Володілець має право захищати своє майно від будь-якої особи, що самоправне ним заволоділа, у тому числі від власника чи від особи, яка має інші права на майно, якщо судом не визнано право останніх на це майно. Володілець має право вимагати будь-яких порушень свого володіння, навіть якщо ці порушення і не були пов'язані з втратою реального володіння майном.
Незаконне недобросовісне володіння не захищається. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на це майно право власності чи інше право, передбачене договором чи законом, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право подати позов про витребування цього майна.
Що означає право обмеженого користування чужими речами (сервітути)?
Право обмеженого користування чужими речами (майном) — сервітути — склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доцільність і практична необхідність доведені багатовіковим застосуванням. Нині цей цивільно-правовий інститут речового права передбачається і в Цивільному кодексі України.
Спочатку сервітути виникли щодо користування земельними наділами. Часто певний земельний наділ позбавлений переваг, які має сусідній наділ. Наприклад, на сусідній ділянці є водоймище, якого немає на цій земельній ділянці. Проте вода необхідна для зрошування. Отже, земельний наділ, на якому немає водоймища, позбавлений переваг, які має сусідня земельна ділянка. Власник першого наділу змушений вдаватися до допомоги власника сусіднього земельного наділу, який має воду.
Якщо сусіди мали добрі стосунки між собою, то проблем з водою не виникало. Проте так могло тривати до першої сутички між ними, після чого власник земельного наділу з водою міг заборонити сусіду користуватись його водою. Став необхідний більш надійний правовий засіб задоволення потреб одного земельного наділу за рахунок переваг іншого. Такий засіб було знайдено шляхом встановлення не договірного права, аречового, причому на користь власника земельного наділу, що потребує певного задоволення своїх потреб за рахунок сусіднього. Речове право обмеженого користування чужою землею уже не залежало від волі власника земельного наділу, що надає такі послуги. Так виникли спочатку земельні сервітути. Об'єктом сервітутного права була саме земля, причому чужа.
У земельних сервітутах обов'язково передбачаються два земельних наділи, з яких один обслуговує інший. Це право може полягати в праві користуватися водою із водоймища, у праві проїзду чи проходу по чужій землі, що належить іншій особі, у праві прокладати трубопроводи чи інші лінії сполучення по чужій землі, у праві прокладати лінії передач, дороги тощо, у праві випасу худоби на чужих луках.
Сам термін "сервітут" походить від латинського слова "зегуіге", що означає — обслуговувати. Земельну ділянку, яка надає певні послуги іншій земельній ділянці, прийнято називати обслуговуючою. Земельна ділянка, яка потребує певних послуг і які їй надаються, називається пануючою.
Власник обтяженої сервітутом земельної ділянки має терпіти ці обмеження, якщо вони навіть йому на шкоду.
Відповідно до Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітутним відносинам притаманні такі специфічні риси:
• сервітутне право — речове, а не договірне право. Це означає, що суб'єкт сервітутного права зберігає його і в тому разі, коли власник обслуговуючого земельного наділу зміниться. Новий власник земельного наділу не може заборонити суб'єкту сервітутного права користуватися його землею;
• земельний сервітут не обмежений будь-яким строком, як і будь-яке інше речове право. Ця стабільність на користь суб'єкта сервітутного права, а не власника обслуговуючого земельного наділу, який має терпіти обтяження сервітутом;
• сервітут обмежує право власності на земельний наділ власника обслуговуючої ділянки. Це ж правило стосується й особистих сервітутів, у яких об'єктом сервітуту є не земля, а інше майно (садиба, кімната, автомобіль та ін.);
• зміна суб'єктів права власності як обслуговуючого, так і пануючого земельних наділів не припиняє сервітутного права. Однак це правило не стосується особистих сервітутів;
• сервітут не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових правочинів чи договорів. Земельний сервітут може відчужуватися лише разом із земельним наділом. Особисті сервітути відчужуватися взагалі не можуть;
• на відміну від інших речових прав сервітут — це право користування чужою річчю, обмежене об'єктом: право проїзду, проходу пішки, прогону худоби, прокладення трубопроводу тощо. Користування поза межами сервітуту заборонено;
• суб'єкт сервітутного права має лише право користування, а не володіння і розпорядження;
• право обмеженого користування може бути встановлено також на інше рухоме і нерухоме майно. Особисті сервітути відрізняються від земельних об'єктом, суб'єктом і строком. Об'єкт земельних сервітутів — земля, особистих — інші речі; суб'єкт земельного сервітуту — власник пануючого земельного наділу (незалежно від того, хто ним був), суб'єкт особистого сервітуту — саме та особа, на користь якої він був встановлений.
Речове право припускає такі види особистих сервітутів:
узуфрукт і узус.
Узуфрукт — речове право певної особи, користуватися і вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі без зміни Ті субстанції. Наприклад, узуфрукт встановлений заповітом, яким батько призначив сина спадкоємцем садиби, а на користь своєї дружини (матері спадкоємця) встановив сервітут на половину житлового будинку. Це означає, що після смерті батька, власником садиби стає син,
але його право власності обмежується рівно на половину житлового будинку на користь матері, яка має право довічно (поки жива) одержувати можливі прибутки від здавання в найом кімнат. Після смерті матері право сина поновлюється в повному обсязі.
Узус —речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій може лише користуватися чужою річчю, проте не має права на плоди від неї. Узус відрізняється від узуфрукта значно меншим обсягом прав. Наприклад, члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з ним, мають право на користування цим приміщенням. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на проживання у ньому в разі його відсутності без поважних причин понад один рік,
Перехід права власності на житловий будинок або квартиру для іншої особи не є підставою для припинення права користування житловим приміщенням членам сім'ї попереднього власника, яке у них існувало.
Отже,сервітут — це право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою. Таке право може бути встановлено на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нерухомого майна. Зміст права земельного сервітуту, види серві тутів, порядок встановлення, дії та його припинення детально визначає глава 16 Земельного кодексу України.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.
Необхідно підкреслити, що власник майна, обтяженого сервітутом, має право — якщо інше не передбачено законом, вимагати від суб'єкта сервітутного права, в інтересах якого встановлено сервітут, відповідної плати за користування майном.
Сервітути припиняються у разі:
• поєднання в одній особі суб'єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут;
• відмови суб'єкта сервітутного права від подальшого використання сервітуту;
• закінчення строку, на який встановлено сервітут;
• невикористання сервітуту протягом трьох років;
• смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут;
• відповідного рішення суду.
Сервітутні права захищаються тими ж речовими правовими засобами, що і право власності. Суб'єкт сервітутного права може захищати своє право також від посягань власника майна, обмеженого сервітутом.
Що таке право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)?
У Цивільному кодексі України набув поширення і такий цивільно-правовий інститут, як право користування чужою землею для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис). Він вигідний і зручний тим, що коли власник землі не бажає втрачати право власності на землю, але й сам не має можливості обробляти її, то в такому разі він може передати її в довгострокове користування іншим особам на підставі речового права. Часто до цього цивільно-правового інституту вдаються великі землевласники, які самі не спроможні обробляти свою землю і разом з тим не бажають позбавлятися права власності на неї. У таких випадках можна, звичайно, передати землю в оренду. Але оренда землі — це договір, який у будь-який час може розірвати одна зі сторін. Для користувачів необхідний більш надійний спосіб користування, який би меншою мірою залежав від свавілля землевласника. Таким інститутом і ставемфітевзис — право користування землею для сільськогосподарських потреб.