Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 12 из 132)
У деяких країнах провідними і правлячими партіями є конфесіональні (лат. confessionalis- віросповідний). Вони об'єднують членів партії на основі спільності віри. Найбільш впливовими в Європі вважаються партії, що об'єднують католиків: Християнсько-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії, Австрійська народна партія та ін. Координує діяльність конфесіональних партій католицького напряму Ватикан. Невелику підгрупу конфесіональних партій становлять клерикальні партії (лат. clericalus-церковний). Лідери клерикальних партій намагаються підпорядкувати державу впливові певної церкви. Усі конфесійні партії - це партії правого консервативного напряму. Найвпливовішими з них є Ісламська респуб-
ліканська партія Ірану, Мусульманська ліга в Індії. На особливу увагу заслуговує діяльність японської партії Комейто (партія «чистої політики»), що об'єднує представників буддійської релігії країни. У програмі цієї партії зазначається, що Комейто веде боротьбу за забезпечення добробуту всього народу і керується концепцією «гуманного соціалізму», закликає до згуртування всіх партій опозиції, крім КПЯ. Партія широко представлена в обох палатах японського парламенту.
Партії «зелених» (екологічні партії) утворилися в результаті злиття громадських організацій, що виступають на захист навколишнього середовища. Це відносно нові політичні об'єднання. Перша така партія була зареєстрована у 1980 р. у ФРН, а у 1983 р. «зелені» завоювали 27 депутатських мандатів у Бундестазі. Сьогодні «зелені» працюють у парламентах Великобританії, Скандинавських держав, Японії та ін. Це партії лівого, демократичного напряму, що виступають, насамперед, з позицій захисту прав і свобод людини, за чистоту довкілля.
Новацією політичного життя останніх десятиріч стало створення гуманістичних партій. Перша така партія виникла не в Європі з її демократичними традиціями, а в Аргентині у 1969 р. Сьогодні гуманістичні партії широко відомі на Заході. В основу своєї діяльності гуманісти покладають загальнолюдські цінності. Вони виходять з того, що для будь-якої форми організації суспільства головною цінністю мають бути не ідеї партії, держава тощо, а людина. Звідси - завдання, що їх висувають гуманісти: підвищення життєвого рівня людини, інтенсифікація праці, боротьба за соціальну рівність, з безробіттям. У сфері зовнішньої політики - роззброювання, без'ядерний світ тощо.
Серйозною загрозою демократичним інститутам і джерелом політичної «напруженості є діяльність неофашистських партій (італ. fascismo, від лат. fascis- зв'язка, об'єднання). Після закінчення Другої світової війни багатьом здавалося, що фашизму покладено кінець. Однак сьогодні у багатьох країнах активізується діяльність неофашистських партій, неофашисти працюють не тільки в муніципальних органах, айв парламентах (Італія, Франція та ін.). У Франції на виборах президента у 2002 р. лідер неофашистів Жан-Марі Ле Пен балотувався навіть на посаду президента. Ідеологія фашистів - це войовничий антидемократизм,
4 — 6-565
50
Розділ 5
Політичніпартіїіпартійнісистеми
51
расизм і шовінізм, звеличування тоталітарної держави, авторитарний режим, однопартійна система, загарбницькі війни тощо.Після розпаду Радянського Союзу і припинення ним матеріальної підтримки комуністичних партій зарубіжних країн різко зменшилися їх вплив і чисельність. Проте ці партії навіть під час найвищих своїх успіхів у перші роки після Другої світової війни ніколи не лідирували (крім колишніх соціалістичних НДР, Польщі, Болгарії та деяких інших). Основа їх діяльності - марксистсько-ленінська ідеологія. Щоправда, деякі з них (наприклад, комуністи Франції та Італії) відмовилися від принципу демократичного централізму, що завжди був наріжним каменем діяльності комуністів.
Деякі комуністичні партії перейшли на позиції соціал-демократів, інші - змінили свої назви. Так, італійські комуністи називаються нині «Демократичною партією лівих сил». Зберегли свої місця у парламентах комуністи Франції, Італії, Японії та деяких інших країн.
Щодо організаційної класифікації партії можна розподілити таким чином.
1. Кадрові партії, що об'єднують у своїх лавах невелику
кількість членів, які здебільшого є професійними політиками. Це,
можна сказати, закриті для широких мас партії, їх підтримують
могутні монополії, банки і ТНК. Прикладами таких партій мо
жуть бути ОПР і Республіканська партія Франції.
2. Масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав
максимальної кількості членів з метою забезпечення через
членські внески фінансової підтримки своєї діяльності. Такими є
соціалістичні та соціал-демократичні партії.
3. Партії, побудовані на чітких, формально закріплених прин
ципах членства. У таких партіях визначені умови вступу, їх чле
ни мають партійні квитки, зобов'язані дотримуватися статуту,
підкорятися партійній дисципліні, виконувати партійні доручен
ня і регулярно сплачувати членські внески. До них належать Хри
стиянсько-демократичний союз Німеччини, Ліберально-демокра
тична партія Японії, комуністичні партії.
4. Партії, в яких відсутній інститут оформленого членства, а
належність до них являється через голосування за її кандидатів
на виборах. Вони є фактично апаратом професіоналів і активістів,
що розгортають діяльність під час підготовки і проведення ви-
борчих кампаній. По суті, такі партії можна вважати виборчими рухами. Члени організаційно неформальних партій не мають партквитків, не сплачують членські внески, вільні від партійних доручень і партійної дисципліни. Якщо необхідно довести належність до такої партії, то це робиться присяганням на Біблії. У США до розряду офіційно неоформлених партій належать дві провідні партії - Республіканська і Демократична.
§ 4. Інституціоналізаціяполітичнихпартій
Постійно зростаюча роль політичних партій у житті суспільства, ускладнення форм і методів їх діяльності зумовили необхідність їхньої інституціоналізації, тобто надання кожній конкретній партії статусу інституту, офіційно оформленого і визнаного державою. Це правове закріплення ролі та місця партій у політичній системі суспільства, регламентація порядку їх утворення і припинення діяльності, визначення їх внутрішньої структури і принципів роботи, вимог щодо ідеології і програм, врешті, порядку фінансування. Явище це досить нове. Тривалий час політичні партії діяли поза межами правового регулювання з боку держави. Ні в конституції США, ні в поправках до неї зовсім не йдеться про політичні партії. Щоправда, на рівні штатів така регламентація існувала. В Європі перші кроки на цьому шляху були зроблені Великобританією у 1937 р. У цілому ж у зарубіжних країнах законодавство щодо правової регламентації діяльності політичних партій почало розвиватися після Другої світової війни.
Інституціоналізація політичних партій відбувається у двох напрямах: конституційному і законодавчому. Для першого напряму характерне визначення правового статусу політичних партій конституцією конкретної держави. Так, ст. 6 Конституції Іспанії 1978 р. гласить: «Політичні партії відповідно до принципу політичного плюралізму конкурують у формуванні і вираженні народної думки і є основним елементом політичної діяльності». Аналогічні положення зустрічаються у конституціях ФРН, Італії, Франції, Португалії, Болгарії та ін.
Спеціальні закони розвивають і конкретизують конституційні принципи. Такими є закон ФРН 1967 p., доповнений у 1969 і 1983 pp., закони Фінляндії 1969 р., США 1974 p., Франції 1988 p. та ін. Деякі закони дають визначення політичної партії.
52
Розділ 5
Політичніпартіїіпартійнісистеми
53
Закони про політичні партії приділяють велику увагу порядку реєстрації партій, визначенню умов, необхідних для цього, порядку створення партійних фракцій у парламентах тощо. Така детальна регламентація характеризує, наскільки глибоко партії інтегровані у політичний механізм реалізації влади.Відомо, що політичні партії у ході виборчих кампаній зазнають великих витрат. Кошти вони отримують в основному з трьох джерел: а) членські внески; б) відкриті та таємні пожертвування підприємців і банкірів; в) державне фінансування.
Членські внески надають реальну фінансову підтримку лише масовим партіям. У кадрових партіях членські внески складають не більше 10-15 % їхніх витрат. Інколи вони мають суто символічний характер. Наприклад, членство у Консервативній партії Великобританії коштує всього один фунт стерлінгів на рік, а в партії Ліберальних демократів - три фунти стерлінгів.
Левова частка всіх матеріальних витрат партій покривається за рахунок підприємницьких структур і спілок, які щедро фінансують партії, а потім вимагають від них (у разі приходу партії до влади) додержання певного політичного курсу, прийняття конкретних законів, перегляду податкової політики, просування своїх представників на посади у державному апараті тощо. Державне фінансування партій регламентується як законами про політичні партії, так і виборчими законами.