Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 73 из 132)

Бундестаг. Німецький Бундестаг є народним представництвом Федеративної Республіки Німеччина. Він обирається народом на чотири роки і вважається відповідно до Конституції однопалатним, а фактично складається з двох палат - Бундестагу (Федеральний з'їзд) та Бундесрату (Федеральна рада). Власне парламентом є Бундестаг, у складі якого 496 депутатів, які обираються загальними виборами строком на чотири роки. Бундесрат відповідно до ст. 50 Основного закону вважається органом через який землі беруть участь у законодавстві й управлінні федерацією та в справах Європейського Союзу. У складі Бундесрату - 69 чоловік, які призначаються урядами земель на чотири роки із свого складу. Кожна земля має в ньому від 3 до 5 голосів залежно від чисельності населення. Палати обирають своїх головуючих і створюють постійні комітети. Засідання палат проводяться відкрито, якщо тільки депутати не приймуть рішення проводити закрите засідання. Основний закон визначає коло питань, які стосуються виключно законодавчої компетенції феде-

рального парламенту і конкуруючої законодавчої компетенції центру і земель.

Процедура прийняття федеральних законів відбувається наступним чином. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається до Бундесрату. Якщо Бундесрат його не ухвалить, то він може протягом двох тижнів скликати узгоджувальний комітет, до складу якого увійдуть представники обох палат. Якщо комітет пропонує якісь зміни до прийнятого законопроекту, останній має вдруге розглядатися Бундестагом. Законопроект, ухвалений Бундестагом вдруге, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Коли законопроект надсилається до Бундестагу втретє, і якщо за нього проголосує більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.

Бундестагу також належать контрольні повноваження щодо уряду. Вони виявляються у формі інтерпеляцій, усних питань, у роботі слідчих комісій та в праві вимагати відставки уряду.

Розпущення (дострокове) Бундестагу є можливим лише як виняток і є справою федерального Президента. Найважливішими завданнями Бундестагу є законодавство, вибори федерального канцлера і контроль за роботою уряду.

Пленум Бундестагу є форумом великих парламентських дебатів, передусім, якщо там дискутуються вирішальні питання зовнішньої і внутрішньої політики. На переважно закритих для публіки засіданнях парламентських комісій провадиться попередня робота вад кожним законом, там має бути погодженою політична конструктивна воля із компетентністю експертів. У комісіях знаходиться також центр ваги парламентського контролю за діяльністю уряду. Різноманітність специфічних питань інакше не можна було б подолати. Свої комісії Бундестаг сформував, наслідуючи відомий розподіл федерального уряду. Робота комісій сягає від справ зовнішньої політики до соціальних питань Бюджетної комісії, яка має особливе значення, бо вона втілює бюджетні повноваження парламенту. До Петиційної комісії може звернутися кожний громадянин із проханням або скаргою.

Від 1949 р. до кінця останньої легіслатури 1994 р. на розгляд парламенту було винесено 7500 проектів законів, а 4600 із них були ухвалені. Більшість законів походить від федерального уряду, менша частина від парламенту або також Бундесрату. Проек-

300

Розділ 20

Основиконституційногопрозо. ФРН

301

ти законів проходять у Бундестагу три читання і, як правило, один раз скеровуються до компетентної комісії. Під час третього читання відбувається остаточне голосування. Закон (за винятком змін до конституції) вважається ухваленим, якщо він одержує більшість голосів. Проекти законів, що стосуються федеральних земель, мають бути схваленими також Бундесратом.

Депутати німецького Бундестагу обираються загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Вони є представниками усього народу, не пов'язані дорученнями та директивами, відповідають лише перед своєю совістю. Таким чином, вони посідають вільний мандат. У відповідності з їх партійною приналежністю вони об'єднуються у фракції або групи. Свобода совісті і політична солідарність зі своєю партією можуть іноді стикатися. Але навіть якщо депутат залишає свою партію, за ним зберігається мандат Бундестагу. Тут з усією чіткістю виявляється залежність депутатів.

Чисельність фракцій і груп визначає кількісний склад комісій. За старим німецьким конституційним звичаєм президент Бундестагу обирається із лав найсильнішої фракції.

Фінансова незалежність депутатів забезпечується відшкодуванням, яке відповідає значенню депутатської посади. Той, хто був членом парламенту щонайменше вісім років, після досягнення граничного віку отримує пенсію.

