Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відповідальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо боржник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.
Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Однак гарант не має права вимагати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.
Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його — у розумний строк, і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмовити бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.
Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гарантією припиняється:
• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;
• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;
• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові;
• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаранта від його зобов'язання.
Що таке неустойка?
Одним із найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є неустойка.Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання. Предметом неустойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Слід пам'ятати, що проценти на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домовленістю сторін можливе лише у випадках, визначених законом. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменшена також за рішенням суду за наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.
Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі різновиди неустойки:
штраф і пеня.
Штраф — це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Так, відповідно до Положення про поставку продукції за поставку неякісної продукції з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від вартості браку.
Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення. Наприклад, відповідно до п. 39 Правил продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) за кожний день затримки усунення недоліків у проданому товарі покупцеві сплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару.
За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.
Завиключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.
Зазаліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовує винна сторона не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.
Заальтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.
За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.
Сплата (перед ання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов'язання, не .звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитораправа на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов'язання.
Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відповідає інтересам кредитора.
Які є речові способи забезпечення виконання зобов'язань?
Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань дезорганізують виробництво, кредитно-фінансовий ринок, економіку в цілому, а тому питанню забезпечення договірних зобов'язань тепер надається велике значення. Наприклад, у сучасній банківській практиці застава є пріоритетним способом забезпечення зобов'язань. Спосіб забезпечення виконання зобов'язання шляхом застави за своєю природою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення.
Особа, яка надає майно в заставу, називаєтьсязаставодавцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручник). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, називаєтьсязаставодержателем.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому.
Отже, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Найбільш поширеними видами застав є:іпотека (застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи;іпотека землі (предметом цієї застави є земля);заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержа-теля або за його наказом у володіння третьої особи).
Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Як правило, предмет застави залишається у заставодавця. Право застави поширюється також на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна (майбутній урожай, приплід худоби та ін.).
Якщо закон або договір вимагає оцінки предмета застави, така оцінка здійснюється заставодавцем із заставоутримувачем відповідно до цін, що звичайно діють на подібні предмети в торговельному обігу на момент застави. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Майно, що перебуває у спільній власності, може передаватись у заставу лише за згодою всіх співвласників.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, його можна застрахувати за згодою сторін на домовлену суму.
Договір застави повинен укладатись у письмовій формі. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації (внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна).
Право виникнення застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.
Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи договором). У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставлене майно, на яке звернено стягнення, реалізується державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або виконавчого напису нотаріальних органів. Реалізація проводиться з публічних торгів у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, якщо інше не передбачено договором або законом. У разі коли протягом розумного строку заставлене майно не буде продано, заставоутримувач має право залишити заставлене майно за собою.