-роні-1 не пізніше 1 серпня 2004 р.
6. У разі безпідставної відмови однієї зі Сторін від укладення договору за п. 4 цього договору чи здійснення дій, у результаті яких укладення вищезазначеного договору стане неможливим, винна Сторона несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним Цивільним кодексом України.
Цей попередній договір підписали:
Від Сторони-1 (Філімонов В.В.) Від Сторони-2 (Сидоренко П.П.)
Як здійснюються укладення, зміна і розірвання договору?
Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору.
Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України. Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: а) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; б) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважаласяофертою, вона повинна відповідати певним умовам:
• у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;
• оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.
Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнаєтьсяакцептом. Акцепт завжди повинен бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Коли особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія і є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції або не встановлено законом.