Бундесрат, представництво 16 федеральних земель, бере участь у справах законодавства та урядування федерації. На протилежність сенаторській системі федеральних штатів США або Швейцарії, Бундесрат не складається із обраних народних представників, його утворюють члени урядів земель або їх уповноважені. Залежно від кількості мешканців землі мають три, чотири, п'ять або шість голосів; вони можуть віддаватися лише одностайно. Більше половини всіх законів вимагають схвалення передусім тоді, коли зачіпаються істотні інтереси земель, наприклад, коли вони торкаються фінансів або суверенності урядування. У кожному випадку зміни конституції потребують згоди Бундесрату двома третинами голосів. У решті випадків Бундесрат має лише право на заперечення, яке бундестаг може провалити більшістю голосів. Якщо Бундестаг і Бундесрат не можуть дійти згоди, то з членів обох палат має бути утворена погоджувальна комісія, яка здебільшого може знайти компроміс.

У Бундесраті інтереси землі час від часу виступають вище партійних інтересів; голосування може призвести до інших результатів, ніж можна було б очікувати від співвідношення більшості голосів політичних партій. Це говорить на користь федералізму. Федеральний уряд не завжди може покластися на те, що уряд землі, який утворюється тією самою партією, буде йому в усьому слідувати. Кожна земля у Бундесраті зі своїми специфічними інтересами шукає іноді союзу з іншими землями, що прагнуть тієї самої мети, незалежно від того, яка партія формує там уряд. Це веде до зміни більшостей. Завжди повинні бути знайдені компроміси тоді, коли ті партії, що утворили федеральний уряд, не мають більшості в Бундесраті.

Бундесрат обирає із числа представників земель за встановленою черговістю свого президента строком на один рік. Президент Бундесрату виконує повноваження федерального Президента, якщо тому щось заважає.

Федеральний уряд. Федеральний уряд, «кабінет», складається із федерального канцлера і федеральних міністрів. Федеральний канцлер у межах федерального уряду і стосовно федеральних міністрів займає самостійну, вищу посаду. Він голосує у федеральному кабінеті. Лише від один має право на утворення кабінету: він обирає міністрів і робить федеральному Президентові пропозицію щодо їх призначення або звільнення. Крім того, канцлер визначає кількість міністрів і встановлює галузі їх діяльності. Сильна позиція канцлера базується, передусім, на його директивній компетенції: він визначає директиви урядової політики. У рамках цих директив федеральні міністри керують своїми відомствами самостійно і на власну відповідальність. У політичній практиці канцлер повинен у межах урядових коаліцій враховувати також домовленість із партнером по коаліції.

Не без підстав німецьку урядову систему називають «канцлерською демократією». Федеральний канцлер є єдиним членом кабінету, що обирається парламентом, і лише він один відповідає перед ним. Ця відповідальність може виявитися у «конструктивному вотумі недовіри». Цей пункт був свідомо включений до Основного закону на протилежність Веймарській Конституції. Це має протидіяти тому, щоб опозиційні групи, які одностайні лише у відхиленні уряду, але не щодо альтернативної програми, не мог-

302

Розділ 20

ОсновиконституційногоправоФРН

303

ли скинути уряд. Більше того, Бундестаг, який хоче висловити недовіру канцлеру, має водночас усунути канцлера за допомогою конструктивного вотуму недовіри. Такі спроби робилися двічі, але вдалася лише одна: внаслідок висловленої у жовтні 1982 р. недовіри тодішньому федеральному канцлеру Гельмуту Шмідту був обраний федеральним канцлером Гельмут Коль. Вотум недовіри окремому федеральному міністрові Основний закон не визнає.

Фактично повноваження уряду дуже широкі. Він здійснює всі функції з управління державою і має сильні позиції в законодавчій сфері. Урядові належить право законодавчої ініціативи, при цьому його законопроекти мають пріоритет. У разі відхилення такого законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і за згодою Бундесрату може оголосити стан «законодавчої необхідності», і тоді для прийняття цього законопроекту досить ухвалення Бундесрату.

Федеральний конституційний суд. Федеральний конституційний суд в Карлсруе стежить за додержанням Основного закону. Він складається з двох сенатів, по вісім членів Федерального конституційного суду в кожному. Очолює роботу всього суду і першого сенату голова суду. Робота другого сенату координується віце-головою. Він вирішує спірні питання тлумачення Конституції, наприклад, між федерацією і землями або між окремими федеральними органами. Лише цей суд має право визначити, чи є якась партія загрозою для вільнодемократичного ладу і чи є вона антиконституційною; у цьому випадку він дає розпорядження про розпуск партії. Він перевіряє федеральні закони і закони земель щодо їх відповідності Основному закону; якщо він оголошує якийсь закон антиконституційним, то цей закон не може більше застосовуватись. У випадках такого роду Конституційний суд діє лише тоді, коли до нього звертаються певні органи, такі як федеральний уряд, уряд земель, щонайменше третина членів парламенту або суди.