Суб’єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб’єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза звязком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відповідних послуг. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку декількома фізичними чи юридичними особами. В цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком.
Власник торговельної марки має суб’єктивні права та несе юридичні обов’язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов’язковими для України. Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визначається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський обіг. Законодавство визначає право на реєстрацію торговельної марки за всіма особами, що не виключає здійснення реєстрації виключно з метою продажу, видачі ліцензій та з метою перешкодити використанню торговельної марки на території України. З метою запобігти зловживанню правом на торговельну марку ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» покладає на власника свідоцтва обов’язок добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років з дати реєстрації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва. Власник свідоцтва має право укласти договір про надання іншій особі права на використання торговельної марки.
150. Некоторые новеллы нового ГКУ
Статья 1 ГКУ отражает сущность гражданских отношений: «Гражданским кодексом регулируются личные неимущественные и имущественные отношения». То, что на первое место поставлены личные неимущественные отношения, соответствует статье 3 Конституции Украины. Уважение к личности закреплено также в статье 3 ГКУ, где к общим положениям гражданского законодательства относится недопустимость своевольного вторжения в личную жизнь человека.
· В ГКУ появилась новая статья, посвященная аналогии закона и аналогии права. Заслуживает внимания и статья 7 ГКУ, дающая определение обычаю. Это правило поведения, не установленное актами гражданского законодательства, но устоявшееся в определенной сфере гражданских отношений. В повседневной жизни многие руководствуются обычаем, не замечая этого.
· Теперь определение срока исковой давности вынесено на рассмотрение сторон, он может быть продлен по договору на неопределенное время. Это свидетельствует о переходе от императивности к диспозитивности в применении норм ГКУ.
· Остановимся на характеристике вещных прав на чужое имущество. Таковыми являются право владения, пользования (сервитут), право пользования земельным участком для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзис) и право застройки земельного участка (суперфиций). Новеллой ГКУ стало положение о сервитуте, в то время как ежедневно мы пользуемся чужим имуществом. Согласно статье 402 ГКУ, сервитут может быть установлен договором, законом, завещанием или решением суда. Принципом осуществления права собственности впервые записаны: невмешательство государства (ст.320), собственность обязывает (ст.319), бремя содержания имущества на собственнике (ст.322).
· Новеллой ГКУ стало появление 4 книги «Право интеллектуальной собственности»
· Новшества договора дарения по ГК
· Договор дарения с обязанностью передать подарок в будущем можно расторгнуть по инициативе дарителя при ухудшении его материального положения. Новое гражданское законодательство (статья 717) допускает заключение договора дарения по модели как реального, так и консенсуального договора, понимая под моментом заключения договора дарения как передачу, так и соглашение об обязанности передать в будущем подарок одаряемому. Следовательно, договор, заключаемый путем передачи дарителем имущества одаряемому, отличается от консенсуального договора-обещания дарения по моменту его заключения и возникающим в результате обязанностям сторон.
· При реальном договоре дарения момент заключения договора совпадает с передачей дара, поэтому такой договор не порождает обязанности дарителя перед одаряемым. Между тем договор дарения может порождать иные (помимо передачи дара) обязанности, связанные с использованием подарка, отменой дарения, скрытыми недостатками вещи-дара. При консенсуальном договоре дарения момент заключения договора не совпадает с моментом передачи объекта дарения, поэтому договор вызывает обязанность передачи вещи со стороны дарителя.