Батьки і опікуни не можуть посилатись на відсутність вини і в тих випадках, коли в момент завдання шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих, з друзями. Оскільки батько і мати дитини мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка непов
нолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку виховання неповнолітнього.
Якщо неповнолітній завдав шкоду тоді, коли перебував під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншого закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагляду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи і заклад зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов'язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів з відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, достатнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опікуни померли або вони не мають достатніх коштів для відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподію-вача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок майна самого заподіювача.
Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли такий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), достатнього для відшкодування шкоди, шкода має бути відшкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов'язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шкоди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з'являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повноліття став дієздатним.
За шкоду, завдану спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідар-но. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь неповнолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на лікуванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.
На кого покладається відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою і особою, яка не здатна розуміти значення своїх дій?
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України за шкоду, завдану фізичною особою, що визнана в судовому порядку недієздатною, відповідають опікун або установа, що зобов'язані здійснювати за нею нагляд, якщо не доведуть, що шкоду завдано не з їхньої вини. Звичайно такими установами є лікарні, в яких утримуються хворі, які страждають душевними хворобами. Обов'язок опікуна чи закладу відшкодувати шкоду, завдану фізичною особою, що визнана недієздатною, не припиняється у разі відновлення дієздатності такої особи.
Коли опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.
Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, рап
тової втрати свідомості чи в стані афекту. За загальним правилом, оскільки в діях таких осіб відсутня вина, вони, не відповідають за завдану шкоду. Одним із доказів такого хворобливого стану заподіювача, а отже, і відсутності його вини, є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертом ставиться запитання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення свої дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди?
Ці правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки його володілець відповідає незалежно від вини. Володілець не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, водій, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як неосудний не міг запобігти наїзду на пішохода.
Коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, — в результаті вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах. Тобто такі особи не можуть бути звільнені від відповідальності за заподіяну ними шкоду.
Якщо шкода завдана особою, яка не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби чи недоумства, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений судом на тих, хто з нею проживає, працездатних і спроможних відшкодовувати шкоду іншого з подружжя, батьків, повнолітніх дітей, що знали про її стан, але не порушували питання про визнання заподіювача недієздатним і встановлення над ним опіки.
Які особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг?
Продавець, виробник, той хто надає послуги, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини заподію-вачів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах.
Шкода, завдана через недоліки товару, підлягає відшкодуванню за вибором потерпілого — продавцем або виробником товару. Коли шкода, завдана через недоліки робіт (послуг), то вона відшкодовується їх виконавцем. У разі завдання шкоди внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, шкода відшкодовується за вибором потерпілого продавцем або виготовлювачем товару. Слід підкреслити, що шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, підлягає відшкодуванню, коли її завдано протягом встановлених строків придатності цих товарів, робіт, послуг, а якщо вони не встановлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання робіт, надання послуги.За межами зазначених строків шкода підлягає відшкодуванню:
• якщо на порушення вимог законом строку не встановлено;
• якщо особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання зазначених дій.
Продавець або виробник товару, виконавець робіт (послуг) звільняється від відповідальності лише у випадках, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).
Що розуміють під моральною шкодою?
В якому розмірі вона підлягає відшкодуванню?
.і
Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайно-вої) шкоди.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайново-го характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов'язаних з такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів;
неможливістю продовження активного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.
Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується запо-діювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:
• шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
• шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, неза-
конного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди: ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 44 Закону України "Про авторські і суміжні права", ст. 1831 Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 21 Закону України "Про туризм" та ін.